Неовізантійський стиль
Неовізанті́йський стиль — напрям в архітектурі історизму середини 19 — 21 ст., переважно в сакральному будівництві, орієнтований на архітектурну спадщину Візантійської імперії.
Виник в Європі в 1840-х у зв’язку з появою значного інтересу до вивчення історії та культури Візантійської імперії. У Великій Британії, Франції та Німеччині архітектурні форми неовізантійського стилю поєднувалися з неороманською стилістикою (див. Неороманський стиль; приклад: Вестмінстерський собор у м. Лондоні 1895–1903).
Особливої популярності й державної підтримки стиль зажив з 1860-х у Російській імперії у зв’язку з її експансією на Балканський півострів. Його застосовували при проєктуванні великих православних храмів, орієнтуючись на різні історичні етапи розвитку візантійської архітектури (6–12 ст.), різні регіональні школи (Греція, Кавказ) та різні типи храмів: хрестовокупольні, центральнокупольні, купольні базиліки, триконхи, тетраконхи тощо.
У Російській імперії одними з перших зразків були хрестовокупольні Володимирський собор у Херсонесі (однокупольний), Володимирський собор у Києві (багатокупольний). Композицію Софійського собору в Константинополі повторив Микільський морський собор 1903–1913 у м. Кронштадті (тепер у складі м. Санкт-Петербурга). Аналогічні форми, але в тетраконховому варіанті, має Собор Святого Олександра Невського 1904–1912 у м. Софії архітектора О. Померанцева (1849–1918; тепер Російська Федерація). Його архітектура вплинула на формування в Югославії місцевого напряму неовізантійського стилю (собор Святого Сави 1894–2018, храм Святого Марка 1931–1940, обида у м. Белграді).
В Україні в неовізантійській стилістиці наприкінці 19 ст. збудовано низку репрезентативних храмів: хрестовокупольну п’ятибанну Анастасіївську церкву в Глухові, тетраконховий Собор Святого Олександра Невського у м. Кам’янці-Подільському (1891–1897, зруйновано в 1930-х, відбудовано 1996–2011). Цю архаїчну стилістику відроджено в православному храмобудуванні України за доби незалежності (Борисоглібський собор 1989 у м. Борисполі).
Значно модернізована неовізантійська стилістика характерна для греко-католицьких і православних храмів Європи і Америки: український греко-католицький кафедральний собор Святої Софії 1967–1969 у м. Римі, православний кафедральний собор Воскресіння Христового 2004–2012 у м. Тирані.
Література
- Асеев Ю. Стили в архитектуре Украины. Киев : Будівельник, 1989. 104 с.
- Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 185–191.
- Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : АртЕк, 2007. С. 15, 135–138.
|
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Неовізантійський стиль // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Неовізантійський стиль (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.09.2022
