Сельбище
Се́льбище, се́льбищна терито́рія — частина території населеного пункту, призначена для постійного проживання і соціально-побутового обслуговування населення; простір житлової забудови.
У межах сельбищної території створюють сприятливе життєве середовище, яке має відповідати соціальним, екологічним та містобудівним умовам, що забезпечують процеси життєдіяльності населення, пов’язані з його демографічним і соціальним відтворенням. Сельбищні території формують переважно у вигляді зон житлової, громадської забудови, озеленених територій загального користування, а також інших функціональних елементів. Територія сельбища зазвичай зайнята житловою забудовою, громадськими центрами, вулично-дорожньою мережею, зеленими насадженнями загального користування, іноді нешкідливими виробничими об’єктами тощо.
У містах площа сельбищної території залежить від функціональних характеристик населеного пункту й різниться від 40—50 % від загальної площі міської території в містах-промислових центрах до 70—80 % у містах-адміністративних і наукових центрах. Розпланувальну структуру сельбища визначають природні особливості території та загальна система розпланування міста. Сельбищну територію структурно розчленовують на житлові райони; вона може бути єдиною (зазвичай у середніх і малих містах) або поділятися іншими функціональними територіями чи великими перешкодами – природними (річками) і штучними (залізницями, іншими транспортними магістралями) на декілька окремих сельбищних районів.
Загальна потреба у сельбищній території відповідно до чисельності мешканців у конкретному населеному пункті залежить від характеру забудови:
- при середній поверховості забудови багатоквартирними будинками 9 і більше поверхів на 1 000 осіб населення потрібно 7 га території;
- при середній поверховості забудови садибними будинками 1-3 поверхи на 1 000 осіб населення потрібно 90 га території.
Показники потреби у сельбищних територіях визначено відповідно до чинних Державних будівельних норм з урахуванням усіх необхідних функціональних елементів територій, таких як: прибудинкові території житлових будинків, об’єкти повсякденного та періодичного обслуговування, громадські центри, озеленені території загального та обмеженого користування, території спеціального призначення, магістральна і вулично-дорожня мережа, ділянки для розміщення об’єктів комунального господарства, інженерного забезпечення житлових районів, пожежних депо, гаражі та автостоянки, велостоянки тощо.
Додатково
Під час російсько-української війни значних руйнувань від російських обстрілів і бомбардувань зазнали сельбищні території українських міст (Дніпро, Ізюм, Куп'янськ, Миколаїв, Одеса, Охтирка, Тростянець, Харків, Херсон, Чернігів та інші); у багатьох містах на сході України сельбища разом із забудовою російські окупанти знищили повністю (Бахмут, Вугледар, Мар'їнка та ін.).
Джерело
- Планування і забудова територій. ДБН Б.2.2-12:2019. Київ : Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, 2019. 177 с. URL : https://dreamdim.ua/wp-content/uploads/2019/07/DBN-B22-12-2019.pdf
Література
- Дахно В. Сельбищна територія // Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 265.
- Заварзін О. О. Дизайн архітектурного середовища. Київ : Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, 2020. С. 279.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Сельбище // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Сельбище (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.02.2024
