Орта, Віктор

Віктор Орта

Орта, Віктор (Horta, Victor)
Справжнє ім’я	Віктор-П'єр
Народження	06.01.1861
Місце народження	Гент
Смерть	08.09.1947
Місце смерті	Брюссель
Місце поховання	Іксельський муніципальний цвинтар, Брюссельський столичний регіон
Місце діяльності	Бельгія
Напрями діяльності	архітектура, дизайн, архітектурна освіта

Відзнаки
Ордени	Корони (Бельгія); Почесного легіону (Франція); Леопольда та Леопольда ІІ (Бельгія); Корони (Італія)

Будинок професора Тасселя у м. Брюсселі

Будинок професора Тасселя у м. Брюсселі. Інтер'єр

Будинок ван Етвельде у м. Брюсселі.

Будинок ван Етвельде у м. Брюсселі. Інтер'єр

Орта́, Вікто́р [ фр. Horta, Victor; повне ім’я — Віктор-П’єр (фр. Victor Pierre); 06.01.1861, м. Гент, тепер провінція Східна Фландрія, Бельгія  — 08.09.1947, м. Брюссель, там само] — архітектор, дизайнер, засновник стилю модерн в архітектурі, автор низки споруд у м. Брюсселі (зокрема 4-х будинків, унесених до Списку всевітньої спадщини ЮНЕСКО).

Життєпис

Народився у багатодітній франкомовній сім’ї ремісника-шевця, яка походила від Сальваторе Оорти (дата народження невідома; тепер Італія — 1727; тепер Бельгія), іспанського солдата із м. Неаполя, котрий оселився у Фландрії від 1706. Після закінчення гімназії навчався в консерваторії по класу скрипки, 1873–1878 — на архітектурному факультеті Королівської академії образотворчого мистецтва у м. Генті.

Поїхав 1878 до м. Парижа, мешкав і працював на Монмартрі як дизайнер інтер’єрів, відвідуючи музеї та пам’ятки архітектури й мистецтва. У мемуарах зазначив, що жодна формальна освіта не стимулювала його творчість так глибоко, як «читання паризьких пам’яток».

Після смерті батька 1880 повернувся до Бельгії, переїхав із м. Гента до м. Брюсселя і до 1884 навчався у Королівській академії образотворчого мистецтва у Брюсселі. Здобув Премію Годешарля 1884, яка дала грантові кошти для навчальної поїздки Францією і Німеччиною. Самостійну проєктну практику розпочав 1885. Від 1888 — масон (див. Масонство), член брюссельської ложі «Друзі-філантропи». Масони посприяли успішній кар’єрі архітектора, ставши замовниками його проєктів.

Працював професором архітектури Політехнічного факультету Вільного університету Брюсселя 1893–1911. Від 1912 професор, 1913–1915 — директор Королівської академії образотворчого мистецтва у Брюсселі. Його прагнення реформувати архітектурну освіту колеги сприйняли неоднозначно. Під час Першої світової війни у 1916–1919 мешкав у м. Лондоні та у США, де читав лекції. Повернувшись до Бельгії, працював у м. Брюсселі та інших містах країни.

1920–1927 керував архітектурним факультетом Вищого інституту образотворчого мистецтва у м. Антверпені, 1927–1931 був директором Королівської академії образотворчого мистецтва у м. Брюсселі. Член Королівської комісії з пам’яток та ландшафтів. Від 1939 розпочав писати мемуари, видані посмертно. Знищив свій архів 1945, продавши на макулатуру 800 кг власних малюнків, ескізів, креслеників та іншої проєктної документації. Помер у клініці, яку сам збудував.

Творчість

Завдяки Орта Брюссель став першим центром розвитку новаторської стилістики у світовій архітектурі, яку загалом називали модерном, а у франкомовних країнах — ар-нуво (нове мистецтво). Перший практично реалізований взірець цього стилю — брюссельський Будинок професора Тасселя на вулиці Турін 1992–1893. Тут серед суцільної забудови вирізняється фасад завширшки лише 7 м. Новаторство полягало в застосуванні пластичного декору і залізного каркасу як конструктивної основи; широкому застосуванні скла із забезпеченням горішнього природного освітлення внутрішніх приміщень через внутрішні світлові колодязі. Це уможливило так званий вільний план завдяки каркасу без жорстко закріплених перегородок. Приміщення розташовано у кількох рівнях із уживанням напівповерхів/антресолей. Ці творчі знахідки розвинуто у Будинку ван Етвельде 1895–1897 і Народному домі 1896–1899 (усі — в м. Брюсселі). В останньому (не зберігся) зроблено крок від модерну до модернізму, про що свідчили повністю засклений залізний каркас, пластичний увігнутий фасад та досконале функціональне вирішення.

Орта проєктував і зводив міські особняки, вілли, прибуткові будинки, великі універсальні магазини, громадські споруди тощо. На формування і стрімкий розвиток його творчих концепцій значний вплив мали теоретичні праці Е. Е. Віолле-ле-Дюка та британські товариство і журнал «Мистецтво і ремесла» (діяли від 1883). Орта вплинув на творчість Е. Гімара і А.-К. Ван де Вельде. Був трудоголіком, працював по 18–20 годин на добу. Міг одночасно керувати реалізацією до 15 власних проєктів, тож наприкінці життя не зміг навіть підрахувати їх і скласти повний перелік. Під час будівництва кожної запроєктованої споруди був наполегливим і безкомпромісним будівничим. Після завершення будови починав сумніватися й настільки соромитися зробленого, що уникав у м. Брюсселі деяких вулиць, щоб не бачити своїх творінь. Він був упевнений (як тепер очевидно — помилково), що його архітектура у довгостроковій перспективі приречена на провал і забуття, оскільки була розрахована на задоволення потреб конкретного приватного замовника/власника.

Працював як дизайнер меблів, дрібної пластики в інтер’єрах. Для кожного свого об’єкта проєктував індивідуально весь інтер’єр: від меблів, виготовлених у єдиному екземплярі, до дверних ручок. У реалізованих проєктах втілив синтез мистецтв під егідою архітектури.

Писав історико-теоретичні праці, осмислюючи власний фаховий досвід, проте перевантаженість практичною діяльністю завадила доопрацювати їх належним чином (був перфекціоністом), тому опубліковано їх посмертно: «Спогади» (Брюссель, 1985); «Народження та трансцендентність модерну» (Гент, 1996); «Орта: від модерну до модернізму» (Гент, 1997).

Т в о р и  (усі — в Бельгії):

• будинок професора Тасселя 1892–1893;
• будинок Солвей 1894–1898;
• будинок ван Етвельде 1895–1897;
• Народний дім (не збережено) 1896–1899;
• будинок і студія В. Орта 1898–1901 (всі — у м. Брюсселі);
• вілла Карпентьє у м. Рене, Фламандський регіон 1899–1903;
• будинок і студія скульптора П. Брека 1901–1903;
• будинок і студія скульптора Ф. Дюбуа 1901–1903 (всі — у м. Брюсселі);
• Музей образотворчого мистецтва у м. Турне, Валлонський регіон 1922–1928;
• Палац образотворчого мистецтва у м. Брюсселі 1922–1928.

Визнання

Член-кореспондент (від 1913), дійсний член (від 1919) Королівської академії наук, літератури та образотворчого мистецтва Бельгії.

Офіцер ордена Корони (Бельгія; 1919).

Офіцер ордена Почесного легіону (Франція; 1926).

Нобілітований (посвячений у лицарі) королем Бельгії з наданням спадкового титулу барона (1932).

Великий офіцер ордена Корони (Бельгія; 1936).

Був Великим офіцером ордена Леопольда та ордена Леопольда ІІ (обидва — Бельгія) та офіцером ордена Корони Італії.

Від 1967 Королівська академія наук, літератури та образотворчого мистецтва Бельгії що п’ять років присуджує «Премію барона Орта». Від 1996 Брюссельська палата архітекторів присуджує «Премію Брюссель-Орта».

Від 1969 у м. Брюсселі діє Музей Віктора Орта.

Його іменем названо станцію метрополітену в м. Брюсселі (1993). Там само є вулиця Барона Орта.

Від 2000 чотири будинки його авторства оголошено пам’яткою всесвітньої спадщини ЮНЕСКО: Міські особняки архітектора Віктора Орта в Брюсселі.

План першого поверху Народного дому у м. Брюсселі (не збережено) Дизайн двоспального ліжка Дизайн столу

Праці

• Mémoires. Brussel, 1985.
• Naissance et dépassement de l'art nouveau. Gent : Ludion, 1996.
• Horta: art nouveau to modernism. Gent : Ludion, 1997.

Джерело

1. UNESCO World Heritage Centre: Major Town Houses of the Architect Victor Horta (Brussels). URL: https://whc.unesco.org/en/list/1005/

Література

1. Norwich J. J. Great Architecture of the World. London : Mitchell Beazley Publishers Limited, 1979. P. 224.
2. Aubry F. Victor Horta à Bruxelles. Brussel : Racine, 1996. 132 p.
3. Loze P., Loze F. Belgium Art Nouveau : From Victor Horta to Antoine Pompe. Gent : Snoeck-Ducaju, 1999. 216 p.
4. Cuito A. Victor Horta. Kempen : Te Neues Publishing Company, 2003. 80 p.
5. Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 199.
6. Dierkens-Aubry F. Victor Horta : The Ultimate Art Nouveau Architect. Gent : Ludion, 2006. 224 p.
7. Goslar M. Victor Horta (1861–1947). L'homme. L'architecte. L'Art Nouveau. Bruxelles : Fonds Mercator, 2012. 564 p.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Орта, Віктор // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Орта, Віктор (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.04.2026