Версальський палац і парк
|
Версальський палац і парк | |
|---|---|
| Країна | Франція |
| Місце розташування | Версаль |
| Площа | 1070 га, площа буферної зони 9467 га. |
| Рік внесення | 1979 |
| Критерії | (i), (ii), (vi) |
Верса́льський пала́ц і па́рк (фр. Palais et parc de Versailles) — палацово-парковий ансамбль королівської резиденції (Франція); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (з 1979).
Площа території 1 070 га; площа буферної зони — 9 467 га.
Зміст
Розташування. Складники
Ансамбль розташований на околиці м. Версаля за 16 км на південний захід від м. Парижа. Столицю з палацом поєднує шлях, який починається від Лувра і йде Єлисейськими полями, а у м. Версалі приводить на велику (6 га) напівкруглу у плані площу Зброї, яка раніше була місцем проведення військових парадів (на 2026 зайнята під автомобільну стоянку).
Ансамбль включає:
- Великий палац (має кілька внутрішніх дворів, складається з кількох різночасових рамен, корпусів і флігелів);
- окремо розташовані палаци Великий Тріанон і Малий Тріанон;
- оранжерею у південному партері парку;
- ферму королеви;
- великий парк з регулярною та ландшафтною частинами і каналом;
- споруди допоміжного характеру.
Історична довідка
Версаль був привілейованим місцем мешкання та здійснення влади французької монархії від 06.05.1682 (за Людовика XIV) до 06.10.1789 (за Людовика XVI). Ансамбль — результат 150-річної творчої діяльності провідних архітекторів, інженерів і художників Франції на замовлення королів. Найбільше вплинув на формування ансамблю Людовик XIV, котрий почав із розширення невеликого цегляно-кам'яного мисливського замку (фактично — невеликого палацу), збудованого 1624 його батьком Людовиком XIII. На це Людовика XIV наштовхнув його міністр фінансів Н. Фуке, котрий 1661 завершив будівництво палацово-паркового ансамблю Во-ле-Віконт неподалік від Парижа. Палац оточував великий регулярний парк. Архітектором був Л. Лево, декоратором — Ш. Лебрен, ландшафтним архітектором — А. Ленотр, паркові скульптури виконано за рисунками художника Н. Пуссена. На відкритті й оглядинах ансамблю король, котрий не терпів суперництва ні в чому, забажав створити для себе резиденцію аналогічну, але більшу й кращу. Унаслідок цього Н. Фуке за недоведеним звинуваченням у розкраданні державних коштів був ув'язнений і згодом помер. А Людовик XIV розпочав реалізацію задуму, незвичного для монарха при владі: виїхати назавжди зі столичного міста, яке він не любив, на природу у Версаль. Так виник ансамбль Версаля, що його монарх розбудовував до кінця життя, витрачаючи щороку значні кошти. Авторами Версальського ансамблю були ті самі архітектори й художники, котрі створили Во-ле-Віконт. Будівництво виконано у кілька етапів. На першому 1661–1670 ним керував Л. Лево. Король не схвалив початкову пропозицію знести палацик Людовика ХІІІ, тож його включили у П-подібний у плані центральний корпус нового палацу. Від 1678 до будівництва залучили Ж. Ардуена-Мансара, котрий звів бічні рамена та Дзеркальну залу (галерею), радикально змінивши загальну композицію і створивши палац, найбільший у тодішньому світі. Король сам контролював виконання робіт, підкреслюючи, що з усіх запропонованих йому архітектурно-художніх рішень обирає найкращі, і при цьому — найдешевші. Попри асигновані значні кошти, створення Версальського ансамблю як державного центру було раціональним рішенням, оскільки функції управління країною та аристократію зосередили в одному місці, забезпечивши належні нагляд і контроль й запобігаючи відцентровим політичним тенденціям. Це оприявнено як архітектурною стилістикою Великого палацу, так і розплануванням парку та прилеглої міської території, де всі вулиці та алеї сходяться до центру. Стримана, однорідна та велична архітектура, яка тепер невіддільна від пам'яті «Короля-Сонця», знаменує у пластичній формі «Велич Франції» — найпоширеніший мем французької політики. Окреме значення завжди надавали Дзеркальній галереї (залі), що міститься у центральній частині палацу між салонами Миру і Війни як шедевр типово французького стилю (його називають «стилем Людовика XIV»). Оранжерея та Великий Тріанон також є роботами Ж. Ардуен-Мансара, якому його зять, учень і помічник Р. де Котт (1656–1735; Франція) допомагав у будівництві Королівської капели. У палаці працювали й мешкали до 5 тисяч осіб — службовців королівського двору й міністерств. Решта 14 тисяч осіб обслуги й охорони розміщувалися на прилеглих територіях м. Версаля. На будівництві й опорядженні Версальського ансамблю працювали до 36 тисяч майстрів. За порадою Ж.-Б. Кольбера король установив правило: застосовували матеріали й продукцію тільки французького виробництва, тож ансамбль був одночасно й виставкою досягнень французьких мистецтва, ремесел і промисловості. У 18 ст. архітектор А.-Ж. Габрієль доповнив ансамбль своїми спорудами: Французьким павільйоном у саду Малого Тріанона 1750, палацом Малий Тріанон 1762–1768, спорудами Королівської опери на 700 глядачів 1764–1770 та так званим Корпусом Габрієля у складі Великого палацу 1771–1775.
Збережено й частково опубліковано фінансову документацію та звітність щодо спорудження палацових корпусів і створення парку. На цій основі 2000 виконано розрахунки загальної вартості будівництва ансамблю, яка склала близько 2 трильйонів доларів США (станом на той рік). Було зазначено, що пізніші витрати на утримання і реставрацію ансамблю перевищили суму коштів, витрачених на його створення.
Парки й сади, що прилягають до Великого палацу й доповнюють його композицію, створені поступово, але синхронно з розбудовою будівель і споруд ансамблю. Запроєктовані Ленотром, котрого вважають творцем типу так званого саду у французькому стилі, вони включають відкриті системи осьових доріжок, що перемежовуються квітниками та низькими живоплотами, клумбами, струмками, великими озерами та 1 400 фонтанами. Найвідоміші й найбільші — фонтани Латони, Аполлона й Нептуна. У парку налічувалося 400 скульптур.
Людовик XIV розпорядився впускати сюди всіх охочих за умови, що вони пристойно вдягнені. Версаль був місцем дипломатичних прийомів, переговорів, конференцій та інших міжнародних заходів. Тут було підписано Версальський мирний договір 1783, що закріпив міжнародно-правове визнання США як нової держави, яка перемогла у війні за незалежність США 1775–1783.
Версальський палац і парк втратили державну функцію унаслідок Французької революції 1789–1799. Королівську сім'ю та Національні збори у жовтні 1789 перемістили до м. Парижа. Було запропоновано всі палацові споруди й парк знести й використовувати звільнену територію для сільського господарства. Це не реалізовано, але ансамбль занепав і почав руйнуватися, а Великий канал посеред парку перетворився на болото. На квітниках вирощували городину. Революціонери обмежилися не руйнацією, а тільки пограбуванням палацових цінностей і меблів, які потім розпродували у Європі та Америці. Плани розмістити в палаці школу й лікарню також не реалізовано. У 1795–1797 тут створили музей образотворчого мистецтва. За наказом Наполеона І Бонапарта палац ремонтували 1806. Від 1814 виконано реставраційні роботи як частину нереалізованого задуму облаштувати тут резиденцію короля Людовика XVIІІ. Король Луї Філіпп І 1833 розмістив у палаці Музей історії Франції. Це зумовило реконструкцію з переплануванням частини палацу. Започаткована тоді музейна колекція тепер сягнула кількості 90 тисяч одиниць зберігання. У 19 ст. на музеї перетворено також палаци Малий і Великий Тріанони.
Версальський палац і парк 1862 внесено до Списку історичних пам'яток Франції. Під час Франко-німецької війни армія Пруссії на чолі з королем Вільгельмом І Фрідріхом Людвігом окупувала Версаль 05.10.1870, розмістивши тут свій штаб. У Дзеркальній залі (галереї) Великого палацу було влаштовано військовий госпіталь на 400 ліжок, а на площі Зброї — артилерійський парк на 1 000 гармат. У Дзеркальній залі 18.01.1871 урочисто проголошено створення Німецької імперії, а Вільгельма І — її імператором. Німці вийшли з Версаля 06.03.1871 і тут розмістився уряд Франції та двопалатний парламент — Сенат (засідав у Королівській опері) та Палата депутатів. Під час боротьби уряду проти Паризької комуни 1871 у Версальському парку страчували (зазвичай розстрілювали) комунарів. Їх ув'язнених (близько 23 тисяч осіб) утримували у колишній парковій оранжереї. Парламент повернувся до м. Парижа остаточно 1879, проте час від часу засідання відбувалися і у Версалі. Попри це та корисну діяльність музею, ансамбль занепав. Привернути увагу до пам’ятки і почати її відновлення вдалося куратору Версальського ансамблю й музею у 1892–1919 П. Жиро де Нольяку (1859–1936; Франція). Він започаткував 1907 «Товариство друзів Версаля», розпочав поетапну реставрацію палацових інтер'єрів, створення нових експозицій, залучення відвідувачів, спонсорів, меценатів — від письменників і поетів до американських мільйонерів і європейських імператорів. Після завершення Першої світової війни на згадку про приниження, якого Франція зазнала у Версалі 1871, французький уряд наполіг на підписанні Версальського договору 1919 у Дзеркальній залі (галереї). Пізніше у Великому Тріаноні підписали Тріанонський мирний договір 1920. Брак фінансування на збереження ансамблю як пам'ятки компенсував Дж. Д. Рокфеллер двома траншами 1924 та 1927, кошти яких використано на виконання реставраційних робіт. Тільки після цього уряд Франції також розпочав фінансуванння.
Під час Другої світової війни німецькі окупанти підняли свій прапор над Версалем 15.06.1940, а 18.06.1940 у парку встановили зенітні батареї. На той час у штаті пам'ятки-музею було 3 працівники (з необхідних 900). Протягом німецької окупації Версаль відвідували П. Й. Геббельс і Г. Герінг, інші високопосадовці Третього Райху. Після закінчення війни Версаль відкрито для публіки від 1946. Для виконання невідкладних протиаварійних робіт у Франції 1952 було оголошено збирання коштів (тоді задонатили багато діячів культури й мистецтва, зокрема Ж. Кокто, А. Матісс та інші). Від часів президентства Ш. де Голля Версальський палац і парк перебував у розпорядженні президента республіки як місце дипломатичних зустрічей і розміщення глав іноземних держав під час їхніх офіційних візитів до Франції.
На 2026 Версальський палац та парк перебувають у державній власності. Уряд утворив (1995) спеціальний орган управління — Публічну установу Версальського палацу, музею та національного маєтку, підпорядковану Міністерству культури країни. Національні збори та Сенат 2005 ухвалили закон про передачу цій установі приміщень, які вони займали в палаці. Проте Сенат відмовився виконувати закон, залишивши за собою залу засідань конгресу як місце пам'яті парламентської історії країни. Від часу створення державного органу роботи щодо збереження пам'ятки виконують відповідно до генерального плану. Це стосується реставрації будівель, упорядження території та технічного забезпечення. Розроблено й затверджено План охорони пам'ятки та її буферної зони. Станом на 2026 План управління (менеджмент-план) розроблено, але його узгодження не завершено. У 2003–2017 виконано проєкт «Великий Версаль», під час якого спільнокоштом реставровано палаци, господарські споруди й парк, удосконалено сферу обслуговування туристів та екскурсантів. Автентичність Версальського ансамблю зберігають завдяки продуманій політиці протягом багатьох десятиріч. Вона включає, серед іншого, й відновлення інтер'єрів та меблів, що реалізується не без проблем (2016 з'ясувалося, що 4 комплекти старовинних меблів, придбані 2008–2012 за 2,7 млн. євро, були не оригіналами, а копіями-підробками). Від 1964 навколо палацу й парку встановлено охоронну (буферну) зону радіусом 5 км від центру палацу.
Версаль є однією з найбільш відвідуваних пам'яток у світі, центром боротьби проти надмірного туризму. За даними дирекції на 2020, щорічна кількість відвідувачів упродовж 2009–2019 зросла від 5,7 до 8,2 млн. осіб.
Характеристика
Архітектурну та ландшафтну композиції гармонійно поєднано для створення враження величі й багатства. Цьому сприяє й організація інтер’єрів трьох основних палаців ансамблю: Великого палацу, Великого Тріанона та Малого Тріанона. Площу Зброї фланкують уздовж головного шляху репрезентативні корпуси королівських стаєнь. Великий палац має 2 300 кімнат з 352 камінами (первісно їх було 1 252). Загальна площа становить 67 121 кв. м, з яких 50 000 кв. м відкрито для публіки. Головний корпус Великого палацу — триповерховий, П-подібний у плані. Загальна довжина фасаду разом з бічними раменами й флігелями сягає 680 м (без господарських флігелів — 420 м). Триярусний фасад вирішено мотивом рустованої (див. Руст) аркади першого ярусу, великими арковими вікнами другого ярусу з пілястрами і спареними колонами та горішнім аттиком, завершеним горизонтальною лінією балюстради. Найвеличнішим і найвідомішим інтер'єром палацу є Дзеркальна зала (галерея) 73 м завдовжки, 10,5 м завширшки й 12 м заввишки з 17-ма великими арковими вікнами, що виходять у бік парку, та 17-ма великими дзеркалами навпроти вікон, що разом із люстрами й декором створює ефект значно більшого простору.
Найважливіша риса ансамблю — тісний зв'язок архітектури з природою. Головною окрасою ансамблю є Версальський парк, симетрична регулярна композиція якого вплинула згодом на розвиток містобудування Європи. Довжина версальської паркової перспективи з каналами й басейнами — 5 км. На 2026 парк займає 800 га, включно з 300 га лісу та 2 га французьких садів. До складу паркової зони входять Малий парк (80 га) та Тріанон (50 га). Тут ростуть понад 200 тисяч дерев. Щорічно створюють 210 тисяч квітників. Парк має 20 км мурів, які його оточують, та 42 км алей і доріжок. У парку є 372 статуї, 600 фонтанів та 35 км каналів. Серед 55 водних басейнів найбільшим є Великий канал площею 24 га.
Значення
Версальський палац і парк, побудовані та прикрашені кількома поколіннями зодчих, скульпторів, художників, декораторів та ландшафтних архітекторів і садівників, понад сторіччя був для Європи ідеальним взірцем королівської резиденції. З огляду на це його внесено 1979 до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під № 83 за критеріями i, ii, vi. Відповідність цим трьом критеріям колегіально сформулювали члени Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, відзначивши визначну універсальну цінність пам'ятки.
- Критерій (i): Ансамбль Версальського палацу та парку є унікальним художнім витвором не лише завдяки своїм розмірам, а й якості та оригінальності.
- Критерій (ii): Версаль справив значний вплив на всю Європу з кінця 17 ст. до кінця 18 ст. К. Рен включив спогади про Версаль у Гемптон-корт, А. Шлютер — у Берліні, проєктуючи фасади Пале-Рояль. Виникли «Маленькі Версалі»: Німфенбург, Шляйсгайм, Карлсруе, Вюрцбург, Потсдам, Стокгольм тощо. Сади Ленотра, запроєктовані ним самим або його послідовниками, незліченні: від Віндзора до Касселя, до Швеції, Данії та Росії.
- Критерій (vi): Версаль, місце абсолютної влади монарха, був найкраще сформованим та найкраще адаптованим осередком для французького придворного життя протягом півтора сторіч (Людовик XIV удосконалив придворний етикет) та художньої творчості у сферах музики, театру та декоративного мистецтва. Там було представлено численні наукові відкриття, які заохочувалися королями — засновниками королівських академій. Саме до Версаля 06.10.1789 прийшов народ, щоб забрати звідти Людовика XVI та Марію-Антуанетту й повернути центр влади до Парижа.
Джерела
- Dussieux L. Le Château de Versailles : Histoire de Description. T. 1. Versailles : L. Bernard, 1881. 512 p. T. 2. 472 p.
- UNESCO World Heritage Centre: Palais et parc de Versailles. URL: https://whc.unesco.org/en/list/83
Література
- d’Archimbaud N. Versailles. München : Verlag Stiebner, 2001. 296 p.
- Norwich J. J. Great Architecture of the World. New York : DaCapoPress, 2003. P. 180–181.
- Bussagli M. Capire L`Architettura. Firenze : Giunti, 2003. P. 308–309.
- Lemoyne P. Guide du Musée et Domaine national de Versailles et Trianon. Paris : Réunion des musées nationaux, 2004. 269 p.
- Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 175–177.
- Jeanneret M. Versailles, ordre et chaos. Paris : Gallimard, 2012. 384 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Версальський палац і парк // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Версальський палац і парк (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.04.2026
