Сан-Марко собор у Венеції
Са́н-Ма́рко собо́р у Вене́ції (італ. Basilica di San Marco) — католицький патріарший кафедральний собор, архітектурна пам’ятка, складник пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Венеція та її лагуна» від 1987 за № 394, Італія.
Міститься в історичному центрі міста на східному кінці площі Сан-Марко поряд із палацом дожів. Є центральною спорудою, що формує ансамбль площі, головним храмом міста й архієпископії (Венеційський архієпископ від 1451 має титул патріарха). З півночі до собору прилягає палац патріарха.
Зміст
Історична довідка
31.01.829 два венеційські купці таємно привезли з м. Александрії до м. Венеції мощі апостола Марка (євангеліста). Для збереження їх 829–832 поряд зі старою резиденцією дожів (не збережено) збудовано мурований храм. Апостол Марк відтоді став небесним покровителем міста, а його знак — крилатий лев — геральдичним символом м. Венеції та Венеційської республіки. Храм згорів 976 під час пожежі прилеглої до нього резиденції дожів; до кінця 10 ст. його відбудовано. 1063 замість нього розпочато спорудження собору, який збережено дотепер. Основні будівельні роботи завершено 1071; 1071–1084 тривали роботи з оздоблення інтер’єру. Собор освячено 1094. Основні мозаїки в куполах і склепіннях виконано протягом 12 ст. Від 1159 стіни почали обличковувати різнобарвним мармуром.
Наприкінці 12 ст. до собору з заходу прибудовано нартекс із 5-ма порталами, 1343–1354 — баптистерій і капелу Святого Ісидора, 1486–1493 — ризницю і капелу Масконі, 1504–1521 — капелу кардинала Джамбаттіста Дзена. Зовнішнє оздоблення в основному завершено до кінця 15 ст. Попри те, що споруду вважали палацовою капелою дожів (вони її називали «наша капела»), а не міським чи єпархіальним собором, у ньому відбувалися важливі державні заходи з участю дожів, а також історичні події: тут 1202 благословили військо на Четвертий хрестовий похід (див. Хрестові походи); 24.07.1177 імператор Священної Римської імперії германської нації Фрідріх І Барбаросса публічно покаявся перед Папою Римським Александром ІІІ на знак припинення ворожих дій проти нього. За результатами Четвертого хрестового походу й розгрому Візантійської імперії собор 1204 збагатився коштовними реліквіями, вивезеними з м. Константинополя (тепер м. Стамбул). Після втрати Венецією свого державного суверенітету за розпорядженням Наполеона І Бонапарта собор Сан-Марко від 1807 став кафедральним патріарха Венеції. Тепер він є центром християнського паломництва.
Характеристика
Собор муровано з плінфи й каменю візантійською (що походить від античної римської традиції) технікою «opus mixtum» (змішаного мурування). Стіни ззовні майже повністю обличковано мармуром із мозаїчними вставками. В інтер’єрі мармуром обличковано тільки нижні частини стін, а горішні, включно з арками, склепіннями й куполами, декоровано мозаїчними зображеннями на золотому тлі. Мозаїки виконано зі смальти місцевого виробництва (на о. Мурано). Підлоги викладено мозаїчними орнаментами. Собор звели візантійські будівничі за взірцем собору Святих Апостолів у м. Константинополі (не збережено). Він хрещатий, п’ятикупольний, у плані має форму рівнораменного так званого грецького хреста. Кожне рамено увінчано куполом, і кожне з них, крім східного, вирішено як хрестовокупольний храм. Східне рамено завершено трьома апсидами, а до західного з трьох боків прилягає понижений нартекс, перекритий куполами на пандативах без підбанників. П’ять основних сферичних куполів мають низенькі циліндричні підбанники, прорізані численними вікнами. Куполи увінчані високими кулястими банями з хрестоцвітами (об’ємними хрестами). Довжина собору 76,5 м, ширина 62 м, висота центральної бані 43 м. Головний західний фасад виходить на площу Сан-Марко п’ятьма монументальними арковими порталами, прикрашеними живописними композиціями. Над ними — пласка тераса, на якій установлено античну бронзову четвірку коней 4 ст. до н. е., яку приписують авторству скульптора Лісіппа. За часів Римської імперії її вивезли з м. Александрії до м. Константинополя, а після його завоювання хрестоносцями разом із венеційцями 1204 — до м. Венеції. Тепер оригінали переміщено до соборного музею, а на фасаді виставлено копії. Усі фасади мають позакомарні (див. Закомара) завершення кожного прясла з численними ґотичними декоративними вежечками, портали й простінки між пряслами прикрашено у два яруси різнобарвними колонками з різьбленими орнаментованими візантійськими й романськими капітелями. Загалом таких колонок налічується понад 500. Під східною частиною собору є крипта 11 ст. Мощі апостола Марка зберігають у вівтарі, над ними встановлено ківорій.
Найбільшу історико-мистецьку цінність мають мозаїки в інтер’єрі й на фасадах собору, бронзові вхідні двері святого Климента, ґотична вівтарна перегородка 14 ст., візантійський хрест, що опускається з «купола П’ятдесятниці». У вівтарній частині храму під ківорієм зберігають одну з найдорогоцінніших пам'яток візантійського мистецтва — так званий Золотий вівтар 10 ст., вивезений із м. Константинополя 1204. Його виготовлено із золота, прикрашено коштовним камінням і зображеннями в техніці перегородчастої емалі. Найшанованішою релігійною святинею храму, «захисницею міста» є візантійська ікона початку 12 ст. «Богородиця Нікопея» (Переможна). Її у воєнних походах несли попереду візантійського війська. Як воєнну здобич ікону захоплено 1204 у м. Константинополі й вивезено до м. Венеції.
Значення
Собор Сан-Марко у Венеції є найкраще збреженим автентичним візантійським храмом у світі. Він органічно поєднує різні мистецькі стилі — від середньовізантійського з романським до ґотики і ренесансу. Його архітектурне вирішення і художній декор справили значний вплив на розвиток мистецтва Італії та православних країн протягом останнього тисячоліття.
Додатково
У літературі Собор Сан-Марко у Венеції часто називають базилікою. Насправді він належить до архітектурного типу не базиліки, а хрещатого п’ятикупольного храму, представленого поодинокими зразками в архітектурі Візантійської імперії, але широко розповсюдженого на теренах України під впливом візантійської традиції.
Галерея
|
|
Джерело
- Venice and its Lagoon // UNESCO World Heritage Convention. URL: https://whc.unesco.org/en/list/394
Література
- Demus O. The Church of San Marco in Venice. History, Architecture, Sculpture. Washington : Dumbarton Oaks Research Library and Collection ; Trustees for Harvard University, 1960. 236 p.
- Norwich J. J. Great Architecture of the World. New York : DaCapoPress, 2003. P. 90–91.
- Вечерський В. В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 77–78.
- Wolters W. San Marco in Venedig. Ein Rundgang durch Kunst und Geschichte. München : Deutscher Kunstverlag, 2014. 216 p.
- San Marco: la Basilica di Venezia: arte, storia, conservazione / Ed. E. Vio. Venezia : Marsilio, 2019. 1680 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Сан-Марко собор у Венеції // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Сан-Марко собор у Венеції (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.10.2024
