Бельгія

Герб Бельгії
Прапор Бельгії

Бе́льгія (нід. Belgiё, нім. Belgien, фр. Belgique), Королівство Бельгія (нід. Koninkrijk België, нім. Königreich Belgien, фр. Royaume de Belgique) — держава в Західній Європі.

Бельгія

Регіон планети Європа (географія)
Столиця Брюссель
Територія (кв.км) 30 528 км²
Чисельність населення (тис.осіб) 11 697 557
Офіційна мова нідерландська мова, німецька мова, французька мова
Грошова одиниця євро


Бельгія ВУЕ.jpg

Зміст

Географічне положення

Географічне положення Бельгії

Розташовано на північному заході Європи.

Межує на півночі з Нідерландами (близько 450 км, за іншими даними — 478 км), на півдні та південному заході — з Францією (620 км), на сході — з Німеччиною (167 км, за іншими даними — 204 км), на південному сході — з Люксембургом (148 км). Омивається на північному заході водами Північного моря.

Територія: загальна — 30 528 км2 (за іншими даними — близько 30 688 км2), суходіл — 30 278 км2, вода — 250 км2. Довжина сухопутного кордону — 1 385 км, берегової лінії — 66,5 км. Води територіальні — 12 морських миль.

Адміністративно-територіальний поділ

Конституція визначає подвійну систему адміністративно-територіального поділу. Так, Бельгія складається з трьох регіонів (Брюссельського столичного, Валлонського і Фламандського) і трьох спільнот (Фламандської, Французької та Німецькомовної). Валлонський та Фламандський регіони включають також по 5 провінцій.

Столиця — м. Брюссель.

Державні символи

Державний гімн

Державний гімн — «Брабансон», або «Пісня про Брабант» (фр. «La Brabançonne»), офіційно перекладено також нідерландською та німецькою, затверджено 1860, зі змінами — 1921. Автор слів — Л. О. Деше, музики — Ф. ван Кампенгаут.

Державний прапор

Полотнище складається з трьох рівних вертикальних смуг: чорної, жовтої та червоної. Уособлюють кольори бельгійської нації згідно з Конституцією, а також відповідають кольорам герба Брабантського герцогства (на чорному тлі було зображено золотого лева із червоним язиком і кігтями). Співвідношення ширини прапора до його довжини становить 13:15. Затверджено 1831.

Державний герб

Малий, середній та великий герби складаються з кількох елементів, основою композиції є бельгійський лев (здиблений, золотий, із червоними кігтями та язиком) на чорному щиті. Увінчано золотим лицарським шоломом і короною, у нижній частині розташовано червону стрічку з девізом «Єдність дає силу» (фр. «L’union fait la force»). Навколо щита — золотий ланцюг зі знаком ордена Леопольда, позаду — перехрещені золоті жезли (скіпетри; ліворуч — із так званою рукою правосуддя, праворуч — із левом). На великому й середньому гербах зображені щитотримачі на постаменті — золоті леви, які тримають спис із державним прапором. Усе розміщено на червоній мантії зі золотими китицями й бахромою та білим горностаєвим хутром, над нею — велика золота корона. На великому гербі вгорі також розташовано 9 прапорів із гербами історичних провінцій Бельгії. Затверджено 1837.

Державна мова

Державні мови — нідерландська мова, французька мова, німецька мова.

Грошова одиниця

Грошова одиниця — євро.

Національне свято

Національне свято — Національний день Бельгії (21 липня).

Державний лад

За Конституцією (ухвалено 1831, чинна редакція від 2021), Бельгія — федеративна (див. Федерація) держава, що складається з громад і регіонів. Форма правління — монархія конституційна з парламентською системою.

Король — глава держави й головнокомандувач Збройних сил Бельгії, якому також належить федеральна виконавча влада.

До складу федерального уряду входять 15 міністрів з урахуванням прем’єр-міністра, які формують Раду міністрів, і державні секретарі. Усі королівські акти стають чинними після міністерської контрасигнації.

Федеральну законодавчу владу здійснюють спільно король і парламент — Палата представників (150 осіб, обраних шляхом прямих виборів терміном на 5 років) і Сенат (60 осіб, з яких 50 призначають парламенти громад і регіонів, 10 — обрані сенатори шляхом кооптації). Король ухвалює та проголошує закони, видає необхідні для їх виконання укази й розпорядження.

Судову владу представлено Конституційним, Касаційним та іншими судами. Належить до романо-германської правової системи.

Участь у міжнародних організаціях

Бельгія — член Організації Об’єднаних Націй (з 1945) та інших міжнародних організацій.

Загальнополітичні організації: Організація Об’єднаних Націй; Міжпарламентський союз.

Військово-політичні та правоохоронні організації: Організація Північноатлантичного договору (НАТО); Рада Євроатлантичного партнерства; Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол); Міжнародний кримінальний суд; Постійна палата третейського суду; Організація із заборони хімічної зброї.

Міжнародні економічні об’єднання: Світова організація торгівлі; Продовольча та сільськогосподарська організація ООН; Всесвітня митна організація; Міжнародна торгова палата; Міжнародна асоціація розвитку; Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку; Міжнародна організація праці; Міжнародна конфедерація профспілок; Всесвітня федерація профспілок; Всесвітня конфедерація праці; Конференція ООН з торгівлі та розвитку.

Регіональні організації: Рада Європи; Організація з безпеки та співробітництва в Європі; Бенілюкс.

Валютно-фінансові організації: Світовий банк; Міжнародний валютний фонд; Міжнародний банк реконструкції та розвитку; Європейський банк реконструкції та розвитку; Європейський інвестиційний банк; Міжнародна фінансова корпорація; Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій; Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів; Міжамериканський банк розвитку; Банк міжнародних розрахунків.

Гуманітарні організації: Організація об’єднаних націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО); Міжнародна федерація товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця; Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця; Всесвітня організація охорони здоров'я; Міжнародна організація з міграції; Міжнародна організація франкофонії.

Інші міжнародні організації: Міжнародне агентство з атомної енергії; Європейське космічне агентство; Європейська організація з ядерних досліджень (ЦЕРН); Міжнародне енергетичне агентство; Група ядерних постачальників; Міжнародна організація цивільної авіації; Міжнародна гідрографічна організація; Міжнародний союз електрозв’язку; Міжнародна морська організація; Міжнародний олімпійський комітет; Всесвітній поштовий союз; Всесвітня організація інтелектуальної власності; Всесвітня метеорологічна організація; Міжнародна організація зі стандартизації; Австралійська група.

Історична довідка

Найдавніші знахідки кам’яних знарядь на території сучасної Бельгії датують нижнім палеолітом. Їх виявлено поблизу м. Льєжа в шарах 800 тис. до н. е.

У 43–41 тис. до н. е. відбулася міграція в регіон кроманьйонців (найдавніші належали до оріньякської культури), які витіснили неандертальців. У неоліті поширилася лінійно-стрічкової кераміки культура, за бронзового віку — культура полів поховань (2-га половина 2 тис. до н. е.) тощо. У 5 ст. до н. е. була відома латенська культура (давні кельти).

У 50-х до н. е. територію сучасної Бельгії, захоплену римськими військами Юлія Цезаря, включено до складу Галлії.
У 22 ст. до н. е. утворено провінцію Галлія Бельгіка.

У 5 ст. н. е. ці землі відійшли франкам, до 9 ст. входили до Франкської держави. Після її розпаду з’явилася низка феодальних держав: графство Фландрія (9–18 ст.), Брабантське герцогство (12–18 ст.), Льєзьке князівство-єпископство (10–18 ст.), графства Ено (10–18 ст.) і Люксембург (із середини 10 ст., пізніше — герцогство, згодом — велике герцогство, існує дотепер).

За династичних шлюбів 14–15 ст. Брабант і Фландрія стали володіннями Бургундії, далі — Священної Римської імперії германської нації. Після поділу останньої на іспанську й австрійську частини в середині 16 ст. Фландрія та прилеглі землі стали володіннями Іспанії.

За Утрехтським миром 1713–1715 територія увійшла до Австрії (Австрійські Нідерланди). 1789 унаслідок впливу Французької революції 1789–1799 на деякий час вийшла з-під її влади. 1790 проголошено нову конфедеративну (див. Конфедерація) державу — Бельгійські Сполучені Штати. Далі контроль Австрії було відновлено.

1792 територію Бельгії захопили французькі війська. 1795 Франція офіційно її анексувала.

1815 після поразки Наполеона I Бонапарта (див. також Наполеонівські війни; Битва при Ватерлоо) землі включено до складу Нідерландів.

Бельгія фактично відокремилася від Нідерландів унаслідок Бельгійської революції, приводом до якої стала Липнева революція 1830 у Франції. 22.11.1830 Національний конгрес Бельгії підтримав рішення про утворення конституційної монархії, 07.02.1831 ухвалив Конституцію. Король Леопольд І склав присягу на вірність народу й Конституції 21.07.1831.

Нідерланди спробували відновити контроль над територіями, бойові дії тривали 02.08–12.08.1831. За зверненням Франція надала Бельгії збройну допомогу.

У 19 ст. у королівстві провадили інтенсивну політику поширення французької мови.

Бельгія стала однією з провідних європейських індустріальних країн. 1835 тут прокладено першу в континентальній Європі залізницю (лінія Мехелен — Брюссель).

1885 Бельгія колонізувала Бельгійське Конго (тепер Демократична Республіка Конго), що мало статус особистого володіння короля до 1908, після чого стала власністю королівства.

Від 1880-х країна була одним із центрів робітничих рухів, її охоплювали страйки як з економічними, так і політичними вимогами.

Під час Першої світової війни більшість території включно з м. Брюсселем, усупереч проголошеному нейтралітету, окупувала Німеччина. Вільною залишалася незначна ділянка біля кордону з Францією. Під час боїв у Бельгії війська Німеччини 1915 вперше використали хімічну зброю. Країна проводила бойові дії проти Німеччини в Африці (захоплено Руанду й Бурунді, які раніше були німецькими) і на Східному фронті (Бельгійський експедиційний корпус у Російській імперії). Після поразки Німеччини до Бельгії відійшли два прикордонні округи й колишній німецько-бельгійсько-нідерландський кондомініум Мореснет. Окрім того, країна отримала мандат на Руанду-Урунді. 1936 відбулося поновлення політики нейтралітету.

У період Другої світової війни окуповано з 1940, звільнено 1944.

Через звинувачення в колабораціонізмі Леопольду III було відмовлено в праві повернутися до країни, формально залишався королем до зречення 1951 на користь свого сина Бодуена І.

Бельгія стала одним із центрів атлантичної та європейської інтеграції. Від 1958 у м. Брюсселі розташовано керівні органи Європейської економічної спільноти (потім Європейського Союзу), з 1967 — штаб-квартиру Організації Північноатлантичного договору.

1960 було надано незалежність Бельгійському Конго, 1962 — Руанду-Урунді (з утворенням окремих держав — Руанди й Бурунді).

За правління Бодуена І змінилася мовна політика в бік офіційної двомовності. Від 1970-х відбувалася федеративна трансформація з кількома реформами. Процес державної перебудови було завершено внесенням змін до Конституції 1994, згідно з якими Бельгія стала федеративною державою, що утворена з громад і регіонів.

Політичні партії

Політична система багатопартійна (див. Багатопартійність), розподілена за регіональними й мовними ознаками. Переважають фламандські та валлонські партії, є також загальні (двомовні) та німецькомовні партії.

Провідні фламандські партії за найбільшою кількістю місць (зі 150, відповідно до реформи 1993) у Палаті представників станом на 2019:

  • Відкриті фламандські ліберали й демократи, фактично утворено 1846 як Ліберальну партію, максимально отримали 25 місць (2003);
  • Християнські демократи й фламандці, фактично утворено 1968, максимум 29 місць (1995);
  • Новий фламандський альянс, утворено 2001, максимум отримав 33 місця (2014);
  • Фламандський інтерес, утворено 2004, максимум 18 місць (2019).

Провідні валлонські партії за найбільшою кількістю місць (зі 150) у Палаті представників станом на 2019:

  • Соціалістична партія, утворено 1978, максимум 26 місць (2010);
  • Еколо, утворено 1980, максимум 13 місць (2019);
  • Реформаторський рух, утворено 2002, максимум 24 місця (2003).

Провідна загальна, або двомовна, партія — Бельгійська робітнича партія, утворено 1979, максимум 12 місць у Палаті представників (2019). Провідні німецькомовні партії:

  • Християнсько-демократична партія, утворено 1971;
  • ПроДГ («За німецькомовну спільноту»), утворено 2008.

Природа

Рельєф і корисні копалини

Виділяють три географічні райони: Нижня Бельгія (до 100 м над рівнем моря), Центральна Бельгія (100–200 м над рівнем моря), Верхня Бельгія (від 200 до понад 500 м над рівнем моря).

Рельєф переважно рівнинний, підвищується від прибережної низовини на північному заході та розташованих далі глинистих плато до масиву Арденн на південному сході. Узбережжя Північного моря пласке й пологе, з піщаними пляжами й дюнами, а також смугою польдерів. Наявні карстові (див. Карст) форми рельєфу, зокрема печери.

Найвища точка — гора Ботранж (Синьяль-де-Ботранж; висота — 694 м над рівнем моря).

Є поклади вугілля кам’яного, природних будівельних матеріалів (мармур, вапняк та інше), джерела вод мінеральних. Розробку низки родовищ зупинено.

Клімат

Клімат помірно морський, вологий, з м’якою зимою та теплим літом. Середня температура січня — від −1 °C у горах до +3 °C на узбережжі, липня — +14–19 °C. Середньорічна кількість опадів — 750−800 мм, в Арденнах — до 1 500 мм.

Внутрішні води

Розвинена річкова мережа. Найбільші річки: Маас, Шельда та їхні притоки. Характерна також густа мережа судноплавних каналів, зокрема відомий канал морський Брюссель — Шельда (28 км).

Переважають штучні озера.

Ґрунти

Ґрунтовий покрив строкатий. Домінують ґрунти бурі лісові, ґрунти піщані, ґрунти підзолисті.

Рослинний світ

Рослинний світ багатий і різноманітний. Зокрема, в його складі щонайменше 2 500 адвентивних видів рослин, 1 300 (1 500) аборигенних видів судинних рослин (з них понад 400 — звичайні, поширені всією територією країни), близько 300 видів водоростей, понад 5 000 видів грибів і лишайників, близько 700 видів печіночників та інших мохів.

Основними типами рослинності Бельгії є лісова (листяні ліси, хвойні ліси), лучна, болотна (торфовища, водно-болотні угіддя), прибережно-водна й водна (екосистеми Північного моря). Представлені неоднаково в різних регіонах, зокрема на півночі відомі напівприродні луки, заболочені угіддя й вересові пустища, на півдні — близько 80 % лісистих територій.

Бельгія, за винятком масиву Арденн, розташована в зоні західноєвропейських широколистяних лісів, у яких домінують дуб, бук, береза й в'яз. У передгір’ях ростуть листяні ліси, утворені дубом і буком, або ліси мішані, зі збільшенням висоти гір — хвойні ліси. Окрім того, тут є багато торф’яних боліт.

Тваринний світ

З Арденнами пов’язане основне фауністичне різноманіття країни: тут водяться свиня дика, кіт лісовий, фазан та інші. На північ від гір є значні популяції ондатри й хом’яка звичайного.

У лісах збереглися олень благородний, сарна європейська, куниця лісова, заєць сірий. З гризунів відомі бурозубка, соня (див. Вовчкові (Gliridae)), полівки.

У межах низовини поширені кулики, слуква, баранець і жайворонок.

Для охорони біорізноманіття створено різні природні парки, зокрема першим статус національного отримав парк Хоге Кемпен (засновано 2006; площа — близько 12 тис. га).

Населення

Загальна кількість населення (2023, оцінка) — 11 697 557 осіб, густота — близько 383 особи/км2.

За етнічними групами населення: власне бельгійці (65,5 %), бельгійці іноземного походження (21 %), інші (13,5 %, зокрема французи — 1,5 %, нідерландці — 1,3 %, німці — 0,3 %). За релігійними групами (2019, оцінка): римо-католики (54 %), нерелігійні (31 %) та інші. За віковими групами (2023, оцінка): до 14 років — 16,5 % осіб, від 15 до 24 років — 11,5 %, від 25 до 54 років — 39 %, від 55 до 64 років — 13,3 %, від 65 років — 19,7 %. Середній вік населення — 41,9 р. За статевими групами: чоловіки (49,3 %), жінки (50,7 %).

Рівень урбанізації — 98,2 %. Найбільше місто — Антверпен (понад 530 тис. осіб).

Коефіцієнт народжуваності — 10,9 ‰, смертності — 9,6 ‰. Міграційний приріст — 4,2 на 1 000 осіб. Населення зростає, 2011 становило близько 11 млн осіб.

Господарство

Економіка Бельгії диверсифікована (див. Диверсифікація), орієнтована на експорт продукції, спирається переважно на сферу послуг.

Високорозвинена індустріальна країна, де розташовано низку штаб-квартир транснаціональних корпорацій. За класифікацією Світового банку, держава з високим рівнем доходу.

Реальний валовий внутрішній продукт за паритетом купівельної спроможності становив близько 665,3 млрд дол. США (2021, оцінка). ВВП на душу населення — 57,5 тис. дол. США. Рівень зростання ВВП — близько 6 %, інфляції — 2,4 %. Структура ВВП за секторами: промисловість — 22,1 %, сільське господарство — 0,7 %, послуги — 77,2 %.

Більшість населення працює у сфері послуг. Рівень безробіття — 6,3 %.

Промисловість

Провідні галузі промисловості: металургійна, машинобудування, хімічна й нафтохімічна, фармацевтична, харчова й легка. Виробництво зосереджено між містами Брюсселем та Антверпеном, у провінціях Східна Фландрія, Лімбург, Ено.

Один із ключових світових переробників кобальту, радію, міді, цинку та свинцю. У районі м. Антверпена діють великі промислові підприємства компанії «ЕксонМобіл» («ExxonMobil»; США): нафтопереробний комплекс, інтегрований із заводом напівфабрикатів, та два полімерні заводи. Крім того, поблизу м. Брюсселя відкрито регіональну штаб-квартиру «ЕксонМобіл» для Європи, Африки та Близького Сходу. Металургійні підприємства працюють у передмістях Антверпена й Льєжа, а також уздовж судноплавних шляхів між ними. Серед головних виробників сталі — «АрселорМіттал» («ArcelorMittal»; Люксембург) із 4 заводами, зокрема в містах Генті та Льєжі.

З відомих автозаводів — «Ауді Брюсселс» («Audi Brussels»; м. Форе), «Вольво Тракс» («Volvo Trucks»; м. Гент). Бельгійська машинобудівна компанія «Ван Гол» («Van Hool»; м. Лір) спеціалізується на виробництві автобусів та іншого транспорту. У Бельгії також виробляють верстати, залізничні вагони, помпи та інше. Окрім того, є підприємства електротехнічної промисловості. Відома Антверпенська верф, орієнтована на обслуговування та ремонт суден, одна з найбільших у регіоні.

Бельгія — значний європейський виробник та експортер хімічної продукції. У м. Брюсселі розташовано штаб-квартири транснаціональної хімічної компанії «Сольвей» («Solvay»), яка представлена в понад 40 країнах світу, хімічної та металургійної компанії «Юмікор» («Umicore»). «БАСФ Антверпен» («BASF Antwerpen») — другий за значенням виробничий центр німецького хімічного концерну.

Один зі світових лідерів фармацевтичної промисловості, відповідна продукція традиційно становить близько 10 % експорту. Компанія «Пфайзер» («Pfizer»; США) відкрила в м. Брюсселі перший європейський офіс. У містах Брюсселі, Антверпені, Дігемі представлено акціонерне товариство «Баєр АГ» («Bayer AG»; Німеччина). У м. Брюсселі базується транснаціональна фармацевтична компанія «Ю-Сі-Бі» («UCB»), у м. Берсе — «Янссен Фармасьютика» («Janssen Pharmaceutica») тощо.

Чільні напрями харчової промисловості: перероблення сільськогосподарської продукції, виробництво цукру й солодощів, пивоваріння та виноробство тощо. Серед відомих місцевих підприємств — виробники молочної продукції «Соларек» («Solarec»; м. Лібрамон-Шевіньї), «Міна Міна» («Mina Mina»; м. Антверпен), кондитерська компанія «Нойгаус» («Neuhaus»; м. Брюссель), пивоварна корпорація «АБ ІнБев» («AB InBev»; м. Левен) та інші. Окрім того, представлено такі транснаціональні компанії: у містах Андерлехті та Генті — «Кока-Кола» («Coca‑Cola»; США), у містах Брюсселі та Арлоні — «Ферреро» («Ferrero»; Італія), у м. Брюсселі — «Нестле» («Nestlé»; Швейцарія) тощо.

Розвинена текстильна промисловість, підприємства зосереджено переважно у Фландрії. Головні вироби: бавовняні, шовкові, вовняні та лляні тканини, вовняні та синтетичні килими. Традиційним є виробництво мережива.

Один із головних світових центрів ювелірної промисловості — м. Антверпен (так звана діамантова столиця світу; близько 60 % усього виробництва), де здійснюють ограновування алмазів.

Головна галузь енергетики — атомна, що забезпечує приблизно третину всієї електроенергії. Діють атомні електростанції Дул (в експлуатації 3 реактори) і Тіанж (2 реактори; загальна потужність усіх — 1,9 тис. МВт). Розвивають також відновлювану енергетику.

Сільське господарство

Характерне скорочення аграрного сектору, загалом сільським господарством займаються до 2 % населення. Близько 90 % сільськогосподарської продукції виробляють спеціалізовані господарства й ферми. Постійно зростає роль органічного сільського господарства.

Землі сільськогосподарського призначення займають 44,1 % території; рілля — 27,2 %; постійні зернові культури — 0,8 %; постійні пасовища — 16,1 % (2018, оцінка).

Переважають технічні, кормові культури та зернові культури. Розвинено овочівництво, садівництво декоративне. Станом на 2019 вирощували льон (94 тис. т), озимий ячмінь (380 тис. т), кукурудзу звичайну (529 тис. т), озиму пшеницю (1,7 млн т), картоплю (4 млн т), цукровий буряк (5 млн т), фрукти та інше.

Тваринництво — провідна галузь сільського господарства. Традиційними є скотарство і свинарство. Так, поголів’я великої рогатої худоби становило 2,3 млн голів, свиней — 6 млн голів. Окрім того, розвинено птахівництво й рибальство.

Сфера послуг

Третинний сектор економіки зріс у другій половині 20 ст. завдяки професійно-діловому туризму, натепер є ключовим в економіці країни. Усього до сфери послуг залучено понад 50 % населення економічно активного.

Провідні види діяльності: торгівля, банківська справа, страхування, туризм та інше. Зокрема, 2021 фінансово-страхова діяльність забезпечила 5,7 % усього ВВП, операції з нерухомим майном — 8,2 %, торгівля, готельне й ресторанне господарство — 16,4 %.

Станом на 2020 нараховували понад 80 банків, зокрема філії міжнародних. Центральною інституцією є Національний банк Бельгії (засновано 1850), член Європейської системи центральних банків.

Діє Бельгійська фондова біржа, або Євронекст Брюссель (засновано 1801).

Відома міжнародна фінансова компанія й центральний депозитарій цінних паперів «Євроклір» («Euroclear»; м. Брюссель).

Розвинено туризм, зокрема зростає зовнішній, та рекреаційні (див. Рекреація) послуги. Щороку Бельгію відвідують понад 15 млн осіб. Налічували більш як 1 тис. сертифікованих готелів.

Транспорт

Країна має розвинену транспортну інфраструктуру. На 2020 протяжність автомобільних доріг становить близько 153,4 тис. км, з них понад 118 тис. км із твердим покриттям, 1 760 км — автомагістралі.

Характерна розгалужена залізнична мережа. Довжина шляхів становить близько 3,6 тис. км. Загалом діють більш як 500 станцій. Є сполучення з іншими країнами.

Бельгія має понад 2 тис. км судноплавних водних шляхів, для регулярного судноплавства використовують понад 1,5 тис. км. Серед основних морських портів — Антверпен (другий за значенням у Європі), Остенде, Гент, Зебрюгге, річкових — Льєж (найбільший у Бельгії, третій у Європі), Брюссель.

Є національна авіакомпанія «Брюсселс Ейрлайнс» («Brussels Airlines»; фактично засновано 2006). Усього понад 40 аеропортів і аеродромів, зокрема міжнародні «Брюссель» (розташовано приблизно за 12 км від м. Брюсселя; мав найбільший пасажиропотік на 2019 — понад 26 млн осіб), «Брюссель-Шарлеруа» (м. Шарлеруа), «Льєж» (за 9 км від м. Льєжа), «Антверпен» (за 5 км від м. Антверпена), «Остенде-Брюгге»
(за 5 км від м. Остенде).

Торгівля

Характерний профіцитний баланс торговельний.

Обсяги експорту становили 515,6 млрд дол. США, імпорту — 509 млрд дол. США (2021, оцінка). Найбільшими торговельними партнерами є Німеччина, Франція та Нідерланди.

Основні товари експорту: продукція фармацевтичної, хімічної, нафтохімічної промисловості, мінерали й метали тощо. Країни-експортери (2019, оцінка): Німеччина (17 %), Франція (14 %), Нідерланди (13 %), Велика Британія (8 %).

Основні товари імпорту: продукція машинобудування, сировина, транспортне, енергетичне та інше обладнання тощо. Країни-імпортери: Нідерланди (16 %), Німеччина (13 %), Франція (10 %), США (8 %).

Зв’язок

На 2021 кількість мобільних телефонів — 11,7 млн (101 одиниця на 100 осіб), інтернет-користувачів — 10,9 млн осіб (91 %).

Освіта та наука

Початкова та середня освіта є обов’язковою для всіх дітей віком від 5 (до 2020 — від 6) до 18 років; загальна тривалість навчання — 12 років, кожен рівень триває 6 років. Для осіб віком від 15,5–16 років також передбачена можливість заочного навчання. Дошкільна освіта не є обов’язковою, доступна для дітей віком від 2,5 років. Кожна громада має власну шкільну систему, з деякими відмінностями. Рівень грамотності населення віком від 15 років (2018, оцінка) — 99 %.

Левенський католицький університет (засновано 1425) — один із найдавніших у Європі, у 1970-х відбувся офіційний його поділ на фламандський (м. Левен) та валлонський (містечко Лувен-ла-Нев) заклади. Окрім того, 1970 відповідно було розділено Брюссельський вільний університет (засновано 1834). Серед провідних закладів вищої освіти у Фламандському регіоні — Гентський університет (засновано 1817), Антверпенський університет (засновано 2003 після об’єднання з іншими закладами); у Валлонському регіоні — Льєзький університет (засновано 1817), Намюрський університет (засновано 1831). Відома Королівська військова академія (засновано 1834; м. Брюссель), що має федеральний статус, а також міжнародні заклади освіти та їхні філії.

Серед головних наукових установ країни — Королівська академія мистецтв і наук Бельгії (засновано 2001), яка є фактичним координатором Королівської фламандської академії наук і мистецтв Бельгії та французької Королівської академії наук, письменства й красних мистецтв Бельгії (обидві засновано 1772); Королівська обсерваторія Бельгії (засновано 1826); Королівська академія медицини Бельгії (засновано 1841); Королівська академія археології Бельгії (засновано 1842); Міжнародного права інститут; Королівська академія нідерландської мови й літератури (засновано 1886); Королівський метеорологічний інститут Бельгії (засновано 1913); Королівська академія французької мови й літератури Бельгії (засновано 1920) та інші. Загалом діють понад 100 наукових і науково-дослідних установ.

Культура

Найвідоміші музеї: у м. Брюсселі — Королівські музеї красних мистецтв Бельгії (засновано 1801; включає 6 музеїв), Королівські музеї мистецтва та історії (засновано 1835; включає 3 музеї), Бельгійський музей природничих наук (засновано 1846), Брюссельський міський музей (засновано 1887), Королівський музей армії (засновано 1923); у м. Генті — Музей красних мистецтв (засновано 1798), Гентський музей дизайну (засновано 1903); у м. Антверпені — Королівський музей красних мистецтв (засновано 1810), музей Плантен-Моретюс (засновано 1876–1877), Будинок-музей П. П. Рубенса (засновано 1946), Музей скульптур просто неба Мідделгейм (засновано 1950–1951), Музей сучасного мистецтва (засновано 1985); у м. Турне — Музей красних мистецтв (засновано 1928); у м. Тервюрені — Королівський музей Центральної Африки (засновано 1897, відкрито 1910) тощо.

Королівська бібліотека Бельгії (засновано 1837; м. Брюссель) — національна книгозбірня, фонд налічує понад 5 млн одиниць зберігання. Окрім того, знана й парламентська бібліотека (засновано 1831), одна з найдавніших у країні.

У м. Антверпені діє один із найстаріших у світі зоопарків (засновано 1843).

Станом на 2023 Бельгія має 16 найменувань у списку об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО:

Релігія

За Конституцією, церква відокремлена від держави, однак низка конфесій мають особливий, визнаний урядом статус, що дозволяє отримати державне фінансування.

На 2021 визнано 6 віросповідань: католицизм, протестантизм, англіканство, православ'я, іслам, юдаїзм; до сьомої позиції відносять філософські організації, які отримують субсидії та деякі привілеї.

Станом на 2019 панівною релігією в Бельгії є християнство (близько 60 %), нерелігійними себе визнали 31 % осіб (10 % — атеїсти, 21 % — агностики), мусульмани становили близько 5 % тощо.

Католицька церква має в Бельгії 1 архідієцезію та 7 дієцезій. Найбільшою протестантською деномінацією є Об’єднана протестантська церква в Бельгії (засновано 1978, близько 140 церков). Діють 13 англіканських церков, які є частиною Церкви Англії. Представлено кілька православних юрисдикцій: митрополія Вселенського патріархату, єпархії Сербської, Болгарської, Румунської та інших церков, Вірменської апостольської церкви. Найбільші юдейські громади — у містах Брюсселі та Антверпені, є понад 45 синагог. У країні налічують понад 300 мечетей.

У містах Брюсселі, Антверпені, Льєжі та інших діють парафії Української греко-католицької церкви.

Преса, радіо, телебачення

Преса

Бельгія — одна з перших країн, що оголосила свободу преси й заборону цензури в Конституції 1831.

У 20 ст. спостерігали домінування франкомовної преси, яка тепер становить близько 27 % усього тиражу. Відбулося загальне скорочення накладів газет із 2,5 млн примірників у 1960-х до 1,2 млн у 2010-х.

У Фламандському регіоні до 2013 ринок було поділено між медіакомпаніями «Де Персгруп» («De Persgroep»), «Кореліо» («Corelio») і «Консентра» («Concentra»). Унаслідок об’єднання останніх двох 2014 утворено організацію «Медіахойс» («Mediahuis»), яка має понад 30 новинних видань у Бельгії, Нідерландах, Люксембурзі та Ірландії з постійною щоденною аудиторією близько 10 млн осіб (2021, оцінка). Їй належать щоденні газети «Гет Беланг ван Лімбург» (засновано 1879; «Het Belang van Limburg»), «Де Стандаард» (засновано 1918; «De Standaard»), «Гет Ньївсблад» (засновано 1929; «Het Nieuwsblad») та інші. Унаслідок об’єднання медіакомпаній «Де Персгруп» та «Медіалаан» («Medialaan») 2019 утворено організацію «ДПГ Медіа» («DPG Media»), яка представлена також у Нідерландах і Данії, її загальна аудиторія становить 15 млн осіб. Видає щоденну газету «Де Морген» (засновано 1978; «De Morgen») і лідера ринку «Гет Лаатсте Ньївс» (засновано 1888; «Het Laatste Nieuws»).

У Валлонському регіоні ринок поділено між медіагрупами «Груп Россель» («Groupe Rossel») та «ІПМ» («IPM»). Серед головних щоденних газет першої компанії — «Ле Суар» (засновано 1887; «Le Soir»), а також «Ла Мьоз» (засновано 1856; «La Meuse») і «Ла Нувель Газетт» (засновано 1878; «La Nouvelle Gazette»), які випускає під брендом «Сюдінфо» («Sudinfo») — лідера франкомовної преси з аудиторією близько 1 млн читачів. Медіагрупа «ІПМ» видає такі щоденні газети, як-от «Ла Лібре» (засновано 1884, фактично 1915; «La Libre»), «Л’Авенір» (засновано 1918; «L’Avenir».)

«Гренц-Ехо» (засновано 1927; «Grenz-Echo») — найвідоміша щоденна газета, що видається німецькою мовою.

Радіо

Експериментальне радіомовлення почалося 1914. Першу офіційну французьку радіостанцію «Радіо-Брюссель» («Radio-Bruxelles») засновано 1923. Упродовж 1930–1960 діяв Національний інститут радіомовлення з нідерландським і французьким підрозділами.

Фламандська організація радіо й телемовлення (фактично засновано 1960) є лідером ринку (сягає 63 %) з 5 радіостанціями, найбільші з яких — «Радіо2» (засновано близько 1979; «Radio2») і «Студіо Брюссель» (засновано 1983; «Studio Brussel») тощо. Водночас до провідних комерційних станцій відносять «Кьюмюзік» (засновано 2001; «Qmusic») і «Джо» (засновано 2009; «Joe»), що належать медіагрупі «ДПГ Медіа».

У Валлонії переважають комерційні радіостанції. Лідером ринку із часткою 16 % є «Радіо Контакт» (засновано 1980; «Radio Contact»). Бельгійське радіо й телебачення Французької спільноти (засновано 1977 на основі Бельгійського радіо й телебачення від 1960) — державна організація, яка об’єднує 9 станцій: «ВіваСіте» («VivaCité») і «Классік 21» (обидві засновано 2004; «Classic 21») та інші.

Телебачення

Телебачення запроваджено 1953. Здійснювалася трансляція нідерландських, німецьких і французьких передач.

Телекомпанія «ВТМ» (засновано 1989; «VTM») — найбільший фламандський комерційний мовник, що входить до медіагрупи «ДПГ Медіа», частка ринку становить до 40 %. Відомі телеканали «ВРТ 1» (фактично засновано 1960, сучасна назва з 2023; «VRT 1») та «Канвас» (засновано 1997; «Canvas»), які належать Фламандській організації радіо й телемовлення.

Бельгійське радіо й телебачення Французької спільноти має кілька суспільних каналів. Зокрема, провідними вважають «Ла Ун» (фактично засновано 1960, сучасна назва з 1997; «La Une») і «Тіпік» (засновано 1977; «Tipik»), загальна частка яких становить близько 20 %. Лідером ринку є комерційний телеканал «РТЛ ТВІ» (засновано 1987; «RTL TVI») із часткою 20 %.

Інформаційні агентства та медіакомпанії

Інформаційне агентство Бельга (Belga) засновано 1920, головними клієнтами є друковані (38 %) та аудіовізуальні засоби масової інформації (23 %), компанії (16,5 %) та уряди різних країн (16 %).

Література

Література розвивається французькою та нідерландською (фламандською) мовами, була пов’язана з культурою сусідніх країн. Становлення національної літератури зумовлено революційними процесами і здобуттям незалежності.

Література французькою мовою

Перші епічні сказання та пісні, історичні хроніки відносять до 13–14 ст. Тоді ж виникла література куртуазна. З 15 ст. набув популярності жанр новели.

Від початку 19 ст. відбулося утвердження романтизму. Основоположником бельгійського історичного роману вважають А. Мока (1803–1862). Знаковим твором, так званою біблією Бельгії, називають історичний роман «Легенда про героїчні, веселі та славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах» («La Légende et les Aventures héroïques, joyeuses et glorieuses d'Ulenspiegel et de Lamme Goedzak au pays de Flandres et ailleurs»; 1867) Ш. де Костера. Розвитку нової літератури водночас сприяло об’єднання «Молода Бельгія».

Представником натуралізму був К. Лемоньє. Відомий поет Е. Верхарна, якого вважають одним із лідерів європейського символізму. Світову популярність здобув письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури М. Метерлінк, зокрема знаною є п’єса «Сліпі» («Les Aveugles»; 1890). Ж. Сіменон — третій із найбільш перекладених у світі франкомовних авторів.

Після Першої світової війни основним напрямом став реалізм. У 1950–1960-х утвердився так званий бельгійський роман новий.

Серед сучасних письменників — А. Нотомб (народилася 1966), твори якої перекладено українською мовою.

Література нідерландською мовою

До 17 ст. розвивалася в річищі нідерландської літератури. Від початку 19 ст. спостерігають відродження національної культури, зокрема на чолі руху стояв поет Я. Віллемс, автор патріотичного вірша «До бельгійців» («Aen de Belgen»; 1818).

Зачинателем реалістичного напряму вважають Г. Консіанса (1812–1883), який написав історичний роман «Лев Фландрії, або битва золотих шпор» («De Leeuw van Vlaenderen, of de Slag der Gulden Sporen»; 1838).

Відомою є лірика поета Г. Гезелле (1830–1899).

Від 1880-х у літературі простежують, зокрема, риси натуралізму, імпресіонізму, символізму тощо.

Після Другої світової війни визнання здобула творчість письменника й журналіста Л. Боона.

Серед сучасних письменників — Д. Вергюлст (народився 1972), роман якого опубліковано українською мовою.

Архітектура

Архітектура пов’язана з архітектурою Нідерландів, пройшла ті ж хронологічні та стильові етапи, що й в інших країнах Західної Європи (романський стиль, готика, ренесанс, бароко, класицизм, історизм, модерн, ар-деко, модернізм, постмодернізм, хай-тек).

З доби середньовіччя збереглися романські церкви й собори 11–12 ст. у містах Турне, Нівелі та Льєжі, готичні собори 13–15 ст. у містах Брюгге, Брюсселі, Антверпені, Генті. Характерним типом споруд 13–14 ст. є бефруа — міські вежі з функціями дзвіниць, що символізували самоврядування. Збережено середньовічний центр м. Брюгге, який є пам’яткою всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Зразками брабантської готики є ратуші 15 ст. у містах Брюсселі та Левені. Розвинена також фортифікаційна архітектура (див. Оборонні споруди), представлена міськими мурами і брамами в містах Брюсселі, Брюгге й Левені, замком Гравенстен (1180) у м. Генті. Зразками цивільної забудови є Шпиталь Святого Івана 12 ст. у м. Брюгге і так звані суконні палати в містах Брюгге, Генті, Дендермонді.

Вплив ренесансної стилістики простежують від початку 16 ст., що засвідчує палац Маргарити Австрійської (1507–1527; м. Мехелен). Антверпенська ратуша (1561–1565) — пам’ятка Північного Відродження. Із відповідної стилістики в 17 ст. постало фламандське бароко, серед перших представників якого був художник П. Рубенс (будинок П. Рубенса в м. Антверпені; 1610-ті). У цьому стилі зводили як громадські будівлі, наприклад будинок гільдій (1696; м. Брюссель), так і католицькі тринавні базиліки з декорованими головними фасадами та інтер’єрами, зокрема церкви Івана Хрестителя (1657–1676; м. Брюссель) і Святого Михаїла (1601–1690; м. Левен). Звичайна міська архітектура зберігала структуру, вироблену в період середньовіччя, до 19 ст. Вулиці забудовували поставленими впритул високими кількаповерховими будинками з вузькими фасадами на три-п’ять вікон, з двосхилими дахами й щипцями на головних фасадах.

Від середини 18 ст. панівним стилем став класицизм, із пам’яток — палац юстиції (1836–1846; архітектор — Л. Руландт) у м. Генті. У середині 19 ст. переважав історизм (еклектика), що уможливило роботу архітекторів у різних історичних стилях, найпопулярнішими були неокласицизм (біржа 1868–1873, палац юстиції 1866–1883; усе — у м. Брюсселі) і неоготика (Нотр-Дам-де-Лакен, 1854–1909; м. Брюссель). У 1890-х м. Брюссель став центром розвитку модерну, відомий у Бельгії та Франції як ар-нуво. Зачинателями і провідними архітекторами були В. Орта та А. Ван де Вельде.

Перша світова війна призвела до значних руйнувань архітектурної спадщини, зокрема знищення історичного центру м. Левена 1914. Подальша відбудова здійснювалася переважно в стилі історизму. Прикладом стилістики ар-деко є базиліка Сакре-Кер (1919–1969; м. Брюссель).

Від 1930-х архітектура розвивалася в напрямі, наближеному до сучасної стилістики (функціоналізм, модернізм). У повоєнну добу реконструкція та забудова старих міст, особливо м. Брюсселя, виконувалися з дисгармонійним вторгненням модерністських споруд в історично сформоване архітектурне середовище, що призвело до містобудівного хаосу (так званої брюсселізації).

Образотворче мистецтво

Упродовж 11–12 ст. поступово розвивалися ювелірна справа й лиття з бронзи, від 13–14 ст. — живопис станковий, декоративний стінопис і скульптура.

У 15–16 ст. образотворче мистецтво було тісно пов’язане з нідерландським. Зародилося плетіння мережива. Основоположник нідерландського живопису епохи Відродження — Я. ван Ей, відомий також творець Гентського вівтаря 15 ст. З-поміж інших тогочасних живописців — Р. ван дер Вайден, Г. ван дер Гус, Г. Мемлінг та інші. У 16 ст. поширені алегоричні та міфологічні картини, натюрморт, пейзаж, побутовий живопис. Тоді ж під впливом італійського Відродження зародився романізм, спостерігали протистояння між мистецтвом романістів та національним реалістичним напрямом. Відомий майстер жанрових сцен і пейзажу — П. Брейгель (старший).

Після Нідерландської революції відбувся поділ єдиної художньої школи на нідерландську та фламандську. Представниками фламандського живопису 17 ст. є П. Рубенс, А. Ван Дейк, Я. Йорданс та інші.

У 18 ст. образотворче мистецтво зазнало французького впливу. Згодом у 19 ст. сформувалося власне бельгійське мистецтво. У цей період активно працювали Ж.-Б. Маду (1796–1877), один із засновників бельгійської школи живопису Г. Вапперс (1803−1874), Л. Галле (1810–1887), Г. Лейс (1815–1869), К. Меньє (1831–1905) тощо.

З кінця 19 ст. поширився модерн. Для мистецтва 20 ст. характерні формально-стилістичні пошуки. Тоді розвивалися імпресіонізм і експресіонізм, зокрема відомі роботи Д. Енсора, К. Пермеке (1886–1952) та Г. де Смета (1877–1943). Серед представників символізму — Л. Спілліарт (1881–1946), сюрреалізму — П. Дельво (1897–1994) і Р. Магрітт.

Музика

В епоху Відродження музика Бельгії відіграла значну роль у формуванні європейської школи поліфонічного мистецтва (див. Поліфонія). Відомий композитор Й. Окегем — представник франко-фламандської школи.

У 18 ст. була характерна еклектичність. Композитори наслідували французькі, італійські та німецькі зразки.

У 19 ст. виникли фламандський (антверпенський) та валлонський напрями, відповідно пов’язані з німецькими і французькими музичними традиціями. Засновником фламандської національної школи музики вважають П. Л. Бенуа. Представником валлонської композиторської школи є Ж. Йонген (1873–1953) та інші. Світове визнання здобула бельгійська скрипкова школа. Так, на цей період припадає творчість скрипалів Ш. де Беріо (1802–1870) та А. В’єтана (1820–1881). Окрім того, відома віолончельна школа з композитором А.-Ф. Серве (1807–1866). Серед класичних композиторів — винахідник музичних інструментів, зокрема саксофона, А. Сакс. У 20 ст. на музиці позначились імпресіонізм та різні авангардистські течії.

З популярних виконавців 20–21 ст. — Ж. Брель, С. Адамо, Лара Фабіан (народилася 1970), переможниця «Євробачення» Сандра Кім (народилася 1972) та інші.

Королівський театр «Ла Монне» (фактично засновано 1700; м. Брюссель) — провідний культурний центр країни. Окрім того, у м. Льєжі діє Королівська опера Валлонії (засновано 1820).

У м. Брюсселі базується Бельгійський національний оркестр (засновано 1931 як симфонічний), у м. Антверпені — Антверпенський симфонічний оркестр (засновано 1955), відомий як Королівський філармонічний оркестр Фландрії, у м. Монсі — Валлонський королівський камерний оркестр (засновано 1958), у м. Льєжі — Льєзький королівський філармонічний оркестр (засновано 1960). Є Брюссельська філармонія (засновано 1935).

Тут відбувся міжнародний пісенний конкурс «Євробачення» (1987).

З давніх традиційних заходів — музично-театральний фестиваль «Гентські свята» (з 1843), Гентський фестиваль Фландрії (з 1958) тощо.

Театр

Театральна культура зародилася за середньовіччя. Так, у 13–15 ст. ставили літургійні драми, мораліте, містерії. Потім до 16 ст. діяли так звані камери риторів — цехові об’єднання, що складали й виконували п’єси.

1700 у м. Брюсселі було відкрито театр «Ла Монне», репертуар якого включав переважно французькі опери й балети. 1782 там само збудовано Королівський парковий театр («Дю Парк»), який спочатку показував циркові, з 19 ст. — драматичні вистави.

Наприкінці 19 — на початку 20 ст. на розвиток театру вплив мала творчість письменників і драматургів М. Метерлінка, Ж. Роденбаха, Ш. Ван Лерберга та інших. З 20 ст. окремо розвивалися фламандські та франкомовні театри.

Станом на 2022 у м. Брюсселі також діють Королівський театр ляльок «Тун» (засновано 1830), Королівський театр галерей (засновано 1847), Королівський фламандський театр (засновано 1887), Національний театр Валлонія — Брюссель (засновано 1945); у м. Антверпені — Театр імені П. Бурла (засновано 1834); у м. Брюгге — Королівський міський театр (засновано 1869) тощо.

Кіно

Перший публічний кінопоказ відбувся 01.03.1896 у м. Брюсселі. Згодом у 1900-х створено першу кіностудію.

Після Першої світової війни знімали художні, з кінця 1920-х — етнографічні, видові, анімаційні фільми. Організовано спільне кіновиробництво з Францією, Німеччиною, Нідерландами, Італією тощо. З 1940–1950-х активно розвивалася анімація. У 1960-х започатковано виділення державних субсидій на кіно, створення кіношкіл.

Серед визначних фільмів — «Банкет шахраїв», відомий також як «Банкет контрабандистів» (1952; режисер А. Сторк), «Чайки вмирають у гавані» (1955; режисери Р. Кейперс, І. Міхілс, Р. Вергаверт), «Потяг ходить щогодини» (1961; режисер А. Каванс), «Старт» (1967; Золотий ведмідь Берлінського міжнародного кінофестивалю; режисер Є. Сколімовський), «Мир на полях» (1970; режисер Ж. Буажело), «Жанна Дільман, набережна Комерції 23, Брюссель 1080» (1975; режисер Ш. Акерман), «Гарпія» (1979; Золота пальмова гілка Каннського кінофестивалю; режисер Р. Серве), «Божевільне кохання» (1987; режисер Д. Деруддере), «Характер» (1997; премія «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою; режисер — М. ван Дім), «Розетта» (1999; Золота пальмова гілка), «Син» (2002) і «Дитина» (2005; Золота пальмова гілка; режисери всіх — Дарденн, брати) та інші.

Діє Спілка кінематографічної преси Бельгії (засновано 1925) — професійна асоціація кінокритиків і журналістів. Є Королівський бельгійський кіноархів (Сінематек; засновано 1938), що базується в м. Брюсселі. Академія А. Дельво (засновано 2010) — професійна кінематографічна організація країни, з 2011 вручає премію Магрітт за досягнення в галузі, аналог «Сезар» та «Оскар».

У Бельгії організовують Гентський міжнародний кінофестиваль (з 1974), Брюссельський міжнародний кінофестиваль фантастичних фільмів (з 1983), Намюрський міжнародний фестиваль франкомовного кіно (з 1986) тощо.

Спорт

Культивують футбол, велосипедний спорт, теніс, плавання, баскетбол, дзюдо та інше.

Національний олімпійський комітет було засновано та визнано Міжнародним олімпійським комітетом 1906. Бельгія бере участь в Літніх Олімпійських іграх від 1900 (окрім 1904) та Зимових Олімпійських іграх від 1924 (окрім 1960, 1968). Приймала також Літні Олімпійські ігри 1920. Станом на 2022 загалом виборола 46 (за іншими даними — 45) золотих, 58 (за ін. даними — 56) срібних та 61 (за ін. даними — 62) бронзову медалі.

Тут проходили різні міжнародні спортивні змагання, зокрема чемпіонати світу з академічної греблі (1980, 1985), корфболу (1984, 1991, 2015); чемпіонати Європи з футболу (1972, 2000 спільно з Нідерландами), баскетболу (Євробаскет; 1977), дзюдо (1954, 1969, 1977, 1979, 1984, 1997), карате (1972, 1975) та інші.

Від 1892 у Бельгії проходять велоперегони «Льєж — Бастонь — Льєж», від 1913 — «Тур Фландрії», від 1925 — Гран-прі Бельгії (тепер етап Формули-1), від 1977 — змагання з легкої атлетики «Меморіал Ван Дамме».

Україна та Бельгія

31.12.1991 Бельгія визнала незалежність України. Дипломатичні відносини було встановлено 10.03.1992.

Товарообіг між країнами 2021 становив близько 1,4 млрд дол. США. Україна має негативне сальдо торговельного балансу. Експортують зернові культури, деревину й вироби з деревини, чорні метали тощо. Імпортують пластмаси, полімерні матеріали, фармацевтичну продукцію. Діє Українсько-бельгійська змішана комісія з торговельно-економічного та фінансового співробітництва. На 2016 в Україні було зареєстровано понад 100 підприємств з інвестиціями Бельгії.

Активно розвивається політичний діалог між країнами, співпраця в галузі науки, освіти й культури. Діють Посольство України в Королівстві Бельгія, а також Посольство Королівства Бельгія в Україні. Проводять низку культурних заходів, зокрема тиждень українського мистецтва (з 2019; м. Брюгге), покази фільмів, виступи творчих колективів та інше. Тут встановлено пам’ятники та пам’ятні знаки, пов’язані з Україною, зокрема жертвам Голодомору 1932–1933 (2003; м. Генк) тощо.

Бельгія виступає за суверенітет, територіальну цілісність й незалежність України, шлях до європейської інтеграції України. Підтримала резолюції «Територіальна цілісність України» (2014), «Агресія проти України» (2022) Генеральної Асамблеї ООН та інші. Долучилася до санкцій проти Російської Федерації через російсько-українську війну, надає військову, фінансову й гуманітарну допомогу Україні тощо. На 2023 в Бельгії проживають понад 65 тис. українців.

Додатково

  • У 19 ст. підприємці з Бельгії сприяли розвитку гірничої, машинобудівної, цементної промисловості в Україні, зокрема заснували Південноросійське Дніпровське металургійне товариство (близько 1886), яке розпочало будівництво заводу (тепер належить ПРАТ «КАМЕТ-СТАЛЬ»), створили низку підприємств у містах Дніпрі, Миколаєві. На початку 20 ст. у м. Льєжі виникла Руська безстороння громада — перша українська громадська організація, яка об’єднувала робітників і студентів. 1919–1923 в містах Гаазі та Брюсселі діяла дипломатична місія УНР на чолі з істориком А. Яковлівим. Після Української революції відома незначна громада політичних емігрантів, військових Армії Української Народної Республіки та Української галицької армії. Значну хвилю еміграції української спричинили події Другої світової війни. Згодом виникли осередки Організації українських націоналістів. Відомий Український допомоговий комітет Бельгії (засновано 1945), що мав 26 філій. З країною частково пов’язано життя та діяльність письменників М. Гоголя та Марка Вовчка; правознавця В. Незабитовського; політичного діяча Д. Андрієвського; митроп. Андрея Шептицького та інших.
  • У Фламандському регіоні щонайменше 7 % раніше зареєстрованих видів флори й фауни зникли, 17 % мають статус «загрожені» або «критично загрожені», 29 % — «вразливі» за критеріями Міжнародного союзу охорони природи. У Валлонському регіоні близько 9 % видів тварин і рослин зникли, 31% — під загрозою зникнення. У Брюссельському столичному регіоні вважають зниклими 180 видів вищих рослин, 12 місцевих видів птахів, що гніздяться, і 4 види місцевих земноводних.

Джерела

Література

  1. Revelard M. Le Carnaval de Binche: une ville, des hommes, des traditions. Tournai : Renaissance du livre, 2002. 150 p.
  2. Norwich J. Great Architecture of the World. New York : Da Capo Press, 2003. P. 164; 216–217; 224–235.
  3. Сухий О. М. Історія Бельгії. Львів : ЛА «Піраміда», 2005. 260 с.
  4. Encyclopedia of Television : in 4 vol. / Ed. by H. Newcomb. 2nd ed. New York : Fitzroy Dearborn, 2005.
  5. Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 191–200.
  6. Belgien. Geschichte — Politik — Kultur — Wirtschaft / Hrsg. von J. Koll. Münster : Aschendorff, 2007. 351 р.
  7. Білецький В. Мінеральні ресурси та добувна промисловість країн світу: Бельгія // Всеукраїнська експертна мережа. 2008. С. 1–4. URL: https://core.ac.uk/download/pdf/289226827.pdf
  8. Ювілейний альманах. 1945–2005: в 60-ліття Українського Допомогового Комітету й організованого українського громадського життя в Бельгії. Львів; Київ; Брюссель : Товариство Українців у Бельгії, 2009. 607 с.
  9. Бершеда Є. Українсько-бельгійські відносини: не підбиваючи підсумки... // Зовнішні справи. 2010. № 11. С. 43–45.
  10. Культурно-гуманітарне співробітництво // Посольство України в Королівстві Бельгія та Великому Герцогстві Люксембург (за сумісництвом). 2012. URL: https://belgium.mfa.gov.ua/mizhnarodne-spivrobitnictvo/ukrayina-ta-belgiya/603-kulyturno-gumanitarne-spivrobitnictvo-mizh-ukrajinoju-ta-belygijeju
  11. Arblaster Р. А History of the Low Countries. 2nd ed. New York : Palgrave Macmillan, 2012. 344 р.
  12. Попенко Я. В. Діяльність дипломатичного представництва Директорії УНР у Бельгії та Нідерландах у 1919–1921 роках // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. 2021. № 1 (19). С. 188–197.
  13. De Morgen’ is grootste groeier op Belgische krantenmarkt // De Morgen. 2021. URL: https://www.demorgen.be/nieuws/de-morgen-is-grootste-groeier-op-belgische-krantenmarkt~bfea10d2/
  14. Mediahuis. Jaarmagazine 2020–2021. [W. p.] : Mediahuis, 2021. 40 p. URL: https://www.mediahuis.com/app/uploads/2021/04/Mediahuis_Corporate_Magazine_NL.pdf
  15. Géants et dragons processionnels de Belgique et de France // UNESCO. Patrimoine culturel immatériel. https://ich.unesco.org/fr/RL/geants-et-dragons-processionnels-de-belgique-et-de-france-00153
  16. Hubert Van Innis // International Olympic Committee. URL: https://olympics.com/en/athletes/hubert-van-innis
  17. La Monnaie/De Munt. URL: https://www.lamonnaiedemunt.be/fr
  18. Olympic Games Antwerp 1920 // International Olympic Committee. URL: https://olympics.com/en/olympic-games/antwerp-1920
  19. Royal Institute of Theatre, Cinema and Sound in Brussels Belgium. URL: https://www.ritcs.be/en

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Бельгія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бельгія (дата звернення: 11.10.2026).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.11.2024


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Бельгія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бельгія (дата звернення: 11.10.2026).

Отримано з https://vue.gov.ua/index.php?title=Бельгія&oldid=446777
Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶