Акцент

Акце́нт (лат. accentus — наголос) — багатозначний термін:

1) Те саме, що наголос.

2) Діакритичний знак, за допомогою якого на письмі позначають наголос (рука́, множина: ру́ки). Також називають акут.

3) Своєрідне вимовляння звуків нерідної мови, зумовлене артикуляційною базою рідної мови (іншомовний акцент), або сукупність особливостей вимови, характерних для певного діалекту й не властивих літературній мові, зумовлена недосконалим володінням її нормами (діалектний акцент). Прикладом діалектного акценту може бути вимова ненаголошеного голосного [о] як [у], властива низці південно-західних говорів української мови [гулува́] — «голова», [суло́дкий] — «солодкий»). Акцент є результатом взаємодії фонетичних систем двох мов або літературної мови й діалекту.

4) У музиці — виділення звуку або акорду шляхом його підсилення чи ритмічного подовження, різкої гармонії, нового тембру, напрямку мелодичного руху тощо.

5) В архітектурі — прийом композиції архітектурної, що полягає в посиленні композиційної значущості окремих частин цілого чи елементів

6) перен. Особлива увага до чого-небудь; підкреслення.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю:
Скляренко В. Г., Кушка Н. М. Акцент // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Акцент (дата звернення: 20.11.2019).