Організація Північноатлантичного договору

Організація Північноатлантичного договору (НАТО) North Atlantic Trеаtу Оrganization (NATO)

Тип військово-політична організація
Рік створення 1949
Штаб-квартира Брюссель
Профіль діяльності міжнародна безпека
Центральний орган Північноатлантична рада
Співпрацює з Україна


Організа́ція Північноатланти́чного до́гово́ру, НАТО (англ. North Atlantic Trеаtу Оrganization, NATO; фр. L’Organisation du traitй de l’Atlantique nord, OTAN), Північноатлантичний альянс (англ. North Atlantic Alliance, франц. l’Alliance nord atlantique) — міжнародне міжурядове військово-політичне об’єднання держав євроатлантичного безпекового простору.

Штаб-квартира — у м. Брюсселі (Бельгія).

Офіційні мови — англійська та французька.

На 2021 організація налічує 30 держав-членів.

Історична довідка

Договір про утворення НАТО (Північноатлантичний договір) підписаний у м. Вашингтоні (США) 04.04.1949, набув чинності 24.08.1949. Угода відповідає ст. 51 Статуту ООН, яка передбачає право незалежних держав на індивідуальну та колективну безпеку. Державами — засновницями НАТО стали: Бельгія, Велика Британія, Данія, Ісландія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, США, Франція. Згодом до організації вступили Греція, Туреччина (обидві — 1952), ФРН (1955), Іспанія (1982), Польща, Угорщина, Чехія (усі три — 1999). У 2004 відбулося наймасштабніше розширення — долучилися сім держав (Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія). 2009 до Альянсу приєдналися Албанія та Хорватія. 2017 членство отримала Чорногорія, 2020 — Північна Македонія. Франція 1966 вийшла з військових структур НАТО (одночасно залишаючись учасником Північноатлантичного договору), 2009 повернулася.

1991 з урахуванням змін після закінчення війнахолодної війни було прийнято нову Стратегічну концепцію НАТО, спрямовану на розширення співпраці з країнами колишнього соціалістичного табору. У грудні 1991 утворено Раду Північноатлантичного співробітництва (РПАС) як форум для проведення діалогу з питань безпеки у євроатлантичному регіоні. До РПАС увійшли члени НАТО і 9 країн Центральної та Східної Європи, у березні 1992 приєднались усі держави — учасниці Співдружності Незалежних Держав (11 країн), а на початку червня 1992 — Грузія й Албанія. 1997 РПАС трансформовано у Раду Євроатлантичного партнерства (РЄАП).

Наслідком практичної реалізації нової Стратегічної концепції НАТО стало створення програми «Партнерство заради миру», проголошене під час саміту НАТО у м. Брюсселі у січні 1994.

На Вашингтонському саміті НАТО 1999 була схвалена нова Стратегічна концепція, спрямована на посилення європейських структур безпеки та розвитку співпраці між Альянсом і ЄС. 2010 на саміті у м. Лісабоні концепція була змінена з урахуванням нових викликів: тероризм, зокрема кібертероризм, тощо.

Трансформація міжнародної системи спричинила нову дискусію щодо зміни пріоритетів діяльності НАТО. Актуалізували дискусію: анексія Криму Росією та окупація нею окремих районів Донецької й Луганської областей; зростання ролі Китаю на міжнародній арені; потреба запобігання кіберзагрозам, гібридним війнам, посилення боротьби з тероризмом міжнародним тощо.

Характеристика

Цілі та напрями діяльності

НАТО є міжрегіональною організацією, у рамках якої країни-члени, зберігаючи повний суверенітет і незалежність, здійснюють консультації та ухвалюють рішення з політичних і військових питань у сфері їхньої безпеки. До заходів НАТО у сфері оборони та безпеки належать:

  • підтримка військового потенціалу;
  • подолання безпекових криз;
  • налагодження діалогу з іншими країнами.

Альянс забезпечує допомогу і захист у разі будь-якої форми агресії, спрямованої проти будь-якої держави — члена організації (ст. 5–6 Північноатлантичного договору).

Пріоритетні напрями діяльності Альянсу визначені у Стратегічній концепції, яка розробляється та ухвалюється на самітах НАТО.

Структура організації

Найвищим керівним органом НАТО є Північноатлантична Рада. До її компетенції належить право ухвалення політичних рішень.

Найвищою посадовою особою є Генеральний секретар, який очолює Північноатлантичну Раду. До компетенції Генерального секретаря належить координація процесу консультацій, прийняття та виконання рішень. Він також керує діяльністю Міжнародного секретаріату.

З 2014 Генеральний секретар НАТО — Є. Столтенберг (народився 1959; Норвегія).

Інституційна структура Альянсу сформована на основі поєднання цивільної та військової структур.

Цивільна структура НАТО включає: штаб-квартиру, постійні представництва та міжнародні делегації, міжнародний секретаріат, міжнародний персонал.

Військова структура має у складі: Військовий комітет (найвищий керівний військовий орган НАТО), Стратегічне командування НАТО з операцій, Командування об’єднаних збройних сил НАТО з питань трансформації, Міжнародний військовий штаб, Комітет з оборонної політики та планування, Групу ядерного планування, штаб Верховного головнокомандувача об’єднаних збройних сил НАТО в Європі (штаб-квартира в м. Монсі, Бельгія).

Рішення з питань діяльності організації ухвалюються шляхом досягнення консенсусу між усіма її членами.

Відносини Україна — НАТО

Розвиток співробітництва між Україною та НАТО розпочався одразу після проголошення незалежності та міжнародного визнання України іншими державами. Від січня 1992 Україна бере участь у роботі Ради Півночноатлантичного співробітництва, а 1994 приєдналася до програми «Партнерство заради миру». Результатом активізації співпраці між Україною та НАТО стало укладення 09.07.1997 Хартії про особливе партнерство між Україною й НАТО 1997. З метою її реалізації та забезпечення постійного співробітництва 04.12.1997 засновано Місію України при НАТО. З травня 1997 діє Центр інформації та документації НАТО в Україні, 1999 створено Комісію «Україна — НАТО», з квітня 1999 діє Офіс зв’язку НАТО в Україні. 2002 ухвалено план дій «Україна — НАТО».

Від 2009 Україна співпрацює з Альянсом в рамках Річних національних програм співробітництва Україна — НАТО.

2010 євроатлантична інтеграція як ціль зовнішньої політики України була вилучена із основних напрямів зовнішньополітичної діяльності, а 2012 — із стратегії національної безпеки України. Анексія Росією Криму та окупація нею окремих районів Донецької й Луганської областей вплинули на відновлення повномасштабного діалогу та співробітництва України з НАТО.

Відмова України від позаблокового статусу та повернення положення про євроатлантичну інтеграцію як мету зовнішньої політики та пріоритет Стратегії національної безпеки України відкрили нові можливості для поглибленого діалогу та співпраці. Одним із підсумків Варшавського саміту НАТО (липень 2016) стало ухвалення Комплексного пакету допомоги Україні з боку Альянсу. Це також сприяло розширенню співробітництва з державами НАТО у різних сферах: кібербезпека, медична реабілітація військовослужбовців, розмінування територій тощо.

09.03.2018 Альянс надав Україні статус країни — аспіранта НАТО, що передбачає поглиблення співпраці та сприйняття її як держави, яка прагне набуття членства. 12.06.2020 Україна була долучена до Програми розширених можливостей НАТО. У цій програмі також беруть участь Австралія, Фінляндія, Грузія, Йорданія і Швеція. Статус партнера з розширеними можливостями дає змогу Україні брати участь у планування операцій та навчань НАТО, набувати передового досвіду в підтримці міжнародної безпеки, зокрема в акваторії Чорного моря.

Джерела:

  1. Місія України при НАТО (офіційний сайт). URL: https://nato.mfa.gov.ua/
  2. Організація Північноатлантичного Договору (офіційний сайт). URL: https://www.nato.int/cps/uk/natohq/index.htm
  3. Північноатлантичний договір // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/950_008#Text
  4. Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_002#Text

Література:

  1. Kay S. NATO and the Future of European Security. Lanham : Rowman & Littlefield, 1998. 199 p.
  2. NATO After Fifty Years / Ed. by V. Papacosma, S. Kay, M. Wilmington : Scholarly Resources, 2001. 279 p.
  3. Clausson М. I. NATO: Status, Relations, and Decision-making. New York : Nova Science Publishers, 2007. 118 p.
  4. Північноатлантичний альянс: історія, функції, структура, відносини з Україною / За ред. Д. І. Дзвінчука. Івано-Франківськ : Місто НВ, 2012. 604 с.
  5. Кучик О. С. Україна у сучасних міжнародних відносинах // Мальський М. З., Мороз Ю. М., Іжнін І. І. та ін. Міжнародні відносини: Політика. Економіка. Право. Львів : Львівський національний університет ім. Івана Франка, 2017. С. 399–445.
  6. Black Swan Events on NATOs Eastern Flank (NATO Science for Peace and Security Series E: Human and Societal Dynamics) / Ed. by S. Ducaru, I. Nitu, M. Margvelashvili. Amsterdam : IOS Press, 2019. 106 p.

Відео

Партнерство заради миру. Фрагмент телепередачі "Історія" (ПравдаТут Львів)

Автор ВУЕ

О. С. Кучик


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Кучик О. С. Організація Північноатлантичного договору // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Організація Північноатлантичного договору (дата звернення: 13.04.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
02.04.2021


Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ