Архітектура сучасна

Ф. Л. Райт. Будинок Кауфмана (будинок над водоспадом) у штаті Пенсільванія, США. За виданням: Вечерський В. В. Курс історії архітектури. – К.: Вид-во Інституту проблем сучасного мистецтва, 2006. – С. 209.
Ле Корбюзьє. Вілла Савой в Пуассі, Франція. За виданням: Вечерський В. В. Курс історії архітектури. – К.: Вид-во Інституту проблем сучасного мистецтва, 2006. – С. 219.
В. Гропіус. Баухауз в Дессау, Німеччина. За виданням: Вечерський В. В. Курс історії архітектури. – К.: Вид-во Інституту проблем сучасного мистецтва, 2006. – С. 222.


Архітекту́ра суча́сна — напрям в архітектурі 20 ст., в основі якого лежить принцип побудови архітектурної форми як результату найповнішої відповідності будинку (споруди) побутовим, виробничим та іншим процесам, що відбуваються у ньому.

Історична довідка

Напрям зародився у кін. 19 ст. і відомий під різними назвами — архітектура сучасна, сучасний рух, модернізм, функціоналізм; в Україні й Росії у 1-й пол. 20 ст. його називали конструктивізмом. Архітектуру сучасну започаткували Л. Саллівен, Ф. Л. Райт (США), Ле Корбюз'є (Франція), В. Гропіус, Л. Міс Ван дер Рое, Б. Таут, X. Майєр (1889–1954, Швейцарія), Я. Ауд (1890–1963, Нідерланди).

У розвитку архітектури сучасної розрізняють 3 періоди:

  • ранній (кін. 19 — поч. 20 ст.) — будинок Робі в м. Чикаго, США (1909, арх. Ф. Л. Райт), фабрика «Фагус» в м. Альфельді, Німеччина (1911, арх. В. Гропіус);
  • зрілий (1920—1930-і рр.) — вілла Савой в м. Пуассі, Франція (1929, арх. Ле Корбюзьє), Баухауз в м. Дессау, Німеччина (1926, арх. В. Гропіус);
  • пізній (1950—1970-і рр.) — Сігрем-білдінг в м. Нью-Йорку, США (1954–1958, арх. Л. Міс ван дер Рое), Палац національного конгресу в м. Бразиліа, Бразилія (1960, арх. О. Німейєр).

Характеристика

В архітектурі сучасній головною є ідея простору як незалежної субстанції, яка й визначає буття архітектури. Це призвело до певної «дематеріалізації» архітектури, поширення моди на скляні стіни. Архітектура вважалася мистецтвом простору, бо фасад і стіни будинку — лише шухляда, а суттю є внутрішній простір. Кожна архітектурна будівля розглядалася як результат розвитку внутрішніх чинників, незалежних від впливів ззовні, від контексту архітектурного середовища. Захоплення просторовістю зводило до мінімуму матеріальні форми, що замінялися прозорими екранами. Це призвело до естетичного мінімалізму, домінування чистої геометричної форми, прямих ліній і кутів: «Велике в малому», «Чим менше, тим краще», «Менше — значить більше» — афоризми з цього приводу Л. Міс ван дер Рое. У 1960-х ці ідеї довів до абсурду інженер Річард Бакмістер Фуллер (1895–1983, США), котрий взагалі відкидав видиму архітектурну форму і вважав, що ідеальною архітектурою буде простір, сформований невидимими силовими полями. Архітектура сучасна заперечувала прикраси, декор, орнамент, розвинувши тезу Л. Саллівена про те, що форма визначається функцією, і поширивши її вплив на естетичні засади архітектури. Звідси походить уподібнення архітектурної споруди машині: «будинок — це машина для життя», за словами Ле Корбюз'є. Таке розуміння архітектури посприяло розробленню принципів індустріального домобудування, які з середини 20 ст. поширилися по всьому світу. Представники архітектури сучасної сповідували «архітектуроцентризм», сутність якого сформулював Ф. Л. Райт як визнання за архітектором права й обов'язку вказувати шляхи і способи вирішення завдань суспільного розвитку: «архітектор вважає себе не просто будівником споруди, але також і будівничим нового життя».

Основні засади архітектури сучасної викладені в п’яти принципах Ле Корбюз'є, трьох архітектурних проблемах Л. Міс ван дер Рое та переконанні В. Гропіуса, що художні форми, які не випливають безпосередньо з функції, є невиправданим акцентуванням свого творчого «Я», тому замість пошуків сенсаційних рішень треба опрацьовувати якісні типові рішення, придатні для широкого застосування. На цих засадах 1919 в Німеччині була заснована й діяла (спершу у м. Веймарі, потім у м. Дессау) художньо-промислова і архітектурна вища школа Баухауз, яка сформувала парадигму не тільки архітектури сучасної, а й дизайну як такого.

Додатково

17 будівель Ле Корбюз'є у семи країнах світу 2016 занесено до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як видатний внесок в архітектуру сучасну.

Література

  1. Гидион З. Пространство, время, архитектура. Москва : Стройиздат, 1984. 455 с.
  2. Євреїнов Ю., Ясієвич В. Функціоналізм // Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 300.
  3. Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Вид-во Інституту проблем сучасного мистецтва, 2006. 300 с.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Архітектура сучасна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Архітектура сучасна (дата звернення: 21.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
24.04.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ