Іллінська церква в Суботові
Іллі́нська це́рква в Су́ботові — парафіяльний храм Православної церкви України, пам’ятка архітектури та історії національного значення, Черкаський район, Черкаська область, Україна.
Зміст
Розташування. Складники
Муровані церква та дзвіниця стоять поряд на південно-східній околиці села на високій горі правобережжя над долиною р. Тясмина (права притока р. Дніпра) край шляху, що поєднує Суботів із м. Чигирином. Дзвіниця міститься перед головним західним фасадом церкви. На схід від них за яром є дещо понижений пагорб старовинного замчища — залишків замку, укріпленої садиби гетьмана Б.-З. Хмельницького (див. Хмельницького Богдана садиба в Суботові). Церква була невід’ємним складником того комплексу споруд і мала спільні з ним оборонні споруди, які не збережено. Тепер церква разом із дзвіницею є архітектурними домінантами в культурному ландшафті.
Історична довідка
Збудовано 1651‒1656 на замовлення гетьмана Б.-З. Хмельницького як його садибний (замковий) храм і ймовірна майбутня усипальниця. Церква зального архітектурного типу, з гранчастою вівтарною апсидою, покрита двосхилим дахом із заломом. Головний західний фасад завершено двоярусним фігурним фронтоном вигадливого контура з волютами. У центрі фронтон розділено пілястрами й карнизами. У першому ярусі розміщено декоративні ніші, у другому — ключоподібні бійниці в амбразурах. Це засвідчує задум фундатора щодо інкастельованої (пристосованої до оборони) церкви.
Поширена традиційна версія, що походить від козацьких літописів, про поховання Б.-З. Хмельницького влітку 1657 у суботівській церкві поряд із загиблим раніше сином Тимошем Хмельницьким (1632‒1653; тепер Україна). Але у тодішньому містечку було дві церкви, пов’язані з сім’єю Хмельницьких: «ринкова» Михайлівська (містилася на центральній ринковій площі, не збережено) та Іллінська. Очевидець подій 1654‒1656 Павло Алеппський докладно описав місце поховання Т. Хмельницького у суботівській «новій ринковій церкві» (Михайлівській) та спорудження у той час мурованої Іллінської церкви. Версію про поховання гетьмана не в Михайлівській, а саме в Іллінській церкві активно пропагував її настоятель священник Роман Орловський (19 ст.; тепер Україна) від середини 19 ст. задля того, щоб дістати кошти на ремонт занепалого храму від Святійшого урядувального синоду (що йому зрештою вдалося).
Богданову церкву в Суботові змалював 1845 Т. Шевченко. Її малювали й інші художники першої половини 19 ст. Шевченко графічно зафіксував також кам'яні козацькі хрести біля церкви, про які згодом писав Г. Павлуцький (збережено). Перед церквою 1869 побудували дзвіницю і поєднали обидві споруди широким, прямокутним у плані притвором, який не збережено. 1903 церкву дослідив Г. Павлуцький.
У 1930-х її закрили, заборонили богослужіння, знищили іконостас і влаштували склад. Улітку 1953 церкву дослідила наукова експедиція Академії архітектури УРСР під керівництвом Г. Логвина. Під час святкування так званого возз’єднання України з Росією 1954 в інтер’єрі встановлено горизонтальну гранітну пам’ятну плиту (за проєктом архітектора І. Л. Шмульсона (1913‒1974; тепер Україна) з відповідними написами, присвячену Б.-З. Хмельницькому. Це врятувало культову споруду від руйнування протягом ініційованої М. Хрущовим кампанії масового знищення церков (1957‒1963). Під час першого етапу реставрації храму 1969‒1978 притвор розібрано й церкві повернуто первісні архітектурні форми за проєктом архітектора С. Кілессо.
Важливим складником цих робіт стали архітектурно-археологічні дослідження всередині храму 1969‒1973, під час яких під підлогою виявлено три непошкоджені поховання козаків, датовані 17 ст.: двоє віком 40‒45 років і один віком 60‒65 років. У похованнях збережено рештки одягу, натільні срібні хрести тощо. Дослідники дійшли висновку, що небіжчики були або родичами, або соратниками гетьмана. Ймовірно один із них — це Д. Виговський (початок 17 ст. — 1659; тепер Україна) — брат гетьмана І. Виговського, зять Б.-З. Хмельницького, замордований московською владою. Його тіло згодом видали родичам для поховання у Суботові. Але ці поховання не можуть належати ні Б. З. Хмельницькому, ні його сину Тимошу (загинув 21-річним). Поховання збережено — тлінні останки перепоховано й позначено на підлозі храму невеликими підвищеннями.
Під час пошуків імовірного поховання Б.-З. Хмельницького біля південної стіни поблизу вівтаря знайдено підземну порожнечу (яму), розмірами 2,3×0,7 м, накриту великою важкою брилою місцевого каменю-пісковика. З’ясовано, що невідомі, не в змозі проламати зверху чи підняти цю брилу, зробили два проломи у нижній частині південної бічної стіни церкви й через них проникли у цю порожнечу. Час виникнення пролому достеменно не з’ясовано. Загалом землю у тій частині церкви перекопували неодноразово.
З легендарним похованням у церкві Б.-З. Хмельницького пов’язана версія, зафіксована в єдиному писемному джерелі — Чернігівському літописі, написаному у 18 ст. на Лівобережній Україні: у добу Руїни 1664 поляки здобули на короткий час Чигирин і Суботів. Тоді за наказом коронного обозного, воєводи руського й київського Стефана Чарнецького замок у Суботові зруйновано, а прах Б.-З. Хмельницького викинуто з домовини. Проте цю легенду не підтверджено жодним із численних інших, вірогідніших історичних джерел тієї епохи.
Від 1989 церква та дзвіниця є об’єктами Нацiонального iсторико-культурного заповiдника «Чигирин». Церкву передано релігійній громаді Української православної церкви (в єдності з Московським патріархатом)1990. Вона одразу ж під керівництвом священника почала робити незаконну прибудову до пам’ятки з боку вівтаря (ризницю). Після розголосу, якого набула ця справа завдяки публікації В. Вечерського у газеті «Літературна Україна» у травні 1992, самовільну прибудову розібрано. За проєктом С. Кілессо 1995 завершено другий етап реставрації храму із заміною покриття даху (з полив'яної черепиці низької якості — на мідь). Тоді ж відтворено іконостас середини 19 ст., знищений більшовиками. Реставраційні роботи в інтер’єрі виконано 2007‒2009. Тоді гранітну плиту, на якій викарбувано напис про встановлення її радянською владою 1954 «на честь возз’єднання України з Росією», демонтовано й винесено на подвір’я. Замість неї 2009 виготовлено з мармуру новий кенотаф, встановлений в інтер’єрі біля південної стіни, праворуч перед вівтарем. Відтворений 1995 класицистичний іконостас, стилістично несумісний з гетьмановою церквою, 2009 замінили на новий, виконаний у стилі українського бароко.
Характеристика
Церкву муровано з каменю і цегли на вапняно-піщаному будівельному розчині. Вона має глибокий фундамент з підземними ходами під ним (зокрема 4 м завглибшки), які місцеві мешканці традиційно називають льохами. Їх ще належно не досліджено. Церква у плані має розміри 23×14 м. На гребені двосхилого даху — сигнатурка. Об’єм гранчастого вівтаря накрито окремим стіжковим дахом із заломом, на якому 1869‒1969 стояла сигнатурка. Усередині споруду перекрито складною системою склепінь на підпружних арках заввишки 7,35 м, що спираються на пристінні пілони. У західній частині, над входом, є хори для півчих. Їх підтримує аркада на двох стовпах. Простір хорів розкривається в основний об'єм храму також аркадою (на другому ярусі). Хід на хори влаштовано у західній стіні, яка має товщину близько 2 м. Фасади вирішено лаконічно: їх вінчає розвинений карниз, кути закріплено масивними пілястрами, у стінах — невеликі вікна у глибоких нішах, схожих на амбразури. На західному і східному фасадах — уступчасті ніші. Головний західний фасад завершений двоярусним фігурним фронтоном виразного маньєристичного (див. Маньєризм) малюнка. Суворі площини стін у поєднанні зі скупими пластичними акцентами західного та східного фронтонів надають цій відносно невеликій споруді величного й монументального вигляду.
Дзвіниця триярусна типу «четверик на четверику», вирішена в нейтральних архітектурних формах із застосуванням пілястр, карнизів, віконних і аркових отворів із лучковими перемичками. Завдяки цьому вона стилістично суголосна з церквою, яка має найбільшу історико-архітектурну цінність. Нижній четверик дзвіниці високий, двоповерховий, другий ярус низенький, горішній, з арками для дзвонів, увінчано банею з маківкою. Обидві споруди потиньковано (див. Штукатурка) й побілено.
|
Значення
Усе, пов’язане з Б.-З. Хмельницьким у Суботові, має принципове значення для національної ідентичності українців як в історичному аспекті, так і щодо актуального формування відпорності ворожим наративам. Іллінська церква має значну історико-архітектурну цінність як найбільш рання архітектурна пам’ятка доби Гетьманщини, що поєднує архітектурні риси двох сакральних традицій — православної та католицької. Вона оприявнює на теренах Правобережної України перехід від пізнього ренесансу чи маньєризму до раннього бароко. Висока історико-меморіальна цінність пам’ятки зумовлена тим, що це достеменно з’ясована особиста фундація гетьмана Б.-З. Хмельницького, безпосередньо пов’язана з його життям, діяльністю і духовним світом.
Постановами Кабінету Міністрів України від 10.10.2012 № 929 та від 03.09.2009 № 928 церкву із дзвіницею та «Місце усипальниці Богдана Хмельницького» внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України за категорією національного значення з охоронними номерами, відповідно, 230039-Н, 230036-Н.
Цитати
Т. Шевченко:
«Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України,
Широка, глибока.
Ото церков Богданова.
Там-то він молився,
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.
Мир душі твоїй, Богдане!
Не так воно стало;
Москалики що заздріли,
То все очухрали.
Могили вже розривають
Та грошей шукають,
Льохи твої розкопують
Та тебе ж і лають.
Що й за труди не находять!
Отак-то, Богдане!
Занапастив єси вбогу
Сироту Украйну!
За те ж тобі така й дяка.
Церков-домовину
Нема кому полагодить!
На тій Україні,
На тій самій, що з тобою
Ляха задавила!
Байстрюки Єкатерини
Сараною сіли.
Отаке-то, Зіновію,
Олексіїв друже!
Ти все оддав приятелям,
А їм і байдуже.
Кажуть, бачиш, що все-то те
Таки й було наше,
Що вони тілько наймали
Татарам на пашу
Та полякам... Може, й справді!
Нехай і так буде!
Так сміються ж з України
Стороннії люди!
Не смійтеся, чужі люде!
Церков-домовина
Розвалиться... і з-під неї
Встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!»Цит. за: Шевченко Т. Кобзар. Київ : Державне видавництво художньої літератури, 1963. С. 281‒282.
Доктор історичних наук, проф. Т. Таїрова-Яковлева (нар. 1967; тепер РФ):
«Тогочасних свідчень, котрі підтверджували б поховання тіла (Б. З. Хмельницького) саме в Іллінській церкві, не існує. Розглядаються (в тому числі на основі архівних матеріалів Санкт-Петербурга) процес виникнення історичної традиції про могилу Б. Хмельницького, історія її пошуків і досліджень Суботівських Іллінської та Михайлівської церков у ХІХ‒ХХ ст. Уявлення про поховання гетьмана саме в Іллінській церкві виникло в ХІХ ст. зусиллями священика Р. Орловського, який домагався проведення реставраційних робіт. Р. Орловський досліджував льохи Суботова, один з яких, мабуть, і було нещодавно виявлено методом геолокації під Іллінською церквою. При цьому польські, російські, українські джерела не підтверджують легенду про осквернення С. Чарнецьким останків гетьмана. Найвірогіднішим місцем його поховання видається Михайлівська церква Суботова. Саме її з більшим правом, ніж Іллінську, можна називати «ринковою». Саме в ній було поховано Тимоша Хмельницького й у ній, принаймні до кінця ХІХ ст., існував склеп, який ніхто з істориків не досліджував. Археологічні розкопки на місці Михайлівської церкви представляються дуже перспективними.»Цит. за: Таїрова-Яковлева Т. Могила Богдана Хмельницького у Суботові та перспективи її пошуків // Український історичний журнал. 2020. № 4. С. 21.
Додатково
Іллінська церква як легендарна усипальниця Б.-З. Хмельницького у творчості Т. Шевченка виступає уособленням політичної програми засновника гетьманської держави (як розумів ту програму сам поет) та невтішних наслідків її реалізації. Поет ототожнював жалюгідний стан церкви-усипальниці великого гетьмана з безправним політичним становищем України у Російській імперії. Крім того, Т. Шевченко передбачив характерну закономірність: технічний стан не тільки цієї, а й інших пам’яток архітектури доби Гетьманщини (добрий, незадовільний чи аварійний) завжди, в усі епохи і за всіх політичних режимів найадекватніше відображає реальний, а не декларований чи удаваний, стан України та її державності.
Джерела
- Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии или статистические, исторические и церковные заметки о всех древних селах, местечках и городах в пределах губернии находящихся. Киев : Типография Киево-Печерской лавры, 1864. 764 с.
- Алеппський П. Подорож патріарха Макара / Перекл. В. Огоновського // Життя і знання. Львів, 1935. № 4–12; Львів, 1936. № 1–8.
- Вечерський В. В селі Суботові // Літературна Україна. 28.05.1992.
- Вечерський В. Григорій Логвин і його дослідження Суботова і Чигирина // Студії мистецтвознавчі. 2003. № 3. С. 114‒117.
- Логвин Г. Науковий відчит про командировку в м. Чигирин і Суботів / Підготовка тексту до публікації В. Вечерського // Студії мистецтвознавчі. 2003. № 3. С. 117‒126.
- Таїрова-Яковлева Т. Могила Богдана Хмельницького у Суботові та перспективи її пошуків // Український історичний журнал. 2020. № 4. С. 21‒28.
Література
- Логвин Г. Чигирин-Суботів. Архітектурно-історичний нарис. Київ : Вид-во Академії архітектури УРСР, 1954. 72 с.
- Кілессо С. Суботів // Пам’ятки України: історія та культура. 1994. № 3–6. С. 70–73.
- Кілессо С. Архітектурні та мистецькі скарби Богданового краю. Київ : Техніка, 2000. 144 с.
- Вечерський В. Суботів // Гетьманські столиці України. Київ : Наш час, 2008. С. 144‒156.
- Вечерський В. Архітектура Гетьманщини у творчості Тараса Шевченка // Сіверщина в історії України. Збірник наукових праць. Вип. 7. Київ; Глухів : Центр пам’яткознавства НАН України та Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, 2014. С. 6‒12.
- Юрченко С. Ю. Реставрація Іллінської церкви у Суботові в середині ХІХ ст. мовою документів // Праці Центру пам’яткознавства. Вип. 27. Київ : Центр пам’яткознавства НАН України та Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, 2015. С. 38‒49.
- Павлуцький Г. Іллінська церква в селі Суботові Чигиринського повіту // Дерев’яні та муровані храми України. Харків : Видавець Олександр Савчук, 2017. С. 106‒110.
- Вечерський В. Архітектурні пам’ятки, досліджені Григорієм Павлуцьким: збережені й знищені // Павлуцький Г. Дерев’яні та муровані храми України. Харків : Видавець Олександр Савчук, 2017. С. 179‒180.
- Кукса Н. Церква Святого Пророка Іллі в Суботові: минуле і сьогодення усипальниці Богдана Хмельницького. Черкаси : Вертикаль, 2020. 379 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Іллінська церква в Суботові // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Іллінська церква в Суботові (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.02.2026
