Бідність

Бі́дність (від праслов’ян. bӗda — біда, горе) — відсутність матеріальних і соціально-економічних благ, що забезпечують фізичні та соціальні потреби людини, необхідні для її повноцінного і здорового життя.

Бідність включає різні форми депривації:

неможливість купувати необхідні товари і послуги;
недоступність медичного обслуговування та освіти;
недоступність чистої води та санітарних умов;
недостатній рівень фізичної безпеки;
відсутність можливостей для покращення якості життя та саморозвитку.

Зростання масштабів бідності становить загрозу національній безпеці, є чинником аномії, призводить до скорочення чисельності населення та погіршення його здоров’я, зростання алкоголізму, наркоманії, безпритульності тощо.

Характеристика

Підходи до визначення бідності

Проблема бідності осмислювалась з давніх часів. Розробкою цієї тематики займалися Ксенофонт, Платон, Аристотель, Тома Аквінський, Ж. Ж. Руссо, Т. Мор та інші.

Ґрунтовне наукове вивчення феномена бідності бере початок в індустріальному суспільстві з 18 ст. Бідність розглядалась через призму відповідальності за подібний стан (індивіда або суспільства) і статусу проблеми (зло, благо або природний стан). Ідею індивідуальної відповідальності особи за бідність як соціальне благо відстоювали переважно представники соціал-дарвінізму (Т. Р. Мальтус, Г. Спенсер та інші). Протилежний підхід — ідею соціальної відповідальності за стан бідності та як соціальне зло відстоювали прихильники егалітаризму (П. Ж. Прудон, К. Маркс, Ф. Енгельс, Ж. Е. Реклю та інші).

У кінці 19 — на початку 20 ст. формується концепція прожиткового мінімуму — підходу, який в основу розуміння бідності заклав мінімальний набір товарів і послуг, необхідних для підтримки фізичного існування та працездатності.

У 20 ст. поширеними стають пояснення бідності та соціальної нерівності в рамках функціоналізму структурного. Формуються концепції культури бідності, відносної депривації, ексклюзії.

Універсального визначення поняття бідності немає, воно еволюціонує упродовж історії. З плином історичного розвитку та науково-технічним прогресом бідність не тлумачиться вже виключно як економічне явище — недостатність грошей, певне матеріальне становище членів суспільства та їхня здатність задовольнити свої економічні потреби. Через поняття бідності осмислюються глобальні соціальні проблеми, пов’язані з соціальними ризиками, дотриманням різноманітних прав людини: на охорону здоров’я, освіту, достатнє харчування, забезпеченість житлом, особисту безпеку, розвиток.

Головні підходи, що найчастіше використовуються для концептуалізації та вимірювання бідності (індивідів або домогосподарств) — монетарна, абсолютна, відносна, первинна, вторинна, об’єктивна, суб’єктивна бідність.

Монетарна бідність — стан, коли рівень доходу особистого недостатній для задоволення основних потреб та підтримки мінімального рівня життя, притаманного конкретному суспільству в конкретний період, покриття витрат на харчування, житло, медицину, освіту тощо.

Абсолютна бідність — відсутність фізіологічного і соціального мінімуму засобів існування, неспроможність задовольнити вітальні (біологічні) людські потреби. Цей мінімальний рівень визначають межею бідності на основі заздалегідь визначеного рівня доходу, що змінюється у часі, варіюється залежно від країни. Кожна держава визначає конкретну межу бідності відповідно до свого рівня розвитку, суспільних норм і цінностей.

Відносна бідність — відсутність у розпорядженні достатніх ресурсів для ведення прийнятного для кожного окремого суспільства способу життя. У ситуації відносної бідності індивіди не мають засобів для участі в суспільному житті, забезпечення необхідного типу дієти, дотримання режиму праці і відпочинку, які є звичними і поширеними у певному суспільстві. Концепція відносної бідності прийнятна для тих суспільств, де значний відсоток класу середнього у соціальний структурі. Відносна бідність також може бути перманентною — у такій економічній ситуації індивід або домогосподарство заробляють недостатньо грошей, щоб вибратися з бідності.

Первинна бідність характеризується неможливістю задовольнити базові потреби навіть за умови раціонального використання наявних ресурсів.

Вторинна бідність характеризується неможливістю задовольнити базові потреби через нераціональне витрачання наявних ресурсів.

Об’єктивна бідність визначається з огляду на прийняті у країні критерії доходу та доступу до матеріальних ресурсів і основних життєвих потреб.

Суб’єктивна бідність визначається відповідно до самооцінки власного соціального статусу (людина вважається бідною, коли сама себе ідентифікує зі станом бідності).

Чинники бідності

Бідність є наслідком різноспрямованих і взаємопов’язаних причин:

соціально-економічних — безробіття, нерівномірний розподіл економічних ресурсів, інфляція, банкрутство, продуктивність праці, валовий внутрішній продукт (ВВП) країни, стан і характер зайнятості, рівень заробітної плати тощо;
політичних — ідеологія, стандарти соціальні, податкова політика, стан профспілок, конфлікти воєнні, вимушена міграція;
соціально-демографічних — освіта, вік, національність, расова і гендерна приналежність, тип поселення, сімейний стан;
соціально-медичних — інвалідність, хворобливість, старість;
соціокультурних — цінності аскетизму, образ життя;
екологічних — стихійні лиха, епідемії.

Критерії бідності

Під час оцінювання бідності може використовуватися ряд критеріїв:

межа бідності — рівень доходу, ресурсів чи споживання, нижче якого індивід чи домогосподарство перебувають у стані бідності;
межа крайньої бідності — рівень доходу чи ресурсів, нижче якого індивіди нездатні задовольнити навіть базові потреби;
межа абсолютної бідності за прожитковим мінімумом — рівень доходу чи ресурсів, необхідний для забезпечення мінімального рівня життя, включаючи їжу, житло, одяг, медичні послуги та інші базові потреби (встановлюються для кожної країни окремо, враховуючи її соціально-економічний контекст);
багатовимірна бідність (поняття запропоноване Організацією Об’єднаних Націй) полягає в оцінці бідності не тільки через рівень доходу або рівня споживання, але й з урахуванням широкого спектру інших факторів, що впливають на якість життя та благополуччя, — охорона здоров’я, освіта, гідна зайнятість, безпека, належне житло, вода питна, санітарія тощо.

Бідність в Україні

Україна — найбідніша країна Європи [за даними щорічного «Звіту про світовий добробут» (англ. «Global Wealth Report») 2021]. ВВП на душу населення у 2021 становило 2452 долари.

За даними Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи Національної академії наук України рівень бідності в Україні перевищує 67 % (станом на жовтень 2023). Йдеться про близько 20 мільйонів осіб, які проживають на підконтрольній території України.

Традиційно найвищі показники бідності в селах та у молодих родинах із дітьми. Згідно зі звітом Світового банку (бідністю у Світовому банку вважають ситуацію, за якої населення проживає менш ніж на 5,5 доларів в день) у 2022 в Україні рівень бідності зріс з 5,5 % до 24,2 % і за прогнозами до кінця 2023 може зрости до 55 %.

Бідність в Україні має риси, типові для країн, що розвиваються. У розвинених країнах світу бідність, як правило, пов’язана із безробіттям. В Україні ж бідність охоплює не тільки безробітних, але й багатьох працюючих на низькооплачуваних посадах (передусім у бюджетному секторі економіки).

Додатково

Згідно з даними Програми розвитку ООН за глобальним індексом багатовимірної бідності у 2023:

1,1 мільярда з 6,1 мільярда людей (трохи більше 18 %) живуть в умовах гострої багатовимірної бідності в 110 країнах світу;
у країнах Африки на південь від Сахари (534 мільйони) та Південної Азії (389 мільйонів) кожен п’ятий з шести жителів — бідний;
майже дві третини всіх бідних людей (730 мільйонів осіб) живуть у країнах із середнім рівнем доходу;
діти віком до 18 років становлять половину бідного населення (566 мільйонів), рівень бідності серед дітей становить 27,7 %, тоді як серед дорослих — 13,4 %;
84 % усіх бідних людей живуть у сільській місцевості, яка є біднішою ніж міста в усіх регіонах світу.

Джерела

Методика комплексної оцінки бідності // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0728-17#Text
Бідність та нерівні можливості дітей в Україні. Київ : ЮНІСЕФ, 2021. 108 с. URL: https://www.unicef.org/ukraine/media/14771/file
Самооцінка домогосподарствами України рівня своїх доходів (за матеріалами вибіркового обстеження) 2021. Київ : Держстат України, 2022. 69 с.

Література

Харченко Н. Різноманітність аспектів бідності: спроба соціологічного аналізу // Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянська академія». 1999. Т. 7: Політологія. Соціологія. С. 38–49.
Rowntree B. Poverty: A Study of Town life. London : Forgotten Books, 2016. 437 p.
Booth Ch. Charles Booth's London Poverty Maps. London : Thames & Hudson, 2019. 288 p.
Ukraine Recovery and Reconstruction Needs Estimated $349 Billion // The World Bank. 2023. URL: https://www.worldbank.org/en/news/press-release/2022/09/09/ukraine-recovery-and-reconstruction-needs-estimated-349-billion
2023 Global Multidimensional Poverty Index - Unstacking global poverty: Data for high impact action. URL: https://reliefweb.int/attachments/b7a43ee8-c5e4-456d-9857-a385759b6bcc/2023%20GMPI%20MPI%20Press%20release_final%207%20July.pdf

Автор ВУЕ

М. Н. Єнін, Г. А. Черних

Покликання на цю статтю: Єнін М. Н., Черних Г. А. Бідність // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бідність (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.11.2023