Венеція та її лагуна
|
Венеція та її лагуна | |
|---|---|
| Країна | Італія |
| Місце розташування | Венеція |
| Площа | 70 176,4 га |
| Рік внесення | 1987 |
| Критерії | (i)(ii)(iii)(iv)(v)(vi) |
Вене́ція та її лагу́на (англ. Venice and its Lagoon) — архітектурний ансамбль історичного міста; пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО від 1987, область Венето, Італія.
Площа території пам'ятки 70 176,4 га; буферну зону не визначено.
Зміст
Розташування. Складники
Історичне місто є центральною острівною частиною лагуни площею понад 70 тис. га у північній частині Адріатичного моря на північному сході Італії. Місто займає 118 невеликих островів, найбільші з яких пов'язано з материком дамбою, де прокладено залізницю й автомагістраль. Як пам'ятка за типом належить до визначних місць. Її вважають культурною спадщиною, хоча насправді є спільним творінням природи й людини. Провідним архітектурним ансамблем міста є площа Сан-Марко, а головними спорудами — собор Сан-Марко і палац дожів.
Історична довідка
У цій лагуні природа та історія тісно пов’язані від 5 ст., коли населення прилеглого суходолу, рятуючись від навал варварів, переселилося на піщані острови Торчелло, Єзоло та Маламокко. Ці тимчасові поселення поступово стали постійними й багатолюдними, сформувавши зрештою сильну морську державу, яка від 10 ст. стала не просто незалежною від Візантійської імперії, а й перетворилася на її переможну суперницю. Протягом кількох сторіч тривала експансія Венеції, змушеної захищати свої торгові ринки від комерційних починань арабів, генуезців і турків-османів. Це передбачало й укріплення поселень у самій лагуні. У цій відокремленій піщаною косою від моря внутрішній акваторії, що постійно перебувала під загрозою, серед крихітного архіпелагу постала одна з найбільш незвичайних урбанізованих територій середньовіччя. Від о. Торчелло на півночі до о. Кьодж на півдні майже кожен острівець мав своє поселення, містечко, рибальське село чи селище ремісників (наприклад, о. Мурано — всесвітньовідомий осередок виробництва знаменитого венеційського скла). Центром цієї урбанізованої акваторії було м. Венеція — одна з найбільших столиць середньовічного світу. Там групу островів об’єднано та перетворено на унікальну містобудівну (див. Містобудування) систему. У ній від первісної природної топографії мало що залишилося. Тепер основу міської розпланувальної композиції становлять канали Джудекка і Великий, акваторія Сан-Марко (до якої входять ці канали), а також мережа малих каналів.
Венеція та її ландшафт лагуни є результатом динамічного процесу, який ілюструє взаємодію між людьми та екосистемою їхнього природного середовища протягом тривалого часу. Антропогенні нашарування свідчать про високі технічні та творчі навички місцевого населення в реалізації гідротехнічних та архітектурних робіт у районі лагуни. Наслідком стало формування унікальної культурної спадщини, накопиченої в лагуні протягом останнього тисячоліття. Венеція оприявнює переможну боротьбу людей проти природної стихії, оскільки їм вдалося опанувати її. Місто також прямо та відчутно пов’язане з історією географічних відкриттів, важливих для розвитку людства. Венеція як «королева морів» з базою на крихітних островах зуміла розширити свій вплив далеко за межі лагуни, Адріатики та Середземномор'я.
З Венеції М. Поло вирушив до Китаю, Суматри, Індії та Персії. Його поховання у венеційській церкві Сан-Лоренцо нагадує про роль венеційських купців у відкритті світу — після арабів, але задовго до португальців. Вплив Венеції на розвиток архітектури та монументального мистецтва є визначальним у Далмації, Малій Азії, Єгипті, на островах Іонічного моря, Пелопоннесі, Криті та Кіпрі, де чимало споруд побудовано за венеційським зразком.
Коли Венеція почала втрачати владу над морями, вона завдяки своїм великим художникам проявила свій вплив у інший спосіб. Дж. Белліні (1430–1516; тепер Італія) і Джорджоне, потім Тиціан, Тінторетто, П. Веронезе і Дж. Б. Тьєполо повністю змінили художнє сприйняття простору, світла і кольору, залишивши вирішальний слід у розвитку живопису і декоративного мистецтва Європи. Архітектурне середовище Венеції характерне тим, що тут навіть у непоказному будинку може міститися живописний твір когось із видатних митців. Краса венеційського архітектурного краєвиду надихала творчість художників-пейзажистів Каналетто, Ф. Гварді, В.Тернера та інших. З містом пов’язані життя, діяльність, смерть, поховання багатьох відомих людей: це Т. Альбіноні, Дж. Г. Байрон, А. Вівальді, К. Гольдоні, Дж. Казанова, А. Мануцій, К. Монтеверді, А. Палладіо, Я. Сансовіно, В. Скамоцці тощо. У Венеції працював (написав другий акт музичної драми «Трістан і Ізольда»), мешкав у палаццо Вендрамін-Калергі й там 1883 помер Р. Вагнер, що стало резонансною подією у європейській культурі. Від того часу в ній з’явився мем «Смерть у Венеції», що дав назву творам, які вважають світовою класикою: новелі Т. Манна і кінофільму Л. Вісконті, дія яких відбувається у м. Венеції. Тут поховані Й. Бродський, С. Дягілєв, І. Стравінський.
Протягом 20 і початку 21 ст. у місті відбулися функціональні перетворення, зумовлені зменшенням чисельності постійного населення, зміною використання багатьох будівель, заміною традиційної виробничої діяльності та послуг іншими видами бізнесу. Значний потік туристів призвів до надмірного розвитку сфери туристично-екскурсійного обслуговування, що ставить під загрозу ідентичність, культурну та соціальну цілісність архітектурного середовища.
Значну загрозу збереженню культурних, екологічних і ландшафтних цінностей становить явище так званої високої води, тобто катастрофічно високих припливів у лагуні, які відбуваються час від часу у випадку збігу різних природних чинників. Збільшення частоти та рівня припливів, як і хвилі, спричинені рухом моторних човнів, є однією з основних причин погіршення і пошкодження будівельних конструкцій та міських територій. Це явище має значний вплив на морфологію та конфігурацію ландшафту лагуни через ерозію морського дна та соляних боліт. Для контролю таких явищ запроваджено спеціальну систему моніторингу. Одним із головних інструментів захисту Венеції та її лагуни є дотримання вимог Спеціального закону Венеції 1973, який має на меті гарантувати захист ландшафту, історичної, археологічної та художньої спадщини міста та його лагуни. Захист навколишнього середовища та ландшафту регулюють також спеціальними законами та правилами, згідно з якими Управління архітектурної спадщини та ландшафту Венеції та її лагуни контролює всі роботи та втручання, які можуть змінити культурний ландшафт. На зламі 20 і 21 ст. було розроблено декілька проєктів захисту Венеції від повеней, один із яких реалізовано частково. Ним передбачено спорудження інтегрованої системи гідротехнічних споруд, таких як пересувні протипаводкові ворота (експериментальний електромеханічний модуль) для тимчасової ізоляції лагуни від моря та деякі додаткові заходи, здатні знизити рівень найчастіших припливів у найнижчих районах на березі лагуни. Крім того, від 01.08.2021 великим круїзним лайнерам заборонено заходити в лагуну.
Характеристика
Венеційська лагуна має одну з найвищих у світі концентрацію архітектурних шедеврів: від собору Торчелло до церкви Санта-Марія-делла-Салюте. «Золота доба» республіки представлена ансамблем площі Сан-Марко, численними палацами на Великому каналі, шедеврами А. Палладіо — церквами Сан-Джорджо-Маджоре та Іль-Реденторецо, Скуола-ді-Сан-Марко (будівля релігійного братства), мостом Ріальто тощо. Венеція вміщає всі типи будівель і споруд середньовічної архітектури. Їхню цінність посилює неповторність міського середовища, адаптованого до особливих природних умов цього місця. У Середземномор'ї Венеційська лагуна є прикладом акваторіального природного середовища, яке стало вразливим унаслідок незворотних природних і кліматичних змін. У цій узгодженій екосистемі мулисті утворення над і під водою такі ж важливі, як і острови, будинки на палях, рибальські села та поля; усі вони потребують захисту не менше, ніж палаци та церкви.
Завдяки своїм географічним характеристикам м. Венеція та поселення в лагуні зберегли первісну цілісність містобудівної спадщини, структуру розселення та взаємозв’язки поселень у лагуні. Межі міста та інших лагунних поселень чітко окреслено й розмежовано водою. Структура та форми міського середовища Венеції лишилися такими ж самими, якими були за середньовіччя і в добу Відродження. Незважаючи на різноманітні стилі та історичні нашарування, будівлі та споруди органічно поєднано при збереженні індивідуальних архітектурних та естетичних якостей. Цьому сприяла «архітектурна мова», заснована на традиціях Стародавнього Риму з використанням архітектурного ордера. При цьому більшість старовинних будівель і споруд зберегли свій первісний характер. З огляду на це під час реставрації застосовують традиційні або сумісні з ними матеріали й технології. Для Венеції така практика органічна, оскільки місцева культура розвинула глибоку спадкоємність і високий професіоналізм у використанні відповідних матеріалів і технік. Інші поселення лагуни також зберегли високий рівень автентичності.
Історичні процеси, які розвивалися протягом сторіч і сформували культурний ландшафт лагуни, залишили непересічні свідчення колективної творчої діяльності людей, які мають бути автентично збережені для теперешнього і майбутніх поколінь. План управління пам'яткою всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (менеджмент-план) містить план дій і проєкти щодо реставрації пам'яток. Він включає Стратегію сталого туризму, що є одним із пріоритетів з огляду на надмірну кількість туристів. Відповідно до Плану управління діє Керівний комітет, який збирається регулярно; координатором визначено муніципалітет Венеції.
Значення
Венеція та її лагуна утворюють нерозривне ціле, що є унікальним урбаністичним, технічним і мистецьким досягненням. З огляду на це, Венецію і її лагуну включено 1987 до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під № 394 за критеріями (i)(ii)(iii)(iv)(v)(vi) як цивілізаційний феномен взаємодії людської спільноти з характерним природним середовищем та як сполучну ланку між Сходом і Заходом, між ісламом і християнством.
Джерело
- Venice and its Lagoon // UNESCO World Heritage Convention. URL: https://whc.unesco.org/en/list/394
Література
- Goy R. Venice, The City and its Architecture. New York : Phaidon Press, 1997. 320 p.
- Rösch G. Venedig. Geschichte einer Seerepublik. Stuttgart : Kohlhammer, 2000. 190 p.
- Puppi L. The Stones of Venice. New York : Vendome Press, 2002. 175 p.
- Karsten A. Kleine Geschichte Venedigs. München : C. H. Beck, 2008. 272 p.
- Madden T. Venice: A New History. New York : Penguin Books, 2015. 464 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Венеція та її лагуна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Венеція та її лагуна (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.11.2024
