Штукатурка
Штукату́рка, тиньк (італ. stuccatura, від італ. stucco, лат. stucchum — гіпс, вапно, алебастр; з грец. στόκος — замазка, гіпс) — затверділий опоряджувальний шар будівельного розчину.
Зміст
Призначення. Застосування
У пластичному стані (перед твердненням) штукатурку наносять на поверхні різних конструктивних частин, елементів споруд і будівель (основу) для вирівнювання поверхонь, надання їм певної форми, фактури, кольору, а також з метою подальшого захисту від деструкції внаслідок несприятливих природно-кліматичних умов.
Застосовують як ззовні, так і в інтер’єрі будівель і споруд. Процес нанесення штукатурки на основу називається тинькуванням або оштукатурюванням. Будівельний розчин для тинькування виготовляють із гашеного будівельного вапна (гідроксид кальцію), піску, води з додаванням гіпсу, цементу, алебастру та різноманітних наповнювачів: органічних (бавовна, костриця, інші рослинні волокна, клей) і неорганічних (вулканічний попіл, глина, дрібний гравій, мінеральні пігменти).
Історична довідка
Найстародавніші штукатурки на основі глиняних розчинів відомі в спорудах Малої Азії та Давньої Месопотамії від 7200 до н. е. Значно якісніші штукатурки різноманітної рецептури відомі в архітектурі й монументальному мистецтві (як основи для малювання фресок) Стародавнього Єгипту, Давньої Греції, Стародавнього Риму. Після занепаду Римської імперії культура виготовлення штукатурок у Європі занепала й була відновлена завдяки діячам італійського ренесансу в добу Відродження. Від того часу окремим видом різнобарвного штукатурного декору є сграфіто. Найбільшого розвитку технологія створення і застосування штукатурок набула під час панування стилю бароко у 17‒18 ст. (через що бароко навіть називають «штукатурним стилем»). Штукатуркою покривали стіни, стелі, склепіння, куполи, арки, колони, пілястри, антаблементи, карнизи, тимпани фронтонів тощо.
Для отримання особливо якісного й надійного штукатурного покриття у давнину вважали, що гашене вапно має «вистоятися» 30 років, а термін тверднення і остаточного висихання архітектурних елементів і деталей, виготовлених зі штукатурки, міг становити до 6 місяців.
В Україні тиньк мурованих споруд часів Давньої Русі — тонкий (до 5 мм) шар будівельного розчину жовтувато-рожевого кольору, з якого муровано споруду, і яким обмазують її фасадні площини (Успіння Богородиці Пирогощі церква в Києві).
У 20 ст. набула значного поширення для зовнішніх робіт теразитова штукатурка (див. Держпром у Харкові) — з білого цементу з додаванням мармурової крихти й барвників. У 21 ст. штукатурки заводського виробництва повсюдно широко застосовують у цивільному й промисловому будівництві.
Характеристика
Спеціальними вимогами до штукатурних будівельних розчинів є:
- відсутність розшаровування;
- добра пластичність та легкоукладальність розчинової суміші для отримання щільно заповнених швів;
- висока адгезія до основ;
- міцність і стійкість щодо механічних навантажень та атмосферних впливів;
- еластичність після тверднення для забезпечення релаксації напружень без тріщиноутворення;
- відповідна пористість для дифузії водяної пари та створення ефекту ізоляції (штукатурка в житлових приміщеннях має забезпечувати вологоповітряний обмін із атмосферою назовні).
Штукатурки мають властивості: тепло- і звукоізоляційні, вогнезахисні, вологостійкі, радіологічного захисту (від радіоактивного випромінювання) тощо.
Різновиди
За способом нанесення розрізняють «суху» та «мокру» штукатурки.
Суха штукатурка заводського виготовлення набула поширення з другої половини 20 ст. Гіпсокартон, гіпсокартонні панелі зазвичай називають сухою штукатуркою.
Мокру штукатурку наносять на спеціально підготовлену поверхню основи послідовно кількома шарами. Перший шар – набризк, другий – ґрунт, третій – накривка. Вони мають різну товщину й неоднаковий хімічний склад, проте при застосуванні їх слід дотримуватися правила: нижній шар завжди має бути міцнішим, ніж верхній (інакше утвориться зовнішня жорстка оболонка, яка легко відшаровується від основи внаслідок неуникних процесів усадки й деформацій будівлі). З цієї причини при виконанні, наприклад, ремонтно-реставраційних робіт, заборонено вапняну штукатурку покривати цементною.
Розрізняють штукатурку звичайну, спеціальну (наприклад, теплоізоляційну) і декоративну. Залежно від інгредієнтів, технології виготовлення та характеру застосування розрізняють види штукатурок: високоякісні, поліпшені й прості, а також зовнішні, призначені для фасадів будівель і споруд (завтовшки 20 мм) і внутрішні, завтовшки до 15 мм. Зовнішня штукатурка виконує функцію оздоблення та захищає основу від вологи. Вона гарантує достатній вологообмін між оштукатуреними елементами будівельних конструкцій і зовнішнім середовищем, стійка до дії морозу та зміни температур. Внутрішні штукатурки, крім основної функції оздоблення, мають відповідати санітарно-гігієнічним вимогам.
Різновидом штукатурки є штук (стук, стуко) — волога, з додаванням клею, суміш вапна і дрібно розмеленої мармурової крихти або гіпсу й дрібнозернистого піску. Слугує для виготовлення архітектурних елементів, деталей, об’ємного декору у техніці ліплення і різьблення, а також штучного мармуру. Відзначається особливою міцністю та високою якістю. Рельєфне ліплення зі штукатурки називають ліпниною.
Література
- Wilcke H. Stuck- und Gipsarbeiten. 8 Auflage. Berlin : Verlag für Bauwesen, 1986. 148 p.
- Тимофієнко В. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва; Головкиївархітектура, 2002. С. 394, 409, 465.
- Pasquini L. La decorazione a stucco in Italia fra tardo antico e alto medioevo. Ravenna : Longo Editore, 2002. 296 p.
- Будівельне матеріалознавство / За ред. П. В. Кривенка. Київ : Ліра-К, 2012. 624 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Штукатурка // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Штукатурка (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.02.2026
