Бенін

Прапор Беніну
Герб Беніну

Бені́н, Республіка Бенін (фр. Bénin, англ. Benin; раніше — Дагомея) — держава в Західній Африці. Назва країни, за панівною версією, походить від назви західноафриканського народу біні (едо), пов’язаної з араб. ونب‎‎ — сини. За іншою версією, має зв’язок із назвою однойменної затоки, на якій вона розташована.

Бенін (Бенін)

Регіон планети Африка
Столиця Порто-Ново
Форма державного правління Республіка президентська
Територія (кв.км) 112 622
Чисельність населення (тис.осіб) 14 697 050
Офіційна мова французька мова
Грошова одиниця західноафриканський франк
Країни-сусіди Буркіна-Фасо, Нігер, Того, Нігерія


Географічне положення

Географічне положення Беніну

Держава розташована на заході Африки. Межує на півночі з Буркіна-Фасо (386 км) і Нігером (277 км), на заході — з Того (651 км), на сході — з Нігерією (809 км). Омивається на півдні водами Бенінської затоки, що є частиною Гвінейської затоки. Територія: загальна — 112 622 км2 (за іншими даними — 114 763 км2), суходіл — 110 622 км2, вода — 2 000 км2. Довжина сухопутного кордону — 2 123 км, берегової лінії — 121 км.

Адміністративно-територіальний поділ

Складається з 12 департаментів: Аліборі, Атакора, Атлантік, Боргу, Донга, Зу, Коллін, Куффо, Літтораль, Моно, Плато, Уеме. Столиця — м. Порто-Ново.

Державні символи

Державний гімн

Державний гімн — «Світанок нового дня» (фр. «L'Aube Nouvelle»). Затверджений 1960, після здобуття Беніном незалежності від Франції. Автор слів і музики — абат Ж. Ж. Даньйон (1926–2012; Бенін).

Державний прапор

Полотнище складають 2 рівновеликі горизонтальні смуги жовтого (вгорі) і червоного (внизу) кольорів і 1 вертикальна зелена (праворуч від горизонтальних). Прапор не містить емблем. Жовтий колір символізує багатство екваторіальної країни, наділеної сприятливим кліматом і цінними мінералами, а також панафриканський рух корінних жителів, завдяки якому країна здобула незалежність. Червоний — мужність предків і кров, пролиту в боротьбі за Дагомею. Зелений — надію на нову демократію. Жовтий і зелений також є образними втіленнями савани на Півночі і пальмових гаїв на Півдні країни відповідно. На континентальному рівні кольори, використані на прапорі Беніну, подібні до кольорів прапору Ефіопії, який розглядають як спосіб вшанування найстарішої африканської країни, й однієї з двох, що ніколи не були колонізовані європейцями. Співвідношення довжини й ширини прапора — 2:3. Офіційно затверджений 1959, перезатверджений 01.08.1990.

Державний герб

На гербі зображені 2 леопарди-щитотримачі. Щит розділений на 4 квадранти: у верхньому лівому зображено замок (втілення історії держави), у верхньому правому — Зірку Беніну (найвища нагорода країни), у нижньому правому — корабель, що символізує прибуття європейців, а в нижньому лівому квадранті — пальма. Над щитом два роги достатку, наповнені зерном і піском, що є символом процвітання. Під щитом — стрічка з девізом Беніну: «Братство, справедливість, праця» (фр. «Fraternité, justice, travail»). Герб Беніну вперше представлений 1964, у 1975 його замінили, перезатвердили 1990.

Державна мова

Офіційна мова — французька.

Грошова одиниця

Грошовою одиницею Беніну є західноафриканський франк АФС (Африканського фінансового співтовариства). Гроші випускає Центральний банк держав Західної Африки.

Національні свята

Національні свята — День незалежності (1 серпня), Національний день (30 листопада).

Державний лад

Конституція Беніну ухвалена всенародним референдумом 02.12.1990. Законом від 07.11.2019 до Конституції були внесені зміни та доповнення. Бенін — президентська республіка з багатопартійним демократичним правлінням. Виконавчу владу здійснює президент, який одночасно є главою держави й уряду. Президента обирають всенародним голосуванням, абсолютною більшістю голосів у 2 тури на 5 років. Уряд (Кабінет — Рада міністрів) призначає президент.

Законодавча влада — однопалатні Національні збори у складі 109 депутатів, 24 місця зарезервованими для жінок. Депутатів обирають прямим голосуванням безпосередньо в багатомандатних виборчих округах за пропорційною системою на 5-річний термін; можуть бути переобрані двічі. Судова влада — Конституційний суд, Верховний суд, Високий суд правосуддя. Конституційний суд складається з 7 членів, включно з головою. Вищий суд(и): Верховний суд — з голови суду й 3 голів палат (адміністративний відділ, судова і рахункова палати); Високий суд правосуддя — з членів Конституційного суду (6 осіб), призначених Національними зборами, і голови Верховного суду. Юрисдикція Високого суду правосуддя обмежена справами про державну зраду президента або членів уряду під час перебування на посаді. Нижчі суди: апеляційний суд, районні суди, сільські суди, суди присяжних.

Участь у міжнародних організаціях

Бенін — член Організації Об’єднаних Націй з 20.09.1960.



Участь Беніну у міжнародних організаціях
Загальнополітичні організації
  • Спільнота Демократій;
  • Міжпарламентський союз;
  • Група 77;
Військово-політичні та правоохоронні організації
Міжнародні економічні об’єднання
Регіональні організації
Валютно-фінансові організації
Гуманітарні організації
Інші міжнародні організації

Історична довідка

Найдавніші сліди перебування людей на території сучасного Беніну датуються часом верхнього палеоліту. У період з початку 1 тис. до н. е. до 2 ст. н. е. тут існували місцеві археологічні культури, які сформувалися під впливом культури Нок (Нігерія). Імовірно вони були носіями мов родини ква (споріднена з мовою йоруба на рівні макросім’ї). Представники сім’ї ква мігрували на територію Беніну не раніше межі 2–1 тис. до н. е. Досить рано (1 пол. 1 тис. до н.е.) поширюються залізні знаряддя, виготовлені на території сучасної Нігерії (слідів виплавки заліза безпосередньо в Беніні в цю епоху не знайдено). Найдавніші знахідки залізних виробів культури Іфе, виготовлених безпосередньо на території Беніну, датують приблизно 6 ст. н. е. Поширення заліза вплинуло на розвиток землеробства і змінило структуру господарства місцевих племен.

На межі 12–13 ст. на території Беніну та у прикордонних регіонах Нігерії існувала держава Іфе, основну роль у якій відігравали представники народу йоруба. Проіснувала до 1-ї пол. 15 ст. Її центром було м. Іфе-Іфе (Нігерія, неподалік від кордону з Беніном). Країна відзначалася високим рівнем розвитку духовної культури, що відобразилось на рівні її мистецтва (мідні й бронзові скульптури). Культ засновника держави Іфе Одудуа (Одудува) увійшов у традиційні віруваннях йоруба (Беніні й Нігерії це зберігається дотепер). Від 12 ст. держава Іфе була включена в систему транссахарських торговельних шляхів. З 14 ст. до неї через територію Аллади потрапили іспанські та португальські мореплавці.

На межі 12–13 ст. у прибережних районах сучасного Беніну сформувалася ще одна племінна держава — Аллада. Її столицею було однойменне місто. Основне населення — народність аджа (мова аджа, належить до мов сім’ї ква). У 17 ст. порти Аллади стали важливими центрами работоргівлі в Західній Африці (раби надходили з півночі, а не були представниками місцевих племен).

Після утворення Дагомеї (початок 17 ст.), а згодом — її відокремлення від Аллади, шляхи постачання рабів до алладських портів були перерізані (кін. 17 ст.), економіка Аллади занепала. У 1720-х Дагомею поглинула країну, проте збережено традиційну систему управління і правлячу династію. Королівська династія існує дотепер, інкорпорована в систему державного управління Беніну (король Кподегбе Джігла править з 1992).

Інші племінні держави також увійшли до складу Дагомеї, зберігши за собою частину суверенітету. Крім Аллади, дотепер зберігають автономний статус і включені в систему державного управління ще 18 племінних королівств. Більшість їхніх династій тяглі з пізнього середньовіччя або раннього Нового часу. Королі цих утворень об’єднані у Високу раду королів Беніну.

Від середини 18 ст. Дагомея стала одним з основних каналів вивезення рабів з Африки. До середини 19 ст. дагомейські війська регулярно нападали на сусідні землі в глибині материка й захоплювали полонених для продажу. Масове вивезення рабів припинили наприкінці 1840-х, остаточно заборонено 1895 (від сер. 19 ст. основним ринком збуту рабів із Дагомеї була Бразилія).

Від сер. 19 ст. Дагомея поступово потрапила у залежність від Франції, у портах Дагомеї утворені французькі торговельні факторії. Від 1889 почалося пряме вторгнення французьких військ. 1889–1890 Франція офіційно оголосила узбережжя своїми володіннями, з 1892 — протекторатом Франції, а 1894 — колонією. При цьому на місцях збережено форми традиційного племінного самоуправління з місцевими королівськими династіями. Дагомея як окрема колонія зі столицею в м. Порто-Ново з 1904 була частиною Французькою Західної Африки. Остаточні кордони колонії делімітовано 1906; у 1934 до неї приєднано частину колишньої німецької колонії Того, окупованої Францією під час Першої світової війни.

За колоніальної доби в Дагомеї створено систему освіти та охорони здоров’я за французьким взірцем. Побудовано важливі інфраструктурні об’єкти, зокрема залізницю й автомобільні шляхи. Під час Другої світової війни Дагомея визнала владу руху «Вільна Франція» Ш. де Голля.

1946 отримала обмежені автономні права як заморська територія Франції. Було сформовано парламент із консультативними повноваженнями (Генеральна рада представників Дагомея). Одночасно стала членом новоутвореного Французького Союзу (з 1958 — Французьке співтовариство, остаточно ліквідоване 1995). У 1952 консультативний парламент реорганізовано в парламент із законодавчими повноваженнями — Територіальну асамблею Дагомеї, правонаступником якої є сучасна Національна асамблея Беніну.

1958 Дагомею оголосили республікою, державний зв’язок із Францією зберігався через Французький Союз (з 1958 — Французьке співтовариство). 1960 Франція надала країні незалежність.

Упродовж 1960-х — початку 1970-х Дагомея була однією з найнестабільніших політично країн Західної Африки, тут відбулася низка військових переворотів. Після невдалої спроби відновити демократичний устрій (1970–1972) і чергового перевороту (1972), президентом став М. Кереку (1933–2015; Бенін). Обіймав цей пост у 1972–1991 та 1996–2006. У 1974 перейменував Дагомею на Народну республіку Бенін. Попри запровадження диктатури, був популярним серед населення, зміг утримати владу під час спроб державного перевороту 1977 і двічі в 1988. У 1974 М. Кереку заявив про перехід на позиції марксизму-ленінізму, при цьому прагнув провадити незалежну зовнішню політику, уникав прямого геополітичного впливу СРСР чи Китаю. Націоналізував ключові галузі промисловості, банки, запровадив однопартійну систему (керівна — Партія народної революції Беніну). Утримувався від антирелігійної політики. 1989–1990 здійснив перехід Беніну від командно-адміністративної до ринкової економіки, від диктатури до багатопартійності та демократії, налагодив взаємини з опозицією. 1990 — назву держави змінено на Республіка Бенін Припинив переслідування заколотників та ініціював вільні вибори. Після обрання нового складу парламенту і нового президента Н. Дьєдонн-Согло (нар. 1934; тепер Бенін) М. Кереку залишив посаду.

Упродовж наступних десятиліть Бенін був однією з небагатьох країн регіону зі стабільною демократичною системою, альтернативними виборами. У 1996–2006 колишній диктатор М. Кереку повторно обіймав посаду президента впродовж двох термінів. Після обрання 2016 П. Талона (нар. 1958; тепер Бенін) стабільність демократичних інститутів опинилася під загрозою. Представникам опозиції було відмовлено в участі у парламентських виборах 2019 і президентських виборах 2021. При цьому опозиційні партії продовжують легальну діяльність.

Політичні партії

Основні політичні партії: Альянс за тріумфальний Бенін, Відродження Беніну, Партія демократичного оновлення, Соціал-демократична партія, Африканський рух за розвиток і прогрес, Сила Коурі для Беніну, що розвивається, Мітинг нової свідомості, Союз створює націю, Об'єднані демократичні сили, а також близько 20 невеликих партій.

Природа

Рельєф і корисні копалини

Рельєф — переважно рівнинний. На півдні простягається прибережна низовина, обмежена лагунами, з маршами. Берегова лінія — слабко розчленована. Є піщані пляжі. У центральному регіоні розташовано плато до 500 м заввишки. Уздовж річкових долин тягнуться рівнини. На північному заході — гірський масив Атакора. Найвища точка — г. Монт-Сокбаро (641 м; за іншими даними — 658 м).

Серед корисних копалин — залізні та фосфатні руди, вапняк, мармур, самородне золото, незначні шельфові родовища нафти та інше.

Клімат

Клімат перехідний від субекваторіального на півночі до екваторіального на півдні, спекотний. Із двома сезонами: вологим (період дощів у травні — липні, вересні — жовтні) й сухим (можливі засухи з листопада до початку квітня; для півдня також характерний порівняно посушливий серпень).

Середня температура січня — +24–27 °С, липня — +25–28 °С.

Середньорічна кількість опадів — близько 1000–1300 мм, максимум у південній частині.

Внутрішні води

У Беніні густа річкова мережа. Річки належать до басейну Гвінейської затоки Атлантичного океану. З-поміж найбільших — Веме (загальна довжина — близько 510 км, за іншими даними — 608 км; судноплавна в нижній течії), Нігер (600 км. тече вздовж державного кордону з Нігером) та його притоки Мекру (410 км, за іншими даними — 480 км) і Аліборі (388 км, за іншими даними — 427 км), Оті (Пенджарі) тощо. На півдні є озера (найбільше — Нокуе площею понад 130 км2) й лагуни.

Ґрунти

Переважають червоні та червоно-жовті фералітні ґрунти. У пониззі р. Нігеру — алювіальні ґрунти, на крайньому півдні — чорні тропічні.

Рослинний світ

Біологічне різноманіття Беніну багате за видовим складом. Проте у порівнянні за кількісними показниками із сусідніми країнами, флора і фауна є біднішими. Рослинний світ загалом налічує 2 800–3 000 видів, з яких майже 15 % місцеве населення вирощує в садах. Основою рослинного покриву є вологі тропічні ліси й різні типи саван, якими вкрито 72,2 % території, вологі напівлистяні та прибережні ліси займають ще 3,42 %. Близько 11 % площі становлять природоохоронні території.

Вологі тропічні ліси, здебільшого представлені на Півдні Беніну, значно фрагментовані. Основні масиви їх вирубані й замінені на насадження пальмових, зокрема олійної пальми африканської, пальмірової пальми, кокосової пальми, а також сільськогосподарських культур. Тропічні ліси Беніну відрізняються багатим біорізноманіттям. Серед найпоширеніших видів рослин такі деревні породи як іроко або африканський тік (Milicia excelsa), тропічне дерево з надміцною деревиною; обече або триплохітон твердосмолий (Triplochiton scleroxylon), сапеле або ентандрофрагма циліндрична (Entandrophragma cylindricum), каучукове дерево африканське (Funtumia elastica), бавовняне дерево тощо.

Північ Беніну переважно вкрита саванами з незначними площами лісових масивів і лук. Тут ростуть дерева баобаба, різні види акацій, вітеларія дивовижна або ші (Vitellaria paradoxa) тощо.

Уздовж узбережжя ростуть мангрові ліси, в яких трапляються види, що витримують засолення та заболочення, такі як червоний мангр (Rhizophora mangle), або інші види роду ризофора, чорний мангр (Pseudocercospora avicenniicola) та білі магри з роду авіценнія (Avicennia).

Ендеміками флори Беніну є іпомея бенінська (Ipomoea beninensis), драцена спексі (Dracaena specksii), дум-пальма великонасінна (Hyphaene macrosperma), африканські види родин осокові (зокрема, Kyllinga beninensis, Kyllinga carinalaevis), бобові (Eriosema gironcourtianum), маренові (Fadogia rostrata), акантові (Lepidagathis dahomensis), імбирні (Aframomum sceleratum). Серед грибів ендемічними є 3 види: Phylloporia beninensis, Inosperma flavobrunneum, Cantharellus guineensis.

Тваринний світ

Фауністичне різноманіття Беніну представлено всіма головними таксономічними групами. Зокрема комахами, рибами, земноводними й плазунами (крокодили, ящірки, черепахи, змії), птахами й ссавцями (слонові, буйволи, бегемоти, антилопи, леви, примати, дрібні хижі тварини, гризуни, кажани), водними ссавцями (китоподібні). Ентомофауна — маловивчена, ідентифіковано всього 3 500 видів комах, що становить близько 14 % від загальної кількості таксонів. Відомо щонайменше 15 ендемічних видів комах: Pododula guielodorum, Brachelytrium beninense, Paraholotrichia rainoni, Microplidus rainoni та інші.

Морських і прісноводних риб у складі іхтіофауни Беніну відомо 221 вид. Найчисельніше представлені коропові; також є ендемічні види: нанохаракс сігніфер (Nannocharax signifer), ентероміус параблабес (Enteromius parablabes), карликовий барбус (Barboides britzi), мікралестес коменсіс (Micralestes comoensis). Серед унікальних для Беніну рептилій відомі 2 види роду гекон напівпалий (Hemidactylus beninensis і Hemidactylus lamaensis) і довгохвоста ящірка Зібенрока (Latastia siebenrocki).

Популяції великих ссавців здебільшого збереглися лише на території заповідних об’єктів, розташованих переважно в північній частині Беніну. Загрозу планетарного масштабу становить вирубування і фрагментація дощових тропічних лісів, знищення природних оселищ аборигенної біоти, зокрема африканських слонів. Значну небезпеку для самої країни становить також урбанізація і неощадливе землекористування.

Населення

Загальна кількість населення — понад 14,697 050 млн осіб (2024, оцінка, сайт ЦРУ), густота — 96,5 особи/км².

Склад населення за етнічними групами: фон — 39,2 %, аджа — 15,2 %, йоруба — 12,3 %, баріба — 9,2 %, фульбе — 7 %, оттамарі — 6,1 %, яо-локпа — 4 %, денді — 2,5 %, ін. — 4,5 % (2002, оцінка). За релігійними групами (2013, перепис): християни (48,5 %), зокрема — католики (25,5 %), протестанти (13,5 %), ін. (9,5 %); мусульмани (27,7 %); вуду (11,6 %); ін. традиційні вірування (2,6 %.); нерелігійні (5,8 %). За віковими групами (2024, оцінка): до 14 р. — 45,3 %, 15–64 р. — 52,2 %, 65 р. і більше — 2,5 %. За статевими групами (2024, оцінка): чоловіки (49 %), жінки (51 %).

Рівень урбанізації — 3,74 % (2024, оцінка). Найбільші міста (2022): Абомей-Калаві (1 253 тис. осіб), Котону (722 тис. осіб), Порто Ново (285 тис. осіб). Населення зростає. Приріст становив 3,29 % (2024). Середній вік населення — 17,2 р. (2024, оцінка). Коефіфієнт народжуваності — 40,3 ‰, смертності — 7,6 ‰.

Господарство

Бенін — аграрна держава. Економіка стабільно зростає. Бідність поширена, але зменшується. ВВП — 45,869 млрд дол. США (2022, оцінка). ВВП на одну особу — 3 400 дол. США (2022). Структура ВВП за секторами (2017): сільське господарство — 26,1 %, промисловість — 22,8 %, сфера послуг — 51,1 %. Частка державного сектору — 6,45 %, державний борг — 54,6 % ВВП (2017).

Рівень безробіття — 1,48 %, рівень інфляції — 1, 35 % (2022, оцінка).

Промисловість

Провідні галузі промисловості — текстильна, харчова, будівельна. Діють текстильні фабрики, бавовноочисні заводи, підприємства з виготовлення пальмової олії тощо.

Внутрішнє виробництво електроенергії становить близько 10 % від потреб країни. Енергоносії повністю імпортують (переважно з Гани та Нігерії). 2015 підписано контракт з корпорацією «Виклики тисячоліття» (англ. «Millennium Challenge Corporation», США) на розробку проєкту. Він дозволить збільшити внутрішні генеруючі потужності електростанцій Беніну до 78 МВт шляхом інвестицій у сонячну, теплову енергетику та гідроенергетику.

Головними промисловими центрами є міста Порто-Ново, Параку, Котону.

Розвинене кустарне виробництво (предмети релігійного культу, вироби з цінних деревних порід, текстилю, гончарні витвори тощо).

Сільське господарство

У сільському господарстві зайнято близько 55 % працездатного населення. Серед харчових продуктів: пальмові, какао-боби, кукурудза (зерно), бобові, рис, сорго, арахіс, горіхи кеш’ю, ананаси, банани, манго, маніок, ямс та інші культури (вирощують переважно для місцевого споживання).

Розводять кіз і овець, на півдні існує незначний риболовний промисел та вилов креветок.

Сфера обслуговування

Найбільші фінансові установи — відділення Центрального банку держав Західної Африки та Міжнародний банк Беніну (розташовані у містах Котону та Порто-Ново відповідно). У м. Котону міститься найбільший у Західній Африці ринок Дантокпа (площа бл. 20 га; понад 5 000 торговельних закладів).

На узбережжі Гвінейської затоки та у великих містах (Абомеї, Джугу та ін.) розвинена мережа готелів різних ступенів комфортності.

Транспорт

Протяжність залізничних колій становить 580 км (3 лінії). Бенін не має залізничного сполучення із сусідніми країнами через незбіжність ширини колій.

Країною пролягають 2 транскордонні автомагістралі. Переважна більшість внутрішніх автомобільних доріг не мають твердого покриття.

Міжнародний аеропорт імені Бернардена Гантена розташований у передмісті Котону. Середньорічний пасажирообіг — понад 500 тис. осіб.

Є 2 морських порти (Котону, Порто-Ново), які важливі у ланці транзитної торгівлі Беніну та сусідніх країн — Буркіна-Фасо, Нігеру, Нігерії, Чаду. Більший порт — у м. Котону (щорічний вантажообіг близько 10 млн т). Торговельний флот відсутній.

Торгівля

Головні статті експорту — бавовна, горіхи кеш’ю, олія дерева ші, текстиль, пальмові продукти, морепродукти (переважають сировинні необроблені товари). Основні статті імпорту — продукти харчування, засоби виробництва, нафтопродукти, техніка, устаткування.

Зв’язок

У Беніні інтернет з’явився наприкінці 1990-х. До 2016 лише 12 % жителів мали доступ до мережі.

На січень 2021 в Беніні було зареєстровано 1,60 млн користувачів соціальних мереж. Станом на 2022 приблизно 34 % жителів країни мають доступ до інтернету.

Код країни для мобільного зв’язку — +229. У Беніні діють два оператори. Рівень проникнення мобільного зв’язку становить 83,6 % — 10,27 млн мобільних з’єднань (2021).

Медичне обслуговування

На охорону здоров’я припадає 2,6 % ВВП (2020, оцінка), 0,07 лікарів на 1 000 осіб населення, 0,5 % лікарняні ліжка на 1 000 осіб населення (2019, оцінка). Інфекційні хвороби залишаються основною причиною смертності. Серед небезпечних хвороб: бактеріальна та протозойна діарея, гепатит А та черевний тиф, лихоманка денге, малярія, гепатит В. За даними ЮНІСЕФ, кожна третя бенінська дитина все ще страждає від недоїдання. Дітей віком до 5 років з недостатньою масою тіла — 16,8 %. ЮНІСЕФ і Об’єднана продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО) надали Беніну фінансову підтримку в розмірі понад 2,5 млн дол. США для боротьби з хронічним недоїданням у селах на півночі країни (найбільше постраждалих та найвразливіших щодо харчування у Беніні, із рівнем недоїдання вдвічі більше за середній по країні).

Освіта та наука

Тривалий час система освіти перебувала в стані занепаду. Рівень грамотності населення (особливо жінок) був низьким. Ключовою подією у реформуванні та розвитку освіти в Беніні стала Національна конференція з питань освіти (1990), яка ухвалила національну політику і стратегічні орієнтири. Вже у середині 2000-х відбулося значне покращання початкової та середньої освіти, доступ до якої отримали 96 % дітей. Кількість писемного населення (віком від 15 років) у 2018 становила 42,4 % (зокрема чоловіків — 54 %, жінок — 31,1 %). 2019 видатки на освіту склали 3 % від ВВП.

Шкільна освіта триває 13 років: початкова школа — 6 р., молодша середня — 4 р., старша середня — 3 р. Навчання є обов’язковим для дітей 6–11 років. Мовою навчання зазвичай є французька.

Упродовж колоніального періоду заклади вищої освіти в Беніні були відсутні. Незначна кількість бенінців здобували освіту у Франції, пізніше — в Сенегалі. Першим державним університетом став Університет Абомей-Калаві (заснований 1970 як Університет Дагомеї, від 1975 — Національний університет Беніну, з 2001 — сучасна назва). Провідні позиції в системі вищої освіти заклад зберігає дотепер. У період 2009–2011 частка студентської молоді у віці 18–25 зросла з 10 % до 12 % (один із найвищих коефіцієнтів у Західній Африці).

Від кінця 1990-х у відповідь на потребу у спеціалізованих кадрах в умовах технологічного розвитку країни виникли перші приватні виші. Більшість з них — невеликі заклади, де навчаються від кількох десятків до кількох сотень студентів, частина — пов’язані з іноземними закладами (переважно з Франції). Станом на 2008 було акредитовано 94 державні та приватні ЗВО. Серед нових приватних закладів — Африканська школа економіки (засновано 2014, м. Абомей-Калаві).

Культура

Діють Національний музей Беніну (м. Котону; 1973), Історичний музей (1943, м. Абомей; об’єкт всесвітньої спадщини ЮНЕСКО).

Національна бібліотека Беніну заснована 28.11.1975 у м. Порто-Ново. Вона забезпечує бібліографічний контроль, розвиває та розповсюджує національну бібліографію, збирає та каталогізує бенінську та іноземні колекції друкованої продукції, рукописів, зразків банкнот, монет і медалей, гравюр, фотографій, листівок, карт і планів, музичних і кінематографічних творів, звукозаписів, аудіовізуальних матеріалів та електронних документів.

Розвинуті художні ремесла: кераміка, художнє литво (бронза, срібло), різьблення по дереву та слоновій кістці, вишивка, аплікація тощо.

На 2023 Бенін має 3 найменування у списку об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО — 2 культурні та один природний: Королівські палаци Абомея (з 1985), Дубль Ве — Арлі — Пенджарі комплекс (з 1996), Кутаммаку, край народності батаммаріба (з 2004).

Важливим релігійним святом і культурною традицією є День вуду (10 січня) із ритуальними церемоніями, обрядовими піснями й танцями, жертвопринесенням курки.

Кінофестиваль «Квінтесенція» — щорічна подія, яка відбувається на початку січня в м. Уїда. Фестиваль Геледе проходить під час сухого сезону (між березнем і травнем). Дійство супроводжується танцями, співами та музикою.

Релігія

Бенін є світською державою, конституція країни проголошує свободу віросповідання, уряд захищає права релігійних меншин. У державних школах навчання релігії заборонено. Вимоги до реєстрації релігійних громад однакові для всіх конфесій; громади звільнені від оподаткування, можуть засновувати приватні заклади освіти. Вільно діють іноземні місії. З-поміж найбільших деномінацій: римо-католики, методисти, баптисти, лютерани, англікани, п'ятидесятники, віряни Церкви Ісуса Христа святих останніх днів (мормони), мусульмани-суніти, вудуїсти, носії ін. традиційних анімістичних вірувань.

Бенін — прабатьківщина та один із сучасних осередків релігії вуду, головним священним центром є м. Уїда. Посиленню позицій вуду сприяло зняття заборони на традиційні релігійні культи (1996), а також впровадження офіційного свята вуду (10 січня). Щороку в м. Уїда збираються на святкування сповідники вуду з різних країн світу.

Релігійний ландшафт Беніну неоднорідний: католики та носії традиційних вірувань переважають на Півдні країні, мусульмани найширше представлені на півночі та у південно-східних регіонах (становлять більшість у 3 із 12 департаментів).

Преса, радіо, телебачення

Історія та розвиток медіа тісно пов’язані з політичною історією Беніну.

Преса

На відміну від інших англомовних колоній у Західній Африці, преса в Беніні почала з’являтися дещо пізніше. Газети, зазвичай, були колоніальними, видання повністю контролювала адміністрація. Зокрема й першої «Еко дю Даомей» (фр. «L’Echo du Dahomey», «Відлуння Дагомеї»; засн. 1905). Упродовж 1930–1940-х було засновано декілька незалежних видань, які згодом заборонили за антиколоніальну діяльність. Після Другої світової війни ситуація змінилась: у 1946‒1960 з’явилися майже 50 нових періодичних видань. З-поміж них: тижневик Католицької церкви «Круа о Даомей» (фр. «La Croix au Dahomey», «Дагомейський хрест»; засн. 1946), тепер «Круа дю Бенін» (фр. «La Croix du Bénin», «Бенінський хрест»); двотижневик адміністрації «Франс — Даомей» (фр. «France — Dahomey», «Франція — Дагомея»; засн. 1960). Інтереси вільного від колоніалістів Беніну просувала щоденна «Дао Експресс» (фр. «Daho Express», «Дагомейський експрес»; засн. 1967), з 1990 — «Насьйон» (фр. «La Nation», «Нація»). Після військового перевороту пресу контролював революційний уряд. Від 1985 тиск на медіа спав. Перші приватні газети: «Газетт дю Гольф» (фр. «La Gazette du Golfe»; 1987), «Там-там Експресс» (фр. «Tam-Tam Express»; 1988) та «Рекад» (фр. «La Récade»; 1989).

Після схвалення нової конституції та проведення багатопартійних виборів ринок преси став вільнішим і ширшим. Станом на 2014 в країні було зареєстровано 78 щоденних видань, 16 тижневиків, 4 двотижневики, 6 видань, що виходять раз на місяць і 4 — двічі на місяць.

Радіо

Радіомовлення розпочалося у Беніні в 1950-х з існування першої колоніальної радіостанції «Радіо Котону» (фр. «Radio Cotonou»; 1953), у наступні десятиліття було під контролем влади.

1997 новий закон про ЗМІ закріпив лібералізацію медіа та уможливив створення незалежних радіо- та телестанцій. Станом на 2014 в країні нараховували 80 незалежних радіостанцій, більшість з яких сконцентровано в містах Котону та Параку.

Телебачення

Телевізійне мовлення в Беніні з’явилося наприкінці 1970-х. Проте найбільший його розвиток припав на 1990-ті. Перший незалежний канал розпочав мовлення 27.03.1997. Станом на 2014 в країні доступні п’ять великих телеканалів (Golfe TV, Canal 3, LC2 та два державні), також деякі регіональні.

Література

Народності, які населяють Бенін, мають багатий і різноманітний фольклор. Поширені казки, прислів'я, приказки, легенди (відображено історію країни від 2-ї половини 17 ст.). Оскільки мови народів Беніну — безписемні, сучасна література створюється французькою мовою. Становлення її почалося в 1930-х. Перший роман — «Раб» (фр. «L’Esclave»; 1929) Ф. Кушоро (1900; тепер Бенін — 1968; Того). Перший нарис — «Договір, скріплений кров’ю в Дагомеї» (фр. «Le Pacte de sang au Dahomey»; 1937), праці з історії та етнології, а також перший історичний роман «Догісіми» (фр. «Doguicimi»; 1938) належать П. Хазуме (1890–1980; тепер Бенін). Перша поетична збірка — «Розповідає негр» (фр. «Un nègre raconte»; 1954) П. Жоакіна (1931; тепер Бенін — 2012; Франція). Романтичні тенденції властиві романам О. Белі-Кенума (нар. 1928; тепер Бенін) «Вічна пастка» (фр. «Un piège sans fin»; 1960) і «Спів озера» (фр. «Le Chant du lac»; 1965).

Після проголошення незалежності країни розвиваються поезія — збірки П. Жоакіна, Р. Хазуме, Р. Догбе (1932–2003; тепер Бенін), драматургія — історична драма Ж. Плія (1931; тепер Бенін — 2015; Кот д’Івуар) «Кондо-Акула» (фр. «Kondo le requin»; 1967) тощо. Серед поетів чільне місце посідає Е. Прюденсіо (1922–2001; тепер Бенін), автор збірок «Вітер з озера» (фр. «Vents du lac»; 1967), «Тіні й сонце» (фр. «Ombres et soleil»; 1968) та ін. Переважають патріотичні, антивоєнні теми. Серед прозових творів — роман «Утаємничений» (фр. «L’Initié»; 1979) О. Белі-Кенума, «Плетільники мотузок» (фр. «Les Tresseurs de cordes»; 1987) Ж. Плія. У 1980-х стали відомими бенінські комікси. Письменники Ф. Куао-Зотті (нар. 1964; Бенін) та Б. Лаліно Гбадо (нар. 1962; Бенін) — лауреати кількох літературних премій за твори для дітей та юнацтва.

Вірші Е. Прюденсіо та М. Суману, що ввійшли до збірки «Поезія Африки» (Київ, 1983), українською мовою мовою переклав В. Ткаченко.

Архітектура

Бенін. Архітектура. Поселення на палях Ганв’є на озері Нокуе. Джерело ілюстрації:https://commons.wikimedia.org/wiki/Category:Lake_Nokoue#/media/File:Pilotis_house_Ganvi%C3%A9_(2).jpg
Бенін. Архітектура. Двір королівського палацу у м. Абомеї. Фото Thierry Joffroy. Джерело ілюстрації:https://whc.unesco.org/en/list/323/gallery/&maxrows=33
Бенін. Архітектура. Королівський палац у м. Абомеї. Фото Karalyn Monteil. Джерело ілюстрації: https://whc.unesco.org/en/list/323/gallery/&maxrows=33
Бенін. Архітектура. Базиліка Непорочного зачаття Діви Марії у м. Уїда. Джерело ілюстрації:https://commons.wikimedia.org/wiki/Category:Basilique_de_l%27Immacul%C3%A9e_Conception_(Ouidah)#/media/File:Basilica_of_Ouidah.jpg

У місцевій народній архітектурі використовували дерево, солому, очерет і глину. Народні житла глинобитні, прямокутні або заокруглені в плані, укриті солом’яним чи очеретяним дахом, який має широкий звис над стінами для ефективного відведення опадів. Храми релігії вуду — круглі в плані, з високими конічними дахами. Розпланування поселень безсистемне, іноді — ландшафтного типу. У центрі озера Нокуе міститься відоме з 16 ст. найбільше в Африці (20 тисяч мешканців) поселення Ганв’є з дерев’яних будинків на палях, що стоять на воді (т. з. африканська Венеція).

У традиційній архітектурі палаци й храми подібні до звичайного житла, вирізняються лише більшими розмірами. Королівські палаци (1625−1900) в історичній столиці м. Абомеї є великим комплексом з 12 будівель, розташованих поруч на території, оточеній муром. Кожен новий правитель будував свій палац поруч зі спорудою попередника за єдиним планом, як комплекс споруд традиційної архітектури довкола великого відкритого двору. З 1985 це пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Архітектура колоніальної доби представлена залишками португальських мурованих фортець на узбережжі Гвінейської затоки, римо-католицькими костелами часів французького правління (Кафедральний собор у м. Котону, Базиліка Непорочного зачаття Діви Марії у м. Уїда), а також мечетями, серед яких найвідоміша Велика мечеть у м. Порто-Ново (1912−1925). Усі вони створені в стилістиці історизму.

У 20 ст. у стилістиці ар-деко збудовано будівлю Міністерства закордонних справ у м. Котону. Сучасну архітектуру (модернізм) представляють споруди аеропорту, палацу конгресів, найбільшого в країні готелю «Марина», інші громадські будівлі (усі — у м. Котону).

Резиденція президента Беніну — Палац Марина (1950) збудований у стилі неокласицизму.

Чотири об’єкти — старі квартали й королівський палац у м. Порто-Ново, визначні місця Шляху рабів у Беніні (дороги, що поєднували колишні ринки рабів із портом, місця работоргівлі, оборонні об’єкти), поселення на палях Ганв’є на оз. Нокуе, підземне поселення Агонгоїнто-Зунгудо — внесені до Попереднього списку всесвітньої спадщини.

Образотворче мистецтво

Здавна в Беніні набули розвитку художні ремесла: кераміка, литво, різьблення на дереві й слоновій кістці, вишивання та аплікація. У 15 ст. спостерігається піднесення мистецтва. Створювали ремісничі артілі, які забезпечували потреби королівського палацу. Найбільшого поширення набуло виготовлення латунних табличок, великих бронзових голів царів (у техніці «втраченого воску»). Розвивалася скульптура, також виготовляли маски зі слонової кістки.

У кін. 19 ст. стався занепад мистецтва, що пов’язано із британською каральною експедицією. Під час франко-дагомейської війни (1892–1892) королівство Дагомея було пограбоване. Африканські твори мистецтва потрапили до різних музеїв світу. За пропозицією Д’Орсе музею і міністерства культури Франції, 2018 на батьківщину повернули 26 об’єктів мистецтва.

Серед сучасних митців: скульптори й художники С. Токудогба (1939–2012), Ш. д’Алмейда (нар. 1968), Д. Зенкпе (нар. 1969), художник, автор інсталяцій Р. Хазуме (нар. 1962; усі — тепер Бенін), фотограф і мультимедійний художник І. Акпо (нар. 1983; Кот д’Івуар), фотогаф М. Акпові (нар. 1979; Бенін) та ін. Виставка «Бенінський погляд» («Regard Benin»; 2010), присвячена 50-річчю здобуття незалежності, від 2012 була переформатована у два міжнародні мистецькі фестивалі (бієнале) «Бієнале в Беніні» та бієнале «Бенінський погляд».

У передмісті Котону 2014 створено Центр мистецтв і культури (тут відбуваються художні виставки).

Музика

Витоки професійної музики Беніну — у традиціях ритуальної музики. На музичне мистецтво впливала арабська музика.

Після здобуття незалежності народну музику почали поєднувати з французьким кабаре, конголезькою румбою, американським роком, фанком і соулом.

Бенін має етномузикологічні традиції. Музичний гурт оркестр «Полі-Ритмо» з м. Котону (утворений 1968) у своїй творчості використовує змішані стилі: фанк, афробіт, психоделія, джаз і вплив місцевого вуду.

Серед уродженців Беніну — багаторазова лауреатка премії «Греммі» співачка і композитор Анжеліка Кіджо (нар. 1960), композитор Г. Г. Вікей (1944–2013), співак і композитор Гноннас Педро (1943–2004), музикант С. Даньйолу (нар. 1951), співак Р. Кампос (нар. 1971).

Сучасні стилі хіп-хоп і реп розвиваються з 1990-х переважно французькою мовою, але також і мовами йоруба, баріба та ін. Наприкінці 20 ст. з’явився стиль регі, завезений з Ямайки. Розвивається також релігійна музика, зокрема госпел. Утворено багато хорів, які виконують католицькі хорали та євангелічну музику.

Театр

Витоки театру Беніну — у театрі масок, маріонеток, панегіриках тощо. Однак театральна діяльність розвинулася завдяки релігійним місіонерам (католицьким і протестантським, див. Місіонерство).

У 1930-х студенти Вищої нормальної школи Вільяма Понті на о. Горе під керівництвом Ш. Беара (1895–1964; Франція) збирали традиційні казки, фольклор та легенди. На основі цих матеріалів створювали спектаклі, які показували під час урочистого закриття навчального року. Серед них, зокрема, «Весілля в Дагомеї» (фр. «Un mariage au Dahomey»; 1934) та ін.

Після здобуття незалежності було створено багато театральних труп: «Чорні мізки» (фр. «Les Cerveaux noirs»; 1965), «Музи Беніну» (фр. «Les Muses des Bénin»; 1967), трупа Інституту прикладних досліджень (1968). Серед труп того часу «Замаара» (фр. «Zamahara», «Голос народу»), «Товакoну» (фр. «Towakonou»), створена гумористом Баба Ябо (1925–1985; тепер Бенін) та ін.

П’єси драматурга Ж. Плія мали міжнародний успіх. З-поміж театральних п’єс: «Африканська революція» (фр. «Révolution africaine»; 1975) режисера і драматурга С. Акандо (1952–2007), «Чорношкірі актори» (фр. «Acteurs noirs»; 1965) етнографа і письменника Ж. Алапіні (1906–1970), «Безсоромний авантюрист» (фр. «L’aventurier sans scrupules»; 1982) письменника А. Ессу (нар. 1958), усі — тепер Бенін. Історія і давні звичаї Дагомеї стали джерелом п’єси «Весілля не відбудеться» (фр. «Le mariage n’aura pas lieu»; 1981) С. Акандо та ін.

Бенінський національний балет був створений 1995.

Бенінський міжнародний фестиваль театру проводять з 1991, збирає бл. 100 театральних труп у великих містах країни (Порто-Ново, Уїда, Котону тощо). Пантоміми, народні танці, релігійні ритуали присутні у місцевих виставах.

Кіно

Перші кінозали відкрилися у містах Беніну у 1920-х. Одним із піонерів бенінського кінематографа був П. Абіканлу (1936–2009) — кінорежисер, режисер і продюсер, його називають «батьком бенінського кіно». У 1960-х він зняв низку документальних фільмів, а у 1974 — перший повнометражний фільм «Під знаком вуду». Р. де Медейрос (нар. 1940; Бенін) зняв другий бенінський повнометражний художній фільм «Новачок» (1976), присвячений проблемі корупції, та створив кіноклуб. Сценарист, режисер і продюсер Ф. Суру Окіо (нар. 1950; Бенін) зняв повнометражні драми «Діти..» (1983) та «Ірону» (1985). Серед режисерів: Ж. Одутан (нар. 1965), І. Мора-Кпе (нар. 1967), С. Амуссу (нар. 1964), усі — Бенін. Одним з керівників кінематографії, директором Інституту аудіовізуальних професій був С. Акандо.

У країні періодично відбуваються кінофестивалі — Міжнародний кінофестиваль у м. Уїда (з 2003), Міжнародний фестиваль у м. Порто-Ново (з 2017) та інші.

Спорт

Бенін дебютував на Літніх Олімпійських іграх 1972 у Мюнхені. Відтоді брав участь у всіх олімпіадах, окрім Літніх Олімпійських ігор 1976.

Культивують: футбол, баскетбол, гандбол, бокс, гольф, велоспорт, софтбол, легку атлетику, теніс і регбі. Найпопулярніший вид спорту — футбол. Федерація футболу Беніну утворена 1962, член ФІФА і Африканської конфедерації. У 21 ст. поширився бейсбол.

Крім цих видів спорту, завезених колонізаторами, культивується традиційна боротьба шарро, протистояння з використанням довгих палиць.

Бенін і Україна

09.01.1992 Бенін визнав Україну як незалежну державу. 10.04.1992 країни встановили дипломатичні відносини.

У 2021 обсяг торгівлі товарами й послугами між країнами становив 50,9 млн дол. США. Експорт товарів із України склав 80,89 млн дол. США, імпорт — 15 тис. дол. США. Основні статті українського експорту: чорні метали (74,8 %); добрива (17,3 %); м’ясо та харчові продукти (3,7 %); жири та олії тваринного або рослинного походження (2,3 %); овочі (0,8 %). Основні статті імпорту із Беніна: живі тварини (99,8 %).

Республіку Бенін віднесено до зони відповідальності Посольства України у Федеративній Республіці Нігерія.

Додатково

  • В основі кухні Беніну — страви із батату (ямсу), рису, додають куркуму. Їжа гостра із застосуванням соусів.
  • У Британському музеї зберігається найбільша колекція вивезеного бенінського мистецтва (приблизно 900 предметів).

Джерела

Література

  1. Воронина В. Архитектура Тропической Африки // Всеобщая история архитектуры : в 12 т. Москва : Издательство литературы по строительству, 1969. Т. 8. С. 131–132.
  2. Teferra D., Altbach Ph. African Higher Education: An International Reference Handbook. Bloomington : Indiana University Press, 2003. Р. 176–181.
  3. Vidjinnagni Adjovi E. Liberty of the Press and «Media-Business» in Benin // Politique africaine. 2003. № 4 (92). P. 157–172.
  4. Атлас світу / Гол. ред. І. С. Руденко. Київ : ДНВП «Картографія», 2005. 336 с.
  5. Houngnikpo M., Decalo S. Historical Dictionary of Benin. 4th ed. Lanham : Scarecrow Press, 2013. 452 p.
  6. Grätz T. Media Development, Censorship and Working Conditions of Journalists in the Republic of Benin (West Africa) // Bussotti L., Barros M. de, Grätz T. Media Freedom and Right to Information in Africa. Lisboa : Centro de Estudos Internacionais, 2015. P. 11–29.
  7. Djossou G., Kane G., Novignon J. Is Growth Pro-Poor in Benin? Evidence Using a Multidimensional Measure of Poverty // Poverty & Public Policy. 2017. № 9 (4). P. 426–443.
  8. Gbedomon R. C., Salako V. K., Adomou A. C. et al. Plants in Traditional Home Gardens: Richness, Composition, Conservation and Implications for Native Biodiversity in Benin // Biodiversity and Conservation. 2017. № 14. P. 3307–3327.
  9. Hounsou-Dindin G., Idohou R., Akakpo A. et al. Assessment of Wild Oil Plants Diversity and Prioritization for Valorization in Benin (West Africa): A Multivariate Approach // Trees, Forests and People. 2022. Vol. 7. P. 1–13. URL: https://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S2666719322000218
  10. Benin Government // Country Reports. URL: https://www.countryreports.org/country/Benin/government.htm
  11. Benin Media Guide // BBC. URL: https://www.bbc.com/news/world-africa-13040368
  12. Benin // Reporters Without Borders. URL: https://rsf.org/en/country/benin
  13. Benin // The World Factbook. URL: https://www.cia.gov/the-world-factbook/countries/benin/
  14. Export Solutions // International Trade Administration U.S. Department of Commerce. URL: https://www.trade.gov/export-solutions
  15. Musee Historique d'Abomey // MoMAA. URL: https://momaa.org/directory/musee-histsorique-d-abomey/

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Бенін // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бенін (дата звернення: 11.10.2026).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.12.2024

Отримано з https://vue.gov.ua/index.php?title=Бенін&oldid=419523
Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶