Площа Сан-Марко у Венеції
Пло́ща Са́н-Ма́рко у Вене́ції (італ. Piazza San Marco) — головна і найбільша площа міста, ансамбль архітектурних пам’яток, складник пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО від 1987 «Венеція та її лагуна» за № 394, Італія.
Розташування. Складники
Міститься в історичному центрі міста біля набережної акваторії Сан-Марко у ключовому місці лагунно-острівного ландшафту: тут в акваторію входять канали Великий і Джудекка, а навпроти лежить о. Сан-Джорджо (Святого Георгія). Площа має складну форму плану, включаючи дві частини: велику площу (П’яццу) — трапецієподібну в плані, витягнуту паралельно набережній із заходу на схід на 175 м. Біля собору Сан-Марко вона завширшки 90 м, із протилежного боку — 56 м, загальна площа — 1,28 га. У східній частині її продовжує перпендикулярна до неї прямокутна в плані П’яцетта (Мала площа), що виходить на набережну.
Площу обмежують такі споруди: з півночі — Старі Прокурації (адміністративна будівля) та Годинникова вежа; з півдня – Нові Прокурації; із заходу — галерея, яка їх з’єднує. Зі сходу велику площу й П’яцетту обмежують палац патріарха, собор Сан-Марко і палац дожів. Із заходу П’яцетту обмежено корпусом бібліотеки Сан-Марко. На розі великої площі і П’яцетти поставлено соборну дзвіницю заввишки 100 м, яка є головною архітектурною домінантою міста, а біля її східного фасаду — Лоджетту (маленьку лоджію). З боку набережної вхід на П’яцетту фланкує пара візантійських колон, на одній з яких установлено статую святого Теодора, а на іншій — скульптурне зображення крилатого лева апостола Марка (євангеліста) — геральдичний символ м. Венеції та Венеційської республіки. Найбільш соціально і композиційно значущими спорудами площі є собор і палац дожів; їхнє гармонійне архітектурне середовище формують решта будівель.
Історична довідка
Великий художньо цілісний архітектурний ансамбль сформовано послідовними й осмисленими діями влади протягом понад тисячоліття: 9–20 ст. На початку 9 ст. з північного боку теперішньої площі було дві муровані церкви (обидві не збережено): Святого Теодора (східніше) і Сан-Джеміньяно (західніше). Остання стояла на березі каналу Батаріо, який перетинав територію з півночі на південь. 814 на південь від церкви Святого Теодора споруджено резиденцію дожів. Між ними 829–832 зведено мурований храм Сан-Марко. Ці споруди сформували східний бік площі й одночасно П’яцетти. Наріжник двох площ зафіксовано теж у 9 ст., коли розпочато спорудження теперішньої дзвіниці (тоді — вартової башти й маяка). Її добудовано у 12, 14 ст., 1513. До дзвіниці з заходу прилягав шпиталь Орсеоло — притулок для пілігримів зі Святої землі, визначивши південну межу площі. 1150 канал Батаріо засипано, 1172–1178 стару церкву Сан-Джеміньяно знесено і збудовано нову того ж посвячення, але значно далі на захід. Це дозволило утворити велику площу завдовжки 175 м. Її забрукували камінням 1264. Нові собор Сан-Марко і палац дожів збудовано протягом 11–15 ст., а на початку 16 ст. дзвіниця сягнула висоти 100 м. 1496–1517 споруджено корпус Старих Прокурацій уздовж північного боку площі. Зі сходу від нього 1496–1499 збудовано Годинникову вежу (отримала бічні прибудови 1502–1506, надбудована 1751–1757). Остаточне завершення архітектурного ансамблю площі забезпечили архітектори доби Відродження Я. Сансовіно і В. Скамоцці. Перший спорудив Лоджетту 1540 і бібліотеку Сан-Марко 1536–1553, другий — корпус Нових Прокурацій 1583–1640. 1807–1810 за наказом Наполеона І Бонапарта церкву Сан-Джеміньяно знесено і замість неї збудовано галерею, яка об’єднала Старі й Нові Прокурації і закрила периметр площі з заходу (так званий Наполеонівський корпус). У його нижньому поверсі влаштовано арки входу на площу. 14.07.1902 зненацька зруйнувалася дзвіниця, знищивши й Лоджетту. Їх відбудовано 1902–1912. Тепер у спорудах, які формують площу, розміщено резиденцію і кафедральний собор патріарха Венеції, музеї, бібліотеку, експозиційні приміщення, кафе, ресторани, крамниці, заклади обслуговування туристів. Площа час від часу потерпає від морських припливів, які її затоплюють. З цим явищем намагаються боротися шляхом зведення відповідних гідротехнічних споруд при вході в лагуну з Адріатичного моря.
Характеристика
Споруди, якими сформовано архітектурний ансамбль площі, належать до різних хронологічних періодів і архітектурних стилів. Їхня художня єдність базована на використанні архітектурних традицій Стародавнього Риму, особливо таких характерних ордерних (див. Ордер архітектурний) форм як арка, фланкована колонами (напівколонами, пілястрами).
Дзвіниця мурована з червоної цегли. Її основний четверик розчленовано плоскими лопатками, які угорі поєднано арками. Над ними — два четверика, з яких нижній призначено для розміщення дзвонів і має чотириаркову аркаду на кожному фасаді. Цей ярус слугує також оглядовим майданчиком, на який відвідувачів піднімає ліфт, установлений 1962. Вінчає споруду чотиригранна піраміда зі статуєю архангела Гавриїла.
Лоджетта або Ложа Сансовіно (за прізвищем автора) — репрезентативна триаркова мармурова споруда з аттиком і балюстрадами, що має пишний скульптурний декор.
Старі Прокурації — триповерховий корпус завдовжки 152 м. На першому поверсі має відкриту аркадну галерею, два горішні поверхи також вирішено мотивом аркади й завершено масивним карнизом із балюстрадою над ним.
Годинникова вежа прилягає зі сходу до Старих Прокурацій, ніби продовжуючи їх. Це надбрамна вежа, цілком позбавлена оборонних рис. Арка її брами відкриває вхід на головну торговельну вулицю міста, а центральна частина (власне вежа заввишки 24 м) містить міський механічний годинник з циферблатом на фасаді, дзвонами й механічними скульптурними фігурками, що рухаються у певні проміжки часу, демонструючи процесію Трьох Волхвів. Вінчає композицію традиційно крилатий лев апостола Марка.
Нові Прокурації — триповерховий корпус, перший поверх якого вирішено як аркадну галерею, увінчану балюстрадою. Стіни другого поверху мають суцільну низку аркових вікон, у простінках між ними — колони іонічного ордера. Третій поверх має прямокутні вікна з сегментними й трикутними сандриками, що чергуються. Між вікнами — напівколони композитного ордера.
Бібліотека Сан-Марко двоповерхова, обидва поверхи вирішено мотивом римської колонної аркади: у нижньому поверсі це аркадна галерея з тричвертними колонами римо-доричного ордера, а у вищому горішньому поверсі це великі аркові вікна з напівколонами іонічного ордера. Кожен поверх завершено повним антаблементом з балюстрадою, причому горішній — ще й із низкою статуй на тумбах балюстради.
Палац патріарха поряд із собором Сан-Марко — найпізніша з визначних споруд на площі. Збудовано на початку 17 ст. як бенкетну залу дожів. Від 1807 передано під службову резиденцію патріарха й 1837–1870 реконструйовано (див. Реконструкція) у стилі класицизму. Тепер це чотириповерховий будинок, другий і третій поверхи якого об’єднано канелюрованими (див. Канелюра) пілястрами композитного ордера, а четвертий поверх вирішено як аттик, прикрашений горельєфами з зображеннями патріарших інсигній.
Галерея
Автор фото Вечерський В. В.
|
Значення
Площа Сан-Марко у Венеції — один із найвизначніших у світовому містобудуванні ансамблів споруд, більшість із яких визнано архітектурними шедеврами.
Джерело
- Venice and its Lagoon // UNESCO World Heritage Convention. URL: https://whc.unesco.org/en/list/394
Література
- Samonà G. Piazza San Marco: L’architettura la storia le funzioni. Venezia : Marsilio, 1970. 214 p.
- Goy R. Venice, The City and its Architecture. New York : Phaidon Press, 1997. 320 p.
- Puppi L. The Stones of Venice. New York : Vendome Press, 2002. 175 p.
- Вечерський В. В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 156.
- Barbari J. de'. A View of Venice : Portrait of a Renaissance City. Durham : Duke University Press, 2024. 418 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Площа Сан-Марко у Венеції // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Площа Сан-Марко у Венеції (дата звернення: 28.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.10.2024
