Бобові

Аморфа кущова (Amorpha fruticosa).Світлина Л.В. Зав'ялової.

Бобо́ві (Fabaceae) — родина судинних рослин порядку бобовоцвіті, третя за обсягом серед покритонасінних.

Люпин багатолистий (Lupinus polyphyllus). Світлина Л.В. Зав'ялової.

Солодка гола (Glycyrrhiza glabra). Світлина Т.С. Двірної.

Таксономічна структура

У світовій флорі родина налічує близько 770 родів та понад 20 тис. видів, з них у флорі України — 69 родів і 379 видів, разом із культивованими та здичавілими з місць культивування рослинами — близько 430 видів. Родина включає понад 9% видів усіх справжніх дводольних і за кількістю видів поступається лише айстровим і зозулинцевим.

У більшості традиційних систем у складі родини бобових за будовою квітки та іншими ознаками виділяють 3 підродини: цезальпінієві (Caesalpinioideae), мімозові (Mimosoideae) та бобові (Faboideae). Поділ бере початок від поглядів О. П. де Кандоля (1825), який описав ці 3 групи бобових як цезальпінієві (Caesalpineae), мімозові (Mimoseae) та метеликові (Papilionatae). Згодом дослідники розглядали ці групи як самостійні родини.

Характеристика

За життєвою формою серед бобових є дерева, кущі, напівкущі, ліани або трав’яні рослини; за тривалістю життєвого циклу — однорічники, дворічники або багаторічники.

На коренях багатьох бобових рослин є бульбочки з бульбочковими бактеріями, які вступають у симбіоз із бобовими для азотфіксації.

Стебла 0,2–5 м заввишки; прямостійні, висхідні, виткі або сланкі. Листкорозміщення здебільшого почергове, рідко супротивне, майже супротивне, мутовчасте (кільчасте) або пучкове (листки зібрані на шпорах). Листки чергові, пірчасто- або пальчасто-складні, рідше прості або редуковані; здебільшого мають прилистки, іноді колючкоподібні, часто зрослі з черешком. Краї листків лопатеві, зубчасті, пилчасті або цілісні. Характерною особливістю листків багатьох бобових є наявність пульвінуса — потовщення черешка, яке бере участь у оборотних рухах листка, пов’язаних зі зміною освітлення, доступності вологи або дотиком.

Квітки здебільшого п’ятичленні, з подвійною оцвітиною, з доволі чіткими пелюстками та часто зрослими біля основи чашолистками. Квітки зигоморфні або актиноморфні; двостатеві або одностатеві; поодинокі або зібрані в суцвіття (головки, китиці чи волоті).

Для бобових властиві квітки 3-х типів будови: папіліонові (метеликовий тип), цезальпіноїдні, мімозоїдні. У квітці папіліонового типу зазвичай 10 тичинок, які можуть бути монадельфними (як у люпину) або діадельфними (у розташуванні 9 + 1: з них 9 ниток зростаються в замкнену або частково відкриту трубку, яка оточує маточку, 1 залишається вільною — так звані двобратні тичинки, як у конюшини).

У цезальпіноїдних квітках 1–10 або більше тичинок, часто різних (коротших за віночок або набагато довших та ефектних). Іноді тичинки у таких квітках гетероморфні: різні за розмірами та формою, з поєднанням фертильних (див. Фертильність організмів) та стерильних (стамінодіальних) пиляків.

Тичинки мімозоїдної квітки відрізняються одна від одної, можуть бути зрослі проксимально (ближче до центру). Їхня кількість варіюється: від удвічі більшої за кількість пелюсток до багатьох. За довжиною тичинки так само відрізняються: здебільшого вони довші (іноді набагато довші) за оцвітину, що робить цю частину квітки найвиразнішою та найефектнішою візуально.

Пилок у папіліонових та цезальпіноїдних квітках зібраний у вигляді монад, мімозоїдних — тетрад або поліад.

Маточка складається з одного плодолистка, зав’язь верхня, одногнізда або з поперечними несправжніми перегородками, майже повністю двогнізда; плацентація крайова. В основі маточки є нектарники.

Плід — біб, що розкривається двома стулками. Часто біб не розкривається, стає чоткоподібним і ламається на однонасінні членики. Кількість насінин у бобових рослин значно варіюється: від однієї до понад 75. Їхнє розташування в плодах також відрізняється: паралельне, навскіс або впоперек відносно поздовжньої осі. Кількість та розташування насінин у плодах зумовлені їхньою будовою і є видоспецифічними ознаками бобових, які часто використовують як діагностичні (для визначення рослин). Насіння не має ендосперму, або він наявний, але малорозвинений. Більшість серед бобових складають комахозапильні рослини, рідше трапляються самозапильні (наприклад, горох посівний).

Географічне поширення та екологія

Представники родини бобових поширені на всіх континентах, крім Антарктиди, у різних природних зонах: від тропіків до полярних регіонів, у пустелях, вологих лісах та на болотах. Види підродин цезальпінієвих і мімозових поширені переважно в тропічній та субтропічній зонах Землі, тоді як ареали видів підродини бобових пов’язані з помірною зоною; лише деякі (переважно деревні) види ростуть у тропіках.

Використання та значення

Родина бобові — одна з найважливіших у світі за економічним значенням. Окремі види бобових складають цілу господарську групу — зернобобові культури. Рослини цієї групи є одним із ключових джерел харчування для людей та значною мірою забезпечують потребу в рослинних кормах для тварин.

Унікальне видове багатство бобових сприяє забезпеченню глобальної продовольчої безпеки та привертає увагу вчених до вивчення їх екологічної ролі, систематичних та біологічних особливостей, взаємозв’язків із навколишнім середовищем. Рослини родини бобових використовують у сільському господарстві, лісовому господарстві, харчовій промисловості, декоративному озелененні тощо.

Важливість бобових для екосистем зумовлена насамперед симбіозом представників родини з азотфіксуючими бактеріями, завдяки чому рослини бобових здатні ефективно засвоювати атмосферний азот, який забезпечує їхнє зростання навіть на ґрунтах із низьким вмістом Нітрогену. Після відмирання рослин накопичений органічний азот надходить у ґрунт, де в процесі розкладання і подальшої мінералізації стає доступним для інших зелених рослин. У такий спосіб бобові виконують роль важливих азотонакопичувачів як у природних екосистемах, так і в агроценозах.

Зернобобові культури відіграють важливу роль у поліпшенні родючості ґрунтів, особливо бідних дерново-підзолистих, піщаних і супіщаних ґрунтів Українського Полісся. Після вирощування зернобобових рослин на 1 га площі залишається 50–100 кг/га азоту і значна кількість органічних речовин. Особливо багато органіки залишається в ґрунті після вирощування бобових (наприклад, люпину) на зелене добриво або як сидератів. Зернобобові рослини здатні також покращувати структуру ґрунту та його хімічні властивості, збагачувати орний шар на Фосфор, Калій, Кальцій. Завдяки цьому зернобобові є одними з найкращих попередників у сівозміні для зернових культур і технічних культур. За господарським призначенням зернобобові культури поділяють на продовольчі, кормові та технічні.

Продовольчі зернобобові культури є цінною сировиною для харчової промисловості як важливі джерела білків, вуглеводів, клітковини, мікроелементів та мікроелементів, біологічно активних речовин.

Такі продовольчі культури як горох, квасоля, сочевиця, нут, соя, арахіс вживають у їжу як самостійні продукти, або ж використовують у виробництві супів, консервів, борошна, круп. Високобілкові продукти (соя, арахіс) — головне джерело білка. Наприклад, соя — джерело соєвого білка, який використовують для виробництва тофу, соєвого молока, йогуртів, соєвого м’яса, соєвого соусу; арахіс — сировина для арахісового масла, кондитерських виробів.

Із бобових виготовляють:

функціональні та дієтичні продукти (наприклад білкові ізоляти і концентрати для спортивного та дієтичного харчування; ізофлавоноїди сої застосовують у продуктах для жінок у період менопаузи як природні фітоестрогени);
напої та замінники (соєве молоко та інші рослинні альтернативи молочним продуктам; кавові замінники, наприклад, цикорій з домішкою бобового борошна);
харчові добавки (екстракти бобових багаті на антиоксиданти, сапоніни, флавоноїди, що застосовуються як функціональні інгредієнти).

Серед кормових зернобобових культур особливе значення мають люцерна та конюшина, які забезпечують високий рівень білка у кормових раціонах сільськогосподарських тварин. Вика широко застосовується для заготівлі зеленої маси, сіна та силосу, відзначається високою врожайністю. Кормові боби містять у середньому 25–35% білка, 50–55% крохмалю, 3–6% клітковини, 0,8–1,5% жиру та 2,6–4,1% золи. Завдяки такому складу вони є високопоживними концентрованими кормами. Крім того, насіння бобів широко використовується у виробництві комбікормів, що забезпечує збалансоване харчування тварин.

До основних фітохімічних речовин, характерних для бобових, належать кислоти органічні (галова, протокатехова, кавова, ферулова), поліфенольні сполуки (кверцетин, кемпферол, геністеїн, ресвератрол, рутин, розмаринова кислота, епікатехін), а також тритерпени, альдегіди та ліпіди.

Багато видів родини добре досліджені на наявність флавоноїдів, танінів та інших фенольних компонентів. Вони виявляють антиоксидантні, протизапальні, антимікробні та протидіабетичні властивості, що робить їх перспективними у фітотерапії.

Рослини родини бобових застосовують у традиційній медицині в Європі та Азії. Фітохімічний склад бобових визначає їхню терапевтичну дію. Представники цієї родини містять алкалоїди, сапоніни, ізофлавоноїди, стероїди, терпеноїди та вуглеводи, цінні для профілактики та лікування низки захворювань, включно із серцево-судинними патологіями, неврологічними розладами, діабетом та деякими формами раку. У медицині народній і доказовій медицині бобові застосовують у лікуванні анемії, лихоманок, інфекційних хвороб і запалень, алергій, розладів травної системи та сечостатевої системи, а також як джерело природних антиоксидантів.

Багато бобових використовують у декоративному озелененні (види родів альбіція, акація, гліцинія, зіновать, карагана, люпин та інші), а деякі види (робінія звичайна, аморфа кущова, гледичія триколючкова) активно дичавіють з місць культивування і спричиняють фітоінвазії (див. Інвазія).

Охорона

Понад 450 видів бобових занесені до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи в категоріях «під загрозою зникнення» та «критично загрожені». Серед них:

низка таксонів із цінною деревиною, такою як палісандр, що властива видам роду дальбергія (Dalbergia), або афрормозія (Pericopsis elata), сандалове дерево;
реліктові та острівні види, наприклад, софора тороміро (Sophora toromiro) — ендемік о. Пасхи, який зберігся лише в ботанічних садах, а в природі зник.

Література

Molares S., Ladio A. The Usefulness of Edible and Medicinal Fabaceae in Argentine and Chilean Patagonia: Environmental Availability and Other Sources of Supply // Evidence-Based Complementary and Alternative Medicine. Vol. 2012. Article ID 901918. P. 1–12.
Федорончук М. М. Конспект родини Fabaceae у флорі України. III. Підродина Faboideae (триба Fabeae) // Український ботанічний журнал. 2018. Т. 75. № 5. С. 421‒435.
Wilson B., Beech E., Window J., Allen D. J., Rivers M. European Red List of Selected Endemic Shrubs. Brussels and Cambridge: IUCN, 2019. 15 p. URL : https://portals.iucn.org/library/node/48438
Sutjaritjai N., Panyadee P., Phumthum M., Inta A., Balslev H. High Diversity of Medicinal Uses of Thai Legumes (Fabaceae) and Their Potential in Public Herbal Medicine // Diversity. 2022. Vol. 14. Р. 588.
Maroyi A. Medicinal Uses of the Fabaceae Family in Zimbabwe: A Review. Plants // 2023. Vol. 12. Is. 6. Р. 1255.
Burke Irazoque M., Moraes M. R., Lozada-Gobilard S. Biotic and Abiotic Drivers of Phenotypic Diversity in the Genus Lupinus (Fabaceae) // Plants. 2026. Vol. 15. Is. 3. P. 456.

Автор ВУЕ

Т. С. Двірна, Л. В. Зав’ялова

Покликання на цю статтю: Двірна Т. С., Зав’ялова Л. В. Бобові // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бобові (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.04.2026