Огієвський, Володимир Васильович

Огіє́вський, Володи́мир Васи́льович (11.05.1890, містечко Крапивна, тепер село Щокінського району Тульської області, Росія — 26.02.1979, м. Київ, тепер Україна) — фахівець у галузі радіотехніки, будівничий перших в СРСР систем радіозв’язку та радіомовлення, професор (з 1930), фундатор науково-технічної школи радіотехніки і електроніки в м. Києві.

Син В. Д. Огієвського, двоюрідний брат А. В. Огієвського.

Огієвський, Володимир Васильович
Народження	11.05.1890
Місце народження	Крапивна
Смерть	26.02.1979
Місце смерті	Київ
Alma mater	Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
Місце діяльності	Україна, Росія
Напрями діяльності	радіотехніка, електроніка

Відзнаки
Ордени	Леніна; Трудового Червоного прапора
Медалі	За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.
Почесні звання	Заслужений працівник вищої школи УРСР; Почесний радист; Почесний член Українського правління науково-технічного товариства радіотехніки та електроніки імені О. Попова

Життєпис

Огієвські належать до старовинного козацько-старшинського (згодом дворянського) українського роду. Батько — вчений-лісівник, професор Санкт-Петербурзького лісового інституту (1912–1918) та Київського політехнічного інституту (тепер Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», КПІ; 1919–1920).

Здобув початкову домашню освіту. 1903 вступив до 4-го класу Київського реального училища, з якого 1905 його виключили за участь у страйку. 1907 здав екстерном випускні іспити в училищі і вступив на механічний факультет КПІ, який закінчив 1914 (з перервою 1911–1912 на військову службу).

На початку Першої світової війни призваний у діючу армію. Служив начальником Головної радіостанції Південно-Західного фронту при штабі Головнокомандувача, офіцером-спеціалістом з радіо та авіації.

У грудні 1917 був делегатом І Всеросійського з’їзду радіотелеграфістів; обраний до складу виконавчого органу з’їзду — Центрального комітету. У січні 1918 — голова Ради військового радіотелеграфу. Наприкінці 1918 Рада Народних Комісарів прийняла рішення створити в м. Москві приймально-передавальну радіостанцію незгасаючих коливань для організації надійного оперативного зв’язку між фронтами громадянської війни. Огієвського призначено начальником ще не існуючої радіостанції і помічником відповідального керівника робіт. Улітку 1920 встановлено зв’язок з усіма заданими пунктами; наприкінці 1920 станцію введено в експлуатацію.

1921 переїхав до м. Києва, де очолив військову радіостанцію. Того ж року почав викладати в Київському військовому училищі зв’язку і на електротехнічному факультеті КПІ. Під керівництвом Огієвського 1924 створено першу в Україні (третю в СРСР) радіомовну станцію, 1929 — першу в Україні науково-дослідну радіотехнічну лабораторію та експериментально-виробничі майстерні.

Від 1930 — завідувач кафедри і декан радіотехнічного факультету новоствореного Київського енергетичного інституту (розформовано 1944, радіотехнічний факультет увійшов до складу КПІ). 1941–1944 — в евакуації у м. Свердловську (тепер м. Єкатеринбург, Росія): професор Уральського індустріального інституту; науковий співробітник кількох організацій, що розробляли оборонну тематику.

Після повернення до м. Києва обіймав посади декана радіотехнічного факультету КПІ (1944–1962) та завідувача кафедри теоретичних основ радіотехніки (1944–1973), професор-консультант (1973–1979) цієї ж кафедри.

Діяльність

Брав активну участь у створенні радіомережі на території України.

Радіотехнічна лабораторія, яку створив Огієвський у КПІ, стала базою для розвитку радіотехнічної спеціальності, а в подальшому — радіотехнічного факультету. 1925 в лабораторії створено першу в СРСР аматорську колективну радіостанцію «R1KPI» і вчений власноруч провів перший сеанс двостороннього радіозв’язку. 1929 в експериментально-виробничій майстерні лабораторії з ініціативи та під керівництвом Огієвського налагоджено виробництво високовольтних конденсаторів для радіостанцій. Виготовлені тут із вітчизняної сировини фільтри мали менші розміри й були дешевші за ті, що купували за кордоном. Це дало змогу з 1931 повністю відмовитися від імпорту високовартісних фільтрів.

Завдяки зусиллям ученого створено науково-технічну школу радіотехніки і електроніки в КПІ.

Виховав 11 докторів та 33-х кандидатів наук. Серед його учнів — Генеральний конструктор космічної техніки С. Корольов, академіки АН України М. Ільченко, Ю. Якименко, член-кореспондент АН УРСР С. Тетельбаум.

1959–1979 був відповідальним редактором журналу «Известия высших учебных заведений Министерства высшего и среднего специального образования СССР» з розділу «Радіоелектроніка».

Нагороди. Вшанування пам’яті

Ордени: Леніна (1953), Трудового Червоного Прапора.

Медалі, Грамота Президії Верховної Ради СРСР.

Почесні звання: Заслужений працівник вищої школи УРСР (з 1970), Почесний радист, Почесний член Українського правління науково-технічного товариства радіотехніки та електроніки імені О. Попова.

У корпусі КПІ № 17 діє навчальна лабораторія імені професора Огієвського.

Додатково

"Кобзар" з дарчим написом.
Автограф Т. Шевченка

У серпні 1859 Т. Шевченко, повертаючись з України до м. Санкт-Петербурга, зупинявся в м. Кролевці у подружжя Огієвських (дідуся та бабусі Володимира Васильовича) Дмитра Петровича і Глафіри Матвіївни (у дівоцтві Лазаревська, сестра М. Лазаревського і О. Лазаревського). 1860 Шевченко передав до Кролевця «Кобзар» з дарчим написом: «Глафирі Матвіївні Огиевській на пам'ять. Т. Шевченко». У травні 1861 в садибі Огієвських зупинялась траурна процесія з прахом поета, що прямувала до м. Канева.
На території КПІ росте платан, який 1965 посадив Огієвський зі студентами. У культурі Давньої Греції платан асоціюють із навчанням та наукою. Вважають, що саме під платанами проводив наукові дискусії з учнями Гіппократ.

Цитата

Переклад:
«Із усіх лабораторних занять найбільше подобався Корольову практикум з електротехніки, який вів Огієвський, старий радіотехнік… Це був спокійний владний чоловік, котрий ніколи не був прискіпливим і не намагався привернути увагу веселими жартами, а вперто вимагав те, що мав вимагати. Для Корольова він уособлював людину справи. Таким має бути справжній інженер».
Оригінал:
«Из всех лабораторных занятий более всего нравился Королеву практикум по электротехнике, который вел Огиевский, старый радиотехник... Это был спокойный властный человек, который никогда не придирался и не старался расположить к себе веселыми шуточками, а упрямо требовал того, что был вправе требовать. Для Королева он олицетворял человека дела. Таким должен быть настоящий инженер».
Цит. за: Голованов Я. Королев. Хроника. Москва : Молодая гвардия, 1973. 256 с. Переклад Є. Мачуського

Література

Огієвська І. В. Подорож до Кролевця // Україна. Наука і культура. 2008. Вип. 34. С. 398–421.
Ільченко М. Ю. Огієвський Володимир Васильович. Платан професора // Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». 2010. URL: https://kpi.ua/ogiyevsky-about
Шульга О. М., Соколов В. В., Куций С. А. Представники родини Огієвських і КПІ // Дослідження з історії техніки. 2014. Вип. 20. С. 65–72.
Згуровський М. З. Київська політехніка: шлях до зірок. 5-те вид., допов. і перероб. Київ : Артек, 2021. 438 с.

Автор ВУЕ

Є. А. Мачуський

Покликання на цю статтю: Мачуський Є. А. Огієвський, Володимир Васильович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Огієвський, Володимир Васильович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.07.2024