Кентерберійський собор, абатство Святого Августина і церква Святого Мартіна
|
Кентерберійський собор, абатство Святого Августина і церква Святого Мартіна | |
|---|---|
| Країна | Велика Британія |
| Місце розташування | Кентербері |
| Площа | 8,44& га |
| Рік внесення | 1988 |
| Критерії | (і), (іі), (vi) |
Кентербері́йський собо́р, аба́тство Свято́го Августи́на і це́рква Свято́го Ма́ртіна (англ. Canterbury Cathedral, St. Augustine’s Abbey and St. Martin’s Church) — комплекс середньовічних культових споруд у м. Кентербері (Велика Британія); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (від 1988).
Зміст
Розташування. Складники
Комплекс утворюють три розташовані неподалік одна від одної локації в історичному центрі міста, що лежить у долині р. Стоур. Основні складники:
- собор із прилеглими спорудами, що займають великий квартал у межах міських оборонних мурів з баштами (площа території 9,5 га);
- розташовані далі на схід у великому за площею кварталі за межами міських мурів руїновані споруди абатства Святого Августина (площа території 8,44 га);
- розташована відокремлено у сквері далі на схід невелика церква Святого Мартіна (площа території 0,64 га).
Загальна площа пам’ятки 18,58 га. Буферна зона між 3-ма частинами комплексу існує, але площу й межі її не визначено. Соборна вежа є головною архітектурною домінантою міста.
Історична довідка
Перший християнський храм в ім'я Ісуса Христа на цьому місці (археологічні дослідження 1993 виявили його залишки) збудував 597 святий Августин Кентерберійський, котрий прибув із м. Рима 596 і став тут єпископом. Він же — засновник абатства Святих Петра і Павла поза міськими мурами (тепер абатство Святого Августина). Церква Святого Мартіна ще 580 була домовою капелою королеви Берти Кентської (565; тепер Франція — 612; тепер Велика Британія). У ній сталося навернення до християнства її чоловіка-язичника короля Етельберта І Кентського (550‒616; тепер Велика Британія; канонізований як Святий Етельберт). Церкву Святого Мартіна перебудовували та розширювали у 7 та 14 ст. і тепер вона є найстародавнішим храмом Великої Британії, в якому від 6 ст. триває християнське богослужіння. Подальший архітектурний розвиток Кентербері як центру християнства полягав у своєрідній адаптації римських будівель і споруд. Наприклад, свій перший храм, який згодом став архієпископським собором, єпископ Августин збудував упоперек античної римської дороги. Від 997 при архієпископському соборі діяло бенедиктинське абатство, що сприяло розвитку англосаксонського будівництва з цегли та каменю, а пізніше — розквіту романського стилю та готики. Звідси пов'язане з м. Римом раннє бенедиктинське чернецтво поширилося по всій Британії, справляючи глибокий вплив на середньовічне англійське суспільство. Абатський скрипторій був одним із найбільших центрів острівного книгописання, а його вплив поширювався далеко за межі Кента та Нортумбрії. Розвиток грамотності, освіти та наукових знань в абатстві означав, що Кентербері став найважливішим навчальним центром країни. Собор неодноразово потерпав від воєнних дій і поступово розбудовувався до значних розмірів. 1067 його знищила пожежа. 1070‒1077 збудовано нову тринавову базиліку за зразком церкви Сент-Етьєн у м. Кані (тепер регіон Нижня Нормандія, Франція). Її розбудовували 1096‒1126. Тепер від базиліки збережено велику крипту. На пагорбі поряд із собором 1160 звели дзвіницю.
Чотири лицарі короля Генріха ІІ Плантагенета за його наказом 1170 убили в соборі архієпископа Кентерберійського Томаса Бекета (1118‒1170; тепер Велика Британія). Папа Римський його канонізував, король покаявся (відмовившись від свого наказу про вбивство) і від 1173 розпочалося масове паломництво до влаштованого в соборі поховання святого. Наступного 1174 собор згорів дотла й людність вирішила, що це сталося не випадково. Відбудова, яку розпочали з хору (пресбітерія) спричинила розроблення архітектурного проєкту, небаченого в англійському зодчестві. Спочатку ченці кафедрального монастиря згідно з англійською традицією хотіли зберегти те, що залишилося від старої споруди. Однак відповідно до тогочасних новаторських тенденцій влаштували архітектурний конкурс, у якому переміг Вільям із Санса (початок 12 ст. — 1180; тепер Франція). Йому вдалося розмістити нову споруду в межах старих стін, тільки подовживши при цьому хор, завершений 1184. У результаті в Кентербері з’явилася перша з готичних прибудов до хору, які пізніше часто трапляються в англійській храмовій архітектурі. Однак в інших питаннях ченці як замовники будівництва були безкомпромісними. Вони зажадали зберегти в незмінному вигляді романську крипту, а це визначило розміри інтервалів між опорними стовпами в хорі над нею. Як і в старій споруді, циліндричні опорні стовпи чергувалися з чотиригранними. Нова середня нава мала стати не вищою, ніж попередня, а в її горішньому ярусі слід було влаштувати традиційну галерею. Попри вимоги англійської традиційності, Вільям із Санса створив собор, наближений до взірців французької готики. У першій за часом створення частині нового собору — західному хорі для ченців — він зменшив товщину і збільшив висоту опорних стовпів, щоб домогтися витончених, витягнутих по вертикалі пропорцій. Для галереї запроєктував аркаду зі спареними арками за зразком аркади собору у м. Сансі (тепер регіон Бургундія — Франш-Конте, Франція). Крім того, зодчий надав нової форми багатьом пілястрам, розпорядившись витесати їх із темного мармуру, як це було прийнято на північному сході Франції. Вільям сконструював шестичастинні нервюрні (див. Нервюра) склепіння французького типу, але опорою для них послужили не пілони, а аркбутани незначної товщини. Зате в східному трансепті й вівтарі він зайшов далі у своїх експериментах, збільшивши число опорних стовпів і пілястр. Пишнота цих архітектурних рішень вселила ентузіазм у замовників собору. Однак 1178 Вільям травмувався, упавши з будівельних риштувань, унаслідок чого йому довелося повернутися до Франції. Цей етап будівництва завершив 1184 його учень, майстер Вільям (середина 12 ст. — 1215; тепер Велика Британія). Він збудував найнезвичайнішу частину собору — капелу Святої Трійці за вівтарем, майже круглу в плані центричну споруду. Тут містилася усипальниця святого Томаса Бекета. Капела стала основним осередком декору нового храму: її прикрашають спарені колони з різнобарвного мармуру і величезні вітражі з барвистими зображеннями чудес святого Томаса. Конструктивних новацій тут більше, ніж декоративних: галерею перетворено на французький трифорій, а уздовж зовнішніх стін влаштовано відділені від них високі тонкі опори, що створюють ефект каркасної (див. Каркас) конструкції.
Попри те, що новий кентерберійський хор зводили за особливих обставин, він визначив розвиток англійської архітектури на наступне сторіччя. Однією з причин став розвинений культ святого Томаса Бекета. Його шанування приваблювало безліч прочан. Як наслідок, у всіх інших великих соборах країни, де спочивали останки інших святих, намагалися досягнути аналогічного ефекту. Під впливом нового архітектурного «стилю Кентербері» по всій Англії збудували чимало нових соборних хорів, що ознаменувало перший етап розвитку суто англійської готики. В останній чверті 14 ст. у соборі втілено англійський пізньоготичний так званий перпендикулярний стиль. Проєкт нової середньої нави, побудованої 1375‒1405, розробив придворний майстер-муляр Г. Євеле (1320‒1400; тепер Велика Британія). Найвизначніша особливість нави — її загальна вертикальна спрямованість, з високими аркадами й тонкими опорними стовпами. Західні вежі собору завершені 1458 (південно-західна) та 1834 (північно-західна). Центральну вежу над середохрестям, заввишки понад 70 м, розпочато 1433 й викінчено у ранньомодерний час.
Конфліктуючи з Католицькою церквою, король Генріх VIII 1538 викликав покійного Томаса Бекета на суд, звинувативши його у державній зраді. Оскільки покійник на суд не прибув, його визнано винним, усипальницю в соборі й поховання знищено, цінності пограбовано. Соборний монастир ліквідовано 1539. Частину декору інтер’єру знищено 1642‒1643. Собор зазнавав часткових пошкоджень, ремонтів і реставрацій протягом 18‒19 ст. Під час Другої світової війни німецька авіація скидала на собор запалювальні бомби, проте британці їх успішно загасили.
Кентерберійський собор Христа є резиденцією духовного лідера Англіканської церкви. Усі споруди мають статус архітектурних пам’яток відповідно до британського законодавства, а території ці належать до природоохоронних і формують цілісну зону археологічного значення. 1988 було вирішено, що стан збереженості 3-х основних компонентів пам'ятки є неоднаковим, тож вони потребують дещо відмінних підходів щодо утримання та збереження. Після 2006 на соборі виконано реставраційні роботи і розроблено План охорони. План управління (менеджмент-план) регулярно коригують, а виконання його контролює Комітет з питань Плану управління пам'яткою всесвітньої спадщини, до складу якого входять представники основних зацікавлених сторін. На постійній основі діє фонд, який забезпечує фінансування необхідних робіт, особливо на руїнованих архітектурних пам'ятках абатства Святого Августина, які потребують консервації.
Характеристика
Церкву Святого Мартіна безперервно використовують як місце богослужіння від 6 ст., а теперішні наземні споруди собору — від 11 ст. Собор також місце паломництва, зокрема тут облаштовано меморіал святого Томаса Беккета. Так більша частина території зберігає своє історичне використання та функцію. Собор є материнською церквою Кентерберійської єпархії, а також відомий як резиденція архієпископа Кентерберійського. Сусідній комплекс готичного абатства значною мірою зруйновано під час Реформації та станом на 2026 перебуває в руїнах. Усередині собору представлено унікальні витвори середньовічної архітектури, скульптури, вітражів, меблів тощо. Цілісність та стилістична однорідність його основних частин — хору, східного трансепту, східної вежі та романських бічних каплиць є очевидними і містять одні з найкрасивіших інтер'єрів ранньоготичного мистецтва.
Наявність дороги з інтенсивним транспортним рухом, що пролягає через буферну зону, негативно впливає на взаємозв'язок між 3-ма частинами пам'ятки і це проблема, яка потребує вирішення.
Значення
Церква Святого Мартіна, руїни абатства Святого Августина та кафедральний собор Христа є віхами історії християнства у Великій Британії. Вони поєднуть характерні витвори дороманської, романської та готичної архітектури з сакральним значенням як резиденції духовного очільника Англіканської церкви протягом майже 5-ти сторіч. Увесь комплекс унесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО 1988 під № 496 за трьома критеріями, які Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО колегіально визначив так:
- Критерій (i). Кафедральний собор Христа, особливо його східна частина, є унікальним мистецьким витвором. Красу його архітектури підкреслює комплекс унікальних ранніх вітражів, які складають найбагатшу колекцію у Великій Британії.
- Критерій (ii). Авторитет бенедиктинського абатства Святого Августина в Англії був вирішальним протягом усього середньовіччя. Вплив цього монастирського центру та його скрипторію поширювався далеко за регіональні межі Кента та Нортумбрії.
- Критерій (vi). Церква Святого Мартіна, абатство Святого Августина та собор безпосередньо та наочно пов'язані з історією запровадження християнства в англосаксонських королівствах.
Джерело
- UNESCO World Heritage Centre: Canterbury Cathedral, St. Augustine’s Abbey, and St. Martin’s Church. URL: https://whc.unesco.org/en/list/496/
Література
- Cook G. H. Portrait of Canterbury Cathedral. London : Phoenix House, 1949. 64 p.
- Panofsky E. Gothic Architecture and Scholasticism. Latrobe, Pennsylvania : The Archabbey Press, 1951. 174 p.
- Frankl P. The Gothic: Literary Sources and Interpretations through Eight Centuries. New-York : Princeton University Press, 1960. 916 p.
- Shirley J. Canterbury Cathedral. London : Pitkin Pictorials Ltd, 1972. 24 p.
- Bussagli M. Capire L`Architettura. Firenze : Giunti, 2003. P. 276.
- Бучовський В. Місія Августина Кентерберійського на британські острови та його роль у розповсюдженні християнства в англосаксонських королівствах // Релігія та соціум. 2013. № 3–4 (11–12).
- Foyle J. The Architecture of Canterbury Cathedral. London : Scala Arts and Heritage Publishers, 2025. 208 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Кентерберійський собор, абатство Святого Августина і церква Святого Мартіна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Кентерберійський собор, абатство Святого Августина і церква Святого Мартіна (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.06.2026
