Юдаїзм

Ковчег Святині. Синагога Київської юдейської громади, м. Київ
Стіна Плачу – місце молитви, м. Єрусалим, Ізраїль

Юдаї́зм (грец. Ἰουδαϊσμός, від івр. יהדות‎‎, Yehudah — юдейська релігія, за ім'ям Юди — сина біблійного патріарха Якова) — історично сформована етнорелігійна, етико-правова, культурно-світоглядна традиція єврейського народу; одна з найдавніших монотеїстичних (однобожних) і національних релігій, основа авраамічної традиції.

Етимологія та інтерпретація терміна

У широкому розумінні терміном «юдаїзм» позначають «єврейство», єврейську традицію як тяглу світоглядно-ідейну течію, комплекс вірувань і уявлень, напрям думки, культурні здобутки, спосіб життя назагал. Для цієї задавненої історичної традиції (близько 3-х тисячоліть) притаманна синкретична етнорелігійна ідентичність: відсутній поділ на юдеїв як релігійну спільноту і євреїв як етнічну групу (у низці європейських мов обидва значення передає один термін).

Основою юдаїзму є священна історія єврейського народу, що витлумачена як трансляція через покоління знань про єдиного Бога та розвиток його стосунків з обраним народом — від створення світу до теперішнього часу. Вважають, що з моменту дарування Мойсею на горі Синай Декалога євреї отримали Богонатхненний закон — Тору. Слідування Торі та виконання Божих заповідей є головною вимогою юдаїзму. Після зникнення десяти колін Ізраїля лишилися неасимільованими два; назва представників одного з них — «єгуді» (з коліна Юди) — стала синонімом до слова «іврі» (ʿIvrim — єврей) та означенням етнічної належності до семітомовних ізраїльтян. Після повернення з Вавилонського полону утвердилася назва «яадут» (євр. יהדות), що нею позначали не лише релігійно-світоглядний складник єврейства, але й єврейський родовід за матір'ю.

Термін «юдаїзм» походить з давньогрецької мови (Ἰουδαϊσμός), ним активно послуговувалися з 2 ст. до н. е. євреї діаспори для означення власної ідентичності в середовищі еллінізму [вперше зустрічається у 2-й Книзі Маккавеїв (2 Мак. 2:21), у Новому Завіті вжито один раз (Гал. 1:13– 14)].

У вузькому розумінні юдаїзм — найдавніша національна релігія та найдавніше (за ін. версією — одне з таких) монотеїстичне вчення в історії людства. Його ґенезу пов’язують з життям патріарха Авраама, який, за переказом, став першим з обранців, уклав угоду (завіт) з єдиним Богом і присягнув Йому на вірність, відкинув ідолопоклонство. Звідси — визначення юдаїзму як основи авраамічної традиції, наступність якої втілили християнство та іслам (див. Авраамічні релігії).

Поширення

Станом на 2018 кількість єврейського населення оцінено в 14,6 млн осіб, бл. 45 % з яких мешкають у державі Ізраїль, на історичній території єврейського етносу; бл. 42 % — у США і Канаді; бл. 9,2 % — в Європі. Єврейські діаспори присутні у 98 країнах світу.

В Україні станом на 2019 діяли бл. 290 юдейських громад кількох конфесій. Серед них найбільші: Об’єднання хасидів Хабад Любавич (109 громад); Об’єднання юдейських релігійних організацій України (68); релігійні організації прогресивного юдаїзму (42) тощо.

Див. також Юдаїзм в Україні.

Історична довідка

Історію юдаїзму умовно поділяють на 4 великих періоди:

  1. біблійний (10–6 ст. до н. е.);
  2. періоду Другого Храму (6 ст. до н. е. — 2 ст. н. е.);
  3. талмудичний (2–18 ст.);
  4. сучасний (від сер. 18 ст. — дотепер).

На порубіжжі 11–10 ст. до н. е. завдяки об’єднанню 12 племен (в Біблії — «колін Ізраїлевих») було створено Ізраїльське царство. Доба його швидкого економічного і культурного розквіту припала на час правління царя Соломона (з племені Юди). Релігійний культ юдеян поступово витісняв традиційні культи інших племен, а племінний бог Ягве просувався на чільне місце в релігійному пантеоні. За Соломона збудовано Храм Ягве (945 до н. е.) в м. Єрусалимі (див. Єрусалимський храм), що став священним осердям релігійного культу; від року його заснування вели літочислення.

Розпад Ізраїльського царства на Ізраїль (на півночі) та Юдею (на півдні) стимулював процес перетворення культу Ягве в Юдеї на загальнодержавний. Помітну роль в його зміцненні відіграв цар Йосія.

Розвиток юдаїзму перебігав за умов запеклої ідейної боротьби, що велася під проводом пророків із рештками архаїчного політеїзму. Віховим для еволюції культу Ягве став Вавилонський полон, коли в умовах зруйнованої державності перед єврейським народом постала проблема збереження віри за відсутності її культового центру — Храму. На цей період припало утворення нових інституцій, насамперед Синедріону (євр. סנהדרין — спільні збори), який згодом набув статусу верховного органу політичної, релігійної та юридичної влади євреїв, і синагоги (євр. בית כנסת — дім зібрання) — місця відправлення культу та центру релігійного життя спільноти.

Основи віровчення

Легендарним засновником юдаїзму вважається пророк Мойсей. За переказом, саме його Бог обрав для служіння, відкрив йому Своє ім’я, допоміг урятувати євреїв з єгипетського рабства і привести до Обіцяної землі, дав своє одкровення — Тору та кам’яні скрижалі зі заповідями.

Серед основ віровчення: віра в єдиного Бога Ягве, Творця світу і Вищого суддю; ідея обраності єврейського народу серед інших для виконання Божого замислу; вчення про священний союз (угоду, завіт) народу Ізраїля з Богом, який від моменту укладання став особистим та загально-національним зобов’язанням єврейства; залежність долі єврейського народу від виконання узятих на себе священних зобов’язань; віра в Страшний суд і воскресіння з мертвих. У давньому юдаїзмі, особливо в кризові часи (Вавилонський полон, завоювання Римською імперією) важливе місце посідало вчення про прихід Месії — національного і політичного вождя, майбутнього рятівника юдеїв від іноземного гніту. Сплеск месіанських настроїв на початку н. е. став живильним ґрунтом для виникнення християнства.

Серед головних особливостей юдаїзму — першочергова увага до історії єврейського народу як історії його стосунків з Богом, що набула значення священної розповіді, яку мусять зберігати, переповідати, тлумачити, шукати пояснення її ключовим символам і персонажам.

У 12 ст. кодифікатор законів Тори рабин Маймонід (Рамбам) сформулював 13 заповідей юдаїзму: 1) Бог є творець світу; 2) Бог єдиний; 3) Бог є чиста духовність; 4) Бог виявляє себе у часі; 5) всі молитви повинні бути звернені тільки до Бога; 6) слова пророків є істинними; 7) Мойсей — найбільший з пророків; 8) Тора дана Богом через Мойсея; 9) Тора є незмінною і остаточною; 10) Бог знає усі людські наміри; 11) Бог справедливий: нагороджує за благодіяння і карає за гріхи; 12) Месія неодмінно прийде; 13) мертвих чекає воскресіння.

Священні тексти

В юдаїзмі духовне не відділене від світського. Усі сфери людської діяльності постають як спосіб служіння Богу, тому їх врегульовує традиційне релігійне законодавство — Галаха. Джерелами права є письмовий закон (ТаНаХ, канон з 39 книг, найавторитетніші з яких перші п’ять — Тора) і усний закон (пізніше письмово зафіксований як Талмуд).

Тора в богослужінні вживається у вигляді сувоїв, нагорнутих на дерев’яні стрижні. Містить 613 заповідей (238 приписів і 365 заборон), більшість з яких мусять виконувати чоловіки, що досягли релігійного повноліття (13 років). Мовою священних текстів і молитов є іврит.

Символіка юдаїзму

Релігійний культ

Єрусалимський храм був центром релігійного життя єврейського народу та єдиним дозволеним місцем жертвопринесень Богові. Перший Храм проіснував близько 4,5 століть (945–586 до н. е.), Другий Храм — близько 5 століть (початок спорудження відносять до 538 до н. е., після повернення євреїв з Вавилонського полону, зруйнований римлянами в 1 ст. до н. е.). Від часу падіння Другого Храму жертвопринесення в юдаїзмі були припинені; жерців (левітів і коенів) замінили вчителі закону, авторитетні наставники — рабини.

Згідно з законом, чоловіки мають тричі на день проголошувати молитву до Бога; важливішою є колективна молитва, яку виголошує міньян (букв. кворум) — громада з 10 повнолітніх чоловіків. Центральне місце в синагогальних богослужбах посідає молитва «Шмоне Есре».

Традиційними ознаками єврейства є обрізання, вшанування суботи — шаббат, харчові заборони (кашрут), носіння кіпи, що символізує скромність, смиренність і благоговіння перед Всевишнім.

В юдаїзмі діє абсолютна заборона на зображення Бога. Упізнаваними зовнішніми символами юдаїзму є менора (семисвічник, що імітує світильники Храму), ковчег завіту — скриня із сувоєм Тори та зображеннями лева і орла (давніх символів Ягве); скрижалі — кам’яні дошки з початковими літерами Декалогу, з 19 ст. також і зірка Давида (шестикутна зірка, утворена з двох трикутників). Найшанована зі збережених святинь — Стіна Плачу (західна стіна Другого Храму), яка є місцем паломництва і молитви.

Головні свята юдаїзму, окрім вшанування суботи: Песах (на честь виходу з єгипетської неволі), Шавуот (дарування Мойсею Тори), Суккот, або Кущі (на згадку про перехід народом пустелі), Шміні Ацерет (завершення річного циклу проголошення Тори), Рош га-Шана (Новий рік), Йом-Кіпур (Судний день), Ханука (свято чуда, перемоги добра над злом), Пурим (у пам'ять про спасіння євреїв у Персії) тощо.

Ювілейна синагога, м. Прага, Чехія

Течії в юдаїзмі

Вже у 1 ст. до н. е. юдаїзм став поліморфним світом, який містив різні течії, як-от фарисеї, садукеї, есеї, зелоти тощо. Після руйнації Другого Храму свою діяльність продовжили лише фарисеї, що заснували богословську школу в м. Ямнії (тепер Явне, Ізраїль), впровадили рабиністичну традицію з розмежуванням письмової і усної Тори.

Розселення євреїв з 6 ст. по країнах Старого світу, від 17–18 ст. у Новий світ призвело до утворення великої кількості єврейських осередків, улаштованих за принципами внутрішньої автономії й очолюваних рабинами. На їхнє існування постійний вплив здійснював фактор антисемітизму Наслідком переслідувань юдейських громад було постійне переміщення єврейського населення між країнами, потреби зберегти власну традицію і водночас адаптуватися до нового соціокультурного середовища.

У середньовічному юдаїзмі виникли рухи караїмів (засновник, Анан бен Давид, відкинув авторитет Талмуду і поклався винятково на текст Тори; див. Караїзм) і самаритян. Обидва напрями, з погляду ортодоксів, вважаються окремими релігіями.

Ціла низка течій, що зародилися в епоху Середньовіччя, Нового часу й остаточно утвердилися у 19 ст. як реакція на реформізм, сформували юдаїзм ортодоксальний. Він представлений різноманітними напрямами, найвпливовішими серед яких є «литовська школа» (литваки), сіонізм, хасидизм. Зокрема хасидизм у сер. 18 ст. поширився серед єврейського населення Польщі й Західної України; в його межах виникли осібні гілки, засновані брацлавськими, любавичськими, уманськими тощо цадиками. Як переосмислення хасидизму для потреб інтелектуального єврейства постав хабадизм.

У 19 ст. виникли нові течії, найвпливовіші серед яких — реформістський (прогресивний, ліберальний) юдаїзм (див. Юдаїзм реформістський), що прагнув пристосувати релігійне вчення і практики до інокультурного середовища; консервативний юдаїзм; реконструктивістський юдаїзм.

Створення держави Ізраїль (1948) вплинуло на повернення до юдаїзму значної кількості асимільованих євреїв. Юдаїзм набув статусу державної релігії.

Значення

Юдаїзм в часі історії зберігав відчутну національну осібність і замкненість як релігія єврейського народу; був головним чинником збереження і трансляції національної ідентичності та єврейської культури.

На культурному субстраті юдаїзму виникло християнство; юдейський канон ТаНаХ став частиною християнської Біблії (див. Старий Завіт). В 7 ст. на ґрунті юдео-християнської традиції постав іслам.

Вплив юдаїзму та єврейської діаспори на базові цінності Західного світу є загальновизнаним. Означення Західної цивілізації як «юдео-християнської» акцентує внесок юдаїзму, передусім ідей і принципів ТаНаХу, у сфери релігійної моралі, політичної та економічної думки, правосуддя тощо.

Додатково

  • Надаючи імені Бога магічну силу, священики забороняють вірянам його називати і згадувати, звучання імені перетворилося на табу. В релігійних текстах священне ім'я записувалося тетраграммою, замість якої вголос промовляли інші означники: Господь, Елохім, Адонай, Саваоф, Га-Шем. Лише раз на рік священник вимовляв ім'я Бога вголос у Святая святих Храму під час свята Йом Кіпур. Правильне звучання імені вірогідно втрачене. Спроби розшифрувати тетраграмму мали наслідком різні версії священного імені, зокрема, Ягве та Єгова.
  • Будь-яка неортодоксальна течія, яка полишала доктрину Галахи і розривала з нею зв'язок, переставала бути частиною юдаїзму. Так ставляться, зокрема, до месіанського напряму, який визнає Новий Завіт, але не приймає Талмуд.
  • На тлі духовних пошуків сучасного західного суспільства набирає популярності рух «Бней Ноах» (букв. нащадки Ноя), який об’єднує неєвреїв. Прибічники беруть зобов’язання виконувати 7 заповідей нащадків Ноаха, котрі Бог, за переказом, дав людям після Потопу: заборона ідолопоклонства; заборона богохульства; заборона вбивства і самогубства; заборона перелюбу; заборона красти; заборона вживати м'ясо тварини, доки та ще жива; обов’язок створити справедливу судову систему. Віряни, які вирішили стати юдеями, проходять доволі складну процедуру «гіюр» у рабинському суді.

Література

  1. Геллей Г. Біблійний довідник Геллея. Торонто : Всесвітня християнська місія, 1985. 858 с.
  2. Шиффман Л. От текста к традиции: История иудаизма в эпоху Второго Храма и период Мишны и Талмуда / Пер. с англ.
    А. М. Сиверцева. Москва; Иерусалим : Мосты культуры; Гешарим, 2000. 276 c.
  3. Freedman D. N., Myers A. C., Beck A. B. Eerdmans dictionary of the Bible. Michigan : Wm. B. Eerdmans, 2000. 456 р.
  4. Головащенко С. І. Біблієзнавство. Вступний курс. Київ : Либідь, 2001. 496 с.
  5. Ланглуа А., Муане Ле А., Спіс Ф. та ін. Святе Письмо в європейській культурі. Біблійний словник / Пер. з фр. З. Борисюк, Н. Лисюк. Київ : Дух і Літера, 2004. 314 с.
  6. Cohn-Sherbok D. Judaism: History, Belief, and Practice. London, New York : Routledge, 2003.
  7. Шифман И. Ш. Ветхий Завет и его мир. 2-е изд. Санкт-Петербург : Издательство Санкт-Петербургского Университета, 2007. 216 с.
  8. Єврейська цивілізація. Оксфордський підручник з юдаїки / Пер. з англ.; за ред. М. Ґудмена : у 2 т. Київ : Дух і літера; Дніпропетровськ : Центр «Ткума», 2012.
  9. 2018 World Jewish Population / Berman Jewish DataBank. URL: 2018-World_Jewish_Population_(AJYB,_DellaPergola)_DB_Final.pdf (jewishdatabank.org)
  10. Goodman M. A. History of Judaism. London : Princeton University Press, 2018. 656 р.

Автор ВУЕ

М. В. Луцюк


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Луцюк М. В. Юдаїзм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Юдаїзм (дата звернення: 25.09.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
02.12.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ