Святий Престол

Святи́й Престо́л (лат. Sancta Sedes), Апостольський Престол (лат. Sedes Apostolica) — збірна назва Папи Римського та Римської курії як носіїв вищої влади в Католицькій церкві та міжнародної правосуб’єктності, офіційне найменування Держави міста Ватикан у міжнародних відносинах.

Зміст

1 Основні значення терміна
2 Святий Престол як суб’єкт міжнародного права
3 Джерела
4 Література
5 Автори ВУЕ

Основні значення терміна

Нерідко термін Святий Престол використовують без уточнення його значеннєвих нюансів. Проте при з'ясуванні юридично-правових аспектів діяльності Святого Престолу варто розрізняти такі значення терміна:

у найзагальнішому розумінні (в інформаційному просторі, розмовній мові) — це офіційна збірна назва Папи Римського (Верховного понтифіка) та Римської курії, метонімічне означення (див. Метонімія) Ватикану, Апостольської столиці без конкретизації юридично-правового змісту термінології;
у вузькому розумінні — особисто персона Верховного понтифіка як глави Католицької церкви, найвищого владного ієрарха, уособлення керівного духовного, адміністративного й політичного центру Церкви, «вікарія Христа» та наступника церковного авторитету ап. Петра (отже, поняття відносять насамперед до вищої церковної влади, а саме — до папи як Римського єпископа й очільника Колегії єпископів, який наділений «верховною, повною, безпосередньою та універсальною владою», кан. 331 Кодексу канонічного права)
у широкому розумінні — Святий (Апостольський) Престол, що об'єднує постать Папи Римського та установи Римської курії (центральний адміністративний орган Католицької церкви та уряд Ватикану, який діє від імені папи), є інституційним виразом суверенітету Католицької церкви та її керівним центром; притому Верховний понтифік є главою Святого Престолу та водночас монархом міста-держави Ватикан.

Саме в останньому контексті Католицька церква постає як глобальна релігійна спільнота зі своїми інститутами, організаційними структурами, яка здійснює діяльність, що є властивою будь-якій церкві. Одночасно Святий Престол, як центральний орган управління Католицькою церквою, є інститутом, що (відповідно до міжнародних договорів та правових звичаїв) має статус юридичної особи. Це дозволяє Церкві укладати міжнародні угоди в межах міжнародного договірного права, а також спрямовувати та приймати дипломатичних представників. Саме Святий Престол володіє специфічною міжнародною правосуб'єктністю, оскільки його влада має релігійне, а не політичне походження (тобто суверенітет Святого Престолу не залежить від наявності суверенної території), чим докорінно відрізняється від національних держав.

Поширеною є думка, за якою поняття Святий Престол охоплює всі три значення — загальної концепції, персоніфікації та організаційної структури. Канон 361 Кодексу канонічного права 1983 визначає: «під висловом “Апостольський Престол” або “Святий Престол”... розуміється не лише Римський Понтифік, але також і Державний секретаріат, Рада із зовнішніх справ Церкви та інші установи Римської курії...», включно зі структурами конгрегацій, судів та ін. установ.

Юридичне пояснення суверенітету Святого Престолу пропонує концепція, згідно з якою він є «юридично ідеальним суспільством» (лат. societas iuridice perfecta). Ця концепція, заснована на ідеях Аристотеля, з його уявленнями про поліс як спільне благо та ідеальну форму організації суспільства-комуни, була загалом сформульована Фомою Аквінським. Відповідно до неї, Святий Престол є організацією, що спроможна самостійно себе забезпечувати і має для цього всі необхідні засоби та ресурси, тобто ідеальним суспільством, самодостатнім автономним організмом. З погляду міжнародного публічного права це означає, що Святому Престолу не потрібна будь-яка додаткова організація (наприклад, у формі держави) для здійснення своєї духовної місії.

Святий Престол як суб’єкт міжнародного права

Політична історія та міжнародна практика від доби середньовіччя свідчать про те, що Святий Престол завжди лишався суверенним суб'єктом міжнародного права та натепер визнаний як такий іншими суб'єктами міжнародного права, передусім — державами.

Набуття Апостольським Престолом міжнародної правосуб'єктності стало результатом тривалої історичної еволюції, послідовної зміни доктринальних підходів католицизму до питання про співвідношення державної й церковної влади, світського й духовного суверенітетів. Святий Престол фактично визнаний суверенним суб'єктом міжнародного права з ранньосередньовічних часів, коли папи стали укладати особливі міжнародні угоди зі світськими державцями — конкордати. Першим таким актом міжнародного договору Святого Престолу став Вормський конкордат 1122, підписаний папою Каллікстом II та імператором Священної Римської імперії Генріхом V, що завершував боротьбу за інвеституру. На цьому етапі виявилася суттєва особливість конкордатів, що відрізняє їх від «традиційних» міжнародних договорів, — змішаний об'єкт правового регулювання: Вормський конкордат регламентував як політичні відносини сторін, так і умови функціонування Католицької церкви на території держави.

Як центральна адміністративна організація Католицької церкви Святий Престол здійснює безпосередню міжнародну та дипломатичну діяльність (міжнародні договори від імені Святого Престолу підписує Державний секретар, який керує роботою Римської курії, він же здійснює керівництво дипломатичними установами на рівні нунціатур).

Як і держави, Святий Престол володіє повною мірою активним і пасивним правом посольства (Віденський регламент 1815, Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961).

Станом на 2022 Святий Престол підтримував дипломатичні відносини на рівні нунціатур зі 183 державами світу, зокрема з Україною (з 1992). Діяло 106 нунціатур, розташованих у державі перебування, та 77 делокалізованих (за межами держави). Близько 120 Апостольських нунціїв представляли Святий Престол (декотрі — у кількох країнах одночасно). У м. Римі розташовано 88 посольств, акредитованих (див. Акредитація у міжнародному праві) при Святому Престолі, зокрема Посольство України при Святому Престолі та при Суверенному Мальтійському Ордені (з 2000). Сукупно 13 країн світу не мають офіційних дипломатичних відносин зі Святим Престолом (за винятком тимчасових угод), зокрема Афганістан, Бутан, Китай, Північна Корея, Саудівська Аравія тощо. У низці країн, де відсутні дипломатичні представництва Святого Престолу, діють Апостольські делегації (представництво у помісній церкві або єпископаті, а не перед іноземною державою чи урядом, наприклад, Апостольська делегація на Аравійському півострові) або Апостольські делегати (наприклад, у Брунеї, Лаосі, Сомалі та ін.).

Святий Престол — єдиний член міжнародного співтовариства держав, який має в ООН статус постійного спостерігача (надано 06.04.1964) та представлений там на рівні нунціатури. Повноваження Святого Престолу як постійного спостерігача визначено у резолюції Генеральної Асамблеї ООН 58/314 від 16.07.2004. Основна відмінність такого статусу від повноправного членства полягає у відсутності права голосу на засіданнях Генеральної Асамблеї ООН. Проте Святому Престолу надано право виступати на її сесіях, що вважають особливим привілеєм (главам держав, які не є членами ООН, таке право зазвичай не надають). Святий Престол є членом різних допоміжних органів та агенцій ООН, присутній на засіданнях її спеціалізованих установ, може бути обраним у виборні органи ООН.

Для представництва у різних міжнародних організаціях, на світових конференціях і конгресах Святий Престол направляє (крім нунціїв) ще й інших своїх делегатів (як священнослужителів, так і мирян) — постійних представників, постійних спостерігачів та легатів з особливих доручень.

Святий Престол ратифікує міжнародні договори, на рівні з державами є учасником численних багатосторонніх договорів, зокрема Женевських конвенцій 1949, Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту 1954, Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1966, Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини 1972, Конвенції ООН про права дитини 1989, Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення та використання хімічної зброї та про її знищення 1993, Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань 1996, Договору про заборону ядерної зброї 2017 тощо.

Джерела

Апостольська нунціатура в Україні (офіційний сайт). URL: https://nunciaturekyiv.org/uk/
Посольство України при Святому Престолі (Ватикан) та при Суверенному Мальтійському Ордені (за сумісництвом) (офіційний сайт). URL: https://vatican.mfa.gov.ua/
Codex Iuris Canonici // The Holy See. URL: http://www.vatican.va/archive/cod-iuris-canonici/cic_index_la.html

Література

Araujo R. J. The International Personality and Sovereignty of the Holy See // Catholic University Law Review. 2001. № 50. P. 291–360.
Araujo R. J., Lucal J. А. A Forerunner for International Organizations: The Holy See and the Community of Christendom: With Special Emphasis on the Medieval Papacy // Journal of Law and Religion. 2004–2005. Vol. 20. № 2. P. 305–350.
Martens K. The Position of the Holy See and Vatican City State in International Relations // University of Detroit Mercy Law Review. 2006. № 83. P. 729–760.
Хоружий Г. Ватикан: історія і сучасність. Львів : Місіонер, 2007. 280 с.
Мельник В. Еволюція міжнародно-правового статусу Ватикану: історія, сьогодення, українські акценти. Вінниця : Меркьюрі-Поділля, 2016. 192 с.

Автори ВУЕ

Покликання на цю статтю: Баймуратов М. О., Кофман Б. Я. Святий Престол // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Святий Престол (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.06.2024