Міланський собор

Міла́нський собо́р (італ. Duomo di Milano) — католицький кафедральний собор архієпископа Мілана, присвячений Різдву Пресвятої Богородиці, національна пам’ятка Італії,область Ломбардія.

Міланський собор. Загальний вигляд.
Гравюра кінця 19 ст.

Міланський собор. План

Міланський собор. Головний фасад

Міланський собор. Фрагмент головного фасаду

Міститься в історичному центрі міста на Соборній площі, формуючи її східний бік. На північний бік цієї ж площі виходить фасад Міланського пасажу — галереї Віктора Еммануїла ІІ. Вулиця Данте поєднує Соборну площу з розташованим з заходу замком міланських герцогів Сфорца. Завдяки масивному об’єму й високій шпилястій вежі над середохрестям собор є головною архітектурною домінантою м. Мілана. Жодна споруда в місті не може перевищувати соборний шпиль зі скульптурою Діви Марії.

Історична довідка

Собор розміщено в стародавньому єпископському центрі м. Мілана. Для його спорудження було поступово знесено ранньохристиянські муровані споруди: дві базиліки (Діви Марії та Святої Теклі) і два баптистерія. Будівництво собору розпочато 12.05.1386. Його грандіозні розміри зумовлено великими політичними амбіціями ініціатора й замовника Дж. Г. Вісконті (1351–1402; тепер Італія) — першого міланського герцога. 1388 споруджено фундаменти й розпочато мурування стін. Будівництвом керувала комісія, обрана міланськими містянами; вона конфліктувала з герцогом і запрошеними ним архітекторами з Франції та Німеччини. Цим зумовлено зміни архітектурної концепції споруди у процесі будівництва. Місцеві ломбардські будівничі поступово витіснили іноземців. Та попри це собор має характерні риси не італійської, а французької та німецької ґотики. Пресбітерій завершено 1402, трансепт — 1409. 1418 Папа Римський Мартин V освятив головний вівтар храму. 1500 завершено вежу над середохрестям. 1572 собор освятив архієпископ Мілана кардинал Карл Борромей (1538–1584; тепер Італія; майбутній святий Католицької церкви). Добудова храму тривала протягом 17–18 ст. і до 19 ст. головний західний фасад залишався незавершеним. 26.05.1805 у цьому соборі Наполеона І Бонапарта короновано королем Італії. За його дорученням західний фасад 1805–1813 добудовано у стилі неоготики. Подальші добудови й опоряджувальні роботи, зокрема й скульптурні, тривали до 1892. Поіменно відомі 78 архітекторів, котрі керували спорудженням, добудовою і реставрацією собору протягом 1387–1988.

Під час Другої світовою війни собор зазнав незначних руйнувань від бомбардувань авіацією англо-американських союзників. Реставрацію виконано наприкінці 1940-х, 1969, 1981–1986, 2003–2009.

Характеристика

Собор є ґотичною п’ятинавовою базилікою з тринавовим трансептом і гранчастим пресбітерієм. Над середохрестям височить восьмигранний підбанник з гранчастим куполом, увінчаним вежею зі шпилем, на вершині якого — позолочена статуя Діви Марії. Загальна висота композиції 108,5 м. Базиліка завдовжки 158 м, трансепт завширшки 93 м. Середня нава, перекрита, як і бічні, хрестовими нервюрними (див. Нервюра) склепіннями, заввишки 46,8 м. Загальна площа споруди 8 000 кв. м, вона може вмістити до 35 тис. осіб. Бічні фасади й пресбітерій зовні оточені контрфорсами з двоярусними аркбутанами, пінаклями й фіалами. Завдяки перенесенню на них основних статичних навантажень у поздовжніх стінах та в пресбітерії влаштовано велетенські стрілчасті вікна, прикрашені поліхромними вітражами 15–20 ст. Стіни муровано з цегли, фасади обличковано світлим мармуром і зовні прикрашено кам’яною скульптурою (близько 3 500 скульптур). Західний фасад як витвір історизму 19 ст. поєднує стилістику неоґотики (загальна композиція) і необароко (портали й віконні наличники з сандриками). Перші орга́ни в соборі відомі з 1397, їх реконструювали 1533, 1577, 1590, 1985–1986. Тепер тут є два органи: малий і великий, який вважають найбільшим у світі. На даху собору влаштовано велику терасу — оглядовий майданчик, на який можна піднятися сходами або ліфтом.

Міланський собор. Інтер'єр. Середня нава
Міланський собор. Інтер’єр. Бічна нава

Значення

Міланський собор є символом міста й області Ломбардія. Це найбільший храм країни (після собору Святого Петра в Римі) й один із найбільших ґотичних соборів Європи.

Додатково

Оскільки спорудження собору тривало багато сторіч, а після завершення настала епоха нескінченних реставрацій його, то серед міланців

Література

Bascapè G., Mezzanotte P. Il Duomo di Milano. Milano : Bramante, 1965. 108 p.
Norwich J. J. Great Architecture of the World. New York : DaCapoPress, 2003. P. 127.
Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 136.
Romussi C. Il Duomo di Milano tra arte e storia. Milano : Meravigli edizioni, 2014. 160 p.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Міланський собор // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Міланський собор (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.03.2024