Волюта

Волю́та (італ. voluta, від лат. volutare — катати, загортати) — пластична архітектурна деталь або елемент скульптурного декору як спірально закручений завиток із круглим вічком у центрі.

Є важливим складником капітелей колон іонічного, коринфського і композитного архітектурних ордерів. Подвійна волюта — S–подібнний кронштейн, де один завиток більший, а другий — значно менший.

Використовують як архітектурну деталь оздоблення порталів, вікон, карнизів, фронтонів, щипців будівель і споруд.

Як орнаментальний мотив волюта відома з бронзового віку і була поширена в егейській культурі, символізуючи рух і життя. Як архітектурна форма завершення колони розвинулася на території Малої Азії, де виникла еолійська капітель з двома симетричними волютами як прообраз іонічної. Значного поширення волюта, включно з подвійною, набула в архітектурі Давньої Греції і Стародавнього Риму, згодом — у стилях ренесанс, бароко, класицизм та історизм.

На території України волюти відомі з доби античності в містах Північного Причорномор’я (Херсонес, Ольвія, Пантікапей та ін.), а також в репрезентативних будівлях і спорудах — з 16 ст. (костел єзуїтів і Королівський арсенал у Львові, Підгорецький замок у Львівській обл., палац Кирила Розумовського в Батурині, будинки Імператорського університету Святого Володимира, Уряду України та ін.).

Волюта капітелі колони іонічного ордера
Волюти капітелі іонічного ордера на фасаді палацу Кирила Розумовського в Батурині
Волюти в декорі порталу Королівського арсеналу у Львові
Волюти в композиції фронтону костелу кармелітів у м. Перемишлі (Польща)

Література

Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 62–63.
Тимофієнко В. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва; Головкиївархітектура, 2002. С. 70, 99–100.
Клименюк Т., Проскуряков В., Ковальчук Х. Ілюстрований словник архітектурних термінів. Львів : Вид-во Львівської політехніки, 2019. С. 47.