Святого Юра собор у Львові
Свято́го Ю́ра собо́р у Льво́ві — ансамбль пам’яток архітектури й містобудування національного значення, складник пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Львів — ансамбль історичного центру», внесеної 1998 до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під № 865, Україна.
Історична довідка
За часів Галицько-Волинського князівства на місці сучасного собору стояла позаміська дерев’яна церква. 1363 замість неї закладено мурований храм, згаданий у хроніці «Потрійний Львів» Б. Зиморовича (1597–1677; тепер Україна) разом із Вірменським собором у Львові як творіння архітектора Дорінга (Дорхе; початок 14 ст. — 1374; тепер Україна). 1732–1738 на північ від старої церкви споруджено муровані келії монастиря ордену василіян, які згодом стали частиною великого капітульного будинку. 1744 старовинну церкву розібрали, на її місці розпочали будівництво нового храму за проєктом архітектора Б. Меретина. Після цого смерті 1759 будовою до 1764 керував скульптор і архітектор С. Фесінгер (дата народження невідома; тепер Німеччина — 1768; тепер Україна). До 1772 тривали оздоблювальні роботи. 1761–1762 архітектор К. Фесінгер (дата народження невідома; тепер Німеччина — 1815; тепер Україна) звів митрополичий палац. 1772–1774 його реконструювали, 1775–1776 декорували інтер’єри. 1770–1772 споруджено огорожу з двома брамами, 1774 — корпуси капітульного будинку, 1777 — одноповерхові стайні. 1828–1829 збудовано вежу дзвіниці на північно-західному розі капітульного будинку, 1865 її реконструйовано. 1817 собор став кафедральним, а будинки довкола нього перетворено на резиденцію греко-католицьких митрополитів. Реставрацію митрополичого палацу виконували 1885, 1922, 1999–2000. 1946 собор передано православним, 1990 повернуто Українській греко-католицькій церкві.
Характеристика
Собор із прилеглими мурованими спорудами поставлено на горішній терасі Святоюрської гори — найвищого пагорба, що панує над західною частиною міста. Є архітектурною домінантою в забудові. З південного боку територія ансамблю виходить до площі Святого Юра, на якій встановлено пам’ятник митрополитові Андрею Шептицькому. Звідси організовано головний вхід до собору. Навпроти його головного східного фасаду стоїть двоповерховий митрополичий палац. Собор із трьох боків оточено П-подібним у плані будинком капітулу із дзвіницею. Ансамбль має огорожу з парадною брамою з боку площі Святого Юра. Схематичність регулярного розпланування пом’якшено відхиленнями в розташуванні будівель, спричиненими особливостями ландшафту. Прямокутне в плані східне подвір’я перед собором (Соборна площа) з північного боку обмежено огорожею саду, з південного — бічним корпусом будинку капітулу. Господарський двір з півдня прямокутний, обмежений бічним корпусом будинку капітулу та колишніми стайнями. На схід від митрополичого палацу вниз по схилу Святоюрської гори облаштовано Верхній і Нижній сади.
Усі споруди вирішено в стилі пізнього бароко (рококо), що об’єднує їх у єдиний ансамбль. Його пірамідальна композиція створена з точним урахуванням рельєфу місцевості. Характерною для доби бароко рисою ансамблю є театральність його зорового сприйняття. Шлях до собору веде крізь парадну браму, увінчану алегоричними скульптурами «Віри» та «Надії» скульптора М. Філевича (до 1750 — 1804; тепер Україна). Вище по схилу розташовано муровану огорожу з ажурними вазами і другою брамою з розірваним сегментним фронтоном, який М. Філевич оздобив символічними зображеннями католицької та православної церков. Головні осі собору й митрополичого палацу перпендикулярні до осі парадного в’їзду. Завдяки цьому, а також рельєфу, що підвищується до собору, головні споруди сприймаються при вході збоку в ефектних ракурсах.
Собор Святого Юра — головний складник ансамблю. Його звели на високій мурованій терасі з дещо незвичною орієнтацією: вівтарем на захід, а головним входом — на схід. На терасу перед головним входом ведуть пластичні двобічні сходи. Собор має центричну композицію, своєрідність якої полягає в орієнтації на взірці українських хрещатих багатоверхих храмів (проєкт Б. Меретина передбачав улаштування, крім центральної, ще й бічних бань). В основу побудови об'ємів собору покладено хрещатий дев'ятидільний план із видовженими раменами вівтаря та бабинця на поздовжній осі. При цьому храм тринавовий, чотиристовпний, з підвищеними середньою навою і трансептом, перекритими хрещатими склепіннями, й пониженими приміщеннями між ними, перекритими куполами на пандативах. Нави однакової ширини. У центрі здіймається баня на світловому підбаннику. Оригінально вирішено підпружні арки подвійної кривизни, завдяки яким центральну баню зробили значно більшою, ніж вона мала би бути на такому плані.
Пірамідальність силуету споруди та розрахунок на круговий огляд її, характерні для православного храмобудування, поєднано ісз західною традицією ордерного (див. Ордер архітектурний) оздоблення фасадів із застосуванням алегоричної скульптури. Стилістика собору демонструє основні прикмети рококо як пізньої фази бароко, зокрема в характері архітектурного ордера пілястр на фасадах, де застосовано композитний ордер як найбільш декоративний серед п'яти класичних ордерів, з рокайлевими (див. Рокайль) завитками. Закруглені стіни та верх споруди опоряджено розкріпованими (див. Розкріповка) пілястрами, що завершуються скульптурними вазами та ліхтарями над хвилястою лінією розвиненого карнизу. Їх доповнюють оригінальні за формами балюстради та аттики. Скульптура органічно пов’язана з архітектурою. Постаті крилатих геніїв на сходах символізують християнські чесноти. Над порталом входу встановлено постаті василіянських святих Афанасія та Лева роботи Й. Ґ. Пінзеля. Пірамідальний аттик над головним фасадом увінчано динамічною кінною групою «Юрій Змієборець» 1759 того ж майстра, яка належить до найкращих зразків монументальної скульптури доби бароко в Україні.
Як і назовні, в інтер’єрі храму поєднано автохтонні та західноєвропейські принципи висотного й глибинного розкриття внутрішнього простору. Інтер’єр добре освітлено двома ярусами вікон і світловим підбанником, що підтримує параболічної форми купол з живописною композицією «Христос-Пантократор» художника Ф. Смуглевича (1745; тепер Польща — 1807; тепер Литва). Він також автор композиції «Проповідь Христа» у вівтарі. Головний вівтар виконали 1768–1770 С. Фесінгер і М. Філевич. Постаті Аарона та Мельхіседека у вівтарі вирізьбив М. Філевич. Низку ікон і великі композиції «Архієрей» та «Поява апостолів» створив у 1770-х художник Ю. Радивиловський (початок 18 ст. — після 1770-х; тепер Україна). В оздобленні різьбленого іконостасу брав участь художник Л. Долинський (1745–1824; тепер Україна). Його пензлю належать намісні ікони, овальні зображення пророків і 16 сцен празників. Решту монументального живопису в інтер’єрі виконав 1876 художник Е. Р. Фабіянський (1826; тепер Україна — 1892; тепер Польща).
Вишуканість і ускладненість архітектурних форм собору контрастують зі стриманим характером архітектури будинку капітулу та митрополичого палацу.
Митрополичий палац — двоповерховий, прямокутний у плані. Фасади розчленовано міжвіконними лопатками, прикрашеними замість капітелей рокайлевими гірляндами. Первісне внутрішнє оздоблення палацу втрачено під час реставрації, яку виконав 1885 архітектор С. Гавришкевич (1833–1911; тепер Україна). В архітектурному вирішенні будівлі наявні риси класицизму — трикутні фронтони триярусного центрального ризаліту, колонні портики.
Будинок капітулу з коридорною системою розпланування складається з поперечного та двох бічних прямокутних дво- та триповерхових корпусів, які оточують собор із трьох боків. Фасади ритмічно розчленовано лопатками з гірляндами. Східні частини дахів із заломами оздоблено овальними люкарнами та ступінчастими аттиками, підкресленими кам’яними вазами.
Значення
Ансамбль, вигідно розташований у міському просторі на Святоюрській горі, має вишуканий силует і є одним з історичних символів українського м. Львова. В архітектурному вирішенні органічно поєднано традиції українського та західноєвропейського сакрального зодчества. Ансамбль є шедевром архітектури й містобудування світового рівня, формує окремо розташований осередок нерухомої культурної спадщини, що входить до складу об’єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Львів — ансамбль історичного центру».
Додатково
Архітектурне вирішення собору є унікальним для українського зодчества. Цей храм поєднав різні культурні традиції (східного й західного християнства). Проте хрещаті дев’ятидільні храми, скомпоновані за принципом нерівнораменного (латинського) хреста, поширені в католицькій Центральній Європі з кінця 17 ст. Вони походять від ренесансних італійських костелів. Найближчим прототипом львівського собору Святого Юра є Університетський костел у м. Зальцбурзі (Австрія).
Цитата
В. Січинський:
«Плян катедральної церкви св. Юра є інтересним прикладом поєднання центрального і базилікального типу храму, відомого в українській архітектурі з найстарших часів, але зі значно розчлененими формами рококової доби. Згідно тому стилю в стінах і окремих частинах майже нема пласких, прямолінійних площ і форм, все має складну профільовку, кожна лінія біжить вибагливо-вишуканими формами, вона переривається виступами, пілястрами і різними заокругленнями, переважно еліпсової форми. Ця вітьєватість і динаміка ліній доведена тут до максімума».(Цит. за: Січинський В. Історія українського мистецтва. Архітектура. Т. 1. Нью-Йорк : НТШ в Америці, 1956. С. 134).
Література
- Січинський В. Архітектура катедри св. Юра у Львові. Львів : Накладом Богословського наукового товариства, 1934. 96 с.
- Трегубова Т. Комплекс собору Св. Юра // Вечерський В. В., Годованюк О. М., Тиманович Є. В. та ін. Пам’ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. Київ : Техніка, 2000. С. 150–151.
- Вуйцик В. Вибрані праці // Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація. 2004. № 14. С. 17–35.
- Александрович В., Ричков П. Собор святого Юра у Львові. Київ : Техніка, 2008. 232 с.
- Бірюльов Ю., Бевз М., Богданова Ю. та ін. Архітектура Львова: Час і стилі. ХІІІ–ХХІ ст. Львів : Центр Європи, 2008. С. 134–136.
- Чень Л. Архітектура монастирів Чину святого Василія Великого в Україні XVII–XX ст. Львів : Львівська політехніка, 2020. С. 125–129; 219–220; 232.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Святого Юра собор у Львові // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Святого Юра собор у Львові (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.03.2022
