Ечміадзінський кафедральний собор, церкви та археологічні залишки храму Звартноц
|
Ечміадзінський кафедральний собор, церкви та археологічні залишки храму Звартноц | |
|---|---|
| Країна | Вірменія |
| Місце розташування | Вагаршапат |
| Площа | 74,3 га |
| Рік внесення | 2000 |
| Критерії | (iі), (iii) |
Ечміадзі́нський кафедра́льний собо́р, це́ркви та археологі́чні за́лишки хра́му Звартно́ц (англ. Cathedral and Churches of Echmiatsin and the Archaeological Site of Zvartnots) — архітектурний комплекс головного храму Вірменської апостольської церкви та прилеглих споруд, руїни храму Звартноц у м. Вагаршапаті (Вірменія); архітектурні пам’ятки, пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (від 2000).
Зміст
Розташування
Міститься за 20 км на захід від м. Єревана у місті, відомому від 7 ст. до н. е., яке від 301 (з перервами) є духовним і адміністративним центром Вірменської апостольської церкви — так званою церковною столицею Вірменії. Основні храми розташовано у трьох локаціях. Перша включає кафедральний собор і церкву Святої Гаяне з прилеглими спорудами і цвинтарем; друга — церкву Святої Ріпсіме; третя є археологічною пам’яткою із залишками храму Звартноц, резиденції католікоса, інших споруд. Збережені храмові споруди є архітектурними домінантами в довкіллі.
Загальна площа пам’ятки, що включає 3 локації — 74,3 га. Загальна площа буферної зони, що складається з двох частин, — 117 га.
Історична довідка
Найдавнішою християнською церквою є Ечміадзинський собор, збудований 301‒303 царем Трдатом III та святим Григорієм Просвітителем на місці попереднього язичницького (див. Язичництво) храму. Це була невелика тринавова з апсидою базиліка, зруйнована під час персидського вторгнення 363 і відремонтована наприкінці 4 ст. Перси 450 влаштували у вівтарі базиліки зороастрійський (див. Зороастризм) храм вогню, залишки якого виявлено археологічними розкопками 1950-х. Споруду радикально перебудовано 483‒484 й перетворено на більшу, квадратну у плані, чотиристовпну, однокупольну, з 4-ма апсидами (по одній на кожному з фасадів). Собор зазнав перебудов 618, 1441‒1443, 1627. Дзвіницю із заходу добудовано 1653‒1658, ще 3 менші дзвінички надбудовано 1682. Ремонти виконано 1720, 1777‒1783, 1784‒1786.
Собор поруйнувала й розграбувала армія Російської імперії 1804. До східного фасаду собору 1868 добудовано велику ризницю як музей і сховище реліквій. Монастирський мур довкола комплексу збудовано у 18 ст. Монастирські споруди, зокрема аркову браму, житлові будівлі для настоятеля та парафіян, школу відремонтовано 1866‒1882 і тут засновано друкарню. Реставрацію інтер’єру виконано 1888.
Російський уряд 1903 вирішив конфіскувати все майно Вірменської апостольської церкви, серед іншого — Ечміадзін та його цінності. Проте внаслідок спротиву вірмен це рішення не реалізовано і скасовано 1905. Південна апсида собору обвалилася 1923; її відбудовано 1924. Рішення радянської влади про закриття собору 1938 після вбивства нею предстоятеля Церкви католікоса Хорена І (1873; тепер Грузія — 1938; тепер Вірменія), не було реалізовано, оскільки спецслужби СРСР вважали, що це зашкодить їхньому впливу на вірменську діаспору в світі. Ечміадзін як релігійний центр відроджено у 1950-х. Археологічні дослідження виконано 1955‒1956, 1959. Реставрацію виконано 2000, 2012‒2024.
Церква Святої Гаяне, розташована на південь від собору, збудована 630. Це найдавніший у християнській та вірменській архітектурі приклад поєднання тринавової базиліки з центральним куполом. Така архітектурна концепція згодом поширилася як у Вірменії, так і в ширшому регіоні Західної Азії. Дах та стіни церкви відремонтовано 1652. Уздовж західного фасаду 1683 збудовано притвор із трьома арками. На його північному та південному кінцях влаштовано каплиці, присвячені апостолам Петру та Павлу. Притвор також був місцем поховання католікосів.
Різні типи церков із центральними куполами розвивалися в ранньому середньовіччі та набули широкого поширення у Вірменії протягом 7 ст. Серед них церква Святої Ріпсіме, розташована на схід від собору, є прикладом чотириапсидної центральнокупольної церкви (див. Центральнокупольна система) з проміжними нішами та кутовими приміщеннями. Тут уперше застосовано глибокі трапецієподібні в горизонтальному перерізі ніші на фасадах, що стали з того часу неодмінною прикметою вірменської, а згодом і грузинської церковної архітектури. У 1970-х у прилеглих до церкви приміщеннях виконано археологічні розкопки, під час яких виявлено дохристиянські та ранньохристиянські поховання, а також залишки однонавової церкви — попередниці теперішньої.
Ініціатива розроблення принципово інноваційних центральнокупольних храмів з круглими та хрещатими планами, важливими для архітектурного оприявнення символіки християнства, сприяла появі у середині 7 ст. храму Звартноц (Архангелів і Святого Григорія). Його музеєфіковані руїни містяться на східній околиці Вагаршапата. Збудовано 643‒652 католікосом Нерсесом ІІІ Будівничим (початок 7 ст. — 661; Вірменія) як кафедральний собор усієї Вірменії. На його освячення приїздив імператор Візантійської імперії Констант ІІ (630; тепер Туреччина — 668; тепер Італія), котрий забажав збудувати такий само храм у м. Константинополі. Храм збережено частково (зруйновано землетрусом у 10 ст.). Залишки відкрито внаслідок архітектурно-археологічних досліджень 1901‒1907.
Церква Святого Шогаката збудована 1694 на місці каплиці 4 ст., пов’язаної з культом ранньохристиянських мучеників та святої Ріпсіме. Зведена з коричневого добре обробленого туфу. Вирізняється унікальною архітектурою, яка засвідчує послідовний і неухильний розвиток прадавньої традиції.
Церква Святої Марії Аствацацин збудована 1767 за часів правління католікоса Симеона І Єреванця (1710‒1780; Вірменія) як тринавова базиліка з трьома парами пілонів, під двосхилим дахом.
Від 1980-х споруди є пам'ятками нерухомої культурної спадщини Вірменії. Від 1991 у незалежній Вірменії тільки археологічна пам'ятка Звартноц перебуває у державній власності та розташована на території історико-культурного музею-заповідника Звартноц. Решта пам'яток є власністю Вірменської апостольської церкви.
Характеристика
Усі споруди збудовано з місцевого каменю — вулканічного туфа, що має різні відтінки рожевого та коричневого кольорів. Це, а також спадкоємність форм зодчества і декору, сприяє єдності естетичного сприйняття архітектурних пам'яток широкого хронологічного діапазону від 5 до 18 ст.
Ечміадзінський кафедральний собор Пресвятої Богородиці має квадратний і водночас хрещатий план давньої частини з чотирма апсидами, по одній з кожного боку. Апсиди напівциліндричні всередині й гранчасті ззовні. Центральний купол на світловому підбаннику тримається на підпружних арках, які спираються на 4 хрещаті пілони, що поділяють внутрішній простір на 9 частин. Така композиція є визначним внеском вірменської церковної архітектури у християнське зодчество загалом. Це винахідливе відкриття вірменських архітекторів поширилося за межі країни до Візантії, а потім до Центральної та Західної Європи. Окрім своїх архітектурних якостей, собор відрізняється від інших вірменських церков оригінальними фресками в інтер'єрі, виконаними вірменськими художниками 1712‒1721 (розписи у верхній частині купола, образ Пресвятої Богородиці у головній апсиді), у 1-й половині 18 ст., 2-й половині 18 ст. та у 19 ст.
Територію церкви Святої Ріпсіме по периметру оточено кам'яним муром 18 ст. з баштами. Позбавлений зовнішнього декору храм виглядає монументально. За архітектурним типом — це так званий вписаний тетраконх, де всередину зовнішнього паралелепіпеда ніби вставлено хрещату чотириконхову композицію, увінчану куполом на світловому 16-гранному підбаннику. Підбанник і купол мають великий діаметр за рахунок того, що спираються не на 4, а на 8 широко розставлених опор. Під головним вівтарем є крипта з мощами святої Ріпсіме.
Церква Святої Гаяне — це тринавова чотириколонна купольна базиліка з двома ризницями обабіч вівтаря. Її вважають найкращим зразком цього типу церкви. Склепінчаста гробниця Святої Гаяне влаштована під головною апсидою; вхід до неї — з південно-східної ризниці.
Храм Звартноц дотепер є архітектурною загадкою. За результатами наукових досліджень достеменно відомий тільки план споруди. Існують і поширені у світовій фаховій літературі дві принципово різні графічні й об’ємні реконструкції композиції Звартноца: Т. Тороманяна (1864; тепер Туреччина — 1934; тепер Вірменія) у вигляді триярусної ротонди та С. Мнацаканяна (1917‒1994; Вірменія) у вигляді ажурного тетраконха, вписаного в понижену круглу ротонду. З точки зору логіки побудови архітектурної форми реконструкція С Мнацаканяна видається адекватнішою з огляду на збережену нижню частину споруди з аркадами й стінами. Але тут архітектурно-конструктивна логіка поступилася релігійній символіці. У цьому випадку історично достовірною є нелогічна з будівничої точки зору реконструкція Т. Тораманяна, заснована на тому незаперечному факті, що точною копією Звартноца в натуральну величину був зведений значно пізніше храм Гагікашен у м. Ані (тепер Туреччина). Той храм також не збережено, проте відомі його середньовічні високоякісні зображення, які демонструють триярусну ротонду. Тож невідповідність ускладненого плану й значно простішого об’ємного вирішення Звартноца пояснюється необхідністю дотримання певних вимог літургії та християнської символіки.
Висота церкви Звартноц первісно становила близько 45 м, що незвичайно високо для будівельної техніки 7 ст. Звартноц має розвинений скульптурний декор, виконаний у техніках барельєфу й горельєфу. Ці зображення ілюструють сюжети з церковного та світського життя. Церква Звартноц, попри її фрагментарну збереженість, — визначний архітектурний витвір епохи раннього середньовіччя, найвище досягнення вірменської архітектури у сферах будівництва, скульптури та декоративного мистецтва.
Значення
Культові споруди Ечміадзіна та археологічні залишки Звартноца свідчать про поширення християнства у Вірменії, еволюцію та розквіт унікальної вірменської церковної архітектури, яка справила глибокий вплив на архітектурний та художній розвиток регіону. З огляду на це їх занесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під № 1011 за критеріями (іi), (іii). Визначну універсальну цінність пам'ятки Комітетом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО колегіально сформульовано так:
К р и т е р і й (ii): Розвиток церковної архітектури, видатним чином представлений церквами в Ечміадзіні та археологічною пам'яткою Звартноц, справив глибокий вплив на створення церков у широкому регіоні.
К р и т е р і й (iii): Церкви в Ечміадзіні та археологічна пам'ятка Звартноц яскраво відображають як духовність, так і новаторські мистецькі досягнення Вірменської апостольської церкви від моменту її заснування.
Джерела
- UNESCO World Heritage Centre: Cathedral and Churches of Echmiatsin and the Archaeological Site of Zvartnots. URL: https://whc.unesco.org/en/list/1011/
- Вечерський В. В. Давня архітектура Вірменії // Велика українська енциклопедія. Простір знань. URL: https://vue.gov.ua/FREEARTICLES:%D0%94%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D1%8F_%D0%B0%D1%80%D1%85%D1%96%D1%82%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0_%D0%92%D1%96%D1%80%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96%D1%97
Література
- Strzygowski J. Die Baukunst der Armenier und Europa. Bde. I-II. Wien : Kunstverlag Anton Schroll & Co., 1918. 828 р.
- Cone L. Armenian church architecture. New York : Heath Cote Pub. Co., 1974. 160 р.
- Thierry J.-M. Armenische Kunst. Freiburg : Herder, 1988. 626 s.
- Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : АртЕк, 2007. С. 53‒63.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Ечміадзінський кафедральний собор, церкви та археологічні залишки храму Звартноц // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ечміадзінський кафедральний собор, церкви та археологічні залишки храму Звартноц (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.08.2026
