Маринченко, Євгенія Олександрівна

Мари́нченко, Євге́нія Олекса́ндрівна (12.03.1916, м. Петроград, тепер м. Санкт-Петербург, РФ — 15.06.1999, м. Київ, Україна) — архітектор, автор палацу культури «Україна» (тепер Національний палац мистецтв "Україна") в м. Києві, лауреат Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1971).

Маринченко, Євгенія Олександрівна
Народження	12.03.1916
Місце народження	Санкт-Петербург
Смерть	15.06.1999
Місце смерті	Київ
Місце поховання	Київ
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	архітектура
Традиція/школа	модернізм

Відзнаки
Ордени	Знак Пошани, Трудового Червоного Прапора
Почесні звання	Народний архітектор України
Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка	1971

Палац культури «Україна»

Життєпис

Народилася в інтелігентній сім’ї. Батько О. Маринченко (1891-1981; тепер Україна) — архітектор. У 1931–1934 навчалася в Київському будівельному технікумі, 1935–1941 — на архітектурному факультеті Київського інженерно-будівельного інституту (тепер Київський національний університет будівництва і архітектури). Учениця О. Вербицького і П. Юрченка. Від 1943 працювала у м. Києві над відбудовою споруд, поруйнованих під час німецько-радянської війни 1941–1945. Від 1945 й до виходу на пенсію — у київському проєктному інституті «Діпроцивільпромбуд».

Діяльність

У ранні роки з 1946 працювала у стилістиці радянського ретроспективізму, характерним прикладом якого є великий архітекурний і садово-парковий комплекс санаторію «Пуща-Озерна» на околиці м. Києва (робота тривала до початку 1970-х). Найяскравішим прикладом радянського модернізму є споруда великої кіноконцертної зали — палацу культури «Україна», створена у співавторстві з архітекторами І. Вайнером (1925–1973; тепер Україна) та П. Жилицьким (1920–1970; тепер Україна). За цей визначний об’єкт, майже одразу визнаний архітектурною і мистецькою пам’яткою епохи (тепер — пам’ятка національного значення), Маринченко разом з Жилицьким стали лауреатами Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка 1971.

Авторка понад 30 реалізованих проєктів житлових кварталів та окремих житлових будинків у містах Києві, Миколаєві, Одесі, Харкові, Херсоні протягом 1950–1970-х. Найбільш відомі:

архітектурний комплекс санаторію «Пуща-Озерна» у Пущі-Водиці 1946–1973 (тепер пам’ятка архітектури місцевого значення);
палац культури «Україна» в Києві 1965–1970.

Визнання

Ордени «Знак пошани» (1966), Трудового Червоного Прапора (1971).

Заслужений архітектор УРСР (з 1970).

Державна премія УРСР імені Т. Г. Шевченка (1971).

Народний архітектор України (з 1997).

Палац культури «Україна» в м. Києві 1996 визнано пам’яткою архітектури національного значення.

Житловий будинок на вул. Малій Житомирській, 10 у м. Києві, в якому 1980–1999 мешкала Маринченко, визнано пам’яткою історії місцевого значення.

Праці

Архитектура дворца культуры «Украина» // Строительство и архитектура. 1970. № 9. С. 14–19.
Палац культури «Україна» в Києві. Київ : Будівельник, 1975. 63 с.

Література

Козюра Г. Архитектор Евгения Александровна Маринченко // Строительство и архитектура. 1978. № 12. С. 27–29.
Звід пам’яток історії та культури України: Енциклопедичне видання : у 28 т. Київ : Головна редакція Зводу пам’яток історії та культури при видавництві «Українська енциклопедія» ім. М. Бажана, 2004. Кн. 1. Ч. 2. С. 599; 836–839.
Архітектура України у державних преміях, 1941–2007 / За заг. ред. М. М. Дьоміна, Н. М. Кондель-Пермінової, А. О. Пучкова. Київ : Центр історико-містобудівних досліджень, 2008. С. 38–39.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Маринченко, Євгенія Олександрівна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Маринченко, Євгенія Олександрівна (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.09.2024