Кролевець

Герб м. Кролевця

Кролевець (Королевець)
Країна	Україна
Область	Сумська область
Засновано	1638
Чисельність населення (тис.осіб)	20,1
Територія (кв.км.)	31,54
Уродженці	Мосціпанов, Максим Климентович, Калиновський, Григорій, Огієвський, Василь Дмитрович, Лубенець, Тимофій Григорович, Грищенко, Олексій Васильович, Лукаш, Микола Олексійович

Кролевець. План Кролевця 1784

Кролевець. План Кролевця 1805

Кролевець. План центральної частини Кролевця 1855

Кролевець. Покровська церква (не збережено). Фото С.Таранушенка 1920-х

Кролевець. Спасо-Преображенська церква

Кролевець. Сучасна дзвіниця Спасо-Преображенської церкви

Кролевець. Будинок повітової земської управи (земства)

Кролевець. Синагога

Кролевець. Будинок Ф. Рудзинського

Кролевець. Будинок Огієвських

Кролевець. Жіноча гімназія

Кролеве́ць — місто, адміністративний центр Кролевецької міської громади у Конотопському районі Сумської області.

Географічне положення

Завантаження мапи…

{"markers":[{"pos":[{"lat":51.55626,"lon":33.38848}]}],"center":{"lat":51.55626,"lon":33.38848},"tileLayer":"//{s}.tile.openstreetmap.org/{z}/{x}/{y}.png","attribution":"\u0026copy; \u003Ca href=\"http://osm.org/copyright\"\u003EOpenStreetMap\u003C/a\u003E contributors","zoom":"4","minzoom":"4"}

Місто розташоване на північному сході України у північно-західній частині Сумської області на терені Придніпровської низовини, біля південної межі лівобережного Полісся. Лежить на обох берегах р. Свідні (басейн р. Десни). Рельєф місцевості рівнинний (абсолютна висота 156 м), хвилястий, з пологими пагорбами. Висота схилів — до 15 м. Вони порізані ярами і балками.

Площа території міста 31,54 кв. км.

Відстань від м. Сум — 149 км, від м. Києва 262 км.

Історична довідка

Широкі заболочені заплави річок Реті й Свідні непридатні для поселення. Натомість підвищене лівобережне плато над р. Свіднею, поросле сосновим і дубовим лісом, надавало добрі умови, зокрема й військово-топографічні, для замешкання. У давнину в цій місцевості були непролазні хащі з малородючими ґрунтами, що не сприяло заселенню. За часів Давньої Русі землі входили до складу Чернігівського князівства. Неподалік теперішнього Кролевця відомі городи (поселення з оборонними спорудами) Бахмач, Уненеж і Глухів. У літописах також двічі (1150 та 1160) згадують город Зартий. Етимологію цього топоніма пояснюють як «город за річкою Реть». Його географічна локалізація є дискусійною: або у межах Кролевця (в урочищі Замковище, чи в районі приміського села Подолів), або поблизу с. Волинцевого чи м. Бурині (усі — тепер Конотопського району Сумської області).

Повторне, після монголо-татарської навали, заселення цих теренів розпочато наприкінці 16 ст. Тоді виникло с. Подолів, яке є давнішим, ніж Кролевець. Час виникнення міста достеменно не з’ясовано. Поселення на місці Кролевця з’явилося 1601‒1608. Проте місто як населений пункт із фортецею постало тільки після Деулінського перемир’я 1618, коли Чернігово-Сіверщина відійшла під владу Речі Посполитої. Кролевець збудовано одночасно з Ніжином, Борзною і Конотопом для захисту кордонів Речі Посполитої проти московських фортець по лінії так званого Путивльського рубежа.

Основні етапи розвитку Кролевця визначено за переломними моментами його історії. Узагальнено чотири етапи:

• на 1-му етапі 1601‒1803 сформовано сельбище, систему оборонних споруд, розпланування та забудову;
• на 2-му етапі 1803‒1919 відбулися поступова реконструкція розпланування, насичення міста капітальною забудовою та її збільшення масштабів;
• на 3-му, радянському етапі 1919‒1990 сталася деструкція історичного центру міста, проте поряд із ним у 1970-х створено новий міський центр;
• 4-й, теперішній етап синхронний добі незалежності України.

Щодо згадок Кролевця в історичних джерелах, враховують, що в Україні та у Московському царстві у пізньосередньовічний та ранньомодерний час Кролевцем називали також м. Кенігсберг (тепер м. Калінінград, РФ). З метою уникнення плутанини часом додавали прикметник «Прусський», але це робили не завжди, що створює підстави для теперішніх хибних інтерпретацій текстів 17‒18 ст.

Уперше Кролевець згадано в універсалі козацького гетьмана Я. Остряниці 1638. За розпорядженням короля Речі Посполитої Сигізмунда ІІІ Вази тут споруджено фортецю, у ній поставлено гарнізон, а 1644 королівським привілеєм місту надано Магдебурзьке право і герб. Із цим, імовірно, пов’язано й назву Королевець (Кролевець) — королівське місто. Це був округовий центр Новгород-Сіверського повіту Чернігівського воєводства. Оселяв Кролевець шляхтич (див. Шляхта) Фелікс (Щенсний) Вишель (Вишль, Віссель, 1-ша половина 17 ст.) — ніжинський війт, власник великих земельних маєтностей у районі Кролевця. Більшість мешканців прийшли у Кролевець під час Хмельниччини із волинських міст Острога і Житомира.

Від часу Хмельниччини Кролевець став сотенним містом Ніжинського полку. Впродовж 2-ї половини 17 — середини 18 ст. кролевецька сотня разом із Новомлинською, Коропською, Воронізькою, Глухівською і Ямпільською належали до гетьманської особистої гвардії. Опис міста 1654 засвідчує розташування замку поміж річками Реттю і Свіднею, наявність дерев’яної Миколаївської церкви та початок спорудження «на горі» нової дерев’яно-земляної фортеці. Зазначений невеликий замок локалізовано на вузькому мису, витягнутому з півночі на південь біля впадіння струмка Калище у р. Свідню. Цю місцевість традиційно називають Замковищем. Від 1654 місто розширено за рахунок спорудження на північ від Замковища великої загальноміської фортеці. У плані вона була неправильним чотирикутником із непрямолінійними сторонами. Оборонна огорожа складалася з рову, земляного валу і частоколу на ньому; мала три брами. Кролевець зазнав спустошення унаслідок воєнних дій під час Руїни, коли від кінця 1663 до лютого 1664 місто захопило військо Речі Посполитої.

Упродовж 2-ї половини 17 ст. середмістя поступово оточували присілки й передмістя. На лівому березі Свідні це були (з півночі на південь): Довгалівка, Чепурнівка, Кошуківка, Ялинівка, Коновалівка, Гребенюківка, Козин. На правобережжі Свідні — Велика і Мала Гончарівка та Загребелля. Розпланування у межах фортеці було наближеним до регулярного: чотири вулиці прокладено у широтному напрямку і сім — у меридіональному. На перетині двох головних вулиць містилася центральна площа, на якій стояв собор. У фортеці була ще одна церква — Миколаївська. Від 1730 місто — центр Кролевецької протопопії Чернігівської єпархії.

1787 тут зафіксовано 2 348 мешканців чоловічої статі (отже, все населення мало становити близько 5 тис. осіб). Кролевчани займалися хліборобством, винокурінням, торгівлею і ремеслами, з яких найпоширенішими були ткацтво і гончарство. У 18 ст. на р. Свідні було п’ять гребель із водяними млинами. Ще за часів Речі Посполитої Кролевець став важливим центром міжнародної торгівлі, з 2-ї половини 17 ст. тут відбувалися три щорічні ярмарки; із них Воздвиженський 1654‒1878 був одним із найбільших на Лівобережній Україні. Він тривав 14‒28 вересня й був четвертим в Україні за вартістю торговельного обороту. Від середини 18 ст. тут розвинулося ткацтво. Протягом 19 ст. Кролевець став одним із найбільших центрів українського художнього ткацтва. Кролевецькі майстри виготовляли широкий асортимент побутових речей — рушники, скатертини, хустки, жіночі запаски, плахти, набивні тканини, килими тощо. Вони відзначалися специфічним орнаментом, малюнком, кольором, що досягалося завдяки місцевій техніці перебору. Цю мистецьку й ремісничу традицію збережено дотепер (див. Кролевецьке переборне ткацтво).

У 18 ст. у місті були три дерев’яні церкви і дві муровані; решта забудови була дерев’яною (689 дворів, 825 хат). Головною архітектурною домінантою був спершу дерев’яний, а згодом мурований 1742‒1749 собор Різдва Богородиці (див. Різдва Богородиці собор та дзвіниця у Кролевці; не збережено). Деякі з найбільших передмість Кролевця мали свої архітектурні домінанти. Ними були парафіяльні храми: на Довгалівці — Спасо-Преображенський, Гребенюківці й Козині — Варварівський (від 1763), Ялинівці й Кошуківці — Покровський. Дерев’яну Покровську церкву, зафіксовану науковим дослідженням С. Таранушенка, побудовано 1778‒1783 на місці попередньої, що згоріла в 1-й половині 18 ст. (не збережено). Спасо-Преображенська дерев’яна церква у передмісті Довгалівці відома від 1714. Вона згоріла 1775. На її згарищі 1778‒1782 коштом місцевих шляхтичів П. Бутовича, Д. Бутовича, Я. Грановського та священника М. Федоровича (усі — 18 ст.; тепер Україна) збудовано муровану церкву в перехідних архітектурних формах від бароко до класицизму. 1849 до неї зроблено прибудови.

Місто неодноразово нищили пожежі (1727, 1731, 1804, 1811 та 1817). Після скасування автономії Гетьманщини Кролевець від 1782 став повітовим містом Новгород-Сіверського намісництва, від 1797 — заштатним містом Глухівського повіту Малоросійської губернії, від 1803 — повітовим центром Чернігівської губернії. 1803 розроблено проєкт перепланування міста, що передбачав накладення на історично сформовану розпланувальну мережу регулярної прямокутно-прямолінійної системи вулиць із прямокутними в плані кварталами. Цей проєкт скориговано 1805, після чого затверджено імператором Олександром І і того ж року винесено на місцевість. Згідно з ним ліквідували оборонні вали й рови колишньої фортеці. Цій містобудівній реконструкції посприяли пожежі, проте здійснити перепланування всього міста не вдалося. Це зроблено тільки в центральній частині його, переважно за рахунок випрямлення і розширення наявних вулиць.

1813 у Кролевці було 2 946 мешканців чоловічої статі, 749 дерев’яних будинків і жодного мурованого. 1862 тут було 7 312 мешканців, 830 будинків, зокрема 4 муровані (серед яких один двоповерховий), 6 мурованих лавок і 339 дерев’яних. У місті мешкали 604 ремісники, з яких 208 осіб промишляли ткацтвом. 1859 для проведення Воздвиженського ярмарку посеред Ярмаркового майдану (площею 20 га) коштом глухівських купців А. Я. Терещенка і Г. Біловського (19 ст.; тепер Україна) збудовано гостиний двір, що включав три корпуси торгових лавок (збережено тільки частину одного з корпусів).

1897 населення Кролевця сягнуло 10 375 осіб. Тут було 1 945 дворів, 10 церков, поштова станція і готель, лікарня (від 1839), притулок для бідних (від 1870), повітове училище з жіночою школою (від 1811), парафіяльне училище (від 1839), міський банк (від 1866), жіноча прогімназія (від 1875). Нові будівлі для шпиталю й жіночої гімназії збудовано, відповідно, 1901 та 1905. Земське міське початкове училище відкрито 1897, чоловічу гімназію 1913, міську бібліотеку 1893. На початку 1890-х правління Києво-Воронезької залізниці взялося за прокладення вузькоколійки Конотоп — Кролевець — Пирогівка. 15.08.1893 до Кролевця прибув перший поїзд, у грудні 1893 розпочато регулярний рух пасажирських поїздів. 1908‒1912 на північно-західній околиці міста збудовано комплекс споруд нової залізничної станції. На зламі 19‒20 ст. основними виробництвами були 5 олійниць, 7 цегелень, пивоварня, шкіряний і керамічний заводи, паровий млин і друкарня. У 1916 працювали механічний, консервний і винокурний заводи, від 1921 — міська електростанція.

За радянської влади Кролевець став від 1923 центром району Конотопського округу. Від 1932 входив до складу Київської області, від жовтня 1932 — Чернігівської, а від 1939 став районним центром утвореної тоді Сумської області. 1922 організовано артіль художнього ткацтва «Відродження». 1933 створено технікум художньо-декоративного ткацтва. Під час німецько-радянської війни 1941‒1945 Кролевець перебував під німецькою окупацією 03.09.1941 — 02.09.1943.

У 1960-х поблизу міста пролягла автомагістраль Київ — Москва.

Урядовим рішенням 2001 Кролевець занесено до Списку історичних населених місць України. 1999 відроджено Кролевецький Воздвиженський (Хрестовоздвиженський) ярмарок. На початку 21 ст. у місті діяло 20 промислових підприємств, серед них — ЗАТ «Кролевецький арматурний завод», ВАТ «Кролевецький ремонтно-механічний завод», ВАТ «Фабрика «Художнє ткацтво».

Після адміністративної реформи 2020 Кролевецька міська територіальна громада, що включає власне місто, 2 селища і 71 село, є складником Конотопського району.

Російсько-українська війна

На початку повномасштабного вторгнення 2022 було зруйновано мости через річки Десну та Сейм, унаслідок чого Кролевець опинився ізольованим від решти території країни. Проте це зупинило просування ворога автомагістраллю на Батурин і Київ. Російські війська не змогли зайти у місто, але тимчасово контролювали частину шляхів до нього. Захищаючи Україну, загинули воїни — уродженці Кролевця: Герой України А. Івашко, О. Вакуленко (1988‒2022), О. Гребенюк (1969‒2018), В. Кулик (2000‒2022), А. Лепеха (1969‒2015), Я. Олійник (1985‒2022), І. Шалашов (1971‒2026) та інші. У Кролевці понад 1,5 тис. (початок 2026, оцінка) внутрішньо переміщених осіб, яким надають необхідну допомогу. Кролевецька громада упродовж війни активно підтримує військових на передовій.

Населення

Загальна кількість населення (2024, оцінка) — 20,1 тис. осіб.

Склад населення за етнічними групами (2001, перепис): українці — 94,98 %, росіяни — 4,39 %, білоруси — 0,19 %.

Українську мову вважали рідною 95,14 % осіб, російську — 4,67 %, білоруську — 0,06 %.

Клімат

Клімат помірно континентальний.

Середня температура січня — від –3,4 до –8°C, липня — +26°C.

Середньорічна кількість опадів — близько 605 мм

Господарство

Промисловість

Найвідомішим підприємством, що репрезентує місто як на національному, так і на міжнародному рівнях, є Кролевецька фабрика «Художнє ткацтво», що веде свою історію від артілі, заснованої 1922. Її 2002 приватизовано і 2007 доведено до банкрутства, після чого Кролевецька районна рада створила комунальне підприємство «Кролевецьке художнє ткацтво», яке 2018 стало складником концерну «Ярослав». На 2026 у місті є кілька невеликих промислових підприємств. Це ЗАТ «Кролевецький арматурний завод», ВАТ «Кролевецький ремонтно-механічний завод», цегельня, що виробляє силікатну цеглу, маслозавод, льонопереробний завод, меблева фабрика, підприємства «Промбудторгмаш», «Торгсервіс» тощо. Найбільшим бюджетоутворювальним є сільськогосподарське підприємство ТОВ «Кролевецький комбікормовий завод». Переробку зернових культур забезпечує місцева філія акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» — Кролевецький комбінат хлібопродуктів, що має елеватор на 54 тис. т, та млинзавод добовою потужністю 500 т. Важливим ресурсом для міста є навколишні ліси, що займають 32 % загальної площі територіальної громади. Повний цикл від вирощування до переробки деревини забезпечує підприємство «Кролевецький лісгосп».

Сфера послуг

У Кролевці є різноманітні заклади торгівлі й побутового обслуговування, серед них крамниці, зокрема продуктові супермаркети, магазини електроніки, одягу та товарів для дому. Серед великих мережевих — супермаркети АТБ, ЕКО-маркет. Функціонує міський центральний ринок. У місті діють відділення чотирьох великих банків: «ПриватБанку», «Ощадбанку», «Райффайзен Банку» та «Першого українського міжнародного банку», є мережа банкоматів. При міській раді діє Центр надання адміністративних послуг (ЦНАП). Охорону здоров’я забезпечують комунальне підприємство міської ради «Кролевецька лікарня» та приватні медичні практики, зокрема стоматологічні. У місті є три готелі, низка приватних закладів громадського харчування (кафе й ресторани).

Транспорт

Через південну околицю міста проходить автомагістраль Київ — Москва. Її перетинають автомобільні дороги, які пролягають на північ, до міст Шостки й Новгорода-Сіверського, на захід — до с-ща Коропа, на південь і південний схід — до міст, відповідно, Конотопа й Путивля. Організовано рух приміських та міжміських автобусів.

На північній околиці міста розташовано однойменну проміжну залізничну станцію 4-го класу на лінії Конотоп — Хутір-Михалівський.

Наука, освіта, культура

Наука і освіта

У місті 9 закладів дошкільної освіти, 5 закладів загальної середньої освіти — 4 гімназії та 1 ліцей (на 2025), 1 заклад фахової передвищої освіти — Державний професійно-технічний навчальний заклад «Кролевецьке вище професійне училище». До позашкільних закладів освіти належать школа мистецтв, Будинок дітей та юнацтва, а також станції: юних техніків, юних туристів, юних натуралістів.

Релігія

У місті діють дві релігійні громади Православної церкви України — парафії Різдва Пресвятої Богородиці та Покрови Пресвятої Богородиці; зареєстровано одну громаду Української православної церкви (в єдності з Московським патріархатом), є релігійні громади і будинки молитви євангельських християн-баптистів, адвентистів Сьомого дня, християн віри євангельської, Зал Царства свідків Єгови тощо.

Культура

Кролевець є центром художнього ткацтва України. Традицію кролевецького переборного ткацтва від 2012 внесено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України (див. Нематеріальна культурна спадщина); станом на 2026 готується внесення його до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Від 1995 у місті щорічно у вересні проводять Міжнародний літературно-мистецький фестиваль «Кролевецькі рушники». Музей кролевецького ткацтва відкрито 2011 в історичному будинку Огієвських на базі художньої колекції музейної кімнати Кролевецької фабрики художнього ткацтва. Має понад 700 унікальних експонатів 19‒20 ст., з яких понад 400 — рушники.

Краєзнавчий музей Кролевецької міської ради створено 2000 як районний краєзнавчий на базі Музею історії м. Кролевця (діяв від 1971). В експозиції представлено, зокрема, й матеріали про російсько-українську війну та участь кролевчан в обороні України.

У місті діють Публічна бібліотека Кролевецької міської ради, три будинки культури, серед яких Центральний міський розташований в адміністративному центрі міста, Андріївський та Подолівський — у колишніх приміських селах, які тепер є складниками Кролевця. Найвідомішою пам’яткою Кролевця є унікальний об'єкт природно-заповідного фонду України загальнодержавного значення — яблуня-колонія віком 200 років. Вона складається з 15 химерно викривлених дерев і займає територію 1 000 м². Особливістю її є здатність до самостійного укорінення гілками. На міжнародному конкурсі «Європейське дерево року — 2022», у якому Україна взяла участь уперше, яблуня-колонія з Кролевця посіла третє місце.

Архітектура

Архітектура Кролевця характерна для групи малих історичних міст північної частини Лівобережної України. Особливості містобудівного розвитку Кролевця зумовили формування досить цілісного й однорідного архітектурного середовища, де переважає малоповерхова периметральна з розривами квартальна забудова, пересічно — садибна. П’ятиповерхова житлова забудова 1970-х формує окремий район, а промислова забудова зосереджена в кварталах, прилеглих до залізниці. Архітектурно найцінніша забудова зосереджена у кварталах довкола колишнього Ярмаркового майдану. Їй притаманна низка специфічних рис:

• органічна пов’язаність із ландшафтом;
• добра збереженість розпланування;
• стилістична однорідність забудови з переважанням пізньокласицистичної стилістики;
• монотонність забудови через відсутність архітектурних домінант і нечисленність архітектурних акцентів;
• відсутність дисгармонійних споруд в історичній забудові;
• визначальна роль традиційної забудови у формуванні архітектурного середовища.

Від 1805 центральну частину міста вимагалося забудовувати приватними й казенними будівлями за «зразковими проєктами», які розсилали із м. Санкт-Петербурга (тепер РФ). У Кролевці вони впливали на забудову аж до 1860-х, завдяки чому стилістика класицизму стала панівною. До неї належать будинки Земської управи та синагоги, зведені у 1860-х. Мешканцям було дозволено споруджувати будинки за типовими проєктами не мурованими, а дерев’яними. Зразком такого будинку, неодноразово перебудованим, є садибний будинок сім’ї Огієвських на західній околиці міста (колишній хутір Огієвщина), споруджений у 1830-х. Набагато краще збережено дерев’яний, але потинькований садибний будинок кролевецького повітового лікаря Ф. Рудзинського (знайомого Т. Шевченка), збудований 1820‒1830, з чотириколонним портиком тосканського ордера на фасаді.

Після пожеж перших десятиріч 19 ст. у місті з’явилося більше мурованих споруд і передусім — храмів і дзвіниць. Першу Миколаївську дерев’яну церкву у Кролевці споруджено у середині 17 ст. Після того, як 1812 згорів дерев’яний храм, зведений 1751, на його місці 1814 засновано муровану церкву, яку завершили й освятили 1819. Хоча її й будували у добу панування класицистичних стереотипів, у композиції помітні архітектурні традиції доби Гетьманщини (не збережено). Муровану дзвіницю у стилі класицизму збудовано 1829‒1830 перед міським собором на місці дерев’яної попередниці 18 ст., яка згоріла під час пожежі 1817 (не збережено). Композиційне значення мурованої Спасо-Преображенської церкви значно зросло після того, як перед її західним фасадом 1865‒1872 спорудили високу муровану дзвіницю (не збережено, нову на тому самому місці зведено 2000‒2008).

Жіночу гімназію збудовано 1905, 1908 до основного корпусу зроблено прибудови. Архітектурне вирішення двоповерхової будівлі характерне для доби пізнього історизму із застосуванням форм романо-готичних та пізньокласицистичних. Ця будівля стала одним із найзначніших архітектурних акцентів міського центру.

Комплекс залізничної станції включає споруди вокзалу, водогінної вежі й житлового будинку залізничників. Їх зведено за типовими проєктами, опрацьованими й затвердженими залізничним відомством. Вони двоповерхові, з виразним неороманським цегляним декором. Тепер цей комплекс унікальний (таких в Україні збережено дуже мало).

У радянський період знищено кількох провідних споруд, які визначали образ історичного міста. У 1930‒1936 на центральному майдані зруйновано собор із дзвіницею та Миколаївську церкву; на Довгалівці — єдину в цьому районі архітектурну домінанту: дзвіницю Спасо-Преображенської церкви; одночасно із церкви знесли баню. У ті самі роки знищено всі інші церкви міста. На місці знесеної дерев’яної Покровської церкви 1948‒1951 збудовано маслозавод, у 1980-х на місці Миколаївської церкви — кафе.

Генеральний план Кролевця опрацював 1963 інститут «Діпромісто». Згідно з ним місто розвивалося до кінця радянської доби. Відповідно до генерального плану між залізничною станцією та історичним середмістям у 1950‒1970-х сформовано новий міський центр із адміністративними будівлями, районним будинком культури, багатоквартирними житловими будинками. Наступний генеральний план розробив харківський інститут «Укрміськбудпроект» 1987. Він передбачав поступову модернізацію міста. Своєю поміркованістю і врахуванням реалій, зокрема й культурно-історичних та природних, він вигідно відрізнявся від попереднього покоління генеральних планів історичних міст України.

Історія міста залишила позірні сліди в його розплануванні та забудові: пам’ятки, монументи, пам’ятні місця, історико-меморіальні будівлі, споруди, які мають історико-архітектурну цінність і формують традиційний характер середовища. Цей культурно-історичний потенціал Кролевця заслуговує на належне виявлення та використання. До 1992 у місті не було зареєстровано жодної пам’ятки архітектури. Розпорядженням Представника Президента України в Сумській області 1992 узято на державний облік як пам’ятки архітектури місцевого значення 10 будівель і споруд Кролевця. Серед них — архітектурні комплекси Спасо-Преображенської церкви та залізничної станції «Кролевець», жіноча гімназія і синагога. Це — результат наукових досліджень до Зводу пам’яток історії та культури України, виконаних у 1989‒1991. Дослідженнями 1995‒1996 доведено необхідність надання статусу пам’яток архітектури місцевого значення також спорудам повітової земської управи (Земства), садибним будинкам Огієвських і Рудзинських, корпусам земської лікарні. Пам’ятками історії місцевого значення мають стати будинки О. Грищенка і М. Лукаша. Історичний центр міста є його історичним ареалом.

Спорт

У Кролевці найпопулярнішими є футбол, футзал, пауерліфтинг, дзюдо, карате, настільний теніс. Осередками спортивного життя є міський стадіон імені Миколи Лавринця (колишній «Спартак»), Дитячо-юнацька спортивна школа Кролевецької міської ради та три приватні фітнес-клуби з тренажерними залами. Є футбольна команда муніципального футбольного клубу «Кролевець». Відбуваються першості громад з популярних видів спорту. На міському стадіоні взимку облаштовують ковзанярський каток та лижну трасу. У Кролевецькому вищому професійному училищі працюють спортивні секції.

Персоналії

У Кролевці народилися: митрополит Тобольський і Сибірський, місіонер і просвітитель Сибіру Філофей (Лещинський; 1650; тепер Україна — 1727; тепер РФ: його батьків поховано у Спасо-Преображенській церкві); архітектор М. Мосціпанов, етнограф Г. Калиновський, учений-лісівник В. Д. Огієвський, художник О. Грищенко, педагог Т. Лубенець, архітектор О. Маринченко (1891‒1981; тепер Україна) — батько Є. Маринченко; перекладач-поліглот М. Лукаш. Із Кролевцем пов’язані життя ученого-радіотехніка В. В. Огієвського, ученого-гідрографа А. В. Огієвського, ученого і поета М. Зерова. У Кролевці двічі (1845 та 1859) побував Т. Шевченко, котрий був у дружніх стосунках з місцевими сім’ями Рудзинських, Огієвських та їхніх родичів Лазаревських. Під час перевезення тіла Т. Шевченка із м. Санкт-Петербурга для поховання в Україні 04.05.1861 на подвір’ї садиби Огієвських проведено церемонію прощання. Тепер на цьому місці встановлено пам’ятний знак із відповідним написом.

Література

1. Любарский М. Историко-статистический очерк уездного города Кролевца // Памятная книжка Черниговской губернии на 1862 г. Чернигов : [б. и.], 1862. С. 173‒188.
2. Домонтович М. Черниговская губерния // Материалы для географии и статистики Российской империи, собранные офицерами Генерального штаба. Санкт-Петербург : Типография Ф. Персона, 1865. 686 с.
3. Филарет (Гумилевский). Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Кн. 5. Чернигов : Губернская типография, 1874. С. 340‒341.
4. Описание малороссийских городов // Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. Санкт-Петербург : Типография братьев Пантелеевых, 1878. Т. 10. С. 799‒832.
5. Лазаревский А. Описание старой Малороссии. Киев : Типография К. Н. Милевского, 1893. Т. 2: Полк Нежинский. 560 с.
6. Матерьялы к оценке недвижимых имуществ Черниговской губернии: Часть 1: Города. Выпуск ХI: г. Кролевец. Чернигов : [б. и.], 1913. 56 с.
7. Гурьев А. История города Кролевца. Кролевец : [б. и.], 1914. 44 с.
8. Опис Новгородсіверського намісництва (1779‒1781). Київ : Всеукраїнська академія наук, 1936. 616 с.
9. Карась А. З історії міста Кролевця. Суми : Аверс, 1995. 32 с.
10. Вечерський В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2002. С. 295‒300.
11. Вечерський В. Кролевець // Спадщина містобудування України: Теорія і практика історико-містобудівних пам’яткоохоронних досліджень населених місць. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2003. С. 345‒357.
12. Вечерський В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація. Київ: А.С.С., 2005. С. 372‒380.
13. Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618–1648). Київ : Темпора, 2006. 496 с.
14. Карась А. Кролевецьке ткацтво. Глухів : Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка, 2008. 100 с.
15. Звід пам'яток історії та культури України. Сумська область / В. В. Вечерський та ін. Київ : Інститут історії України НАН України, 2017. С. 583‒596, 626‒627.
16. Виногродська Л. Історико-археологічні дослідження на теренах фортеці XVII‒XVIIІ ст. у м. Кролевці Сумської області // Сіверщина в історії України. Наукове видання. Випуск 18. Ніжин, 2025. С. 87‒95.
17. Вечерський В. Кролевець — історичне місто // Велика українська енциклопедія. Простір знань. URL: https://vue.gov.ua/FREEARTICLES:%D0%9A%D1%80%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C_%E2%80%94_%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B5_%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Кролевець // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Кролевець (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.02.2026