Мавританський стиль

Маврита́нський стиль (від лат. mauri — араби й бербери, що сповідували іслам) — архітектурний стиль, що сформувався в західній частині Середземномор’я — у Північній Африці й на Піренейському півострові у 8–15 ст.

Мавританський стиль.
Палац Альгамбра. Миртовий двір
Мавританський стиль.
Мечеть у м. Кордові. Інтер’єр

Стиль склався поступово на основі характерних для зодчества Римської та Візантійської імперій архітектурних форм [ аркади, куполи, перистильні (див. Перистиль) двори, строго симетричні регулярні композиції планів споруд і комплексів та ансамблів]. На території Сирії це доповнено ісламською поліхромною орнаментикою. Такі практики, уміння і традиції перенесено в Північну Африку (Магриб) і на Піренейський півострів завдяки арабським завоюванням за династій правителів Омеядів, Альморавідів, Альмохадів. На теренах Іспанії ця стилістика увібрала ще й характерні риси мистецтва вестґотів. Для стилю характерні прямолінійність і чіткість обрисів, прості симетричні плани, широке застосування перистильних дворів, оточених аркадними галереями, куполів на перехресних арках, арок різних форм, скульптурних капітелей колон, сталактитових склепінь і кесонованих (див. Кесон) стель, а також розвиненого декору з використанням складних геометричних і рослинних орнаментів, виконаних в техніці рельєфного різьблення по гіпсу, теракоти, поліхромної майоліки й мозаїки з переважанням позолоти, синьої і жовтої барв.

Найкращими збереженими взірцями стилю є Альгамбра, Хенераліфе й Альбайсін у Гранаді та мечеть у м. Кордові (тепер Іспанія).

Під впливом східних колоніальних завоювань провідних європейських держав у 19 ст. посилився інтерес до східних культур, унаслідок чого в рамках історизму з’явилася стильова течія, також названа мавританським або неомавританським стилем. У Великій Британії, Німеччині, Австро-Угорщині та інших країнах ця стилістика стала популярною в житлових (палацах, особняках, віллах) і громадських будівлях, зокрема й сакральних: єврейські синагоги й караїмські кенаси будували в мавританському стилі, що оприявлювало східне походження відповідних етноконфесійних громад. В Угорщині кінця 19 ст. місцеві архітектори намагалися створити угорський національний стиль на основі поєднання стилю Рінгштрасе з мавританським, що мало унаочнювати дві фундаментальні для угорців характеристики: східне походження етносу та його європейське буття.

В Україні мавританський стиль як екзотичний не набув значного поширення. Його взірцями є палац Воронцова в м. Алупці (див. Алупкинський палацово-парковий музей-заповідник) та караїмська кенаса у м. Києві архітектора В. Городецького.

Література

  1. Barrucand M., Bednorz A. Moorish architecture in Andalusia. Cologne : Taschen, 2007. 240 p.
  2. Безродний П. Архітектурні терміни: Короткий російсько-український тлумачний словник. 2-ге вид., випр. та допов. Київ : Вища школа, 2008. С. 117-118.
  3. Bloom J. Architecture of the Islamic West: North Africa and the Iberian Peninsula, 700–1800. New Haven : Yale University Press, 2020. 320 p.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Мавританський стиль // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Мавританський стиль (дата звернення: 10.10.2026).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
21.02.2024


Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶