Конфедерація

Конфедера́ція (англ. confederation, нім. konföderation, лат. лат. confоеderatio — спілка, об’єднання) — форма державного устрою, міждержавний союз, що створюється на договірній основі для досягнення спільної мети (політичної або військової) країн-учасниць.

Історична довідка

Термін «конфедерація» історично використовувався для ідентифікації воєнно-політичних союзів шляхти у Речі Посполитій (16–18 ст.). Це були тимчасові об’єднання шляхетських родів або магнатських груп, що створювалися для захисту їхніх прав і привілеїв, інтересів політичних чи релігійних переконань, часто із застосуванням військової сили. Такі союзи діяли в межах політичної системи Речі Посполитої та суттєво впливали на державні рішення (напр., зречення королів, зміну зовнішньої політики). Приклади: Варшавська конфедерація 1573, Барська конфедерація (1768–1772), Торунська конфедерація (1767), Тарговицька конфедерація (1792).

Термін «конфедерація» також іноді вживають для позначення тимчасових суспільних або соціальних об’єднань (наприклад, профспілок чи корпоративних спілок, підприємницьких структур, асоціацій), діяльність яких підпорядковується спільному органу і регламентується установчим документом (статутом, договором). Вони зазвичай мають тимчасовий характер та орієнтовані на вирішення конкретних проблем чи захист інтересів. Приклади: професійні [Міжнародна конфедерація профспілок (ITUC), Європейська конфедерація профспілок (ETUC), Конфедерація вільних профспілок України (КВПУ)]; галузеві або корпоративні об’єднання [Європейська бізнес-конфедерація (BusinessEurope), Українська конфедерація журналістів, Конфедерація роботодавців України (КРУ)]; студентські (напр., у Франції, Італії); аграрні (напр., COPA-COGECA в ЄС).

Характеристика

Характерні риси конфедерації:

  • відсутність загальної території, кордону державного, єдиного громадянства;
  • збереження за кожною країною-учасницею суверенітету державного, міжнародного статусу, державно-політичного устрою, незалежності органів державної влади, фінансової, податкової, господарської, правової систем, власного законодавства;
  • передавання в компетенцію конфедерації обмеженої кількості політичних питань у сфері оборони, об’єднаних збройних сил, фінансової політики, митної справи, зовнішньої політики;
  • відсутність у звичному понятті парламенту (члени конфедеративних органів не є депутатами, оскільки представляють інтереси держав-союзниць, а не громадян);
  • конфедеративні установи як органи міжнародного об’єднання формують за принципом делегування повноважень, а не в результаті виборів за участі громадян; представництво у цих органах, як правило, є рівним або визначеним на основі міждержавних угод, а не пропорційним населенню країн-учасниць;
  • делегати у складі конфедеративних органів дотримуються обов’язкових інструкцій, отриманих від своїх держав, і позбавлені права ухвалювати рішення на власний розсуд;
  • рішення загальних для конфедерації питань необов’язково діють на території кожної держави-учасниці;
  • центральні керівні інститути конфедерації діють лише в межах делегованих урядами країн-учасниць повноважень;
  • центральний орган конфедерації не має безпосередньої юрисдикції над громадянами союзних держав і діє тільки через суб’єкти — рішення так званих органів спільного управління, що не володіють силою прямої дії (набувають чинності тільки після затвердження центральними органами влади країн-учасниць);
  • наявність переважно координаційних, а не субординаційних зв’язків (див. Субординація) між вищими органами і суб’єктами конфедерації;
  • країни-учасниці мають право вийти зі складу конфедерації (розірвати конфедеративний договір).

Юридичною основою функціонування конфедерації є укладений державами-союзницями договір (серія договорів), що не є основним законом (конституцією), а належить до категорії міжнародних (міждержавних) угод. Участь у конфедерації впливає не лише на зовнішню політику, а й на державний лад, внутрішньо-політичний стан країн-учасниць. Розвиток ознак конфедерації відбувається не в результаті процесів децентралізації всередині великих держав, а внаслідок їхнього об’єднання. Як нестійке, короткочасне, перехідне об’єднання країн, конфедерація або передує створенню федерацій (об’єднанню територій під єдиною унітарною державністю), або завершується розпадом. Причини розпаду конфедерації або перетворення її в іншу форму можуть бути різними і залежать від конкретних історичних та інших обставин.

Поширення

У світовій політичній практиці відомі такі конфедерації: давні союзи [Перший Афінський союз (Делоський союз) тощо]; Рейнська конфедерація (1254–1350); Ганзейська ліга (1367–1669); Швейцарська конфедерація (1291–1798, 1815–1848); Республіка об’єднаних провінцій — Нідерланди (1579–1795); Німецька конфедерація (1815–1866), Конфедерація Сальвадору, Гондурасу і Нікарагуа (1849–1863); Конфедеративні Штати Америки (1861–1865); Сенегамбія (Сенегал–Гамбія; 1982–1989); конфедеративний Державний Союз Сербії і Чорногорії (2003–2006). Конфедерацією, принаймні на першому етапі, був зафіксований у Березневих статтях 1654 союз між Військом Запорозьким і Московським царством.

Конфедеративний принцип у тій чи іншій мірі відбивається в структурі багатьох міжнародних організацій (наднаціональних, наприклад ООН). Насамперед відображається у дотриманні двох основних правил — рівність учасників (незалежно від розміру, економічного чи військового потенціалу — усі держави-члени мають рівний статус і один голос) і одностайність в ухваленні ключових рішень (рішення ухвалюють шляхом консенсусу або одноголосно, право вето будь-якої країни-учасниці). Наприклад, у Генеральній Асамблеї ООН усі держави мають один голос (рівність учасників); у Раді Безпеки ООН п’ятеро постійних членів мають право вето (елемент одностайності).

Запорукою успішного існування і функціонування конфедерації є відповідність рівня правосвідомості населення країн-учасниць цілям і завданням цього міждержавного союзу.

Література

  1. Якушик В. М. Конфедерація // Політологічний енциклопедичний словник / Упоряд. В. П. Горбатенко. 2-ге вид., допов. і перероб. Київ : Генеза, 2004. С. 290–291.
  2. Смолій В. А. Конфедерація // Енциклопедія історії України : в 10 т. / Гол. редкол. В. А. Смолій. Київ : Наукова думка, 2009. Т. 5. С. 111.
  3. Сіленко А. Конфедерація // Політична енциклопедія / Гол. ред. Ю. Левенець. Київ : Парламентське видавництво, 2011. С. 359.
  4. Плахтій Ю. В. Категорія «конфедерація» в теорії держави і права // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 18 : Економіка і право. 2011. Вип. 13. С. 69–75.
  5. Конфедерація // Карасевич А. О., Шачковська Л. С. Політологічна енциклопедія : у 9 т. Умань : ФОП Жовтий О. О., 2016. Т. 3. С. 471–472.
  6. Дем’яненко Б. Конфедерація // Енциклопедія політики і права. Наукове видання. За ред. д.політ. н., проф. В. П. Горбатенка і д.політ. н., проф. П. В. Мироненка. Київ : Видавництво Політія, 2024. С. 354–355.

Автор ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Дем’яненко Б. Л. Конфедерація // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Конфедерація (дата звернення: 10.10.2026).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.04.2025



Отримано з https://vue.gov.ua/index.php?title=Конфедерація&oldid=414999
Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶