Ар-деко

Ар-деко. «Крайслер»
Ар-деко. Емпайр-Стейт-білдінг

Ар-деко́ (фр. Art déco, скорочення від фр. Arts décoratifs, букв. — декоративне мистецтво) — стиль у мистецтві й архітектурі 1910–1930-х, що поєднує принципи класичного мистецтва й елементи авангардизму.

Історична довідка

Отримав назву на «Міжнародній виставці сучасних декоративних і промислових мистецтв» (фр. Exposition internationale des Arts décoratifs et industriels modernes), яка проходила 1925 у м. Парижі.

Напрям почав формуватися протягом 1908–1912 у рамках стилю модерн з його тяжінням до естетизму, комфортного життя. На його стилістику вплинули Віденська сецесія, діяльність близької до модерну групи «Школа Глазго» (творам її представників були притаманні підкреслена геометричність і стилізованість), німецьке Об’єднання художників, архітекторів, підприємців на експертів («Веркбунд»), що висувало ідею єдності мистецтва та дизайну, а також «Російські сезони» С. Дягілєва в м. Парижі.

Остаточне формування художньої течії та її розквіт припали на період між 1925 і 1935. У 1925 завершилася історія експериментального, епатажного авангарду. Напрацювання його напрямів, зокрема, абстракціонізму (зовнішня ефективність), кубізму (спосіб розчленування предметів і аналіз їх геометричних складових), футуризму (техніка зображення руху для вираження швидкості і динаміки життя) увійшли до арсеналу мистецтва Ар-деко.

Характеристика

В Ар-деко сформувалися два напрями: декоративні роботи масового виробництва і твори витонченого мистецтва, створені художниками та скульпторами авангардного напряму того періоду. Наприклад, Жорж Брак, засновник кубізму, після 1920-х і до кінця життя працював у стилі Ар-деко в ювелірній промисловості, створював бренди для відомих компаній. На противагу майстрам модерну, які знаходили натхнення в природі, ретельно імітуючи рослинні й тваринні форми, він став розробляти прикраси в стилі Ар-деко на основі авангардного живопису (кубізму), створював просту й лаконічно геометричну форму. Анрі Матісс створив вишуканий і еротичний цикл «Одаліски» (1928). Один із засновників фовізму Кес ван Донген у 1930-ті повністю перейшов до «салонного живопису» (напр., «Танго з Архангелом»; 1935). Ці тенденції помітні у фантазіях М. Шагала на теми фантастичних тварин («Оголена на білому півні»; 1925), творах П. Пікассо 1930-х — ілюстраціях до «Метаморфоз» Овідія, серії офортів «Сюїта Воллара» тощо.

Живопис в Ар-деко не відігравав значної ролі, але використовувався як один з елементів декорування. Акценти робилися на яскраві кольори, спрощення предметів до напівабстрактних форм.

«Нова елегантність», «сучасна стильність», як часто називають Ар-деко, поєднувала експерименти авангарду з філософією елітарного споживання. Лідерами цього стилю в м. Парижі були Поль Пуаре, Коко Шанель, Соня Делоне.

Ар-деко — це також мистецтво Інтер'єрів, де провідну роль відіграла стильність меблів, дрібна скульптурна пластика, освітлення, дизайн приміщень, одягу, ювелірна справа, тканини. У цьому плані стиль Ар-деко використав напрацювання нідерландського об’єднання художників — представників неопластицизму «Де Стейл» (пошук нової форми, яка охопила б в одній композиції всю інтелектуальну й візуальну гармонію світу), шкіл Баухаузу (1919–1933; Німеччина) і ВХУТЕМАСу. Неповторний вигляд меблям у стилі Ар-деко надавали рідкісні й дорогі матеріали, (чорне, пальмове дерево, бразильська жакаранда, палісандрове дерево), а також контрастні поєднання традиційних шпон. Серед використовуваних матеріалів — лак, шагрень, акуляча шкіра, шкура поні, слонова кістка і зварне залізо. Для задоволення суспільного попиту був налагоджений випуск величезного потоку недорогих виробів Ар-деко: меблі покривали світлим шпоном червоного дерева й бежевим лаком або створювали обтічні силуети із гнутої фанери.

Дрібна скульптура Ар-деко — це переважно вироби масового виробництва, які виготовляли з бронзи, слонової кістки, або їх сполучення, що отримало назву «хризелефантин». Жанр анімалістської скульптури для декору інтер’єрів у період Ар-деко досяг піку простоти й обтічності в силуетах тварин.

Ар-деко у США

Найбільше напрям Ар-деко поширився і розквітнув у США в 1930-ті. Американський споживач не прийняв авангардні, радикальні стильові форми в живописі й пластиці, тому авангардна мова набуває полегшеного, «декоративного» вигляду, головно в дизайні, моді, інтер’єрному мистецтві. Установка на те, що мистецтво має приносити відчуття радості, повноти буття, наповнювати життєвою енергією, нести красу, а не займатися парадоксами, порушенням невирішених питань, сумнівами, скепсисом, пошуком абсолютних істин і смислів буття, сформувалося під впливом панівного американського філософського напряму — прагматичної філософії (див. Прагматизм).

Завданням Ар-деко стало створення ілюзії елегантного, безтурботного й оптимістичного існування. Мистецтво Ар-деко покликане створити ілюзорний світ бажань, зовнішніх ефектів і світського блиску, навіяний мріями голлівудських екстравагантностей. У США і по всьому світу цей стиль став символом нового життя, увиразнився в силуетах американських хмарочосів.

Зразком Ар-деко в архітектурі США є Рокфеллерівський центр у м. Нью-Йорку (архітектори Г. В. Корбетт, В. К. Гаррисон, В. Мак-Мюррей та ін.; 1929–1940) — комплекс будівель для бізнесу, культури, відпочинку, спорту. Зовнішнє інженерне рішення близьке до конструктивізму: будівлі мають форму величезних паралелепіпедів, що сяють склом і металом, а в інтер’єрах, навпаки, переважає дерев’яна різьба, живописні панно, мозаїка, пластичні рельєфи, карбування по металу. Хмарочос автомобільного гіганта «Крайслер» у м. Нью-Йорку (арх. В. Ван Ален; 1928–1930) з шатровим завершенням і шпилем сягав 320 м у висоту, демонструючи пишність і ефектність дизайнерських рішень, що застосовувалися на той час у люксових автомобілях. У хмарочосі Емпайр-Стейт-білдінг (арх. В. Ф. Лемб; 1930–1931) використана естетика східчастих пірамід майя, астеків, що дозволило виконати нові норми освітлення і повітря для квартир.

В Америці стилістика Ар-деко була просякнута новими ритмами життя, машинної індустрії. Прикладом цього є картина Т. Лемпицької (1898–1980; Польща, США) «Автопортрет у зеленому “Бугатті”» (1925): вродлива молода жінка зображена в дорогому, стильному авто. Гостро діагональна композиція, лаконічно-експресивна манера письма — свідоцтво нового стилю.

Американський варіант Ар-деко позбавлявся декоративності й прагнув динамізму, конструктивності, виразності й обтічності форм. Цей стиль отримав назву «стрімлайн» (англ. stream-line — лінія обтікання, обтічна форма). Вершиною стилю «стрімлайн» стала Всесвітня виставка у м. Нью-Йорку (1939–1940), де всі предмети були представлені в лапідарно обтічних формах: від самої будівлі павільйону до корпусів автомобілів, меблів.

Усі речі виготовляли спеціально для елітарного клієнта з урахуванням його смаків або малими партіями. Ар-деко — це епоха авторських робіт, коштовних суконь, автомобілів, особняків. У творах мистецтва спостерігалися гострі парадокси: поєднання нових недорогих матеріалів (пластмаса, залізобетон) з кришталем, сріблом, слоновою кісткою, напівкоштовним камінням, хромованим металом.

У другій половині 20 ст.

Після Другої світової війни архітектура та пластичні види мистецтва розвивалися ін. шляхом, а численні напрацювання стильних аксесуарів Ар-деко в ювелірній промисловості, моді, дизайні перейшли у сферу масових споживацьких інтересів і зберігалися до
кін. 20 ст.

Серед представників Ар-деко — дизайнери Д. Дескі (1894–1989; США), Н. Бел Геддес (1893–1958; США), Дж. Вассос (1898–1985; США), архітектор Ф. Л. Райт, художник-плакатист П. Колен (1892–1985; Франція), дизайнер ювелірних прикрас Р. Тампльє (1891–1968; Франція), скульптор Г. Лашез (1882–1935; Франція, США), художник, скульптор Ерте (Р. Тиртов; 1892–1990; Росія, Франція), архітектор і дизайнер М. Л. Бройєр (1902–1981; Німеччина, США) та інші.

В Україні елементи стилю Ар-деко присутні в оздобленні деяких будівель м. Львова; до представників цього стилю відносять О. Екстер, В. Меллера, С. Делоне.

Література

  1. Моженок Т. Э. Женщина и искусство Art Deco // Искусство XX века. Санкт-Петербург : Санкт-Петербургский государственный университет, 1996. С. 108–119.
  2. Стерноу С. А. Арт Деко. Полеты художественной фантазии. Минск : Белфакс, 1998. 63 с.
  3. Хиллер Б. Стиль XX века. Москва : Словo, 2004. 380 с.
  4. Васильев А. А. Европейская мода. Три века. Москва : Слово, 2010. 448 с.
  5. Duncan A. Art déco. Encyclopédie des arts décoratifs des années vingt et trente. Paris : Citadelle et Mazenod, 2010. 544 р.
  6. Bréon E., Cavaniol H. Paris art déco. Paris : Somogy Éditions d'Art, 2017. 240 р.

Автор ВУЕ

Г. С. Мєднікова


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Мєднікова Г. С. Ар-деко // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ар-деко (дата звернення: 1.03.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
08.02.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ