Кельнський собор
|
Кельнський собор | |
|---|---|
| Країна | Німеччина |
| Місце розташування | Кельн |
| Площа | буферна зона – 258 га |
| Рік внесення | 1996 |
| Критерії | (i)(іі) (iv) |
Ке́льнський собо́р (англ. Сologne Cathedral; нім. Kölner Dom) — кафедральний собор в ім’я Святого апостола Петра Кельнської католицької архієпархії, національно-культурний символ Німеччини, архітектурна пам’ятка, пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (від 1996), федеральна земля Північний Рейн – Вестфалія, Німеччина.
Зміст
Розташування
Мурований готичний (див. Готика) собор стоїть в історичному центрі міста на невисокому пагорбі рівнинного лівого берега р. Рейна. Завдяки активному двовежевому силуету собор є головною архітектурною домінантою м. Кельна. На схід від собору між ним і річищем Рейна розташовано залізничний вузол з вокзалом і мостами через річку — один із найбільших та найважливіших у Німеччині. Таке сусідство впливає на стан збереженості пам’ятки.
Історична довідка
Попередники собору
На цьому місці на Соборному пагорбі у приватному будинку від 313 збиралася місцева громада ранніх християн. У 6 ст. тут збудували собор, що став місцем поховання деяких королів франків. Біля собору був баптистерій (обидва не збережено). 870 збудовано новий собор — базиліку завдовжки 95 м. Він став взірцем численних мурованих церков на теренах Священної Римської імперії. 23.07.1164 до собору привезено мощі Трьох волхвів, які захопив у м. Мілані як воєнну здобич імператор Фрідріх І Барбаросса. 1190–1225 для них створено золотий релікварій і виставлено у центрі храму. Внаслідок цього місто стало загальноєвропейським центром християнського паломництва, що приваблювало великі натовпи прочан. Місцевий архієпископ Кондад І фон Гохштаден (13 ст.; тепер Німеччина) вирішив розвинути успіх, перетворивши свій кафедральний собор на офіційне місце коронації німецьких королів. З огляду на це вирішено збудувати новий, ще більший собор, а старий знести (остаточно розібрано після 1322).
Будівництво собору
Розпочате 15.08.1248 будівництво готичного храму відбувалося у кілька етапів і було формально завершено 1880, а фактично — 1899 (тобто тривало 651 рік із перервою у майже 300 років). Упродовж сторіч його послідовні будівничі, натхненні духом абсолютної вірності початковому проєкту, зуміли створити цілісний твір архітектури. Проєкт собору розробив і розпочав будівництво соборний архітектор Герхард (1210–1271; тепер Німеччина). Він був знавцем і прихильником автентичної французької готики, знав про завершену того ж 1248 Сент-Шапель, церкву в Парижі. Зразком для нього став французький кафедральний Ам'єнський собор. Основним будівельним матеріалом був місцевий камінь — трахіт. Деамбулаторій із вінцем капел як складник вівтарної частини собору завершено у 1270-х після того, як будівничий Герхард за загадкових обставин упав із риштувань і загинув. Альберт Великий 1277 освятив один із соборних вівтарів. Після 1271 будівництво очолив майстер Арнольд (перша половина 13 ст. — 1308; тепер Німеччина), котрого вважають імовірним родоначальником династії будівничих Парлерів (див. П. Парлер). Високий хор (вівтарну частину собору) завершено 1304 і задля належної організації богослужінь із заходу закрито тимчасовим фасадом, який простояв до 1863. Вікна прикрасили вітражами (тепер це один із найбільших і найповніше збережених вітражних ансамблів середньовіччя). Головний вівтар з чорного мармуру виготовлено 1322. Ф. Петрарка 1333 відвідав собор і високо оцінив його красу. Спорудження нав, трансепта, веж відповідно до первісного проєкту тривало під керівництвом різних будівничих до 1559. Від 1560 фінансування будівництва повністю припинено внаслідок кардинальної зміни суспільно-політичної ситуації в Європі (Реформація, зменшення кількості паломників і сум грошових коштів, від них отриманих, категоричне несприйняття готики у добу Відродження тощо). Велетенська руїна у центрі міста стояла три сторіччя і настільки деморалізувала місцевих мешканців, що серед них став популярним вислів «Собор добудують напередодні кінця світу». У 17 ст. інтер'єр намагалися декорувати у стилі бароко, хор 1688 прикрасили гобеленами, виготовленими за ескізами П. П. Рубенса. 1794 армія Франції пошкодила собор і 1796 перетворила його на стайні і склад. Наполеон І Бонапарт 1802 позбавив собор статусу кафедрального, перетворивши на звичайну парафіяльну церкву.
Добудова собору
Пруссія 1821 взяла на себе відповідальність за утримання споруди. Тоді ж ставлення до готики змінилося під впливом популярного есе Й. В. Гете «Про німецьку архітектуру» 1770. Він помилково вважав готичний стиль суто німецьким, а не французьким винаходом і запропонував відмовитися від терміна «готика», замінивши його на «німецьку архітектуру». Ці погляди підтримали й розвинули Ф. фон Шлегель, А. фон Гумбольдт та інші інтелектуали. Найбільш плідними стали зусилля культуролога, колекціонера, мистецтвознавця й історика архітектури С. Буассере (1783–1854; тепер Німеччина), котрий 1808 розпочав дослідження собору, 1814 та 1816 у містах Дармштадті й Парижі виявив архітектурні кресленики незбудованого західного фасаду собору, виконані 1370. 1821–1831 він опублікував серію своїх гравюр із зображеннями собору в завершеному вигляді, 1821–1823 видав працю «Історія і опис Кельнського собору». Користуючись знайомством із прусським кронпринцем Фрідріхом Вільгельмом (1795–1861; тепер Німеччина), котрий сам займався архітектурним проєктуванням і 1840–1861 був королем Пруссії, Буассере переконав того у необхідності добудувати собор як символ німецької єдності. 1823 у соборі почала діяти реставраційна майстерня, 1833 архітектором собору призначено Е. Ф. Цвірнера (1802, тепер Польща — 1861; тепер Німеччина), котрий разом із королем і Буассере забезпечив добудову собору. Наріжний камінь продовження будівництва король заклав 04.09.1842. Завершену споруду освячено 15.10.1880, проте опоряджувальні роботи тривали до 1899. Протягом 1823–1880 на завершення спорудження собору витрачено 6,6 млн талерів (відповідає 1 млрд євро станом на 2019). У процесі добудови храму стало остаточно зрозуміло, що готика є стилем не німецьким, а французьким, а понад те — проєкт кельнського собору було створено за взірцями французьких кафедральних соборів, зокрема Ам'єнського. Проте розпочате будівництво спинити було вже неможливо, тож один із найбільших у світі готичних соборів своєю появою завдячує історико-культурній помилці.
Збереження собору
З фінальним етапом Другої світової війни у Європі пов'язана легенда про те, що пілоти американської та британської бомбардувальної авіації неформально домовилися не скидати авіабомби на Кельнський собор, бо його дві високі чорні вежі були найкращим орієнтиром для бомбардування розташованого поряд стратегічного вузла транспортних комунікацій. Ця версія не відповідає дійсності, бо насправді у собор було 70 влучань, із них 14 — важких авіабомб; зруйновано 15 склепінь, фронтон, вікна; у стіні північної вежі пробито отвір заввишки 10 м. Те, що руйнувань виявилося менше, ніж очікувалося, пояснюють конструктивною міцністю споруди та ефективною роботою укомплектованої реставраторами пожежної команди, яка вчасно гасила запалювальні бомби. Наслідки воєнних руйнувань було остаточно ліквідовано у 2005. Реставрацію собору виконано 1946–1956, архітектурно-археологічні дослідження — 1946–1997. Тепер, окрім виняткової історико-архітектурної цінності та художніх шедеврів, які він містить, Кельнський собор свідчить про силу та витривалість європейського християнства. Жоден інший собор не є настільки досконало задуманим і мистецьки цілісно та безкомпромісно виконаним у всіх частинах і деталях. Упродовж кількох сторіч собор утрачав своє первісне архітектурне середовище, проте у 19–20 ст. навколо нього створено гармонійний міський ансамбль, останнім складником якого є будівля нового музею Вальрафа-Ріхарца. Форма та функції собору залишилися незмінними протягом сторіч. Усі роботи 13–19 ст. виконано відповідно до оригінального проєкту і традицію продовжено під час повоєнної реставрації. У цьому сенсі увесь собор з усіма його компонентами є цілісною пам'яткою, автентичність якої є абсолютною. Законодавство Федеративної Республіки Німеччини та землі Північний Рейн-Вестфалія гарантує збереження як самого собору так і його середовища. 1946 створено спеціальний керівний орган (Комісія з будівництва собору, нім. Dombaukommission), який складається з архієпископа Кельнського, декана собору, генерального вікарія Кельнської архієпархії, міністра землі Північний Рейн-Вестфалія, відповідального за охорону пам'яток, та державного консерватора міністерства. Комісія контролює роботу реставраційної майстерні собору, яка під керівництвом архітектора собору відповідає за технічне обслуговування пам'ятки, її збереження та реставрацію в середньовічних традиціях. Система управління пам'яткою включає комплекс заходів, які щорічно переглядають та оновлюють.
05.07.2004 Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО вніс Кельнський собор до Списку всесвітньої спадщини, що перебуває під загрозою — з огляду на наміри збудувати хмарочоси на протилежному березі р. Рейну. Після того, як від цих планів відмовилися, у липні 2006 Кельнський собор виключено зі Списку всесвітньої спадщини, що перебуває під загрозою.
Упродовж 2021 за допомогою дистанційно керованого безпілотного літального апарата (дрона) виконано 200 тисяч фотографій високої роздільної здатності всіх частин собору ззовні. На цій основі створено цифрову 3D-модель собору, яка з 25 млрд полігонів забезпечує точну фіксацію пам’ятки.
Тепер утримання собору коштує 12 млн євро щорічно, з них 43 % покриває вартість вхідних квитків відвідувачів.
Характеристика
Собор є п’ятинавовою базилікою завдовжки 144,5 м із тринавовим трансептом, що виступає за межі поздовжніх фасадів (86,25 м завширшки), та двовежевим західним фасадом (вежі 157,22 м заввишки). Середня нава має висоту 43,58 м, бічні — 19,80 м. Західна частина храму — нави й трансепт, будівництво яких розпочато 1330, стилістично дещо відмінні від хору (це помітно лише спеціалістам). Добудови 19 ст. точно відповідають середньовічним формам і технікам, що можна побачити, порівнявши їх із збереженим оригінальним середньовічним планом на пергаменті. Добре збережено оригінальні літургійні елементи хору. Це головний вівтар з величезною монолітною плитою із чорного мармуру, яку вважають найбільшою в будь-якій християнській церкві, різьблені дубові хорові лави (1308–1311), розписані хорові перегородки (1332–1340), 14 статуй на колонах хору (близько 1300) та великий цикл вітражів (найбільший серед збережених від початку 14 ст. в Європі). Тут розташована й визначна серія гробниць дванадцяти архієпископів, створена протягом 976–1612. Серед численних творів мистецтва у соборі особливу цінність становлять «Розп'яття Геро» кінця 10 ст. у каплиці Святого Хреста, перенесене з дороманської попередниці сучасного собору, та релікварій Трьох волхвів (1180–1225) у хорі — найбільший релікварій в Європі. Інші художні шедеври — вівтар Святої Клари (1350–1400) у північній наві, перенесений сюди 1811 зі зруйнованого монастирського храму францисканських черниць; вівтар Святого Стефана Лохнера (небесного покровителя міста; 1445) у каплиці Богоматері; вівтар Святого Агілольфа (1520) у південному трансепті.
Площа буферної зони собору на обох берегах р. Рейну 258 га.
Значення
Кельнський собор — найвизначніший твір архітектури доби розквіту готики у німецьких землях. Водночас храм, який споруджували понад 6 сторіч, став однією з найвизначніших у Європі пам'яток неоготики. Тепер це духовний центр та історичний символ не тільки м. Кельна, а й німецької ідентичності. Його внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО 1996 під № 292 за трьома критеріями, які Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО колегіально визначив так:
- критерій (i): Кельнський собор є винятковим витвором людського творчого генія;
- критерій (ii): Кельнський собор, який будували понад шість сторіч, є кульмінацією архітектури великих готичних кафедральних соборів;
- критерій (iv): Кельнський собор є вагомим свідченням сили та стійкості християнської віри у середньовічній та сучасній Європі.
Джерело
- UNESCO World Heritage Centre: Cologne Cathedral. URL: https://whc.unesco.org/en/list/292/
Література
- Panofsky E. Gothic Architecture and Scholasticism. Latrobe, Pennsylvania : The Archabbey Press, 1951. 174 p.
- Frankl P. The Gothic: Literary Sources and Interpretations through Eight Centuries. New-York : Princeton University Press, 1960. 916 p.
- Ullmann E. Gotik. Leipzig : VEB E. A. Seemann, 1976. 250 p.
- Beuckers K. Der Kölner Dom. Darmstadt : Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 2004. 140 p.
- Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 111, 131.
- Wolff A. Der Dom zu Köln. Seine Geschichte — seine Kunstwerke. Bearbeitet und ergänzt von Barbara Schock-Werner. Köln : Greven, 2015. 64 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Кельнський собор // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Кельнський собор (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.01.2026
