Мощі

Файл:Translation of st. Mark`s relics.jpg

Перенесення мощей св. Марка. Мозаїка, 11 ст., Собор Сан-Марко у Венеції

Мо́щі (старослов’ян. мοψи, від моψь — міць, сила, потуга) — у християнстві (православ’ї, католицизмі) — висохлі, муміфіковані тіла або рештки праведників, святих, яким приписують чудодійну силу, вважають носіями благодаті.

Історична довідка

Культ мощей поширився ще в ранньому християнстві, коли віряни прагнули зберегти рештки мучеників на знак їхньої присутності в релігійній громаді навіть по смерті. Пов’язаний із уявленнями про воскресіння в тілі після Другого пришестя Христа. Сформувався звичай здійснювати агапи (трапези любові) та євхаристії над гробницею мученика. Папа Фелікс I постановив 369 правити літургію над могилами мучеників уже з огляду на усталений звичай.

У 4–7 ст. формувалося вчення про поклоніння мощам, уґрунтоване на вірі в людське тіло як «храм Духа Святого», в те, що Бог «живе Своєю благодаттю» в мощах і після тілесної кончини святого (Іван Золотоустий, Іван Дамаскин, Єфрем Сирин).

Згідно з рішеннями Сьомого Вселенського собору (787), мощі є носіями благодаті, підлягають шануванню, необхідні для освячення храму та здійснення літургії. Кліриків, які відмовляються визнавати святість мощей, наказано позбавляти сану та навіть відлучати від церкви.

До 10 ст. Церква формально засуджувала практику розчленування тіл святих, але надалі процес розділення останків набув розповсюдження (через переконання, що навіть у частках тіл, кістках святих чи їхній одежі присутні чудодійні властивості).

Уже ранні Реформаційні рухи (вальденси та ін.) проголосили культ мощей марновірством; гностичні та маніхейські єресі обґрунтували це запереченням воскресіння земної плоті.

Згодом (16–18 ст.) полеміку з протестантами (та між собою) щодо поклоніння мощам активно вели православні богослови, зокрема Феофан (Прокопович), Стефан (Яворський) та ін.

Загальна характеристика

Наявність «нетлінних решток» є однією з необхідних умов (поряд зі здійсненням чудес) канонізації спочилого подвижника віри й благочестя як святого. У вузькому розумінні мощами вважають цілі або майже цілі збережені тіла спочилих, які не проявляють ознак гниття і розкладу. У широкому розумінні — кістяк, його частини, окремі кістки, частини кісток, будь-які залишки тіл, прах. У церковнослов’янських богослужбових текстах (напр., чині відспівування) поняттям «мощі» означені людські останки назагал.

Мощі святих є об’єктом шанування й поклоніння у католицькій, православних, східно-католицьких, орієнтальних церквах (протестантські церкви культ мощей відкидають). З наукового погляду, виконують функції фетишів (див. Фетишизм). Їх наділяють здатністю зцілювати від хвороб, виганяти демонів, захищати від наглої чи насильницької смерті. Звідси й практика носіння часток мощей у натільних хрестиках-мощовиках, руків’ї холодної зброї, використання води після ритуалу «омивання мощей» для зцілення, паломництво до св. мощей тощо.

Наявність часток мощей — необхідна умова релігійно-культової діяльності: здійснення чину освячення храмів, антимінсів. Мощі для літургійних потреб зазвичай зберігають у кафедральних ризницях, єпископи мірою необхідності відділяють від них частки для вкладення у нові антимінси та під престоли.

У різних Православних автокефальних церквах історично існували розбіжні підходи щодо практики вшанування мощей: від визнання нетлінності тіла необхідною умовою канонізації (московська традиція, до 19 ст.) — до сприйняття нетлінності решток як прояву гріховності, церковного покарання спочилого (грецька традиція, де мощі сприймають винятково як кістяк; звідси читання спеціальних молитов для перетворення тіла на порох). Деякі церкви встановили свята на честь віднайдення чи перенесення мощей особливо шанованих святих.

Прагнення набути мощі відомих подвижників, а відтак піднести престиж храму та його доходи завдяки прочанам, призводило до свідомих фальсифікацій, підробок, торгівлі фальшованими реліквіями тощо (особливо в добу середньовіччя).

Мощі зберігають зазвичай у спеціальних хранильницях: раках, мощевиках, релікваріях, міні-ковчегах.

В Україні

В Україні об’єктом особливого пошанування православних вірян є мощі подвижників Києво-Печерської лаври, чернігівських святих, мучеників Валентина Римського,
Варвари, подвижника Йова Почаївського та ін.

Мощами священномученика Климента (віднайдені у м. Херсонесі) з 10 ст. благословляли новопоставлених київських митрополитів. У «Києво-Печерському патерику» згадується перенесення мощей святого Феодосія Печерського.

У наш час прославлення новомучеників та сповідників землі Української, перенесення мощей декотрих із них до нових місць спочивання спонукало до активізації
паломництва, пожвавлення віри у заступництво праведників і чудеса зцілення.

Додатково

Вшанування природним чином муміфікованих решток людини чи виготовлених мумій відоме не лише у християнстві, але й в інших релігіях, зокрема в буддизмі (поклоніння буддам, бодгісаттвам чи ламам), ісламі (у шиїзмі, суфізмі розвинуто вчення, що духовні наставники, шейхи передають благословення вірянам і після смерті). У давньоєгипетських віруваннях правильно збережені мумії вважали умовою майбутнього посмертя.
За встановленим порядком, насельники Києво-Печерської лаври контролюють вологість у печерах, де зберігаються мощі подвижників (79 у т. з. ближніх печерах лаври, 49 — у дальніх). Раз на рік, у Петрів піст, мощі преподобних виносять нагору і просушують у спеціальному провітрюваному приміщенні, за потреби перевдягають. Під час священнодії очікують на чудеса зцілення та ін.

Література

Онацький Є. Мощі // Українська мала енциклопедія : у 8 т. Буенос-Айрес : Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині, 1961. Т. 4. Кн. 8. С. 1045.
Нічик В. М Суспільно-політичні погляди Ф. Прокоповича // Прокопович Ф. Філософські твори : в 3 т. / Пер. з лат. Київ : Наукова думка, 1979. Т. 1. С. 77–100.
Reliques et sainteté dans l'espace médiéval / Ed. by J.-L. Deuffic. Saint-Denis : Pecia, 2006. 656 p.
Smith J. M. H. Portable Christianity: Relics in the Medieval West (c. 700–1200) // Proceedings of the British Academy. 2010. Vol. 181. P. 143–167. URL: https://www.thebritishacademy.ac.uk/documents/1953/pba181p143.pdf
Geary P. J. Furta Sacra: Thefts of Relics in the Central Middle Ages. Rev. ed. Princeton : Princeton University Press, 2011. 237 р.