Верх

Ве́рх — характерне для української церковної архітектури вінчання будівель, споруд або їх окремих приміщень у вигляді піраміди чи вертикальної композиції у формі кількох зрізаних пірамід, поєднаних призмами; при цьому кожна верхня призма менша, ніж нижня.

Форми верхів українських дерев'яних церков

Верх — найвища частина будівлі. Не відокремлюється перекриттям від внутрішнього простору і доступний для огляду в інтер’єрі. Спочатку верх застосовували у дерев’яній архітектурі, потім — і в мурованій.

Найпростіша форма верху — чотиригранний намет на четверику, пізніше 8-гранний намет на 8-гранній призмі (восьмерику).

Найрозвиненішою і найскладнішою формою верху є восьмерик на четверику.

Від 17 ст. форма верху змінювалася шляхом ускладнення геометрії елементів та збільшення їх кількості й висоти. З 18 ст. верх нерідко був вищим, ніж стіни церкви.

Найбільшу кількість елементів (заломів) мали верхи: дерев’яних церков на Лівобережній Україні та Бойківщині — 4–5, іноді — до 6 (церква Собору Пресвятої Богородиці у Маткові); мурованих церков — на півдні Лівобережної України та Слобожанщині — до 3 (Покровський собор у Харкові).

У 18–19 ст. верхи могли бути й суто декоративними.

Верх як архітектурна форма і конструкція властивий тільки українській архітектурі й не має аналогів у архітектурі інших країн і народів.

Верхи української дерев’яної церкви, зокрема у розрізі
Схема верху української мурованої церкви

Література

Геврик Т. Дерев’яні храми України: шедеври архітектури. Нью-Йорк : Український музей, 1987. 112 с.
Вечерський В. Верх // Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 57–58.
Тарас Я. Українська сакральна дерев'яна архітектура. Львів : Інститут народознавства НАН України, 2006. С. 74–75.