Вазарі, Джорджо

Автопортрет

Ваза́рі, Джо́рджо (італ. Vasari, Giorgio; 30.07.1511, м. Ареццо, тепер Італія — 27.06.1574, м. Флоренція; похований у м. Ареццо, тепер Італія) — архітектор, художник, теоретик та історик мистецтва.

Вазарі, Джорджо (Vasari, Giorgio)
Народження	30.07.1511
Місце народження	Ареццо
Смерть	27.06.1574
Місце смерті	Флоренція
Місце поховання	Ареццо
Напрями діяльності	Живопис, архітектура, теорія та історія мистецтва

Життєпис

Народився в сім’ї гончаря, вчився в майстра з розпису вітражів Гійома де Марсілья (1470; Франція — 1529; тепер Італія). Після смерті батька опанував ювелірне ремесло, аби утримувати матір із двома братами та забезпечити придане трьом сестрам. За сприяння кардинала Сільвіо Пассеріні (1469–1529; тепер Італія) переїхав до м. Флоренції. Долучився до кола спілкування художника Андреа дель Сарто (1486–1530; тепер Італія), здобув гуманістичну освіту, потоваришував із Мікеланджело Буонарроті. Знайомство з кардиналом Іполито Медічі (1511–1535; тепер Італія) забезпечило підтримку клану Медічі. Завдяки замовленням із живопису, архітектури та оздоблення інтер’єрів для сім’ї Медічі був затребуваним митцем в містах Ареццо, Неаполі, Пізі, Римі та Флоренції (усі — тепер Італія), у муніципальній раді м. Ареццо обраний на посаду гонфалоньєра (голови уряду).

1563 ініціював створення Академії живопису (див. Академія вишуканих мистецтв у Флоренції), яку очолили великий герцог Тосканський Козімо І Медічі (1519–1574; тепер Італія) та Мікеланджело Буонарроті. Академія об’єднувала художників Флорентійського герцогства, надавала освіту й контролювала мистецький процес у регіоні.

Діяльність

Вулиця Уффіці, утворена галереєю Уффіці у м. Флоренції (фото В. Вечерського)

Автор першої мистецтвознавчої та історико-біографічної роботи про митців доби Відродження — «Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів» («Le Vite de'piu eccelenti Pittori, Scultori e Architetti»; 1550). Зібрав факти біографій 133 митців, від Чимабуе до Мікеланджело Буонарроті. До другого видання 1568 додав теоретичний трактат «Вступ до трьох мистецтв малюнка, а саме: архітектури, живопису і скульптури», збільшив кількість біографій до 161, доповнив текст портретами і зробив посвяту Козімо І Медічі. Уперше використав поняття «манера» для характеристики творчості митців, чим заклав основи стилістичного аналізу в мистецтвознавстві. Показав зміни в мистецтві італійського Ренесансу, впровадивши періодизацію «дученто», «триченто», «кварточенто», «чінквеченто». Поділив історію мистецтва на античну, середньовічну та Нового часу. Використав поняття «проторенесанс» на позначення творчості Чимабуе та Н. Пізано, яка передувала добі повернення до античності в мистецтві — «ренесансу». Негативно характеризував мистецтво Візантійської імперії, ідеалізував флорентійську школу живопису.

Вазарі та живопис

Коридор Вазарі у м. Флоренції (фото В. Вечерського)

Представник тосканської школи маньєризму, писав фрески, вівтарні картини, портрети на замовлення, що зумовило панегіричний (див. Панегірик) зміст творів. Манері живопису властиві холодна колористика, перевантаженість композиції, слабка індивідуалізованість персонажів.

1540–1546 розписав фресками власний будинок у м. Ареццо. Розробив план перебудови споруди, який реалізували після смерті митця його спадкоємці. 1554–1577 на замовлення Козімо І Медічі зробив цикл розписів на прославлення Медічі в Палаццо Веккйо.

1572–1579 разом із художниками Ф. Цуккарі (1539–1609) та Доменіко Пассіньяно (справжнє ім’я Домініко Кресті або Креспі; 1559–1638; обидва — тепер Італія) розписав внутрішні грані купола Флорентійського собору (див. Собор Санта-Марія-дель-Фйоре у Флоренції) сценами «Страшного суду». Розпис завершили після смерті Вазарі 1574 його учні та Ф. Цуккарі.

«Страшний суд». Розпис купола собору Санта-Марія-дель-Фйоре у м. Флоренції (фото В. Вечерського)

Вазарі та архітектура

В архітектурі дотримувався принципів ренесансної естетики. Більшість архітектурних замовлень пов’язана з переплануванням і збільшенням наявних споруд.

Дослідники засвідчують другорядність авторського стилю Вазарі, проте визнають Галерею Уффіці та Коридор Вазарі шедеврами архітектури доби Ренесансу.

Коридор Вазарі в м. Флоренції є унікальним архітектурно-урбаністичним експериментом (довжиною 760 м), виконаним на замовлення Козімо І Медічі. Коридор через р. Арно з метою безпеки мав поєднати Канцелярію (Уффіці галерею), Палаццо Веккйо та Палаццо Пітті. Коридор проходив через міст Понто Веккйо та церкву Санта Фелічіта. Будівництво формально присвячене весіллю сина Козімо — Франческо І.

Вазарі та Україна

Праця Вазарі «Життєписів найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів» була обов’язковою до прочитання учнями Петербурзької академії мистецтв, про що згадував Т. Шевченко в повісті «Художник» і у своєму щоденнику.

Українською мовою «Життєписи…» переклали А. Перепадя та П. Соколовський (1926–2000; Україна).

Нагороди та визнання

Кавалер ордена Золотої шпори від Папи Римського.

1911 влада Італії придбала будинок Вазарі в м. Аренцо та заснувала в ньому архів і музей митця.

Значення

Автор терміна «відродження» та періодизації історії та культури. Його праця «Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів» упродовж тривалого часу була основою для різних художньо-історичних творів.

Додатково

Вазарі був одружений на представниці однієї з найбагатших і найвпливовіших сімей м. Ареццо Ніколозі Баччі.

Мав двох позашлюбних дітей з сестрою дружини Мадаленою Баччі.

Рід Вазарі обірвався 1687, будинок митця в м. Ареццо перейшов у власність домініканців.

У 19 ст. під час аналізу архівних і літературних джерел виявлено історичні неточності, плутанину в іменах, біографіях, вигадки, неперевірені факти, ігнорування участі жінок у мистецькому процесі Італії, белетризованість (див. Белетристика) викладу «Життєпису найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів». Проте твір став підґрунтям історико-біографічного напряму в мистецтвознавстві та заклав основи теорії мистецтва. Дослідники оцінюють текст як колективну працю флорентійського гуртка гуманістів, представники якого тривалий час обговорювали потребу висвітлити досягнення ренесансного мистецтва Італії. Поради надавав єпископ Паоло Джовіо (1483–1552), до написання та редагування долучалися Аннібале Карро (1507–1566) та поет, учений-гуманіст, чернець Маттео Фаетані. Упорядкував і відредагував біографії митців канонік і вчений секретар Академії мистецтва живопису Вінченцо Боргіні (1515–1580; усі — тепер Італія).

Використання в «Життєписах…» недостовірної історії про вбивство флорентійським художником Андреа дель Кастаньо (1421–1457; тепер Італія) свого вчителя через заздрість призвело до того, що фрески Кастаньо в церквах зафарбували, його ім’я заборонили згадувати. Реабілітація художника відбулася у 19 ст., фрески відреставровано, створено музей.

Мистецький доробок

Станковий та фресковий живопис, малюнки: «Мадонна» (1527–1928), «Зняття з Хреста» (1529), «Поховання Ісуса» (1532), «Портрет Лоренцо Медічі» (1533–1534), «Портрет Алесандро Медічі» (1534), розпис Будинку Вазарі (1540–1546, м. Ареццо), «Вечеря у Святого Григорія Великого (Климент VII)» (1539–1540), «Ісус Христос у домі Марфи та Марії» (1539–1540); «Алегорія непорочного зачаття», «Юда», «Випробування Святого Ієроніма» (усі — 1541); «Втеча Святого сімейства та Святий Франциск», фреска «Терпіння», фреска «Алегорія географії» (усі — 1542); розпис «Ризниці Вазарі» (Старої ризниці) у трапезній церкви Санта-Марія ді Монтеолівето (1545, м. Неаполь), фреска «Папа ІІІ Форнезе керує будівництвом собору Святого Петра» (1546), розпис приміщення для прийомів «Зала 100 днів» (1547; Палаццо Канчеллерія в Римі), малюнок «Оборона Порте Роццо на річці Тічіно в 1524», «Коронація Богородиці» (обидва — 1550); «Італійські гуманісти», «Юдіфь та Олоферн», «Різдво з поклонінням пастухів» (усі — 1554), розпис інтер’єрів у Палаццо Веккйо, м. Флоренція (1554–1577), «Облога Флоренції в 1530» (1558), малюнок «Папа Лев Х призначає кардиналів» (1556–1559), «Мученицька смерть Святого Стефана» (1560), фреска «Папа Климент VII коронує Карла V» (1556–1562); розпис кафедрального собору в м. Флоренції, «Кузня Вулкана», «Святий Лука малює Богородицю» (усі — 1565), «Успіння Богородиці» (1567), «Автопортрет» (1566–1568), розпис надгробку Мікеланджело (1570).

Праці

Вазарі Дж. Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів / Пер. А. О. Перепадея, П. І. Соколовського. Київ : «Мистецтво», 1970. 520 с.

Література

1. Payne A. Vasari, architecture, and the origins of historicizing art // Anthropology and Aesthetics. 2001. Vol.40. P. 51–76.
2. Становлення і розвиток італійської моделі гуманізму // Сабадаш Ю. С. Гуманізм як феномен італійської культури : монографія. Київ : ДАКККіМ, 2008. С. 6–64.
3. Zarucchi J. M. Vasari’s Biography of Bazzi as «Soddoma»: Art History and Literary Analysis // Italian Studies. 2015. №70(2), P. 167–190.
4. Попович О. В. Історична українська наукова думка: інтерпретація ідей гуманізму / О. В. Попович, Ю. С. Сабадаш // Грані. 2018. Т. 21. № 5. С. 66–75.

Автор ВУЕ

Н. Є. Шолухо

Покликання на цю статтю: Шолухо Н. Є. Вазарі, Джорджо // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вазарі, Джорджо (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.11.2024