Канелюри
Канелю́ри (фр. cannelure — паз, жолоб, від давньоітал. cannelato — жолобчастий, з лат. canna — тростина, очерет) — неглибокі вертикальні жолобки на поверхні фуста (стовбура) колони, напівколони, пілястри, а також горизонтальні жолобки на базі колони іонічного ордера.
Канелюри як елемент декорування колон відомі в Стародавньому Єгипті кінця 3 — початку 2 тисячоліття до н. е. (8–16 канелюр на колону) та Давній Персії 5 ст. до н. е. Такі колони називають канелюрованими. Вони отримали розвиток у Давній Греції, згодом — у Стародавньому Римі.
Канелюри характерні для колон чотирьох із п’яти архітектурних ордерів (окрім тосканського ордера). Застосовували паралельні канелюри, які прилягали одна до одної або безпосередньо, утворюючи кут у горизонтальному перерізі (доричний ордер), або через проміжну вертикальну смужку, так звану доріжку (іонічний ордер, коринфський ордер, композитний ордер). У доричному ордері колона зазвичай мала до 20 неглибоких канелюр, у решти ордерів — 24 значно глибші канелюри, що давало світлотіньовий ефект, при якому колони виглядали стрункими й витонченими. Канелюри характерні для витворів тих архітектурних стилів, які орієнтувалися на античну (див. Античність) класику (ренесанс, бароко, класицизм, неокласицизм). У них канелюри могли бути виконані не по всій висоті колони (напівколони, пілястри), а тільки на її частині, і до певної висоти заповнені скульптурним декором.
Література
- Тищенко О. Канелюра // Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 115.
- Клименюк Т., Проскуряков В., Ковальчук Х. Ілюстрований словник архітектурних термінів. 3-тє вид., допов. і перероб. Львів : Львівська політехніка, 2019. С. 45.
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Канелюри // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Канелюри (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.05.2023
