Палаци короля Людвіга ІІ Баварського
|
Палаци короля Людвіга ІІ Баварського | |
|---|---|
| Країна | Німеччина |
| Місце розташування | Баварія (земля) |
| Площа | 75,875 га |
| Рік внесення | 2025 |
| Критерії | (iv) |
Пала́ци короля́ Лю́двіга ІІ Бава́рського: Нойшваншта́йн, Лі́ндергоф, Ша́хен та Герренкімзе́є (нім. The Palaces of King Ludwig II of Bavaria: Neuschwanstein, Linderhof, Schachen and Herrenchiemsee) — палацово-паркові ансамблі заміських резиденцій монарха (федеральна земля Баварія, Німеччина); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (від 2025).
Зміст
Розташування. Складники
Серійна номінація включає 4 архітектурні ансамблі палаців, які містяться посеред парків у Баварських Альпах та передгір’ях у природно-антропогенних ландшафтах високої природної та естетичної якості. Нойшванштайн і Шахен завдяки архітектурній композиції кожної з цих резиденцій та їхньому розташуванню на горішніх позначках рельєфу місцевості є архітектурними домінантами в ландшафті. Палаци Ліндергоф (міститься в долині) та Герренкімзеє (на о. Герренінзель посеред оз. Кімзеє) є архітектурними акцентами у довкіллі.
Загальна площа територій 4-х пам'яток — 75,875 га. Загальна площа буферних зон — 10 616 га.
Історична довідка
Це приватні резиденції, створені 1868–1886 за часів правління короля з династії Віттельсбахів Людвіга II Баварського (1845–1886; тепер Німеччина) для нього особисто як місця усамітненого відпочинку та уявної втечі від реальності. Вони оприявнюють як непересічну особистість закоханого в природу, історію, архітектуру та мистецтво замовника, так і романтичний (див. Романтизм) та еклектичний (див. Еклектика) дух епохи. Палаци, натхненні замком Вартбург, Версальським палацом і парком, німецькими казками й лицарськими легендами, а також музично-драматичними творами королівського приятеля Р. Вагнера, демонструють як глибокий історизм, так і передові технології та технічні досягнення 2-ї половини 19 ст. Ретельно і з великим художнім смаком уписані у природні ландшафти, вони втілюють мистецький світ замовника. Невдовзі після його смерті 1886 відкриті для публіки, ці локації автентично (див. Автентичність) збережено як музеї й популярні історико-культурні пам'ятки.
Н о й ш в а н ш т а й н. На цьому місці існував замок Швангау, згаданий у писемних джерелах 1090. Він мав палац, донжон і житлову башту. Від 16 ст. маєток із замком належав сім'ї Віттельсбахів. До 19 ст. замкові споруди збережено у напівзруйнованому стані. Реконструкція їх від 1864 стала першим будівельним проєктом Людвіга II, котрий виріс у цих місцях і з дитинства знав замок, який тоді називали Хоеншвангау. На формування архітектурної концепції вплинули відвідування королем 1867 замків Вартбург і П’єрфон. Свій задум щодо створення ідеального зразка середньовічного замку він описав у листі до Р. Вагнера 15.05.1868. Проєкт розробив мюнхенський театральний художник, майстер сценічних декорацій К. Янк (1833–1888; тепер Німеччина), а реалізував архітектор Е. фон Рідель (1813–1885; тепер Німеччина). Оскільки старі оборонні споруди виявилися замалими, а замковий майданчик затісним, то їх знесено із застосуванням вибухівки 1868; при цьому горішній майданчик понижено і розширено. Будівництво розпочато 1869 і завершено 1884, після чого замовник мешкав тут епізодично. Назву Нойшванштайн (у перекладі з німецької мови — Новий лебединий камінь) стали уживати від 1886. Збудовано приватним коштом короля із залученням позик від держави, а також коштів, які надав О. фон Бісмарк як подяку за політичну підтримку.
Перебуваючи тут, Людвіг II дізнався, що 08.06.1886 група психіатрів (див. Психіатрія) у складі нобілітованого королем барона Б. фон Гуддена (1824–1886; тепер Німеччина), його зятя Г. фон Граші (1839–1914; тепер Німеччина), Ф. В. Гагена (1814–1888; тепер Німеччина) та М. Губріха (1837–1896; тепер Німеччина) без огляду пацієнта на основі розповідей зацікавлених сторонніх осіб видала офіційний висновок про те, що король збожеволів. Королівський особистий лікар М. Й. Шляйс фон Левенфельд (1809–1897; тепер Німеччина) 10.06.1886 опублікував свій висновок про те, що король не має хвороби, яка б завадила йому виконувати свої урядові обов'язки. Постійний кореспондент Людвіга II, канцлер Німецької імперії О. фон Бісмарк у телеграмі, надісланій у Нойшванштайн, порадив йому негайно їхати у м. Мюнхен і виступити там перед народом. Проте цією порадою, як і пропозиціями про допомогу, король не скористався. На підставі ухвали уряду Баварії від 09.06.1886 у ніч на 10.06.1886 до Нойшванштайна прибула з Мюнхена група 11 високопоставлених чиновників на чолі з міністром закордонних справ, щоб арештувати детронізованого монарха. Проте він сам їх заарештував, але згодом відпустив. Опівночі 11.06.1886 короля повідомлено, що Баварією вже править регент — його дядько принц Луїтпольд Баварський (1821–1912; тепер Німеччина), після чого його узято під варту і 12.06.1886 перевезено з Нойшванштайна у замок Берг на березі Штарнберзького озера. Там увечері 13.06.1886 Людвіга II у супроводі психіатра Б. фон Гуддена під час буревію зі зливою відправлено на прогулянку берегом озера, де обох убито. Неофіційно поширену версію про суїцид короля спростовано низкою фактів та офіційною церемонією королівського похорону за католицьким обрядом.
Після смерті засновника Нойшванштайн був власністю Віттельсбахів; від 11.11.1918 став державною власністю, а від 1923 частину власності повернули Віттельсбахам на підставі того, що на початку 19 ст. вони внесли у державний бюджет власні кошти, врятувавши тим самим державу Баварія від банкрутства. На основі своєї частки майна сім’я створила Компенсаційний фонд Віттельсбахів — громадську організацію, яка дотепер опікується збереженням пам’яток культурної спадщини, пов’язаних із цією династією. Айнзацштаб рейхсляйтера А. Розенберга 1940–1944 зберігав і каталогізував у Нойшванштайні мистецькі цінності, награбовані Німеччиною у Франції (збережено і звідси перевезено до США 39 фотоальбомів, які документують воєнні злочини нацистів у сфері культури). Наприкінці Другої світової війни тут зберігали золотий запас німецького рейхсбанку. У квітні 1945 було віддано наказ висадити у повітря Нойшванштайн, проте офіцер СС, відповідальний за це, наказу не виконав. Тепер це — архітектурна пам’ятка і один із найпопулярніших музеїв Німеччини і Європи (6–10 тис. відвідувачів щодня), причому спроби зменшити надмірний туристичний потік, спрямувавши його на інші об’єкти, станом на 2026 є марними.
Л і н д е р г о ф. Палац у стилі французького рококо часів короля Людовика XIV збудовано 1870–1886 за проєктом архітектора Г. фон Дольманна (1830–1895; тепер Німеччина). Від середини 1870-х це була постійна зимова резиденція Людвіга II. Тут з його ініціативи (як активного учасника технічного прогресу, засновника Мюнхенської політехніки — тепер Мюнхенський технічний університет) було створено першу у світі електростанцію з динамомашиною, встановлено телеграф для зв’язку з урядом у м. Мюнхені, влаштовано електричне освітлення приміщень, карет і зимових саней. За його ж ініціативою було запроєктовано «летючий автомобіль» з паровим двигуном. Парк навколо палацу з терасами, каскадом, басейном, фонтаном Флори і гротом Венери створив 1874–1880 придворний садівник К. фон Еффнер (1831–1884; тепер Німеччина).
Ш а х е н. Збудовано 1869–1872 як дерев'яний альпійський будиночок за проєктом архітектора Г. Фон Дольманна. Біля будинку 1901 створено альпійський сад (див. Альпінарій).
Г е р р е н к і м з е є. Палац, задуманий замовником як копія Версальського палацу, міститься на острові посеред озера й дістатися туди можна тільки водним транспортом. У середньовіччі тут було абатство, знищене після 1803. Власником острова 1870 стала лісозаготівельна компанія. Її намір вирубати ліс на острові наразився на опір місцевого населення, тож 1873 король придбав острів і, відвідавши 1874 Версаль, доручив своєму архітектору Г. Фон Дольманну створити проєкт, скопіювавши основну частину Версальського палацу. Будівництво розпочато 21.05.1878, художнє оздоблення інтер'єрів центральної частини завершено 1885. Палац мав складатися, як і Версальський, з центральної П-подібної у плані частини та двох видовжених бічних рамен. З них було зведено стіни тільки північного рамена; їх як застарілу недобудову знесено 1907. Цей палац став найкоштовнішим з усіх будівничих проєктів Людвіга II. Після його смерті палац відкрито для відвідувачів і «Баварський Версаль» став музеєм та експозиційним простором для виставок, а від початку 21 ст. — ще й місцем проведення щорічних фестивалів.
Твердження про те, що зазначені будови короля були непосильним тягарем для баварської економіки й фінансової системи, є помилковими. Королівські замовлення пожвавили ринок праці, даючи добре оплачувані замовлення місцевим робітникам і ремісникам, причому з соціальними гарантіями для працівників, які мали свої профспілки. Усі замовлення на будівельні й опоряджувальні матеріали й роботи, декорування, технічне устаткування, умеблювання тощо намагалися максимально розміщувати у Баварії, а не за кордоном. Завдяки цьому Мюнхен перетворено на один із провідних європейських центрів декоративно-ужиткового й образотворчого мистецтва.
Усі 4 складники зареєстровано як пам'ятки від 1970-х. Вони належать Вільній державі Баварія. Органом, відповідальним за управління майном, є Баварський палацовий департамент, який разом із Баварським державним відомством охорони пам'яток та іншими залученими установами й організаціями координує та контролює всі будівельні, реставраційні та консерваційні роботи. Створено Керівну групу для контролю за збереженням буферних зон. Станом на 2026 підготовлено проєкт Плану управління (менеджмент-плану) для належного адмініструванння серійною пам'яткою та її оточенням.
Характеристика
Усі складники пам'ятки збережено у доброму технічному стані незмінними від часу смерті короля Людвіга II. Для них характерні унікальне розташування, природна краса довкілля та візуальна відокремленість від сучасного середовища. Жоден зі складників не потерпає від негативного впливу сучасної забудови чи занедбаності. Розкішно прикрашені та різноманітні за природою та зовнішнім виглядом палац у вигляді замку Нойшванштайн, палац Ліндергоф із садом і парком, Королівський будинок на Шахені та Новий палац Херренкімзее із садом були задумані в епоху історизму та еклектики. Як театралізоване архітектурне середовище для уявних поетичних світів, чотири палаци повною мірою використовували стилістичні тенденції та технічні можливості своєї епохи. Для досягнення бажаних результатів та ефекту «цілісного витвору мистецтва» (нім. Gesamtkunstwerke) були залучені кращі художники, ремісники та найновіші тогочасні технології. Натхнення для їхніх форм та зовнішнього вигляду було взято, серед іншого, з історичних прототипів, а також із музично-драматичних творів Р. Вагнера.
Н о й ш в а н ш т а й н. Палац є романо-готичною стилізацією середньовічного лицарського замку. Посідає майданчик завдовжки 150 м. Включає:
- 2 невеликі двори, що ступінчасто піднімаються від надбрамного корпусу до п'ятиповерхового палацу;
- периметральні мури із казематами;
- стилізовані триповерхові будівлі так званого Каменату (жіночого корпусу) й лицарського корпусу з найвищою 45-метровою чотиригранною баштою.
Стіни й декоративні башти завершено аркатурою з машикулями й зубцями-мерлонами. Вікна згруповано, за романським звичаєм, у біфорії та трифорії. На причілковому фасаді палацу — двоярусна аркадна галерея, яка має функцію оглядового майданчика. Згідно з проєктом, у палаці мало бути до 200 кімнат загальною площею 6 тис. кв. м. Проте з них тільки 15 мали завершене художнє оформлення та умеблювання. На нижніх поверхах були господарські й адміністративні приміщення, на горішніх — королівські апартаменти з вітальнею, їдальнею, спальнею і каплицею. На третьому поверсі — Зала співаків розмірами 27х10 м. Горішні поверхи західної частини палацу займала Тронна зала у неовізантійському стилі, увінчана куполом на пандативах. Її розміри 20×12 м за висоти 13 м. Королівський трон містився в апсиді, а над ним висіла люстра у вигляді візантійської імператорської корони як уособлення мрії замовника про абсолютну владу, якої він ніколи не мав. Інші приміщення палацу вирішено у характерному для історизму еклектичному поєднанні різних історичних (але суттєво модернізованих) стилів: Зала співаків — романо-готична стилізація; вітальня і їдальня — неороманський стиль; спальня, кабінет, каплиця — неоготика. Художнє оформлення інтер'єрів оприявнює образи з ранніх опер Р. Вагнера «Таннгойзер» і «Лоенгрін» та з його ж пізньої урочистої сценічної містерії «Парсіфаль». Це зроблено настільки виразно, що споруду правомірно вважають меморіалом, присвяченим композитору, хоча сам він не побував тут жодного разу. Зала співаків у Нойшванштайні була уперше використана за прямим призначенням 1933 під час відзначення 50-х роковин смерті Р. Вагнера. Палац мав передове, на той час, інженерне обладнання: водогін із холодним і гарячим водопостачанням, централізоване опалення, туалети з автоматичним змивом, ліфти, телефон і телеграф.
Л і н д е р г о ф. Палац невеликий за габаритами, прямокутний у плані, двоповерховий, у стилі необароко (з елементами французького рококо) з надміром скульптурного декору на фасадах. Основним є другий поверх, що містить декоровані у стилі неорококо парадні приміщення Дзеркальної зали, спальні, їдальні, кабінету, інші приміщення. Палацовий парк включає припалацову регулярну частину у французькому стилі та англійський пейзажний парк.
Ш а х е н. Найменший із королівських палаців, на відміну від інших — дерев'яний фахверковий (див. Фахверк). Стоїть на горі Шахен в Альпах на висоті 1866 м. Двоповерховий, містить вітальню, кабінет, спальню, ванну кімнату й турецьку лазню на першому поверсі, а також «Турецьку залу», оформлену у мавританському стилі, на другому поверсі. Альпійський сад площею 1 га має понад 1000 рослин із високогір'їв різних регіонів Євразії (від Альп до Гімалаїв).
Г е р р е н к і м з е є. Палац П-подібний у плані, триповерховий, у стилі французького необароко. Звернені у парк фасади повторюють архітектурне вирішення Версальського палацу, а фасади, звернені у курдонер, вирішено значно простіше. Пишним декором вирізняються інтер'єри парадних сходів і розташованих у центрі палацу на другому поверсі Великої дзеркальної галереї (зали), парадної спальні, королівських апартаментів. Парк імітує центральну частину Версальського парку із Західним каналом у центрі. Перед парковим фасадом — два басейни з фонтанами: Слави і Фортуни.
Значення
Усі палаци побудовано як приватні резиденції з метою забезпечити власнику ідеальні умови для насолоди красою природи у поєднанні з творами архітектури й мистецтва. Їхня висока художня якість та драматична доля фундатора перетворила ці ансамблі на уособлення рефлексії західної цивілізації на модерному етапі її розвитку. Цим обумовлено визначну універсальну цінність пам’ятки, яку з огляду на це занесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під № 1726 за критерієм (iv). Його цінність Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО колегально сформулював так:
Критерій (iv): Палаци короля Людвіга II Баварського повністю збереглися та оприявнюють різноманітний спектр архітектурних і художніх стилів. Вони свідчать про велику інтелектуальну та символічну глибину, а також демонструють високий рівень художньої та технологічної майстерності. Чотири складники разом та кожен із них зокрема представляють симбіоз популярних архітектурних тенденцій другої половини 19 ст., зокрема схильності до історизму та еклектики. Задумані як місця усамітнення, чотири «замки» побудовані під ретельним наглядом короля Людвіга II. Їх запроєктовано як цілісні витвори мистецтва надзвичайної краси, масштабу та розкоші, із залученням сценічних і театральних ефектів.
Додатково
Спорудження цих палаців стало 1886 головним аргументом на користь висновку про те, що король психічно хворий і тому недієздатний. Тепер ці палаци — один із основних туристичних ресурсів Баварії, що дає значні прибутки. Один лише Нойшванштайн, за офіційними даними, 2024 прийняв понад 1 млн. відвідувачів, а 2013 — рекордні 1,52 млн. осіб. Він зажив особливої популярності у світі, хоча саме його критики у 1880-х вважали найбезумнішим витвором короля. Німецькі психіатри 2004 та 2007 дослідили документи щодо стану здоров’я короля, зокрема й таємні, з сімейного архіву Віттельсбахів. Зроблено висновки про відсутність у Людвіга II психічної хвороби, попри наявність індивідуальних особливостей психіки. Додатково з’ясувалося, що психіатр Б. фон Гудден разом зі своїм зятем промишляли тим, що з корисливих мотивів запроторювали у божевільні жінок із багатих аристократичних сімей. Нащадки Б. фон Гуддена понад сторіччя потерпали від історично усталеної негативної репутації свого предка. Щоб зарадити цьому, сім’я Віттельсбахів у 139-ті роковини смерті його і короля 13.06.2025 встановила поряд із місцем смерті обох меморіальну дошку з примирливим написом про те, що заслужений і титулований психіатр був першопрохідцем на шляху до безнасильницького ставлення з повагою до своїх пацієнтів, а помер він того ж дня і на тому ж місці, що й король.
Джерела
- UNESCO World Heritage Centre: The Palaces of King Ludwig II of Bavaria: Neuschwanstein, Linderhof, Schachen and Herrenchiemsee. URL: https://whc.unesco.org/en/list/1726
Література
- Mrusek H. Burgen in Europa. Leipzig, 1975. P. 41.
- Linnenkamp R. Die Schlösser und Projekte Ludwigs II. München : Heyne, 1986. 192 p.
- Petzet M. Gebaute Träume. Die Schlösser Ludwigs II. von Bayern. München : Hirmer, 1995. 306 p.
- Schober U. Burgen und Schlosser in Europa. Koln : Dumont Monte, 2002. P. 60–67.
- Guadalupi G. Castles of the World. Vercelli : White Star Publishers, 2005. P. 118–125.
- Spangenberg M. Traumschlösser? Die Bauten Ludwigs II als Tourismus- und Werbeobjekte. Regensburg : Dr. Peter Morsbach, 2015. 352 s.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Палаци короля Людвіга ІІ Баварського // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Палаци короля Людвіга ІІ Баварського (дата звернення: 10.10.2026).
Оприлюднено: 08.10.2026
