Александр III
Алекса́ндр ІІІ [ лат. Alexander ІІІ; світське ім’я та прізвище — Орландо (Роландо) Бандінеллі (італ. Orlando [Rolando] Bandinelli); точна дата народження невідома, імовірно між 1100 і 1110, м. Сієна, тепер обл. Тоскана, Італія — 30.08.1181, м. Чивіта-Кастеллана, тепер обл. Лаціо, Італія] — релігійний діяч, дипломат, Папа Римський у 1159–1181, каноніст, теолог.
|
Александр III (Alexander ІІІ) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Орландо (Роландо) Бандінеллі |
| Місце народження | Сієна |
| Смерть | 30.08.1181 |
| Місце смерті | Чивіта-Кастеллана |
| Місце поховання | Латеранська базиліка в Римі |
| Alma mater | Болонський університет |
| Місце діяльності | Італія |
| Напрями діяльності | церковне управління, канонічне право, міжнародні відносини |
| Традиція/школа | католицизм |
Життєпис
Мав шляхетне походження.
Освіту здобув у Болонській школі канонічного права (тепер Болонський університет), імовірно слухав лекції каноніста Граціана (див у ст. «Декрет Граціана»). Від 1139 викладав у альма-матер богослов'я та канонічне право.
Пізніше призначений каноніком кафедрального собору в Пізі, де познайомився з цистерціанцем Петром Бернардом — майбутнім папою Євгенієм III. Найімовірніше, після обрання на папський престол, саме Євгеній ІІІ покликав Бандінеллі до м. Рима. У кінці 1150 підніс його у гідність кардинала-диякона, у березні 1151 — кардинала-пресвітера.
Від 15.03.1153 — канцлер Римської церкви і лідер антиімператорського крила в Римській курії. Був помітною постаттю у дипломатичній і зовнішньополітичній діяльності Апостольського престолу. Під час одного з папських посольств до імператора Фрідріха І Барбаросси (жовтень 1157, м. Безансон, Франція), коментуючи листа, шо дорікав державцю за невиконання його обов’язків як християнського правителя, закинув: «Від кого ж тоді він має владу, як не від папи?». Імператор негайно відправив легата назад, заборонивши йому будь-які контакти з німецьким духовенством під час подорожі. Папа Римський Адріан IV втрутився листом на захист дій кардинала.
Конфлікт між Святим престолом та імператором позначився на виборі нового папи після смерті Адріана IV (1159). Протистояння двох партій (пропапської та проімператорської), кожна з яких мала підтримку в різних колах римської аристократії та духовенства, мало наслідком тривалий церковний розкол — шерегу антипап, обраних за підтримки Фрідріха І Барбаросси.
Понтифікат
Кардинал Бандінеллі був обраний на Римську кафедру 07.09.1159 більшістю голосів кардинальської колегії. Проте опоненти одразу проголосили власного кандидата — Віктора IV (антипапа у 1159–1164), якого визнав посол імператора. Під захистом військового загону антипапа зайняв Латеранський палац у Римі. Невдовзі обидва претенденти були вимушені покинути столицю через загрозу з боку супротивної партії. Александр ІІІ інтронізований 20.09 у м. Нінфі (тепер руїни), тоді як Віктор IV — 04.10 в абатстві Фарфа (усе — регіон Лаціо). Протистояння між претендентами на папський престол загострювалося, обидва звернулися для розв’язання ситуації до імператора.
Фрідріх І Барбаросса скликав на січень 1160 собор у м. Павії (тепер обл. Ломбардія, Італія). Надіслав запрошення «канцлеру Роланду та іншим кардиналам, які обрали його папою», тоді як Віктора IV назвав «папою». Александр ІІІ відхилив запрошення з посиланням на вищість Римського престолу. Павійський собор 11.02.1160 визнав законним папою Віктора.
У канун Великого четверга 24.03.1960 Александр ІІІ відлучив від церкви Фрідріха І та його послідовників, антипапу, звільнив своїх вірних від зобов’язання відданості імператору. Направив нунціїв до королівських дворів Європи, отримав підтримку від єпископів Франції, Англії, Іспанії, Угорщини, скандинавських країн, короля Сицилії, а також із Візантії. На бік папи стали головні економічні й політичні центри Італії — Венеція, Генуя, Мілан, релігійні ордени цистерціанців і картузіанців (на боці антипапи, проте, були клюнійці).
1161 Александр ІІІ повернувся до м. Рима, втім, до кінця понтифікату неодноразово був змушений залишати столицю. Скликав національні собори та регіональні синоди духовенства (особливо 1160–1162), де роз’яснював історію подвійних виборів і надавав аргументи на користь нелегітимності антипапи, вів умілі дипломатичні дії. Від квітня 1162 переїхав до Франції, де його головною резиденцією стало м. Санс (тепер регіон Бургундія). Був у вирі європейської політики, намагався врегулювати відносини англійської корони та церкви, англійського та французького монархів. Невпинна діяльність приносила плоди, на бік Александра ІІІ ставало дедалі більше прихильників. Набув симпатиків навіть у південній Німеччині та Австрії.
Після смерті Віктора IV церковний розкол тривав за нових антипап — Пасхалія III (1164–1168) та Калікста III (1168–1178). Однак престиж Александра III зростав, про що свідчать відносини з англійським, французьким, норманським дворами та запрошення римських сенаторів і знаті повернутися до своєї кафедри «заради порятунку Римської церкви та всіх народів Італії». Прибув у м. Рим в листопаді 1165.
Організовував оборону міст під час чергового вторгнення Фрідріха І (1166) на землі центральної Італії. 29.05.1167 римська армія була розгромлена германцями під Тускулумом, за цим послідувала облога м. Рима, облога та захоплення собору Святого Петра. 30.07.1167 антипапа Пасхалій ІІІ знову коронував імператора Фрідріха І. Александр ІІІ в одязі пілігрима втік зі столиці. Проте за кілька днів у Римі спалахнула епідемія чуми, що обернула італійців проти імператора (у масових смертях і розоренні собору Святого Петра вбачали Божу кару за переслідування ним законного папи).
Александр ІІІ став на чолі Ломбардської ліги (об’єднання північноіталійських міст, захисників міських вольностей проти зазіхань Священної Римської імперії; утворена в грудні 1167) та у союзі з Сицилійським королівством протистояв намірам Фрідріха I встановити імперський контроль над містами Північної Італії.
Від середини 1160-х ускладнилися відносини з Англією (після ухвалення Кларендонських статей 1164, що обмежували компетенцію англійських церковних судів). Понтифік наклав на короля Генріха ІІ публічну спокуту після вбивства в Кентерберійському соборі архієпископа Томаса Бекета (1118–1170). Зрештою, під загрозою папського інтердикту, король відмовився від застосування статей (1172).
Після розгрому військ Фрідріха І Барбаросси армією Ломбардської ліги (20.05.1176) імператор був вимушений почати мирні перемовини з папою. Кульмінацією вмілої тактики Александра ІІІ стала мирна угода з Фрідріхом І Барбароссою. 24.07.1177 імператор Священної Римської імперії публічно покаявся перед Александром ІІІ на знак припинення ворожих дій проти нього (церемонія відбулася у соборі Сан-Марко у Венеції). За умовами мирного договору імператор визнавав Александра ІІІ законним папою та його владу над Папською областю, відмовлявся від права призначати свого префекта в Римі та від прав на Патримоній Святого Петра. Александр ІІІ, своєю чергою, визнав законну владу Фрідріха І та його спадкоємців. Між імператором і Сицилійським королівством укладено перемир’я на 15 р., між імператором і Ломбардською лігою — на 6 р. Після десяти років вигнання, папа зміг урочисто в’їхати до м. Рима у 1178.
Наступного року скликав Третій Латеранський собор (05–19.03.1179). Ухвали собору стосувалися процедури виборів Римського понтифіка (обраним вважатиметься кандидат, схвалений двома третинами голосів колегії кардиналів); умов призначення на церковні посади (єпископа, декана, архідиякона, парафіяльного священника) і висвячення в сан; церковного майна, бенефіцій і податків; засудження симонії; основ освітнього законодавства тощо. Реорганізував процедури, пов’язані з канонізацією святих, закріпивши виняткове право на це Апостольського престолу. Офіційно визнав королем Португалії Афонсу І Енрікіша та статус Португалії як королівства (булла від 23.05.1179).
Підтримував тісні зацікавлені відносини з усіма країнами християнського світу, вів обширне листування (тільки частина опублікованого епістолярію містить 1,5 тис. листів). Видав сотні декретів з різних питань. Затвердив правила картузіанського ордену, канонізував Едуарда Сповідника (1161), Томаса Бекета (1173), Бернара Клервоського (1174), імовірно Ансельма Кентерберійського (не підтверджено) та ін.
Улітку 1179 через народні заворушення знову був змушений покинути м. Рим.
За джерелами, папа «помер від старості та хвороби». Був похований у Латеранській базиліці в Римі, оригінальний надгробок не зберігся.
Визнання
На честь папи названо місто Алессандрія (тепер обл. П’ємонт, Італія).
З ініціативи Александра VII Кіджі для увічнення пам’яті його земляка-попередника у Латеранській базиліці встановлено кенотаф (скульптор Ф. Борроміні, 1658–1659). Має вигляд величної етруської похоронної урни з чорного і жовтого мармуру з портретом і гербом Александра III.
Правління Александра ІІІ було найдовшим понтифікатом у 12 ст. (тривало майже 22 роки).
Законодавство Александра ІІІ справило значущий вплив на канонічне право, декреталії папи сформували основну частину «Бревіарію» (т. з. Першої компіляції) декреталістів.
Додатково
Двома найвпливовішими викладачами у 1150-х в Болонському університеті були магістри Роландо і Руфін. Магістра Роландо тривалий час помилково ототожнювали з папою Александром III, а тому приписували папі трактати «Строма» (один із перших коментарів до «Декрету Граціана») та «Сентенції» (де помітно проступає вплив П. Абеляра).
Література
- Liber Pontificalis : in 2 vol. / Ed. by L. Duchesne. Paris : E. Thorin, 1892. Vol. 2. P. 397–446;
- Brezzi Р. Roma e l'Impero medioevale (774‒1252). Bologna : L. Cappelli, 1947. 633 p.
- Duggan A. J. Conciliar Law 1123–1215: The Legislation of the Four Lateran Councils // The History of Medieval Canon Low in the Classical Period, 1140–1234 / Ed. by W. Hartmann, K. Pennington. Washington : The Catholic University of America Press, 2008. Р. 318–366.
- Summerlin D. The Reception and Authority of Conciliar Canons in the Later-Twelfth Century: # Alexander III’s 1179 Lateran canons in context // Zeitschrift der Savigny-Stiftung für Rechtsgeschichte: Kanonistische Abteilung. 2014. Bd. 100. P. 112–131.
- Larson A. A. Archiepiscopal and Papal Involvement in Episcopal Elections: The Origins and Reception of Lateran IV cc. 23–24 from the Third Lateran Council to the Liber Sextus // Zeitschrift der Savigny-Stiftung für Rechtsgeschichte: Kanonistische Abteilung. 2016. Bd. 102. № 1. P. 73–98.
- Alessandro ІІІ // Enciclopedia Treccani. URL: https://www.treccani.it/enciclopedia/alessandro-iii_(Enciclopedia-dei-Papi)/
- Санжаров В. А., Санжарова Г. Ф., Мацелик М. О. Третій Латеранський Собор і канонічне право: еволюція законодавства та права церкви в XII столітті // Юридичний науковий електронний журнал. 2023. № 10. С. 48–50. URL: http://lsej.org.ua/10_2023/8.pdf
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Александр III // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Александр III (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.08.2026
