Санта-Марія-Маджоре, церква в Римі
Са́нта-Марі́я-Маджо́ре, це́рква в Ри́мі, Папська базиліка Санта-Марія-Маджоре (італ. Basilica Papale di Santa Maria Maggiore) — католицький храм, одна з чотирьох великих папських базилік, історична, мистецька й архітектурна пам’ятка, від 1990 — складник пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Рима історичний центр, власність Святого Престолу в Римі з правами екстериторіальності та Сан-Паоло-Фуорі-ле-Мура, внесеної до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у 1980 за № 91, Італія.
Зміст
Розташування і оточення
Міститься в історичному центрі міста на Есквілінському пагорбі лівого берега р. Тибру між Колізеєм і термами Діоклетіана на південь від залізничного вокзалу Рим-Терміні. Вівтарем зорієнтовано на північний захід, головним фасадом — на південний схід; перед ним — площа Санта-Марія-Маджоре; вівтарна апсида виходить на Есквілінську площу. Завдяки наявності найвищої у м. Римі дзвіниці є архітектурною домінантою у навколишній забудові. Належить Святому Престолу і користується правом екстериторіальності.
Історична довідка
Церква належить до архітектурного типу базилік і має почесне найменування (титул) великої папської базиліки. Це одна з найстародавніших римських базилік, збудована, вірогідно, 352–366, перебудована 432–440 і прикрашена в інтер’єрі мозаїками (датування будівництва 4 ст. є дискусійним). Має неофіційне найменування церкви Діви Марії Сніжної як відгомін місцевої легенди про те, що на місці її майбутнього будівництва посеред літа випав сніг. Для спорудження використано колони з розташованого поряд й демонтованого язичницького храму Юнони Люцинди (захисниці й помічниці породіль). Зазнала реконструкції у середині 12 ст. та 1288–1292 (добудовано трансепт і нову апсиду). Дзвіницю збудовано 1375–1377, реконструйовано (див. Реконструкція) 1445–1483. У другій половині 15 ст. бічні нави перекрито склепіннями, середню — кесонованою (див. Кесон) стелею. 1584–1590 створено Сікстинську капелу за проєктом архітектора Д. Фонтана (1543; Швейцарія — 1607; тепер Італія). 1564–1573 збудовано увінчану куполом капелу Сфорца за проєктом Мікеланджело Буонарроті. Симетрично до неї 1605–1613 споруджено купольну капелу Боргезе. Перебудови й добудови виконано у 1673–1687 (перебудовано апсиду), 1741–1743 (створено збережений дотепер головний фасад) та у 19 ст. Скульптурної роботи Святі двері головного фасаду храму створено 2001 й освячено Іваном Павлом ІІ. Тут поховано 7 римських пап (зокрема з династії Боргезе) та у родинній гробниці — Дж. Л. Берніні. 1966–1971 в інтер’єрі виконано археологічні дослідження, за результатами яких музеєфіковано (див. Музеєфікація) віднайдені підземні приміщення. Церква має власний музей.
Тепер це одна з чотирьох великих папських (раніше — патріарших) базилік, найшанованіша з усіх церков світу, присвячених Діві Марії. Церквою керує Папа Римський через свого кардинала-протоієрея і капітул, усіх членів якого призначає папа. Почесним каноніком церкви є король Іспанії. Тут 26.04.2025 поховано Папу Римського Франциска.
Характеристика
Мурована тринавова базиліка 86 м завдовжки має трансепт і одну напівкруглу в плані апсиду. З обох боків до базиліки симетрично прилягають однакові п’ятиповерхові об’єми капітульних палаців, де містяться капели, з яких тільки дві є архітектурними акцентами, виступаючи назовні гранчастими банями на світлових восьмериках.
Дзвіниця заввишки 75 м цегляна, у перехідній романо-готичній стилістиці. Усі фасади — у стилі бароко. Центральна частина головного фасаду вирішена як двоярусна лоджія, перший ярус якої є екзонартексом, а другий — триарковою аркадою з терасою, огородженою балюстрадою. На фасадах активно застосовано колони, напівколони, пілястри іонічного та композитного ордерів разом зі статуями та іншим скульптурним декором у техніках барельєфу й горельєфу. Фасадну лоджію прикрашено мозаїкою 15 ст. В інтер’єрі пласку стелю оздоблено золотом, яке Х. Колумб привіз із Америки. Бічні нави від набагато ширшої середньої відділяють колонади іонічного ордера. Уздовж стін середньої нави над колонадами розташовано мозаїки 5 ст., що зображують сцени зі Старого Завіту. Арку вівтаря прикрашено мозаїками 432–440 з новозавітними сценами богородичного циклу. У вівтарній апсиді — мозаїчна композиція «Коронація Богородиці» 1295. Головний вівтар накрито балдахіном, під яким зберігають реліквії «Sacra Culla» — так званої дитячої кімнати Ісуса Христа. У церкві є 5 орга́нів.
Значення
Одна з найвизначніших сакральних пам’яток м. Рима — поєднує загальну композицію, характерну для ранньохристиянських базилік, з вирішенням фасадів у стилі бароко. Особливу цінність має добре збережений комплекс мозаїчного декору різних історичних епох, починаючи з 5 ст. Змістовно цей храм, завдяки його посвяченню, живописному оздобленню і реліквіям, присвячено жіноцтву й материнству.
|
Література
- Karpp H. Die frühchristlichen und mittelalterlichen Mosaiken in S. Maria Maggiore zu Rom. Baden-Baden : Bruno Grimm, 1966. 210 p.
- Toth J. B. Von. Die Kathedrale des Papstes. Freiburg; Roma; Wien : Herder, 1966. 47 p.
- Vicchi R. Die Patriarchalbasiliken Roms. Florenz : Scala, 1999. 156 p.
- Die Papstbasilika Santa Maria Maggiore. URL: https://press.vatican.va/various/basiliche/sm_maggiore/index_ge.html
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Санта-Марія-Маджоре, церква в Римі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Санта-Марія-Маджоре, церква в Римі (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.02.2025
