Ван де Вельде, Анрі-Клеманс

Анрі-Клеманс Ван де Вельде

Ван де Вельде, Анрі-Клеманс (Van de Velde, Henry Clemens)
Народження	03.04.1863
Місце народження	Антверпен
Смерть	15.10.1957
Місце смерті	Цюрих
Місце поховання	Тервюрен, Бельгія
Місце діяльності	Бельгія, Нідерланди, Німеччина, Швейцарія
Напрями діяльності	архітектура, образотворче мистецтво, дизайн, художня освіта
Традиція/школа	Ар-нуво, модерн

Будинок Ван де Вельде у м. Веймарі

Школа ужиткового мистецтва у м. Веймарі

Архів Ф. Ніцше у м. Веймарі

Театр Веркбунда у м. Кельні

Ван де Ве́льде, Анрі́-Клема́нс (нідерл. Van de Velde, Henry Clemens; 03.04.1863, м. Антверпен, провінція Антверпен, Бельгія — 15.10.1957, м. Цюрих, кантон Цюрих, Швейцарія) — архітектор, дизайнер, художник, педагог, один із основоположників стилю модерн, автор низки споруд у Північній Європі.

Життєпис

Народився у заможній, освіченій сім’ї фармацевтів. Після закінчення класичної гімназії навчався 1880–1885 в Антверпенській академії образотворчого мистецтва, одночасно від 1883 — у приватній художній студії, 1885 — у м. Парижі, після чого повернувся до Бельгії і 4 роки мешкав у фламандському селі неподалік від м. Антверпена, займаючись живописом. 1892–1893 освоїв техніку вишивки й аплікації з тканини. Докладно ознайомився з творчою спадщиною В. Ван Гога 1894 й дійшов висновку, що той — художник світового рівня, а сам він цього рівня ніколи не досягне, займаючись живописом. З огляду на це став працювати як дизайнер, майстер декоративно-ужиткового мистецтва, архітектор. Його роботи представлено 1900 на Всесвітній виставці у м. Парижі. Оселився у Німеччині 1901 (спершу у м. Берліні, від 1902 — у м. Веймарі). 1906 став засновником і викладачем, 1908–1915 — керівником Школи мистецтв та ремесел у м. Веймарі, на базі якої 1919 створено Баугауз. Був членом мистецьких об’єднань у Бельгії та Німеччині, зокрема від 1907 — німецького Веркбунду (асоціації художників, архітекторів, дизайнерів і промисловців). У той час співпрацював із П. Шульце-Наумбургом (1869–1949; Німеччина), котрий 1930–1945 став одним із провідних нацистських архітекторів і політиків, що боровся проти мистецьких ідей Ван де Вельде й нищив його художню спадщину. Під час Першої світової війни Ван де Вельде як уродженець ворожої щодо Німеччини країни 1917 виїхав до Швейцарії, а звідти 1920 — до Нідерландів. 1925–1936 як професор викладав архітектуру та ужиткове мистецтво в університеті м. Гента. 1926 став директором Вищого інституту декоративного мистецтва у м. Брюсселі. Від 1939 — член Бельгійської королівської комісії з пам’яток та ландшафтів. Під час німецької окупації Бельгії у перебігу Другої світової війни брав участь у діяльності консультативного органу окупаційної влади. Через це 1945 його звинувачено як нацистського колабораціоналіста, проте без юридичних наслідків (адміністративну справу проти нього було порушено й одразу ж закрито). Однак 1947 він вирушив у добровільне вигнання до Швейцарії, де мешкав до кінця життя і створив підсумкові літературні праці.

Творчість

На початку творчого шляху як живописець перебував під впливом французьких імпресіоністів, згодом удався до пуантилізму за прикладом художників Ж.-П. Сера і П. Сіньяка. Під впливом британського товариства і журналу «Мистецтво і ремесла» (діяли від 1883) у Франції, Бельгії та Нідерландах поширилися філософія і пластичні форми нового стилю, вільного від історичних асоціацій, за яким закріпилося визначення модерн, а в цих трьох країнах його називали Ар-нуво (нове мистецтво). Одним із чільних представників його у Бельгії та Німеччині став Ван де Вельде. Новаторську творчість започаткував протест проти неправдивих мистецьких форм, що копіювали минуле, зумовлюючи «заразну атмосферу» мистецтва й архітектури історизму. Першим архітектурним твором нового штибу став власний дім на околиці м. Брюсселя (1894). Після цього створював численні приватні й громадські будинки та їхні інтер’єри.

Працював як дизайнер меблів, шпалер, гардин, килимів, жіночого одягу, посуду, інших предметів побуту, ювелірних виробів, книжкової графіки, іншої друкованої продукції у стилістиці модерну. Був прихильником синтезу мистецтв під егідою архітектури.

Від початку 1890-х виступав у пресі як художній оглядач і мистецький критик. Серед його мистецтвознавчих та літературних праць найважливішими є: «Три гріхи проти краси» (Цюрих, 1918), підсумкова збірка «Про новий стиль» (Мюнхен, 1955) та посмертне видання «Історія мого життя» (Мюнхен, 1962).

Т в о р и:

• споруда архіву Ф. Ніцше 1903;
• будинок Ван де Вельде 1905–1906;
• Школа мистецтв і ремесел 1906–1909 (усі — у м. Веймарі);
• вілла Гогенгоф у м. Гагені, федеральна земля Північний Рейн — Вестфалія, Німеччина 1906–1908;
• вілла Дюркгайм у м. Веймарі 1912–1913;
• театр Веркбунда у м. Кельні 1913–1914;
• вілла Шуленбург у м. Гері (тепер Музей Ван де Вельде), федеральна земля Тюрингія, Німеччина 1913–1914;
• «Новий будинок» — власна вілла Ван де Вельде у м. Тервюрені, провінція Фламандський Брабант, Бельгія 1927–1928;
• бібліотека та Інститут археології Гентського університету 1932–1936;
• бібліотека Технічного університету у м. Левена 1936–1942.

Графічний декоративний мотив Титульний аркуш першого видання твору Ф. Ніцше «Ecce homo» (Лейпціг, 1908) Дизайн стільця 1895 р. Дизайн столового сервізу 1904 р.

Визнання

Почесний доктор Мюнхенського технічного університету.

Почесний сенатор Веймарського університету архітектури та цивільного будівництва 1957.

Іменем Ван де Вельде названо вулицю у м. Веймарі 1994.

Його споруди комплексу Школи мистецтв і ремесел у м. Веймарі від 1996 є складником пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Баугауз та його пам'ятки у Веймарі, Дессау і Бернау». У Бельгії 2013 різноманітними культурними заходами (зокрема ретроспективною виставкою) широко відзначено 150-річчя Ван де Вельде.

Додатково

Афоризм від Ван де Вельде:

«У суспільстві майбутнього не буде місця для чогось, що не корисне для всіх».

Праці

• Die drei Sünden wider die Schönheit. Zürich : Rascher & Cie., 1918. 95 с.
• Zum neuen Stil : aus seinen Schriften ausgewählt und eingeleitet von Hans Curjel. München : R. Piper & Co, 1955. 187 с.
• Geschichte meines Lebens / hrsg. und aus dem Manuskript übertragen von Hans Curjel. München : R. Piper & Co, 1962. 239 с.

Джерела

1. Bauhaus and its Sites in Weimar, Dessau and Bernau // UNESCO. URL: http://whc.unesco.org/en/list/729/
2. Muscheler U. Möbel, Kunst und feine Nerven. Henry van de Velde und der Kultus der Schönheit. Berlin : Berenberg Verlag, 2012. 200 p.

Література

1. Hammacher A. Die Welt Henry van de Veldes. Antwerpen : Mercator; Köln : DuMont Schauberg, 1967. 354 p.
2. Norwich J. J. Great Architecture of the World. London : Mitchell Beazley Publishers Limited, 1979. P. 222–223, 228–229.
3. Bussagli M. Capire L`Architettura. Firenze : Giunti, 2003. P. 30–31, 334.
4. Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 199–200.
5. Föhl T. Henry van de Velde. Architekt und Designer des Jugendstils. Weimar : Weimarer Verlagsgesellschaft, 2010. 424 p.
6. Ruhl C., Hoekstra R., Dähne C. (Hrsg.). The Death and Life of the Total Work of Art. Henry van de Velde and the Legacy of a Modern Concept. Berlin : Jovis Verlag, 2015. 254 p.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Ван де Вельде, Анрі-Клеманс // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ван де Вельде, Анрі-Клеманс (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.03.2026