Вітраж

Вітражі собору св. Мартина у м. Братиславі, Словаччина.
Фото Вечерського В. В.
Вітраж Пам’ятної церкви у м. Відні, Австрія.
Фото Вечерського В. В.
Вітраж костелу Божого Тіла Домініканського монастиря у м. Львові, Україна.
Фото Вечерського В. В.

Вітра́ж (фр. vitrage, від лат. vitrumскло) — багатозначний термін.


1) У сучасній архітектурі — світлопрозоре огородження, суцільне засклення (з металевими рамами й імпостами) фасаду, його частини, великого вікна, вітрини, перегородки в інтер’єрі.


2) Вид монументального, монументально-декоративного мистецтва, пов’язаного з архітектурою: тематична (сюжетна) або декоративна орнаментальна композиція, виконана з прозорого різнобарвного скла і розрахована на візуальне сприйняття на просвіт. Застосовують як заповнення віконних прорізів різних розмірів і форм, окремі панно в перегородках між приміщеннями з різною мірою освітленості, іноді — у дверях, у нішах з підсвіткою тощо. Монтують на металевому каркасі із шматків скла (яке може бути гравірованим чи обробленим хімічним витравлюванням, а також забарвленим у різні кольори) за допомогою свинцевої, олов’яної стрічки, яка заповнює шви між ними.

Відомі з 2 тисячоліття до н. е. у Стародавньому Єгипті, згодом — у Стародавньому Римі, Візантії (церква 12 ст. монастиря Хора в Константинополі, тепер м. Стамбул, Туреччина), в романській архітектурі (див. Романський стиль). Мистецтво вітражу досягло розквіту в сакральній архітектурі готики з 13 ст. спершу у Франції (Шартрський собор), а згодом у Німеччині (собор у м. Аугсбурзі), Англії, Італії та інших країнах. У добу Відродження мистецтво вітража стагнувало, проте ескізи для вітражів іноді виконували провідні художники доби — Л. Гіберті в Італії, А. Дюрер в Німеччині та інші. Занепад вітража припав на стильові епохи бароко і класицизму. Його відроджено у другій половині 19 ст. в архітектурі історизму та на початку 20 ст. — модерну, які відводили вітражу роль мистецьких акцентів у інтер’єрах (див. Ч. Р. Макінтош). У 20 ст. почали застосовувати технологію виготовлення вітражів, запропоновану Л. Тіффані (1848–1933; США). Вітражі широко використовують в інтер’єрах громадських будівель.

В Україні вітражі відомі в готичних костелах Галичини з 15 ст. у містах Львові, Дрогобичі. У сакральному мистецтві Західної України першої третини 20 ст. їх відродив П. І. Холодний. Вітражі активно використовують в оформленні музеїв (вітраж В. Г. Кричевського у вестибюлі Меморіального музею Т. Шевченка у м. Каневі, 1938). У другій половині 20 ст. вітражами прикрашали інтер’єри громадських будівель — палаців культури, виставкових павільйонів, навчальних закладів, наукових установ, бібліотек, лікарень, будинків відпочинку, адміністративних будівель, ресторанів і кафе, магазинів, готелів, транспортних споруд тощо. У цій техніці працювали й працюють українські художники Г. Бородай, О. Бородай (1946–2019), А. Гайдамака, В. Григоров (1939–2002), І.-В. Задорожний, І. Левитська (1927–2012), І. Литовченко, О. Мельник (1949 р. н.), О. Миловзоров (1938 р. н.), Д. Нагурний (1946–2019), О. Подерв’янський (1952 р. н.), В. Прядка. 1999 у м. Львові створено асоціацію художників-вітражистів «Вікно».

Література

  1. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 60.
  2. Чегусова З. А. Вітраж // Мистецтво України: Енциклопедія в 5 т. Т. 1. Київ : Видавництво «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. С. 355–356.
  3. Тимофієнко В. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. Київ : Вид-во Інституту проблем сучасного мистецтва; Головкиївархітектура, 2002. С. 95–96.
  4. Клименюк Т., Проскуряков В., Ковальчук Х. Ілюстрований словник архітектурних термінів. Львів : Вид-во Львівської політехніки, 2019. С. 106.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Вітраж // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вітраж (дата звернення: 17.01.2022).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
28.10.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ