Брель, Жак

Jacques Brel (1962).jpg

Брель, Жак Роме́н Жорж (фр. Brel, Jacques Romain Georges; 08.04.1929, м. Скарбек, Брюссельський регіон, Бельгія — 09.10.1978, м. Бобіньї, тепер регіон Іль-де-Франс, Франція, похований у с. Атюона, о-в Хіва Оа, Маркізькі острови, Французька Полінезія) — співак, актор, композитор, автор пісень, режисер.

Брель, Жак

(Brel, Jacques Romain Georges)

Народження 08.04.1929
Місце народження Скарбек
Смерть 09.10.1978
Місце смерті Бобіньї
Місце поховання Атюона
Alma mater колеж Інституту Сен-Луї
Напрями діяльності музика, кіно

Життєпис

Народився у сім’ї промисловця. Навчався 1941–1944 у колежі Інституту Сен-Луї (м. Брюссель). Згодом отримав дипломи пілота (1964) та яхтсмена (1974). Працював на картонажній фабриці «Ваннест і Брель» («Vanneste & Brel»), співвласником якої був його батько.

1944–1945 розпочав творчий шлях як автор новел під псевдонімом Рауль де Сіньяк. 1947 видав 2 номери газети «Гран фе» («Le Grand Feu»; «Великий вогонь»), директором якої був і де під псевдонімом Рафаель Буассере опублікував вірші, написані під впливом поезій П. Верлена і Ш. Бодлера. Брав участь у молодіжному філантропічному русі «Франш корде» («Franche Cordée»; «Щирий зв’язок»), з 1949 був його президентом. Разом із членами цієї асоціації поставив кілька п’єс, зокрема за книгою «Маленький принц» А. де Сент-Екзюпері. Тоді ж почав співати, акомпануючи собі на гітарі.

Як співак дебютував 1952 у кабаре «Чорна троянда» (м. Брюссель). Перший диск із піснями Бреля вийшов у лютому 1953 у м. Брюсселі. З 1953 жив у м. Парижі. Виступав у різних концертних залах, зокрема «Олімпії» (1961, 1964). З 1954 здійснив турне: Франція, Бельгія, Північна Африка, Єгипет, Канада, Мадагаскар, СРСР (1965), США (1965, 1966, 1967) та ін.

Після 1975, залишивши сцену через хворобу, жив у Французькій Полінезії.

Творчість

Автор 440 пісень, серед яких «Коли є лише кохання» («Quand on n’a que l’amour»; 1956), «Не залишай мене» («Ne me quitte pas»; 1959; перекладено 22 мовами, 1996 визнано за опитуванням найкращою франкофонною піснею сторіччя), «Буржуа» («Les Bourgeois»), «Мадлен» («Madeleine»), «Брюссель» (усі — 1962), «Амстердам» («Amsterdam»; 1964), «Ці люди» («Ces gens-lа»; 1965), «Пісня старих коханців» («La Chanson des vieux amants»; 1967), «Жорес» («Jaurès»), «Кохання померло» («L’amour est mort»; обидві — 1977). У текстах пісень використовував неологізми, алітерацію, елізію, асонанс. Пісні часто створені як короткі оповіді про персонажа, що будуються навколо певної історії чи ситуації. Як виконавець вирізнявся емоційністю, виразною жестикуляцією.

Пісні Бреля виконували й виконують інші співаки, зокрема Барбара, Дж. Голлідей, Ж. Греко, І. Монтан, К. Нугаро, Ф. Паньї (усі — Франція), Ф. Сінатра, Р. Чарлз, Н. Сімон (усі — США), Д. Боуї (Велика Британія), К. Гоффман (Німеччина), С. Діон (Канада).

Диски з піснями Бреля виходили у Франції, Бельгії, Аргентині, Бразилії, Канаді, Іспанії, Італії, Німеччині, Великій Британії, Південно-Африканській Республіці, США, Японії. Його диски ставали золотими (1959, 1977).

Зіграв ролі у фільмах: «Ризик професії» (1967), «Банда Бонно» (1968), «Мій дядя Бенжамен» (1969), «Монт-Драгон» (1970), «Убивці з органів порядку» (1971; приз Московського міжнародного кінофестивалю), «Пригода — це пригода», «Бар “Ла Фурш”» (обидва — 1972), «Зануда» (1973), «Жак Брель живий і мешкає у Парижі» (1974).

Поставив фільми «Франц» (1972), «Далекий Захід» (1973) і зіграв у них головні ролі.

У театрі поставив музичну комедію «Людина з Ла Манчі» («L’Homme de la Mancha»), де також зіграв головну роль.

Нагороди та визнання

Нагороджений премією Академії диска імені Ш. Кро (1957), Великою премією французького диска (1964), Великою премією Академії дисків (1964). За шоу за 250 піснями Бреля, поставлене в м. Нью-Йорку, 1968 отримав як композитор диплом американської Національної академії мистецтв.

На честь співака названо астероїд 3918 Брель (відкрито 1988).

Пам’ятник Брелю встановлено 2017 у центрі м. Брюсселя (скульптор Т. Францен).

З 2019 ім’я Бреля носить алея в м. Парижі.

Твори

  • Tout Brel. Paris : Laffont, 2001. 416 p.

Р о с. п е р е к л. —

  • Стихи и песни. Москва : Радуга, 1988. 364 с.

У к р. перекл. —

  • Не знаю, чому… Любив я… / Пер. з фр. М. Удовиченка // Всесвіт. 1998. № 11. С. 102.

Література

  1. Щербак А. Знайомство з Жаком Брелем // Всесвіт. 1972. № 5. С. 174–175.
  2. Останні роки Жака Бреля // Всесвіт. 1989. № 2. С. 188.
  3. Hirschi S. Jacque Brel. Chant contre silence. Paris : Librairie A.-G. Nizet, 1995. 518 p.
  4. Lhote G. Brel de A а Z. Paris : Albin Michel, 1998. 238 p.
  5. Brel Jacque // Saka P., Plougastel Y. La Chanson francaise et francophone. Paris : Larousse, 1999. P. 158–163.
  6. Todd O. Jacque Brel, une vie. Paris : Robert Laffont, 2014. 462 p.

Автор ВУЕ

C. В. Глухова


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Глухова C. В. Брель, Жак // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Брель, Жак (дата звернення: 17.01.2022).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ