Келія

Корпус келій Єлецького Успенського монастиря в м. Чернігові.

Ке́лія (від лат. cella — кімната, комірчина) — житло ченця (монаха) або черниці у християнському монастирі чи скиті; у переносному значенні — помешкання самотньої людини (келія Г. Сковороди у Переяславському колегіумі).

Схема розпланування корпусу келій з однокімнатними келіями: жовтим кольором позначено сіни, помаранчевим — окремі келії

Схема розпланування корпусу келій з келіями різної величини: жовтим кольором позначено сіни, помаранчевим — окремі келії, зеленим — чотирикімнатну келію

Корпус келій Троїцько-Іллінського монастиря
в м. Чернігові.

Келії соборних старців (корпус № 4)
Києво-Печерської лаври

Братський корпус Софійського монастиря
в м. Києві.

Інтер'єр келії Г. Сковороди
у Переяславському колегіумі.

Інтер'єр келії лицаря
в замку Тевтонського ордену в Мальборку

У Європі за межами України келії облаштовували у монастирях різних католицьких чернечих орденів та замках військових чернечих орденів (келії лицарів у замку Тевтонського ордену у Мальборку). Термін «келія» застосовують також для означення худжр (житлових приміщень) у мусульманських медресе.

Загальні відомості

Келії — невеликі за розмірами, скромно облаштовані окремі приміщення: кімнати з сіньми чи без них; окремі будиночки. Їх зводили ченці кожен самостійно або спільно, власним коштом або коштом благодійників чи монастиря. У печерних монастирях келії— підземні житлові приміщення, викопані у ґрунті (печери Києво-Печерської лаври). Кожна келія розрахована на проживання одного ченця, іноді — ченця і його послушника. Доступ до келії сторонніх осіб обмежено. У келії чернець/черниця, відповідно до монастирського статуту, відпочиває, молиться, читає, займається рукоділлям і перебуває у час, вільний від послуху й участі у монастирських службах.

Історична довідка

У давніх монастирях України келії первісно були дерев’яними будівлями, які з часом, у міру зростання добробуту монастиря, заміняли мурованими. При цьому окремі келії об’єднували в корпуси келій — великі одно- дво-, триповерхові споруди коридорної, галерейної чи секційної системи розпланування. У католицьких монастирях від 16 ст. та у василіянських (див. Василіяни) монастирях від 17 ст. переважала коридорна і галерейна система розпланування, коли вхід у кожну окрему келію влаштовано з коридору чи галереї. У православних монастирях від 17 ст. кожна секція в корпусі келій мала окремий вхід знадвору й містила сіни з кімнатою чи групою кімнат. У католицьких монастирях корпуси келій утворювали закриті двори поряд із костелом, у православних були видовженими одно-, іноді двоповерховими будівлями, які обмежували головний монастирський двір навколо собору.

У другій половині 18 ст. у православних монастирях з міркувань економії коштів інколи зводили корпуси келій коридорного розпланувального типу на кшталт одноповерхового (пізніше надбудованого) братського корпусу Софійського монастиря в Києві 1750–1760.

Характеристика

У православних монастирях України залежно від статусу ченця його келія могла буди одно- або багатокімнатною (збережено корпуси з чотирикімнатними келіями). Кожну кімнату та сіни перекривали окремим склепінням: циліндричним, хрестовим чи зімкненим. Кожна келія обігрівалася окремою піччю або грубкою. Сіни, як правило, мали два входи — з головного фасаду (тобто з парадного монастирського двору) та з протилежного боку (від господарського подвір'я з наскрізним проходом). Корпуси келій секційної розпланувальної структури зводили відповідно до двох різних принципових схем:

з окремими сіньми при кожній келії;
із сіньми, спільними для двох і більше келій, розташованих обабіч сіней (розпланувальний принцип розвиненого типу народного житла, так званої хати на дві половини).

Найхарактернішими прикладами першої розпланувальної схеми є східний братський корпус келій Єлецького Успенського монастиря в м. Чернігові, збудований на зламі 17–18 ст. як одноповерхова будівля лінійно-камерного типу завдовжки 38 м, секційного розпланування з сіньми при кожній келії. Значно розвиненіший варіант представляють келії соборних старців (корпус № 3) Києво-Печерської лаври 1721. Тут сіни з наскрізним проходом у двір розраховано на обслуговування групи приміщень із чотирьох кімнат, згрупованих за принципом дворядної анфілади. Таких секцій було 5, причому кожна з них могла експлуатуватися автономно. Розташований майже паралельно до нього корпус № 4 також був призначений для соборних старців Києво-Печерської лаври, проте мав дещо іншу розпланувальну схему — з одними сіньми на кожну келію (всього 10 таких секцій). Аналогічний принцип застосовано й у розплануванні лаврського корпусу келій клірошан 1720–1740.

Друга розпланувальна схема, як найбільш економічна, була найпоширенішою, особливо у провінційних монастирях: із одними сіньми на дві келії (чи на два блоки келій) у різних варіантах. Прикладом є північно-східні келії Троїцько-Іллінського монастиря у м. Чернігові, збудовані у два етапи: 1670–1680 та 1770–1780. За тією ж схемою 1743 зведено два корпуси келій Пустинно-Рихлівського Миколаївського монастиря на Чернігівщині, де по центру кожної секції — широкі сіни з наскрізним проходом, а обабіч сіней — по дві келії.

Література

Тимофієнко В. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва ; Головкиївархітектура, 2002. С. 205.
Клименюк Т., Проскуряков В., Ковальчук Х. Ілюстрований словник архітектурних термінів. 3-тє вид., допов. і перероб. Львів : Львівська політехніка, 2019. С. 96.