Баня

Співвідношення купола і бані на поздовжньому розрізі церкви Святого Карла Борромея у Відні. Гравірований авторський кресленик архітектора Й. Б. Фішера фон Ерлаха

Куполи (позначені чорною заливкою) і бані на поперечному розрізі Михайлівського Золотоверхого собору в Києві

Ба́ня — завершення купола або вежі у вигляді опуклої поверхні обертання: півсфери, шолома, конуса або центричного багатогранника-парасолі, піраміди чи складніших форм, нерідко багатоярусних. Застосовують для збільшення пластичної виразності веж та споруд, перекритих куполами, та як дах для захисту конструкції купола від атмосферних опадів. Найширше вживається у сакральній архітектурі: християнській (собори, церкви, каплиці, дзвіниці — собор Сан-Марко у Венеції) та мусульманській (купольні мечеті, медресе, мавзолеї — мечеть Куббат ас-Сахра в Єрусалимі; Мавзолей Тадж-Махал в Агрі).

У Давній Русі церковні бані були шоломоподібними, за формою наближеними до куполів (Софійський собор у Новгороді). Із 17 ст. з’явилися розвиненіші форми бань — цибулясті, грушовидні, багатоярусні. Їх вінчали хрестом або маківкою з хрестом (собор Михайлівського Золотоверхого монастиря). У багатоярусних банях невелику горішню маківку називалт банькою. В українській архітектурній традиції баня ніколи не могла бути ширшою за підбанник.

У добу класицизму бані робили наближеними до сферичної форми (Спасо-Преображенський собор у Болграді).

Література

Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 146-147.
Тарас Я. Українська сакральна дерев'яна архітектура : ілюстрований словник-довідник. Львів : Інститут народознавства НАНУ, 2006. С. 42-47.