П'єрфон, замок
П’єрфо́н, за́мок (фр. Château de Pierrefonds) — комплекс оборонних споруд, історична пам’ятка (від 1862), регіон О-де-Франс, Франція.
Зміст
Розташування
Міститься на пагорбі підвищеного плато біля південно-східного краю Комп’єнського лісу і є архітектурною домінантою у ландшафті. У середньовіччі замок контролював торговельний шлях лісовою околицею між Фландрією і Бургундією.
Історична довідка
У 11–12 ст. на цьому місці стояв приватний замок, від якого частково збережено підвали. На зламі 12–13 ст. замок став королівською власністю. Принц Людовик Орлеанський (1372–1407; Франція) — син, брат, дід і прадід королів Франції, 1392 отримав замок у власність. 1396 розпочав радикальну розбудову, призупинену його убивством 1407. Після того замок захоплювали, тримали в облозі, відвойовували, здавали ворогам за гроші тощо 1411, 1413, 1415–1420, 1436. Після цих подій замок ремонтували (від 1440). Під час боротьби католиків із гугенотами його захоплювали збройні сили протиборчих сторін 1588, 1591, 1594, 1595. На початку 17 ст. замок належав прибічникам короля Генріха IV. Після облоги 1617 замок захопило військо кардинала А. Ж. де Рішельє, після чого ухвалено знести його. Через надто великі розміри це реалізовано частково — знищено дахи й пошкоджено мури. Безгосподарні руїни наприкінці 18 ст. стали приваблювати поціновувачів старовини. Наполеон І Бонапарт 1813 купив замок за 2 700 франків і включив як маєток до державного Комп’єнського лісу. У цих романтичних руїнах Луї Філіпп І влаштував 1832 бенкет з нагоди шлюбу своєї дочки з першим королем бельгійців Леопольдом І. Французькі художники (серед них — К. Коро) часто малювали зруйнований замок і тим спопуляризували його. Унаслідок цього Наполеон ІІІ Бонапарт, ще на посаді президента республіки, 1850 відвідав П’єрфон і 1857 як імператор за наполяганням дружини й порадою П. Меріме доручив Е.-Е. Віолле-ле-Дюку реставрувати замок. Розпочаті 1858 роботи спершу передбачали реставрацію тільки 3-х башт з облаштуванням у них житлових приміщень. Концепцію змінено 1862, коли вирішено влаштувати тут офіційну імператорську резиденцію, зокрема для прийому високопоставлених іноземних гостей, коронованих осіб, дипломатів, урядовців тощо та для розміщення імператорської колекції зброї та обладунків. Унаслідок цього, попри усунення від влади імператора 1870, до 1885 замок майже повністю відбудовано (за 5 млн франків). Незавершеними залишилися тільки деякі інтер’єри. Відбудову замку П’єрфон лише умовно можна назвати реставрацією, оскільки багато архітектурних рішень зумовлено не наслідками наукових досліджень, а особистими уявленнями і смаками автора проєкту, а головне — вимогами тогочасного використання урядової резиденції. Чимало архітектурних форм, особливо у корпусах, що формують замковий двір та у завершеннях башт, є стилістичними фантазіями архітектора «під старовину». Тепер замок у державній власності, підпорядкований Центру національних пам’яток. У ньому діє музей.
Характеристика
Замок у плані є неправильним чотирикутником 109×88 м із 4-ма циліндричними кутовими баштами та 4-ма середстінними напівциліндричними баштами й 2-ма брамами, влаштованими у мурах поміж баштами. Башти за висотою перевищують високі мури завтовшки 5–6 м завдяки ярусним завершенням, які є вигадкою Е.-Е. Віолле-ле-Дюка. До мурів ізсередини прилягають 3- і 4-поверхові корпуси репрезентативного, житлового, адміністративного й господарського призначення, відбудовані в еклектичному (див. Еклектика) стилі, що поєднує неоготику з французьким неоренесансом. Усі замкові корпуси увінчано, згідно з французькою традицією, високими дахами з люкарнами. Завдяки яскравій, подекуди фантазійній образності замок П’єрфон від початку 20 ст. часто використовують як знімальний майданчик історичних і пригодницьких кінофільмів.
Значення
Замок П’єрфон, відбудований упродовж 2-ї половини 19 ст. на основі вивчення і творчого переосмислення середньовічної архітектури Франції, є знаковою пам’яткою, яка демонструє один із важливих етапів пошуків різних методів збереження, реставрації, використання архітектурної спадщини Європи. Завдяки цьому досвіду, з його здобутками й помилками, вдалося сформулювати зважені сучасні підходи та практичні рекомендації у сфері охорони нерухомої культурної спадщини.
Джерело
- Viollet-le-Duc E. Description du château de Pierrefonds. Paris : Bance, 1857. 23 p.
Література
- Harmand J. Pierrefonds, la forteresse d'Orléans : les réalités. Le Puy-en-Velay : Éditions Jeanne d'Arc, 1983. 208 p.
- Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 104.
- Bogrow S. 500 châteaux de France : Un patrimoine d'exception. Paris : Éditions de La Martinière, 2012. 395 p.
- Poisson G., Poisson O. Eugène Viollet-le-Duc 1814-1879. Paris : Éditions A. & J. Picard, 2014. 351 p.
- Timbert A. Viollet-le-Duc et Pierrefonds : histoire d'un chantier. Villeneuve-d'Ascq : Presses universitaires du Septentrion, 2017. 528 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. П'єрфон, замок // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/П'єрфон, замок (дата звернення: 10.10.2026).
Оприлюднено: 21.07.2026
