Сансовіно, Якопо
|
Сансовіно, Якопо (Sansovino, Jacopo) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Якопо |
| Справжнє прізвище | Татті |
| Народження | 02.07.1486 |
| Місце народження | Флоренція |
| Смерть | 27.11.1570 |
| Місце смерті | Венеція |
| Місце поховання | Собор Сан-Марко у Венеції, баптистерій |
| Місце діяльності | Італія |
| Напрями діяльності | архітектура, скульптура |
Сансові́но, Я́копо [ італ. Sansovino, Jacopo; справжнє прізвище та ім'я — Татті, Якопо (італ. Jacopo Tatti detto il Sansovino); 02.07.1486, м. Флоренція, тепер область Тоскана, Італія — 27.11.1570, м. Венеція, тепер область Венето, Італія] — архітектор і скульптор, представник пізнього Ренесансу, автор низки споруд у м. Венеції.
Життєпис
Народився у сім’ї флорентійського ремісника. Змалку проявив хист до малювання. 1501 став учнем у флорентійській майстерні скульптора, учня Леонардо да Вінчі, Андреа Сансовіно (Андреа ді Нікколо ді Менко ді Муччо; 1460–1529; тепер Італія). Псевдонім учителя походить від м. Монте-Сан-Совіно (тепер область Тоскана, Італія), де він народився. Учень запозичив псевдонім свого вчителя і разом із ним 1506 переїхав до м. Рима, де познайомився з Д. Браманте і Рафаелем Санті, взявши участь у створенні Бельведеру у Ватикані. Там працював до 1511 як скульптор і реставратор античних статуй, дістав схвалення Рафаеля Санті й Папи Римського Юлія ІІ. 1511–1518 працював як скульптор у м. Флоренції. 1515 уперше звернувся до архітектури, взявши участь у конкурсі на кращий проєкт фасаду церкви Сан-Лоренцо. Конкурс виграв Мікеланджело Буонарроті, проте фасад церкви залишився незавершеним дотепер. 1518–1527 успішно працював у м. Римі як скульптор і архітектор.
Унаслідок розгрому м. Рима 1527 військом імператора Священної Римської імперії германської нації Карла V Габсбурга вирішив переїхати для подальшої роботи у Францію. На шляху зупинився у м. Венеції, де за пропозицією кардинала й майбутнього патріарха М. Грімані (1488–1546; тепер Італія) отримав від дожа А. Грітті (1455–1538; тепер Італія) доручення щодо реставрації купола собору Сан-Марко у Венеції. 1529 після призначення головним архітектором собору Сан-Марко розпочав комплексну реконструкцію площі Сан-Марко, збудувавши там низку споруд, що уможливило перетворення її на художньо цілісний ансамбль. 1529 став головним архітектором Венеційської республіки і виконував ці обов’язки до 1568 з невеликою перервою, зумовленою будівельною катастрофою на площі Сан-Марко. 18.12.1545 обвалилися склепіння бібліотеки Сан-Марко, будівництвом якої за власним проєктом керував Сансовіно. Внаслідок цього його тимчасово звільнено з посади (поновлено 1547), ув’язнено й присуджено до сплати грошової компенсації завданих збитків (виплату завершив 1565). Працював як головний архітектор до 1568, коли відійшов від справ, проте залишився на посаді. Його наступником від 1570 став А. Палладіо.
Товаришував із Тиціаном і письменником, поетом, гуманістом (див. Гуманісти) П. Аретіно (1492–1556; тепер Італія), завдяки чому мав доступ до венеційської аристократії й виконував її архітектурні замовлення, зокрема й за межами міста.
Сансовіно поховали у створеній ним церкві Сан-Джеміньяно на площі Сан-Марко. Церкву знищено 1807 за наказом Наполеона І Бонапарта. Прах архітектора перенесено до баптистерія собору Сан-Марко.
Син архітектора Ф. Сансовіно (1521–1583: тепер Італія) був відомим письменником, мистецтвознавцем і енциклопедистом; онук (син доньки Олександри) — художник Я. Кіменті да Емполі (1551–1640; тепер Італія).
Творчість
Як майстер пізньої стадії ренесансу орієнтувався на ордерні архітектурні форми, характерні для тогочасного м. Рима, особливо цінуючи творчі принципи Д. Браманте та їхнє втілення у його спорудах. Відсутність у тогочасної Венеції потреби в оборонних спорудах безпосередньо в місті сприяла появі палацової пишноти у громадських і приватних будівлях. Це визначило мальовничу стилістику основних споруд Сансовіно, прикрашених скульптурним декором, значну частину з якого він виконував сам як скульптор (лоджетта на площі Сан-Марко). У архітектурній творчості поєднав регіональні стилістичні риси, властиві містам Риму і Венеції. Його заслугою є забезпечення формування гармонійного архітектурного ансамблю площі Сан-Марко, що було продовжено відповідно до визначеної ним композиції і після його смерті наступниками А. Палладіо і В. Скамоцці. Тому протягом кількох сторіч архітектурний ансамбль площі Сан-Марко вважають взірцем шедевра у сфері містобудування. Тут майстер наочно показав, наскільки сильним об’єднувальним композиційним засобом є ордерні аркади. Задля уникнення монотонності влаштовував їх різновеликими, із застосуванням різних архітектурних ордерів. Сучасники особливо високо оцінили функціональну, технічну, конструктивну й художню досконалість створеної зодчим виробничої споруди, розташованої у громадському центрі міста на набережній поряд із П’яццеттою — Дзекки (Монетного двору).
Серед основних достеменно атрибутованих (див. Атрибуція) творів зодчого (всі — у м. Венеції):
- реконструкція площі Сан-Марко з завершенням створення малої площі — П’яццетти 1532–1568;
- добудова Старих прокурацій 1532:;
- бібліотека Сан-Марко на площі Сан-Марко 1636–1583;
- Дзекка (Монетний двір) на набережній поряд із бібліотекою Сан-Марко 1537–1554;
- лоджетта біля дзвіниці на площі Сан-Марко 1537–1540;
- церква Сан-Джеміньяно на площі Сан-Марко 1557–1558 (не збережено);
- палаццо Корнер-делла-Ка'Гранда на Великому каналі 1537–1561;
- палаццо Дольфін-Манін на Великому каналі 1536;
- дві статуї велетнів (Марса і Нептуна) угорі «Сходів велетнів» у дворі Палацу дожів 1568;
двері ризниці собору Сан-Марко з бронзовим рельєфом «Воскресіння Христа» 1546–1553, встановлено 1572.
Визнання
1527–1570 Сансовіно був найвпливовішим архітектором у м. Венеції, одним із головних творців її архітектурного образу. Низку його творів у складі ансамблю включено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (див. Венеція та її лагуна).
Прижиттєвий портрет Сансовіно роботи венеційця Тінторетто — один із найдовершеніших художніх образів архітектора у світовому живописі.
Література
- Rosenfeld M. N. Sebastiano Serlio on Domestic Architecture. Different Dwellings from the Meanest Hovel to the Most Ornate Palace. Cambridge : MIT Press, 1978. 87 p.
- Frommel S. Sebastiano Serlio, architetto. Milano : Electa, 1998. 400 p.
- Deswarte-Rosa S., Régnier-Roux D. Architecture à Lyon au temps de Serlio (1548–1553). Lyon : Société d'Histoire de Lyon, 2024. 486 p.
Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Сансовіно, Якопо // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Сансовіно, Якопо (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.02.2025