Терми

Терми імператора Каракалли у м. Римі.
Графічна реконструкція загального вигляду

Терми імператора Каракалли у м. Римі.
План центральної частини.

Терми імператора Каракалли у м. Римі.
Графічна реконструкція розрізу

Терми імператора Діоклетіана у м. Римі.
Графічна реконструкція

Терми імператора Констанція у м. Трірі.
Графічна реконструкція загального вигляду

Терми форуму у м. Помпеях.
Інтер’єр кальдарія

Те́рми (лат. thermae, від грец. θερμός — гарячий) — комплекси споруд громадських лазень у Стародавньому Римі.

Історична довідка

Відомі від 3 ст. до н. е. Як окремий архітектурний тип найповніший розвиток отримали протягом 3‒4 ст. у Римській імперії, поширившись на усій території її. Терми були центрами громадського життя і призначалися не тільки для гігієнічних процедур, а й для спортивних вправ, розваг, відпочинку, спілкування, читання тощо. У великому комплексі споруд терм, відвідування якого було безкоштовним, римський громадянин міг провести цілий день за різноманітними заняттями. Терми будували у кожному римському місті (терми форуму у м. Помпеях, терми імператора Констанція у м. Трірі, тепер Німеччина). Найбільше терм грандіозних розмірів було у м. Римі. Це терми імператорів: Тита (1 ст.), Траяна (110), Діоклетіана (306). Найвеличнішими стали збережені дотепер у руїнах терми імператора Каракалли початку 3 ст., які займали прямокутну у плані територію розмірами 353×335 м. Головний корпус завдовжки 213 м і завширшки 112 м вміщав понад 1 500 відвідувачів одночасно.

Характеристика

Воду в терми забезпечували по акведуках самопливом у резервуари, а потім її підігрівали й подавали у різні відділення терм із відповідними температурними режимами. Терми мали підвальні приміщення, в яких розміщували опалювальні печі. Від них гаряче повітря по каналах, влаштованих у підлогах і стінах, надходило в основні публічні приміщення. У місцевостях із розвіданими термальними джерелами їх використовували для влаштування терм.

Терми були великим закритим комплексом споруд зі створеними для публіки зонами рекреації — атріумами, портиками, екседрами, німфеями тощо. Головна, центральна споруда включала послідовно розміщені уздовж осі такі обов’язкові приміщення:

аподитатій — приміщення для роздягання;
фригідарій — приміщення, у якому був басейн із холодною водою;
тепідарій — приміщення з теплою водою;
кальдарій — зала з гарячими ваннами.
лаконік — кругла в плані парильня із найвищою в термах температурою з неглибоким басейном для омивання (містився поряд із тепідарієм і кальдарієм);
нататій — приміщення з великим басейном для омивання (містився поряд із кальдарієм і лаконіком);
префурніум — приміщення, в якому діяли обігрівальні печі, що забезпечували відповідний температурний режим у всьому комплексі;
унтуарій — приміщення для натирання оливою і мазями;
сферістерій — велике приміщення для гри з м’ячем, інших спортивних ігор, гімнастики тощо.

До групи периферійних приміщень належали кімнати для масажу, вестибюлі тощо.

Приміщення перекривали циліндричними, хрестовими й купольними склепіннями. Інтер’єри всіх приміщень терм, крім службових, мали пишний декор з використанням мозаїк, фресок, скульптурного оздоблення. На відміну від терм як великих громадських лазень, невеликі приватні лазні й купальні у Стародавньому Римі називалися бальнеум. У великих приватних будинках їх зазвичай розміщували поряд із кухнею.

Значення

Римські терми як тип санітарно-гігієнічних споруд були поширені у Візантійській імперії. Вони вплинули на формування характерних для культури ісламу лазень-хамамів, які складалися з двох симетрично розташованих ідентичних груп приміщень, одну з яких призначено для чоловіків, іншу — для жінок. Цим вони відрізнялися від римських аналогів, у яких жіноча частина була меншою, ніж чоловіча. У невеликих лазнях-хамамах, де не було змоги організувати дві однакові секції за гендерним принципом, спорудами користувалися почергово: один день — чоловіки, на другий день — жінки.

Римські терми, добре досліджені й описані, від 19 ст. вплинули і продовжують впливати на формування курортів і спа-центрів.

Література

Логвин Н. Терми // Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 285‒286.
Тимофієнко В. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва; Головкиївархітектура, 2002. С. 400‒465.
Тимофієнко В. Історія архітектури Стародавнього світу. Київ : Наукова думка, 2006. С. 445‒447.
Клименюк Т., Проскуряков В., Ковальчук Х. Ілюстрований словник архітектурних термінів. Львів : Львівська політехніка, 2019. С. 69‒69.