Камін
Камі́н (від грец. κάμινος — вогнище) — пристінна піч із відкритим вогнищем і прямим димоходом-комином.
Характеристика
Нагрівання приміщення відбувається внаслідок теплового випромінювання від відкритого вогню, тому нагрівальна спроможність каміна невелика. Значно ефективніші щодо використання палива каміни з закритою топкою, але вони не створюють такого декоративного ефекту, як відкриті. Каміни мурують на кам’яній або цегляній основі з вогнетривкої цегли, шамоту, каменю на глиняному будівельному розчині.
Камін має такі основні частини:
- П-подібний портал, зазвичай декорований;
- топка, в якій згоряє паливо;
- димозбірник — закрита камера над топкою, яка збирає дим і гази;
- димохід — вертикальна труба для відведення продуктів згоряння і забезпечення тяги.
Перед відкритою топкою як правило встановлюють декорований камінний екран для рівномірнішого розподілу тепла й захисту від його надмірної кількості, а підлогу влаштовують із негорючих матеріалів (камінь, цегла, залізо тощо). З каміном пов’язані відповідні аксесуари: залізні ґрати, які можуть закривати топку, а розміщені горизонтально слугують підставкою для зберігання дров. Спеціальні підставки призначено для зберігання кочерги, щипців, щітки, лопати чи совка, інших інструментів.
Історична довідка
Каміни найпоширеніші в країнах із холодним кліматом від епохи середньовіччя (у замках, палацах, житлових і громадських будинках). Зазвичай їх улаштовують у житлових приміщеннях біля стіни або в кутку; при цьому прямоточний димохід інтегровано з конструкцією стіни. В Альпах і зокрема у Швейцарії камін влаштовували посеред приміщення для кращого його обігрівання. Каміни топлять деревом або вугіллям. Газові й електричні каміни є надбанням 20 ст. У давнину каміни використовували для створення комфортних умов — обігрівання приміщення, приготування їжі й підігріву води: для цього над топкою був залізний гак для підвішування казана.
У декоративному оформленні камінів зазвичай відображено стилістику тієї історичної епохи, коли їх було створено. Це стилі: романський, готика, ренесанс, маньєризм, бароко і рококо, класицизм, історизм, модерн. Від часів бароко для палацових камінів характерне гарне опорядження — мармуром та іншим декоративним камінням, різьбленням, майолікою тощо з улаштуванням над порталом полички, над якою на стіні – велике дзеркало або твір живопису, що не тільки прикрашало інтер’єр, а й візуально розширювало його. На надкамінній поличці виставляли бюсти, дорогоцінні вази, годинники, свічники, канделябри, інші витвори декоративно-ужиткового мистецтва.
В Україні
В Україні збережено каміни в інтер’єрах замків і палаців 17 — початку 20 ст. у стилях від ренесансу (Свірзький замок), бароко (Підгорецький замок) до необароко в рамках історизму (палац Потоцьких у м. Львові). Каміни застосовують для внутрішнього обладнання приміщень у сучасній архітектурній практиці. Проте слід зважати на шкідливий вплив диму від каміну з відкритою топкою на стан здоров’я людини.
Кутовий камін у стилі ренесансу Свірзького замку
Неоготичний камін в інтер'єрі парадної їдальні палацу Воронцова Алупкинського палацово-паркового музею-заповідника
Камін у стилі необароко в інтер'єрі палацу Потоцьких у м. Львові
Література
- Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 115.
- Тимофієнко В. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва; Головкиївархітектура, 2002. С. 191.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Камін // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Камін (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.01.2025
