Етнологія

Етноло́гія (грец. ethnos — народ, плем’я, група і logos — слово, вчення) — наука про виникнення, становлення, розвиток і зникнення етносів у процесі їхнього історичного буття та роль народів-етносів у соціальному прогресі.

Історична довідка

Термін «етнологія» ввів до наукового обігу 1784 теолог та антрополог А. С. Шаванн (1731–1800; Швейцарія) для вивчення цивілізаційного розвитку народів. Поняття вживали під час опису різних етнографічних процесів. 1830 вчений Ж.-Ж. Ампер (1800–1864; тепер Франція) розпрацював класифікацію гуманітарних наук і запропонував використовувати термін «етнологія» для найменування нової науки про народи та їхню культуру, розмістивши її між історією та археологією.

Офіційним фактом утвердження етнології як самостійної науки стало заснування 1839 Паризького товариства етнологів. Згодом подібні товариства виникли в країнах Європи й Америки: Американське етнологічне товариство (1842), Етнологічне товариство у Великій Британії (1843), Товариство антропології, етнології та доісторії в Німеччині (1869), Італійське товариство антропології та етнології (1871) тощо.

Пожвавлення розвитку етнологічної науки в багатьох країнах стало основою для створення Міжнародного союзу антропологічних і етнологічних наук, що з 1934 постійно організовує міжнародні конгреси.

Характеристика

У зарубіжній і вітчизняній літературі для означення науки, що досліджує ознаки, функції та закономірності становлення етнічних спільнот, вживають синонімічні поняття «етнографія», «етнологія» та «народознавство». Сучасний рівень науково-теоретичних напрацювань із питань етнічного розвитку не дає змоги однозначно розмежувати зміст і предмет дослідження кожного з них.

Розвиток етнології пов’язаний із концепціями та теоріями еволюціонізму (Е. Б. Тайлор, Г. Спенсер, Дж. Дж. Фрейзер, Л. Г. Морган та ін.); неоеволюціонізму [ Л. А. Вайт, антропологи Дж. Стюарт (1902–1972), М. Гарріс (1927–2001; обидва — США) та ін.]; дифузіонізму ( Ф. Ратцель, Л. Фробеніус, Р. Ф. Гребнер та ін.); французької соціологічної школи (Е. Дюркгейм); американської школи культурної антропології (Ф. Боас); етнопсихології [антрополог і психоаналітик А. Кардинер (1892–1981; США), антрополог та етнолог Р. Бенедикт та ін.]; релятивізму культурного (М. Дж. Герсковіц та ін.); функціоналізму (Б. К. Малиновський, А. Редкліфф-Браун та ін.); структуралізму (К. Леві-Стросс, Е. Еванс-Прітчард) тощо.

Об’єкт і предмет дослідження

  • причини та процеси, пов’язані з виникненням, формуванням і розпадом етнічних спільнот, особливості їх самоорганізації;
  • розселення (міграції) народів та системи їхнього життєзабезпечення й адаптації до природно-географічного (екологічного) середовища;
  • етнічність людських спільнот та мозаїчність етнічних процесів і явищ;
  • антропологічні, етнолінгвістичні, етнопсихологічні особливості різних народів;
  • формування культури матеріальної і духовної окремих етносів та порівняння їхніх етнокультурних моделей і ціннісних систем;
  • традиційні системи родинних стосунків, виховання та поведінки різних етнічних спільнот і процеси їхньої модернізації;
  • системи міжетнічних контактів й міжкультурних зв’язків між народами;
  • етнодемографічні процеси всередині окремих народів та у світі загалом;
  • формування етнічної картини світу тощо.

Методи дослідження

Етнологія послуговується як загальнонауковими, так і спеціальними (польове дослідження) методами аналізу.

Джерела дослідження

Зв’язок з іншими науками

Етнологія межує з гуманітарними, суспільними та природничими науками. Пов’язана з історією, антропологією, етнографією, археологією, соціологією, культурологією, психологією, політологією, демографією, географією тощо.

Етнологія в Україні

Перші відомості про різні племена, народи з’явилися в часи Давньої Русі, зокрема, їх наведено в «Повісті минулих літ» Нестора Літописця, «Слові о полку Ігоревім» тощо. Окрему інформацію містили пізніші літописи, хроніки, твори мандрівників та ін.

У середині — кінці 19 ст. на розвиток українського народознавства та етнології як окремої науки вплинула діяльність українських «Громад», Історичного товариства Нестора Літописця, Харківського історико-філологічного товариства, Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, Наукового товариства ім. Шевченка тощо. Праці з етнології та етнографії друкували на сторінках видань «Губернських відомостей», «Київської старовини», «Записок Наукового товариства ім. Шевченка» та ін.

Історико-етнографічні студії 1920–1930-х пов’язані з Всеукраїнською академією наук (ВУАН). Дослідними центрами були Етнографічна комісія при ВУАН, Кабінет антропології та етнології ім. Ф. Вовка при ВУАН (1925–1934), Кабінет примітивної культури та народної творчості при ВУАН (1925–1933; керівник — К. Грушевська), Кабінет музичної етнографії ВУАН (1922–1933; заснував та очолював К. Квітка). Виходили друком видання «Етнографічний вісник», «Бюлетень Етнографічної комісії» (1926–1930), «Матеріали до етнології» (т. 1–2, 1929), «Первісне громадянство і його пережитки на Україні» (1926–1929) тощо.

У 1930-х радянська влада оголосила етнологію буржуазним, антинародним поняттям, етнографію та етнологію — єдиною галуззю знань, а їхній поділ на описову і теоретичну дисципліни заперечила як методологічно неправильний.

Центрами етнографічних студій 1940–1980-х були Інститут українського фольклору АН УРСР (тепер Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України) та Державний музей етнографії та художнього промислу АН УРСР (тепер Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України).

Проблеми етногенезу українського народу, формування української нації етнічної, етнічної історії, державотворення, статистики українців у світі тощо висвітлювали науковці української діаспори: М. Драгоманов, Ф. Вовк, В. Щербаківський, Л. Чикаленко, С. Рудницький, В. Січинський, Д. Антонович, З. Кузеля, В. Кубійович, О. Воропай, С. Килимник та ін.

У 1990-х відбулося відродження української етнології. Триває розмежування та окреслення предметного поля етнографії, народознавства (українознавства) та етнології. Акцентовано, що саме етнології належить пріоритет у теоретичному розпрацюванні проблем, пов’язаних з виникненням та етнічним розвитком як окремих народів, так і всього людства.

Провідні наукові центри: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, Інститут народознавства НАН України. Вивчають етнологію в різних закладах вищої освіти України.

Література

  1. Бромлей Ю. В. Очерки теории этноса. Москва : Наука, 1983. 411 с.
  2. Нельга О. В. Теорія етносу: курс лекцій. Київ : Тандем, 1997. 368 с.
  3. Борисенко В. К. Нариси з історії української етнології 1920–1930-х років. Київ : Унісерв, 2002. 92 с.
  4. Вівчарик М. М., Капелюшний В. П. Українська нація: витоки, становлення і сьогодення. Київ : Олан, 2003. 280 с.
  5. Кафарський В. І., Савчук Б. П. Етнологія. Київ : Центр навчальної літератури, 2006. 432 с.
  6. Юрій М. Ф. Етнологія. Київ : Дакор, 2006. 360 с.
  7. Борисенко В. К., Гримич М. В., Гончаров О. П. [та ін.]. Українська етнологія. Київ : Либідь, 2007. 398 с.
  8. Капелюшний В. П., Казакевич Г. М., Чернищук Н. В. Українська етнологія у європейському контексті (друга половина XIX ст. – 20-ті рр. XX ст.) Вінниця: [Нілан-ЛТД], 2013. 209 с.
  9. Капелюшний В. Етнологія // Історія в термінах і поняттях: довідник: Навч. посіб. / За загал. ред. Орлової Т. В. Вишгород : ПП Сергійчук М. І., 2014. С. 206–207.
  10. Павлюк С. Енциклопедичний словник понять і термінів з етнології. Львів : Інститут народознавства НАН України, 2020. 448 с.

Автор ВУЕ

В. П. Капелюшний


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Капелюшний В. П. Етнологія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Етнологія (дата звернення: 10.10.2026).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.05.2025

Отримано з https://vue.gov.ua/index.php?title=Етнологія&oldid=442634
Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶