Бабинець

Баби́нець — в українській архітектурі — приміщення в західній частині храму, де під час церковної служби стояли жінки.

Історична довідка

З 12 ст. був структурним елементом тридільного (Іллінська церква в Чернігові, середина 12 ст.), а пізніше — п’яти- та дев’ятидільних дерев’яних і мурованих храмів. Термін відомий із 16 ст.

У плані — прямокутник або квадрат, іноді — зі зрізаними 2-ма зовнішніми кутами, рідше — восьмикутник. У 12–16 ст. бабинець перекривали плоскою стелею по дерев’яних балках, з 17 ст. — верхами (у мурованих спорудах, як правило, склепіннями).

У бабинці влаштовувалися хори, тому з 16 ст. відомі двоярусні бабинці. На 2-му ярусі над бабинцем могла міститися емпора, яка виконувала функцію каплички. Від 16 ст. у західних регіонах, а в 19 ст. на всій території українських земель над бабинцем споруджують дзвіниці каркасної, рідше — зрубної конструкції.

В архітектурі українського бароко форми бабинця ускладнюються прибудовами як у мурованих храмах (екседри Успенського собору Дівочого монастиря в м. Глухові, кін. 17 ст.), так і в дерев’яних (2 вежі обабіч бабинця Вознесенської церкви у Березні). У 19–20 ст. бабинці перетворюються на широкі західні притвори (подібні до російських «трапезних» при храмах).

Література

  1. Вечерський В. Бабинець // Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 40-41.
  2. Тарас Я. Українська сакральна дерев'яна архітектура: словник-довідник. Львів : ІН НАНУ, 2006. С. 38-39.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В.В. Бабинець // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бабинець (дата звернення: 29.10.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
07.10.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ