Кролевець — історичне місто

Завантаження мапи…

Кролевець — мале місто у Конотопському районі Сумської області з населенням близько 22 тисяч осіб станом на 2022 р. Лежить на обох берегах маленької річки Свидні, що є лівою притокою р. Реть, яка протікає на північ від міста і впадає у р. Есмань, притоку р. Сейму.

Рельєф у цій місцевості рівнинний, ледь хвилястий, з пологими пагорбами. Висота схилів — до 15 м. Вони порізані ярами і балками. Широкі заболочені заплави річок Реті й Свидні непридатні для поселення. Натомість підвищене лівобережне плато над р. Свиднею, поросле сосновим і дубовим лісом, надавало добрі умови, зокрема й військово-топографічні, для замешкання.

Основні етапи містобудівного розвитку Кролевця визначено за переломними моментами історії міста. Узагальнено їх є три:

1601–1803 рр.: формування сельбищної території, системи фортифікації, розпланування, об'ємно-просторової композиції.
1803–1919 рр.: реконструкція розпланування, насичення міста капітальною забудовою, збільшення масштабу забудови.
1919–1990 рр. — деструкція об'ємно-просторової композиції, поява другого (нового) міського центру.

У давнину в цій місцевості були непролазні хащі з малородючими ґрунтами, що не сприяло заселенню. За часів Давньої Русі ці землі входили до складу Чернігово-Сіверщини (Чернігівського князівства). Неподалік теперішнього Кролевця відомі сіверські городи́ (поселення з оборонними спорудами) Бахмач, Уненеж і Глухів. У літописах також двічі (під 1150 та 1160 рр.) згадують город Зартий. Етимологію цього топоніма пояснюють як «город за річкою Реть». Щодо локалізації давньоруського Зартия серед фахівців немає одностайності: є думка, що Зартий містився в районі Кролевця (в урочищі Замковище у місті, або в районі приміського села Подолів). Інші версії — або поблизу сучасного с. Волинцеве, чи поблизу м. Буринь (усі — Конотопського району Сумської області).

Повторне, після монголо-татарської навали, заселення цих теренів розпочалося наприкінці 16 ст. Тоді заселено с. Подолів, яке є давнішим, ніж Кролевець. Точний час виникнення міста не з’ясовано. Якесь поселення на місці Кролевця з’явилося 1601 р. (за іншою версією — 1608 р.). Проте серйозне уфортифіковане місто тут постало, на думку історика Олексанра Лазаревського, тільки після Деулінського перемир’я 1618 р., коли Сіверщина відійшла під владу Речі Посполитої. Тож Кролевець як місто-фортецю збудовано одночасно з Ніжином, Борзною і Конотопом, які Річ Посполита влаштували для захисту своїх кордонів проти московських фортець по лінії так званого Путивльського рубежа. Уперше Кролевець згадано в універсалі козацького гетьмана Якова Острянина 1638 р. За розпорядженням польського короля Сигізмунда ІІІ тут споруджено фортецю, у ній поставлено гарнізон, а 1644 р. королівським привілеєм місту надано Магдебурзьке право і герб. Із цим, імовірно, пов’язана назва Королевець (Кролевець) — королівське місто. Це був округовий центр Новгород-Сіверського повіту Чернігівського воєводства. Оселяв Кролевець поляк Вишль (Віссель) — ніжинський війт, власник великих земельних маєтностей у районі Кролевця. Більшість мешканців прийшли у Кролевець під час Хмельниччини 1648–1654 рр. із двох волинських міст — Острога і Житомира.

Після знесення управлінських структур Речі Посполитої з Лівобережної України Кролевець став сотенним містом Ніжинського полку. Протягом другої половини 17 — середини 18 ст. кролевецька сотня разом із Новомлинською, Коропською, Воронізькою, Глухівською і Ямпільською належали до гетьманської особистої гвардії. Збережено опис Кролевця 1654 р., коли московська влада приводила до присяги українців після Переяславської угоди: «А город Кролевец стоит межи речек Рети и Свидни на острову. В том местечке церковь деревянная Николы. В том местечке на горе, меж тех же речек, учели ставить стоячей острог, поставлено бревен с двести». Цей текст підтверджує наші висновки, зроблені на підставі вивчення топографії місцевості: первісне укріплене ядро Кролевця, яке називалося Замком, локалізується на вузькому мису, витягнутому з півночі на південь біля впадіння струмка Калище у р. Свидню. Це типове мисове городище, тільки дуже невелике площею. Ми вважаємо не випадковим той факт, що за цією місцевістю дотепер збережено виразний топонім — Замковище. У 1654 р. місто розширилося й потребувало просторішого укріплення, яке й збудували на північ від Замковища, на рівнинному плато, що лежить трохи вище по рельєфу, ніж Замковище. Ця загальноміська фортеця у плані становила неправильний чотирикутник з непрямолінійними сторонами. Оборонна огорожа складалася з рову, земляного валу і частоколу на ньому. Фортеця мала три в'їздові брами.

Протягом 2-ї половини 17 ст. уфортифіковане середмістя поступово обростало присілками і передмістями. На лівому березі р. Свидні це були (з півночі на південь): Довгалівка, Чепурнівка, Кошуківка, Ялинівка, Коновалівка, Гребенюківка, Козин. На правобережжі р. Свидні — Велика і Мала Гончарівка та Загребелля. Розпланування у межах фортеці було порядковим, наближеним до регулярного: чотири вулиці прокладено у широтному напрямку, і сім — у меридіональному. На перетині двох головних вулиць містилася центральна площа міста, на якій стояв собор. У фортеці була ще одна церква — Миколаївська. Розпланування згаданих вище передмість було нерегулярним, ландшафтного типу, наближеним до гіллястого, але з елементами порядкового. Трасування вулиць визначили такі чинники, як конфігурація надзаплавних терас і річищ, місця розташування гребель на річках та головні шляхи — на Київ, Глухів і містечко Мутин. За описами 1779–1781 рр. та планами кінця 18 ст. бачимо, що на р. Свидні було п’ять гребель із водяними млинами.

У 1787 р. тут зафіксовано 2348 мешканців чоловічої статі (отже все населення мало становити близько 5 тисяч осіб). Кролевчани займалися хліборобством, винокурінням, торгівлею і ремеслами, з яких найпоширенішими були ткацтво і гончарство. Ще за часів Речі Посполитої Кролевець став важливим центром міжнародної торгівлі, а з 2-ї половини 17 ст. тут відбувалися три щорічні ярмарки, один з яких — Воздвиженський — у 1654–1878 рр. був одним із найбільших в Україні. У місті були три дерев’яні церкви і дві муровані; решта забудови була дерев’яною (689 дворів, 825 хат). Головною архітектурною домінантою Кролевця завжди був собор Різдва Богородиці. Мурований міський собор закладено 1742 р. на місці розібраного дерев’яного. Завершено будівництво 1748 р. стараннями кролевецького сотника Г. Огієвського та соборного настоятеля Я. Маковського. Освячено собор 1749 р. Він був тридільний, триверхий. Кожний компартимент вивершувався світловим восьмериком з гранчастою банею. Архітектурне вирішення фасадів було характерним для монументальної архітектури доби Гетьманщини. Собор потерпів від пожежі 1817 р. Тоді згоріли дахи й завершення бань. Після того на підбанниках з’явилися невластиві Україні московитські цибулясті бані. У 1833–1835 рр. з трьох боків перед входами влаштовано невеликі муровані притвори. У 1880-х рр. за проєктом архітектора А. Ассінга із заходу до бабинця прибудовано новий двоповерховий приділ, який за обсягом майже не поступався собору (все не збережено).

Деякі з найбільших передмість Кролевця мали свої архітектурні домінанти. Ними були парафіяльні храми: для Довгалівки це був Спасо-Преображенський, для Гребенюківки й Козина — Варварівський, для Ялинівки й Кошуківки — Покровський. Дерев’яна Покровська церква, зафіксована дослідженнями С. Таранушенка, побудована в 1778–1783 рр. на місці попередньої, що згоріла ще в 1-й половині 18 ст. Деякий час Покровська церква навіть містилася в амбарі, пристосованому для богослужінь. Церква тридільна, одноверха, складена з дубових брусів (не збережено).

Спасо-Преображенська дерев’яна церква на передмісті Довгалівка відома від 1714 р. Вона згоріла у 1775 р. На її згарищі у 1778–1782 рр. коштом місцевих шляхтичів П. Бутовича, Д. Бутовича, Я. Грановського та священника М. Федоровича збудовано муровану хрещату, п’ятидільну, однобанну церкву в перехідних архітектурних формах від бароко до класицизму. У 1849 р. церква отримала прибудови, унаслідок яких набула тринавової хрестовокупольної структури.

Кролевець зазнав спустошень під час Руїни в 1663–1664 рр. Згодом місто неодноразово нищили пожежі (1727, 1731, 1804, 1811 та 1817 рр.). Після скасування автономії Гетьманщини Кролевець від 1782 р. став повітовим містом Новгород-Сіверського намісництва, від 1797 р. — заштатним містом Глухівського повіту Малоросійської губернії, від 1803 р. — повітовим центром Чернігівської губернії. Тоді й було розроблено проєкт перепланування міста. Він передбачав накладення на історично сформовану розпланувальну мережу регулярної прямокутно-прямолінійної системи вулиць із прямокутними в плані кварталами. Монотонність такого розпланування послаблювалася за рахунок меншої величини кварталів у межах колишньої фортеці, а також за рахунок повороту розпланувальних осей на 300 на теренах, що лежить на південь від струмка Калище. Цей проєкт дещо скориговано у 1805 р. і затверджено імператором Олександром І та винесено на місцевість. Згідно з ним ліквідували вали й рови колишньої фортеці. Цій містобудівній реконструкції посприяли пожежі 1804, 1811 та 1817 рр., з яких остання була найбільш нищівною. Проте здійснити перепланування повністю всього міста не вдалося, а тільки в центральній частині, переважно — за рахунок випрямлення і розширення наявних вулиць. Цей status quo було закріплено планом 1835 р.

Відповідно до плану 1805 р. центральну частину міста забудовували приватними й казенними будівлями за «зразковими проєктами», які централізовано розсилали із Санкт-Петербурга. У Кролевці вони впливали на забудову аж до 1860-х рр., завдяки чому класицистична стилістика стала визначати архітектурний образ середмістя. Так, пізньокласицистичними ремінісценціями є будинки Земської управи та синагоги, зведені у 1860-х рр. У Кролевці дозволяли споруджувати будинки за типовими проєктами не мурованими, а дерев’яними. Зразком такого будинку (щоправда, неодноразово перебудованим) є садибний будинок сім’ї Огієвських на західній околиці міста (колишній хутір Огієвщина), споруджений у 1830-х рр. Набагато краще збережено дерев’яний, але потинькований садибний будинок кролевецького повітового лікаря Ф. Рудзинського (приятеля Тараса Шевченка), збудований між 1820 і 1830 рр., з класицистичним чотириколонним портиком тосканського ордера на фасаді — на кшталт невеликого панського палацика.

Після пожеж початку 19 ст. у місті з’явилося більше мурованих будівель і передусім — храмів і дзвіниць. Так, першу Миколаївську дерев’яну церкву у Кролевці споруджено у середині 17 ст. Після того, як 1812 р. згорів дерев’яний храм, зведений 1751 р., на його місці у 1814 р. засновано муровану церкву, яку завершили й освятили 1819 р. Хоча її й будували у добу панування класицистичних стереотипів, у композиції було багато від архітектурних традицій доби Гетьманщини. Це хрещата п’ятидільна одноверха церква, щоправда із дзвіницею на кінці видовженого західного рамена. У 1911 р. за проєктом чернігівського цивільного інженера І. Якубовича церкву частково перебудовано: зламано західне рамено і замість нього прибудовано нове, значно більше за площею (церкву не збережено).

Муровану дзвіницю у стилі класицизму збудовано в 1829–1830 рр. перед міським собором на місці дерев’яної попередниці 18 ст., яка згоріла під час пожежі 1817 р. (не збережено).

Композиційне значення Спасо-Преображенської церкви значно зросло після того, як перед її західним фасадом спорудили високу муровану дзвіницю. Будівництво за проектом, опрацьованим архітектором Івановим у 1863 р., тривало довго, протягом 1865–1872 рр. Раніше на тому місці стояла стара дерев’яна дзвіниця, яку чернігівський губернатор наказав розібрати ще в 1839 р. Дзвіницю вирішено в архітектурних формах, що поєднують пізній класицизм із російсько-візантійським стилем (дзвіницю не збережено).

Якщо у 1813 р. у Кролевці було 2946 мешканців чоловічої статі, 749 дерев’яних будинків і жодного мурованого, то у 1862 р. тут було 7312 мешканців, 830 будинків, зокрема 4 муровані (серед яких один — двоповерховий), 6 мурованих лавок і 339 дерев’яних. У місті мешкали 604 ремісники, з яких 208 осіб промишляли ткацтвом — ткали славнозвісні кролевецькі рушники, скатертини, хустки, килими тощо.

У 1859 р. для проведення Воздвиженського ярмарку посеред Ярмаркового майдану, площа якого сягала 20 га, коштом глухівських купців А. Терещенка і Г. Біловського збудовано гостиний двір, що включав три корпуси торгових лавок (збережено тільки частину одного з корпусів).

До 1897 р. населення Кролевця зросло до 10 375 осіб. Тут було 1945 дворів, 10 церков, поштова станція і готель, лікарня (від 1839 р.), притулок для бідних (від 1870 р.), повітове училище з жіночою школою (від 1811 р.), парафіяльне училище (від 1839 р.), міський банк (від 1866 р.), жіноча прогімназія (від 1875 р.). Нові будівлі для шпиталю й жіночої гімназії збудовано, відповідно, в 1901 та 1905 рр. У 1897 р. відкрито земське міське початкове училище, у 1913 р. — чоловічу гімназію, у 1893 р. — міську бібліотеку. Жіночу гімназію збудовано за проєктом приватного техніка М. Соколовського за участю цивільного інженера з Києва М. Ракінта, а в 1908 р. до основного корпусу зроблено прибудови. Архітектурне вирішення двоповерхової будівлі характерне для доби пізнього історизму із застосуванням форм романо-готичних та пізньокласицистичних. Ця будівля стала одним із найзначніших архітектурних акцентів міського центру.

На початку 1890-х рр. правління Києво-Воронезької залізниці взялося за прокладення вузькоколійки Конотоп — Кролевець — Пирогівка. 15 серпня 1893 р. до Кролевця прибув перший поїзд, а в грудні того ж року розпочато регулярний рух пасажирських поїздів. У 1908–1912 рр. на північно-західній околиці міста збудовано комплекс споруд нової залізничної станції. Він включає споруди вокзалу, водогінної вежі й житлового будинку залізничників. Усі споруди зведено за типовими проєктами, опрацьованими й затвердженими залізничним відомством. Будівлі двоповерхові, з виразним неороманським цегляним декором. Тепер цей комплекс унікальний, оскільки таких збережено дуже мало.

З давнім Кролевцем пов’язано життя і діяльність видатних історичних постатей, таких як місцевий уродженець Філофей Лещинський (1650–1727) — митрополит Тобольський і Сибірський, місіонер і просвітитель Сибіру (його батьків поховано у Спасо-Преображенській церкві); Григорій Калиновський (1758–1799) — один із перших український етнографів; Василь Огієвський (1861–1921) — учений-лісівник; Олекса Грищенко (1883–1977) — всесвітньо відомий український художник. З Кролевцем також пов’язана юність видатного вченого і поета Миколи Зерова (1890–1937); тут народився славетний український перекладач і письменник Микола Лукаш (1919–1988).

За радянської влади Кролевець став від 1923 р. центром району Конотопського округу. Від 1932 р. входив до складу Київської області, потім — Чернігівської, а від 1939 р. став райцентром новоствореної Сумської області. У 1933 р. тут створено технікум художньо-декоративного ткацтва.

Радянський період в історії Кролевця ознаменовано знищенням кількох провідних споруд, які визначали образ історичного міста. Протягом 1930–1936 рр. на центральному майдані знищено собор із дзвіницею та Миколаївську церкву. На Довгалівці знищили єдину в цьому районі архітектурну домінанту: дзвіницю Спасо-Преображенської церкви зруйнували дощенту, а з церкви тільки знесли баню. У ті ж роки знищено всі інші церкви міста. У 1948–1951 рр. на місці знесеної дерев’яної Покровської церкви збудовано маслозавод, а в 1980-х рр. на місці Миколаївської церкви — кафе.

Генеральний план Кролевця опрацював у 1963 р. інститут «Діпромісто». Згідно з ним місто розвивалося аж до кінця радянської доби. Позитивним моментом цього розвитку було те, що нова масова забудова 1970-х рр. — багатосекційні житлові п’ятиповерхівки — була зосереджена в одному районі на периферії, між залізничною станцією та історичним середмістям. Тут, довкола проспекту Миру, протягом 1950-х — 1970-х рр. сформовано новий міський центр з адміністративними будівлями, районним будинком культури тощо. Завдяки цьому архітектурне середовище історичного центру не зазнало спотворень, пов’язаних із вторгненням великих будівель, немасштабних стосовно історично сформованих параметрів міського середовища з садибною периметральною одно- та двоповерховою забудовою кварталів.

Наступний генеральний план міста розробив харківський інститут «Укрміськбудпроєкт» у 1987 р. (архітектор О. Ткаченко). У ньому належно акцентовано значні природно-рекреаційні ресурси міста й околиць. У генплані визначено основний принцип роботи з історичним середмістям у межах зони регулювання забудови — модернізація середовища. Це передбачало збереження топографії, вуличної мережі, характеру й масштабності забудови, регенерацію середовища з усуненням дисонансів, вибіркову реконструкцію будівель і споруд у середмісті. За межі сельбищної території передбачалося винести промислово-складські об’єкти. Багатоповерхову забудову (до 9 поверхів) заплановано за межами історичного середмістя. На основі двох старовинних вулиць запропоновано сформувати пішохідний центр міста. Загалом, цей генплан своєю поміркованістю і врахуванням реалій, зокрема й культурно-історичних та природних, вигідно відрізнявся від попереднього покоління генеральних планів історичних міст України.

Історія міста залишила зримі сліди в його розпланувально-просторовій структурі: це не тільки пам’ятки, монументи, пам’ятні місця, а й історичні розпланування та забудова середмістя, історико-меморіальні будівлі, споруди, які мають історико-архітектурну цінність, і, зрештою, сам традиційний характер середовища. Усе це разом становить культурно-історичний потенціал Кролевця, для виявлення, вивчення і збереження якого у 1995–1996 рр. автор цього тексту виконав історико-містобудівні дослідження, метою яких було розроблення Історико-архітектурного опорного плану і проєкту зон охорони пам’яток міста. Унаслідок припинення фінансування роботу не вдалося довести до затвердження державними органами. Проте у перебігу досліджень з’ясовано, що місто зберегло набагато більше об’єктів культурної спадщини, ніж вважали раніше. До 1992 р. у місті не було зареєстровано жодної пам’ятки архітектури. Тільки 1992 р. розпорядженням Представника Президента України в Сумській області взято на державний облік як пам’ятки архітектури місцевого значення 10 будівель і споруд Кролевця. Серед них — архітектурні комплекси Спасо-Преображенської церкви та залізничної станції «Кролевець», жіноча гімназія і синагога. Це — результат наших досліджень до Зводу пам’яток історії та культури України, виконаних протягом 1989–1991 рр. А дослідженнями 1995–1996 рр. було доведено, що на державний облік слід узяти ще кілька пам’яток архітектури місцевого значення, зокрема повітову земську управу (Земство), садибні будинки місцевих дворян Огієвських і Рудзинських, корпуси земської лікарні. Принагідно зазначимо, що будинок Огієвських перебуває під охороною держави від 1971 р., але як пов’язана з Тарасом Шевченком пам’ятка історії, а не архітектури. Складено також список 4-х історико-меморіальних будинків, які слід узяти на державний облік як пам’ятки історії місцевого значення. Це будинки О. Грищенка, М. Лукаша, письменника П. Кочури, художника В. Руденка. Нашими дослідженнями встановлено, що історичне розпланування й забудова, ландшафт, об’єкти нерухомої культурної спадщини збережено у центральній історичній частині міста, східною межею якої є р. Свидня, західною — залізниця, північною — вул. Роменця, південною — струмок Добра Вода. Цими межами окреслено історичний ареал Кролевця. Для нього характерна неоднорідність архітектурного середовища в ціннісному аспекті. У стилістичному й хронологічному аспектах ступінь цієї неоднорідності значно менший, ніж в інших містах Чернігово-Сіверщини — приміром, у Новгороді-Сіверському, Глухові чи Путивлі. Особливості містобудівного розвитку Кролевця зумовили формування досить цілісного й однорідного архітектурного середовища, де переважає малоповерхова периметральна з розривами квартальна забудова, пересічно — садибна. Як уже зазначалося, п’ятиповерхова житлова забудова 1970-х рр. формує окремий район поблизу проспекту Миру, а промислова забудова зосереджена в кварталах, прилеглих до залізниці. Найцінніша і найнасиченіша в архітектурному відношенні забудова зосереджена у кварталах довкола колишнього Ярмаркового майдану, а на периферії, у міру віддалення від центру, архітектурний рівень забудови знижується.

Окрім того, архітектурному середовищу Кролевця властиві такі риси:

Наявність і неантагоністична взаємодія двох типів історичного архітектурного середовища:
а) переважної садибної одноповерхової периметральної забудови регулярних і нерегулярних кварталів із низькою щільністю забудови, значними розривами по фронту вулиць, озелененням внутрішньоквартальних просторів;

б) периметральної квартальної на регулярній основі двоповерхової мурованої і змішаної забудови кінця 19 — початку 20 ст. у центрі міста.
Повна відсутність архітектурних домінант, наявність нечисленних архітектурних акцентів без значних контрастів за масштабом; унаслідок цього — монотонність забудови.
Відсутність прямої взаємодії історичної забудови з забудовою 1970-х рр., відсутність дисгармонійних споруд в історичній забудові.
Органічна пов’язаність забудови з добре збереженим міським ландшафтом.
Добра збереженість історичної структури міста і його розпланування.
Розосереджене розміщення в структурі міста пам’яток та об’єктів культурної спадщини, цінної забудови; відсутність чітко відмежованих зон концентрації нерухомої культурної спадщини.
Значна роль традиційної рядової забудови у формуванні архітектурного образу міста при відносно невисокому загальному ціннісному рівні архітектурно-мистецьких якостей цієї забудови.
Стилістична одноманітність забудови з явним переважанням пізньокласицистичної стилістики.

За результатами дослідження ми виокремили ще дві категорії історичної забудови — значні будівлі та традиційна забудова. Значні будівлі (15 об’єктів) — це житлові, торговельні, навчальні, виробничі споруди другої половини 19 — початку 20 ст., які за своїми архітектурно-мистецькими якостями та історичною цінністю поступаються перед тими, що віднесені до категорії пам’яток, але мають достатню міру виразності й індивідуальності в масштабах Кролевця. Традиційна забудова (61 об’єкт) — це місцевий архітектурний фольклор, зокрема. й характерні для цього історико-етнографічного реґіону народні типи житла.

Кролевцю притаманна дуже рідкісна й унікальна ситуація щодо зон композиційно-видового впливу об’єктів культурної спадщини. Подібної ситуації не має жодне інше історичне місто реґіону. Це зумовлено такими фундаментальними чинниками:

спокійним рельєфом;
відсутністю архітектурних домінант і акцентів.

Позбавлений архітектурних домінант, Кролевець через це не має виразних панорам і перспектив. Усі об’єкти архітектурної спадщини візуально сприймаються тільки в «інтер’єрі міста», тобто у просторі відповідної вулиці чи площі. Зони композиційно-видового впливу всіх пам’яток мають локальний характер. Їх обмежено прилеглими теренами і забудовою. З огляду на все це охоронні зони пам’яток тут суто локальні, невеликі; зона регулювання забудови охоплює історичне середмістя на лівобережжі р. Свидні, а зона охоронюваного ландшафту охоплює заплаву р. Свидні.

Окрім констатації описаної вище наявної ситуації, що склалася внаслідок дії об’єктивних і суб’єктивних історичних чинників, ми у 1990-х рр. вказали ще й ще й перспективний напрям розвитку об'ємно-просторової композиції міста, пов’язавши його із відтворенням втрачених архітектурних домінант. Першочерговим заходом запропоновано відбудову дзвіниці й відтворення бані Спасо-Преображенської церкви. У такому разі цей архітектурний комплекс зможе відігравати роль важливої архітектурної домінанти. Тоді зона його композиційно-видового впливу охопить терени у радіусі не менше 350 м, вийшовши у простір незабудованої заплави р. Свидні. Цю пропозицію вже реалізовано протягом 2000–2008 рр., коли з ініціативи місцевої влади баню церкви та дзвіницю відбудували в сучасних архітектурних формах.

Галерея

Кролевець. Характер містобудівного освоєння ландшафту в районі Кролевця. Кресленик Вечерського В. В.
Кролевець. План Кролевця 1784 р. Джерело ілюстрації: Вечерський В. Кролевець // Спадщина містобудування України: Теорія і практика історико-містобудівних пам’яткоохоронних досліджень населених місць. Київ : НДІТІАМ, 2003. С. 351.
Кролевець. Кролевець у XVII–XVIIІ ст. План-реконструкція Вечерського В. В.: 1 — собор із дзвіницею; 2–6 — парафіяльні церкви
Кролевець. План Кролевця 1805 р. Джерело ілюстрації: Вечерський В. Кролевець // Спадщина містобудування України: Теорія і практика історико-містобудівних пам’яткоохоронних досліджень населених місць. Київ : НДІТІАМ, 2003. С. 354.
Кролевець. План центральної частини Кролевця 1855 р. Джерело ілюстрації: Вечерський В. Кролевець // Спадщина містобудування України: Теорія і практика історико-містобудівних пам’яткоохоронних досліджень населених місць. Київ : НДІТІАМ, 2003. С. 354.
Кролевець. Кролевець у XIХ–XХ ст. План-реконструкція Вечерського В. В.: 1. Собор із дзвіницею; 2. Миколаївська церква; 3. Спасо-Преображенська церква; 4. Георгіївська церква на кладовищі; 5. Покровська церква; 8. Будинок Земства; 9. Жіноча гімназія; 10. Торгові ряди гостиного двору; Я — Ярмаркова площа (старий центр міста); Н — новий центр міста (від 1960-х рр.); Заштриховано квартали, розплановані згідно з планами 1805 та 1835 рр.
Кролевець. Собор Різдва Богородиці з дзвіницею. Фото кінця ХІХ ст. Джерело ілюстрації: Вечерський В. Кролевець // Спадщина містобудування України: Теорія і практика історико-містобудівних пам’яткоохоронних досліджень населених місць. Київ : НДІТІАМ, 2003. С. 352.
Кролевець. Покровська церква. Фото С.Таранушенка 1920-х рр. Джерело ілюстрації: Вечерський В. Кролевець // Спадщина містобудування України: Теорія і практика історико-містобудівних пам’яткоохоронних досліджень населених місць. Київ : НДІТІАМ, 2003. С. 352.
Кролевець. Дзвіниця Миколаївської церкви. Фото кінця ХІХ ст.
Джерело ілюстрації: Особиста збірка Вечерського В. В.
Кролевець. Південний фасад, план і перерізи Миколаївської церкви. Кресленики інженера І.Якубовича 1911 р. Джерело ілюстрації: Вечерський В. Кролевець // Спадщина містобудування України: Теорія і практика історико-містобудівних пам’яткоохоронних досліджень населених місць. Київ : НДІТІАМ, 2003. С. 356.
Кролевець. Спасо-Преображенська церква. План, західний фасад і розріз. Кресленик 1867 р. Вечерський В. Кролевець // Спадщина містобудування України: Теорія і практика історико-містобудівних пам’яткоохоронних досліджень населених місць. Київ : НДІТІАМ, 2003. С. 352.
Кролевець. Спасо-Преображенська церква.
Фото Вечерського В. В.
Кролевець. Західний фасад дзвіниці Спасо-Преображенської церкви. Кресленик архітектора Іванова 1863 р. Джерело ілюстрації: Вечерський В. Кролевець // Спадщина містобудування України: Теорія і практика історико-містобудівних пам’яткоохоронних досліджень населених місць. Київ : НДІТІАМ, 2003. С. 356.
Кролевець. Сучасна дзвіниця Спасо-Преображенської церкви.
Фото Вечерського В. В.
Кролевець. Будинок повітової земської управи (земства).
Фото Вечерського В. В.
Кролевець. Синагога.
Фото Вечерського В. В.
Кролевець. Будинок Ф. Рудзинського.
Фото Вечерського В. В.
Кролевець. Будинок Огієвських.
Фото Вечерського В. В.
Кролевець. Будинок художника Олекси Грищенка.
Фото Вечерського В. В.
Кролевець. Жіноча гімназія.
Фото Вечерського В. В.

Джерела

Державний архів Чернігівської області. Ф. 127. Оп. 10. Спр. 2348; Оп. 17. Спр. 359.
Державний архів Чернігівської області. Ф. 128. Оп. 1. Спр. 13807.
Державний архів Чернігівської області. Ф. 145. Оп. 1. Спр. 32, 1032.
Державний архів Чернігівської області.: Ф. 818. Оп. 1. Спр. 31, 526.
Російський державний військово-історичний архів (м. Москва). Ф. ВУА (Військово-учена комісія). Спр. 21590. Арк. 10, 17.
Російський державний історичний архів (м. Санкт-Петербург). Ф. 218. Оп. 4. Спр. 1895.
Російський державний історичний архів (м. Санкт-Петербург). Ф. 1293. Оп. 76. Спр. 315; Оп. 165. Спр. 520, 543; Оп. 167. Спр. 22; Оп. 168. Спр. 23, 24.
Російський державний історичний архів (м. Санкт-Петербург). Ф. 1374. Оп. 1. Спр. 188–б.

Література

Любарский М. Историко-статистический очерк уездного города Кролевца // Памятная книжка Черниговской губернии на 1862 г. Чернигов, 1862. С. 173–188.
Домонтович М. Черниговская губерния // Материалы для географии и статистики Российской империи, собранные офицерами Генерального штаба. Санкт-Петербург, 1865. 686 с.
Филарет (Гумилевский) Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Кн. 5. Чернигов, 1874. С. 340–341.
Описание малороссийских городов // Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. Санкт-Петербург, 1878. Т. 10. С. 799–832.
Багалей Д. История Северской земли до половины XІV ст. Киев, 1882. 310 с.
Лазаревский А. Описание старой Малороссии. Т. 2: Полк Нежинский. Киев, 1893. 560 с.
Корноухов А. Алфавитный список церквей Черниговской епархии // Приложения к Трудам Черниговской губернской архивной комиссии. Вып. 7. Чернигов, 1906-1908. С. 18–19.
Матерьялы к оценке недвижимых имуществ Черниговской губернии: Часть 1: Города. Выпуск ХI: г. Кролевец. Чернигов, 1913.
Гурьев А. История города Кролевца. Кролевец, 1914. 44 с.
Опис Новгородсіверського намісництва (1779–1781). Київ, 1936. 616 с.
Карась А. З історії міста Кролевця. Суми, 1995. 32 с.
Вечерський В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. Київ : НДІТІАМ, 2002. С. 295–300.
Вечерський В. Кролевець // Спадщина містобудування України: Теорія і практика історико-містобудівних пам’яткоохоронних досліджень населених місць. Київ : НДІТІАМ, 2003. С. 345–357.
Вечерський В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація. Київ: Вид. дім А.С.С., 2005. С. 372–380.
Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618–1648). Київ, 2006. 496 с.
Звід пам'яток історії та культури України. Сумська область (Матеріали до багатотомного «Зводу пам'яток історії та культури України») / В. В. Вечерський та ін. Київ : Ін-т історії України НАН України, 2017. С. 583–596, 626–627.
Виногродська Л. Історико-археологічні дослідження на теренах фортеці XVII–XVIIІ ст. у м. Кролевці Сумської області // Сіверщина в історії України. Наукове видання. Випуск 18. Ніжин, 2025. С. 87–95.

Автор

В. В. Вечерський

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.01.2026

FREEARTICLES

Кролевець — історичне місто

Галерея

Джерела

Література

Автор