Меретин, Бернард

Меретин, Бернард (Merettiner, Bernard)
Народження	кінець 17 ст.«кінець» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 17.
Місце народження	невідомо
Смерть	03 або 04.01.1759
Місце смерті	Львів
Місце поховання	Львів
Місце діяльності	Україна, Польща
Напрями діяльності	архітектура

Костел Непорочного зачаття Діви Марії у м. Городенці

Ратуша в м. Бучачі

Собор Святого Юра у м. Львові

Мерети́н, Берна́рд (нім. Merettiner, Bernard, кінець 17 ст. — 03 або 04.01.1759, м. Львів, тепер Україна) — архітектор, представник пізнього бароко, автор низки споруд у Галичині.

Життєпис

Дату й місце народження та навчання не з’ясовано. Прибув до м. Львова перед 1738 з території Священної Римської імперії германської нації і став працювати як архітектор, незалежний від львівського ремісничого цеху будівничих, разом із М. Урбаніком (кін. 17 ст.; тепер Польща — 1765; тепер Україна). За етнічним походженням німець. У тогочасних документах відомо понад 10 варіантів написання його прізвища. Сам підписувався латиницею як Бернард Мереттінер. У м. Львові одружився, мав сина і доньку, які після смерті батька відповідали за його борги, що виникли внаслідок незавершеності кількох будов: за ці борги син і зять Меретина 1761 сиділи у львівській в’язниці, а головний замовник і покровитель покійного архітектора канівський староста граф М. В. Потоцький (1707 або 1708 – 1782; тепер Україна; «Пан Каньовський» в українському фольклорі) допомагав вирішити це питання через Львівський магістрат. Протягом усього часу діяльності в Україні Меретин товаришував і співпрацював зі скульптором Й. Ґ. Пінзелем.

Творчість

Працював у стилі пізнього бароко (див. Рококо). Архітектурні форми його споруд монументальні й динамічні, насичені поліхромним скульптурним декором. Від 1745 — королівський архітектор. Створив конкуренцію майстрам зі львівського ремісничого цеху будівничих, через що вони позивалися на нього до суду, звинувачуючи в монопольному захопленні вигідних замовлень. Попри це цінував львівських колег і запрошував їх до участі у великих будовах, які вів за межами м. Львова. Його учнем був, імовірно, П. Полейовський.

Працював на заможних замовників, котрі могли фінансувати велике будівництво в часи економічної скрути. Серед них провідним був М. В. Потоцький — замовник ратуші в м. Бучачі та костелу з монастирем у м. Городенці. Постійними замовниками були греко-католицькі митрополити Атанасій Шептицький (1686–1746; тепер Україна) і Лев Шептицький (1717–1779; тепер Україна).

Реконструював (див. Реконструкція) давні, створені іншими будівничими споруди. Документально встановлених творів архітектури авторства Меретина небагато, зате усі вони є шедеврами архітектури. Чимало його споруд добудовано вже після смерті автора згідно з його проєктною документацією. Є культові споруди другої половини 18 ст. у Галичині й східних регіонах Польщі, які приписують Меретину без належних документальних підстав, лише на основі стилістичної подібності; деякі з них зведено через багато років після смерті архітектора.

Твори:

костел Вознесіння Пресвятої Діви Марії у м. Винниках (тепер у складі м. Львова) 1738–1759;
реконструкція костелу Вознесіння Діви Марії у с. Наварії Львівського району Львівської області 1740–1748;
реконструкція костелу й монастиря Сакраменток у м. Львові 1744;
реконструкція Сапіжинської, Землинської та Алембеківської кам’яниць на площі Ринок у м. Львові 1744;
реконструкція палацу Бесядецьких на Галицькій площі у м. Львові 1745;
костел Непорочного зачаття Діви Марії й монастир театинців у м. Городенці 1745–1759;
собор Святого Юра у Львові 1745–1759;
ратуша в м. Бучачі 1751–1758;
костел Усіх Святих у с. Годовиці Львівського району Львівської області 1751–1758;
костел Преображення Господнього у м. Тарногруді (тепер Люблінського воєводства, Польща) 1751–1759.

Визнання

Належить до найвидатніших львівських архітекторів 18 ст. Його збережені витвори знаменують найвищу за мистецькими досягненнями стадію розвитку стилю бароко на теренах України. Вони мають статус пам’яток архітектури національного значення, а собор Святого Юра у Львові є пам’яткою всесвітньої спадщини ЮНЕСКО — див. Львів — ансамбль історичного центру.

Додатково

1754 варшавський архітектор П. Ріко де Тіррегай (1725; Франція — після 1772; тепер Польща), приїхавши до м. Львова, настільки нещадно розкритикував роботу Меретина щодо зведення собору Святого Юра у Львові, що греко-католицька митрополія збиралася розірвати контракт із Меретином. Проте він аргументовано спростував усі закиди й подав на критика до суду. Показово, що, на відміну від Меретина, жодна з робіт Ріко де Тіррегая не потрапила до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Література

Krasny P. O problemach atrybucji architektury nowożytnej: Kościoły w Kołomyi, Busku, Brzozdowcach i Łopatynie a twórczość Bernarda Meretyna // Folia Historiae Artium. 1994. № 30. P. 119–129.
Вуйцик В. Будівельний рух у Львові другої половини XVIII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Комісії архітектури та містобудування. 2001. Т. 241. С. 121–125.
Вуйцик В. Нові штрихи до творчої біографії Бернарда Меретина // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Комісії архітектури та містобудування. 2001. Т. 241. С. 517–520.
Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». 2004. № 14: Вуйцик В. Вибрані праці. 328 c.
Возницький Б. Микола Потоцький староста Канівський та його митці архітектор Бернард Меретин і сницар Георгій Пінзель. Львів : Центр Європи, 2005. 160 с.
Архітектура Львова: Час і стилі. ХІІІ–ХХІ ст. Львів : Центр Європи, 2008. С. 127–161.
Шенгера Б. Львівські скульптори та скульптори Львова у XVIII сторіччі. Львів : Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького, 2020. 272 с.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Меретин, Бернард // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Меретин, Бернард (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.04.2025